Нетрадиційний картографічний вивід.

Традиційно спеціальні карти створюються, головним чином, в їх ортографічній формі, коли користувач, як би дивиться на землю зверху. Такі карти розраховані на близьке до дійсності відтворення форм і співвідношень об’єктів місцевості. Але існують і інші картографічні форми виведення результатів моделювання, що є притаманними багатьом геоінформаційним системам (їх ще називають нетрадиційні картографічні форми виведення).

Серед перших можливостей векторного графічного відображення для нетрадиційного подання спеціальних карт були дротові діаграми. Сьогодні це одна з розповсюджених картографічних форм, яка створює уяву трьох вимірів.

Хоча такі карти мають невелику цінність з точки зору аналізу, вони дуже ефективні в поданні результатів аналізу, особливо які подаються у вигляді поверхонь. При цьому повинні враховуватися додаткові параметри оформлення: відстань, азимут, кут зору, а також розміщення джерела освітлення і вплив дозвільної спроможності цифрової матриці рельєфу. Оскільки існуючі сучасні програми дозволяють візуально накладати на ці тривимірні поверхні дані інших покрить, то користувач має можливість легко дослідити зв’язки між топографією і іншими факторами, що досліджуються.

Сьогодні деякі геоінформаційні системи дозволяють спостерігати карти цього і інших типів не тільки статично, але і з ефектами анімації. Для двомірних карт анімація дозволяє спостерігати динамічні системи так, як вони існують у реальному просторі. При цьому рух може бути уповільнений, прискорений, припинений або обернений у напрямку, що дозволяє краще дослідити ці явища. Сьогодні вже досить широко використовують і системи з тривимірною анімацією, яка створює ефект польоту над місцевістю. Ці прийоми також допомагають виявленню взаємодії об’єктів та їх розподілів.

У випадку, коли ресурсів ПЕОМ недостатньо для анімації, ми можемо використовувати інші способи візуалізації. Наприклад, затемнення. Воно особливо ефективне для візуалізації топографічних поверхонь без створення тривимірних карт і, створюється моделюванням освітленості схилів джерелом освітлення, що знаходиться в певній точці простору. Така карта має вигляд, як фотографія зверху. Для ілюстрації відношень між нанесеними на карту показниками і фотографічним зображенням можна використовувати в якості фону космічні і аерофотознімки. Для дослідження особливостей топографії можуть використовуватися перерізи земної поверхні параметрами, які визначаються користувачами. Список таких можливостей та їх комбінацій практично необмежений.

Крім того, дуже корисним є набір нетрадиційних картографічних форм, які називаються картограмами. Картограми мають зовнішній вигляд карт, але розміщення об’єктів на них відповідає не дійсному положенню у просторі, а значенню деякого показника. Так відстані, напрямок і інші просторові відношення є відносними, а не абсолютними. Картограми можливо зустріти всюди, що свідчить про їх корисність. Тому розглянемо основні приклади їх використання.

Найбільш поширений з них – схеми маршрутів. На них установочні пункти розміщуються на прямій лінії, а не в двовимірному просторі і відстань між ними звичайно не відповідає дійсному. Ці умови спрощують карту до рівня схеми, залишаючи лише найбільш важливі просторові характеристики – склад і послідовність зупинок та можливості пересадження.

В атласах шляхів можливо зустріти лінійні маршрутні картограми, на яких показані ще і відстані між населеними пунктами і орієнтовний час перебування в дорозі.

Картограми легко змінюють географічний простір, перетворюючи його в моделі дійсності, які легко сприймаються. Інша форма картограми, лінійна картограма центральної точки, може використовувати як евклідову, так і функціональну відстань (рис. 7.2).

 

А) Б) Рис. 7.2. Картограма центральної точки. А) Звичайне подання часу руху від центру міста з інтервалом в 5 хвилин; Б) Подання функціональної відстані з інтервалом в 5 хвилин.

 

 

Серед найбільш використовуємих картограм знаходяться картограмиплощин (площинні картограми), які змінюють розмір кожної нанесеної на карту області в залежності від деякого параметру області. Класичний приклад, розмір кожного адміністративного району встановлюється пропорційно чисельності населення, а не його площі.

В класичному прикладі використання даного метода розмір кожної держави встановлюється пропорційно чисельності її населення, а не її площі (рис. 7.3. а)). Площинні картограми можуть бути як безперервними, коли всі області дотикаються одна до одної, так і з розривами, коли стикування між ними немає (Рис. 7.3. б)).

 

 

 

На практиці, інтерпретація картограм може потребувати деякого часу на відпрацювання навичок у користувача, який попередньо не знайомий з цією формою подання результатів аналізу. Але коли користувач зможе легко в них розбиратися, то це дуже корисна форма подання результатів аналізу. В той же час, багато користувачів прагнуть отримати і традиційні картографічні форми, щоб порівняти з ними цей спосіб графічного подання результатів аналізу, який радикально відрізняється.