Основні підходи до проектування гіс – систем.

Кожна система, що проектується, має власний життєвий цикл проекту. Оскільки кожний проект має початок, середину і закінчення, то ми можемо вважати, що він (проект) має свій життєвий цикл, який, у свою чергу, визначає дії та організаційну структуру, що ведуть до успішного завершення проекту.

Серед перших методів реалізації життєвого циклу проекту була лінійна модель проектування ГІС-системи, що запропонована американськими вченими у 1970 році. цей підхід передбачає можливий різний склад та кількість кроків, які в цілому покривають увесь життєвий цикл проекту: визначення вимог користувача, визначення функціональних потреб, системний аналіз, детальне проектування, тестування окремих модулів, підсистем та системи в цілому. Загальна лінійна модель життєвого циклу проектування геоінформаційної системи показана на рис. 8.2.

Лінійна модель забезпечує упорядкований рух від аналізу вимог до вводу інформаційної системи в експлуатацію. Звичайно вона проходить від концептуального проектування через проектування програм і написання коду до відладки та кінцевого тестування. В той же час, при розробці геоінформаційної системи з використанням лінійної моделі виникають деякі проблемні питання.

Оскільки модель потребує завершення кожного етапу життєвого циклу перед початком наступного, то будь-яка затримка на одному з попередніх етапів уповільнить створення всієї системи. Тобто, в контексті ідеології функціонування геоінформаційної системи, ми не можемо починати ввід даних, поки в нас не будуть всі можливі вимоги користувачів.

 

 

 

 

Другою проблемою даного методу є його лінійність. Хоча нам важливий поступовий розвиток геоінформаційної системи, але кожна реалізація, як правило, стикається з труднощами. І, як іноді буває, що легше внести поправки в недосконалу систему, яку вже бачили в роботі, ніж передбачити всі можливі проблеми до початку реалізації проекту. Наслідуючи лінійну модель ми будемо, скоріш всього, мати завершену або близьку до завершення систему як раз тоді, коли усвідомимо, що потрібно щось додати нове або усунути деякі зроблені на попередніх етапах помилки.

Крім того необхідно ураховувати те, що ми маємо справу з програмною системою або ГІС – системою, чим більше вона спеціалізована, тим менше пристосована для рішення нових виникаючих завдань. Наприклад, розробляючи геоінформаційна систему для роботи з даними дистанційного зондування, ми скоріше всього використовуємо моделі даних і методи, що специфічні для геоінформаційної системи, яка працює з растровою моделлю подання просторових даних. Якщо ж у подальшому потрібно буде включити в процес аналізу модель гравітації, яка використовує векторні дані, то інструментарій системи не буде відповідати новим задачам, і до неї прийдеться додати можливості роботи з векторними даними та провести навчання користувачів. Це в чомусь подібне на створення нової системи і розміщення її разом з вже існуючою.

Необхідно пам’ятати, що розмір системи тісно пов’язаний з кількістю ресурсів, що використовуються. Чим більше система, тим більше ресурсів потрібно для введення даних, їх аналізу і адміністрування та необхідна більша кількість пристроїв для вводу результатів і обслуговуючого персоналу.

На практиці дуже добре, що геоінформаційні системи можуть бути розділені на складові частини, кожною з яких можна управляти окремо, подібно окремому проекту. Це інша характерна риса системи, яка має найважливіше значення для великих систем. Це ідея (тенденція) зростання системи.

Тому, якщо геоінформаційна система, що використовується, спочатку виконує кілька аналітичних задач, то зі зростанням знань, майстерності персоналу, популярності серед користувачів, система повинна буде рости для того, щоб відповідати умовам, які змінилися. В дійсності, чим більший успіх роботи системи, тим більше ймовірність росту системи. Це також потрібно пам’ятати.