Основні фактори формування особистості. Соціалізація особистосі.

Соціалізація - це початий у дитячому і закінчуваний у глибо­кій старості процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, це перетворення індивіда з біологічної істоти в соціальну. Кожна соціальна роль включає безліч культурних норм, правил, стереотипів поведінки, незримими соціальними нитками-правилами, обов'язками, від­ношеннями вона зв'язана з іншими ролями. І все це треба освоювати, тому до соціалізації вживається термін "освоєння", а не "навчання".

Агенти соціалізації - це люди і заклади, що відповідають за нав­чання культурних норм. До агентів первинної соціалізації належать батьки, близькі і далекі родичі, друзі сім'ї, ровесники, вчителі, тре­нери.

Агентами другорядної соціалізації виступають представники адміністрації, школи, університету підприємства, армії, поліції, церк­ви, держави, співробітники радіо, телебачення, преси, суду. Первинна соціалізація здійснюється на ранніх стадіях життя, стосується без­посередньо оточення людини, включаючи сім'ю і друзів. Вторинна соціалізація здійснюється на пізніх етапах життя, пов'язана з опосередкованим, формальним оточенням, з впливом на особистість закладів і різних соціальних інститутів.

Соціологи виділяють чотири етапи соціалізації: дитинство, юність, зрілий вік, старість.

Охарактеризуємо ці етапи більш докладніше.

I етап - дитинство. На цьому етапі вирішальним моментом со­ціалізації є стосунки, що встановлюються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми. До XX століття у більшості країн було відсут­нім поняття відповідальності батьків перед дітьми, навпаки була перебільшена відповідальність дітей перед батьками. У XX столітті настав перелом у стосунках батьківства: принцип партнерства й взаємної відповідальності був включений у систему прав громадянина в усіх цивілізованих країнах. Батьки повинні жити заради своїх дітей, а ті заради майбутніх дітей, таким чином людство по­вернулося у русло гуманістичних цінностей.

II етап - юність (підлітковий вік - тінейджери від 13 до 19 років).

Соціологи, вивчаючи молодіжну субкультуру, серед її негатив­них характеристик звичайно виділяють три - наркотики, секс, насиль­ство. Це найважчий переломний вік. Якщо для дитинства характерна слухняність, то для юності - непокірність). На цьому етапі вибудову­ється паралельна дорослим система цінностей і поглядів на світ. Закінчується формування фундаменту особистості, добудовуються її верхні-світоглядні поверхи. Відбувається розуміння свого “я”, сво­го місця в житті батьків, друзів, соціуму. Іде постійний пошук мо­ральних орієнтирів. Труднощі соціалізації цього періоду пов'яза­ні з високим рівнем домагань підлітків і низьким соціальним ста­тусом (через вік). Соціальні статуси батьків і підлітків несуміс­ні: дорослі-власники, підлітки - економічно несамостійні, потребують соціального захисту, не виступають учасниками правовідношень. Ос­новне їх протиріччя у тривіальності ролевого безправ'я. Недолік життєвого досвіду часто призводить до серйозних помилок.

III етап - зрілий вік. На цьому етапі ролевий конфлікт долається: усі домагання, амбіції, надії юності отримують задоволення. Зрілий вік-збірне поняття, воно охоплює декілька показників - оволодіння професією, служба в армії, початок трудової діяльності, створення сім'ї, народження дітей. Наставання зрілого віку може затягнутися через продовження навчання. Нижній кордон зрілого віку точно не визначений і залежить від конкретних обставин. Верхній кордон зрілого віку-вихід на пенсію (55-60 років). Соціо­логи називають такі критерії зрілого віку:

1) самозабезпечення засобами існування;

2) самостійне розпорядження грошима;

3) вибір особистого способу життя;

4) окреме від батьків мешкання.

ІV етап - старість. Із виходом на пенсію завершується актив­ний період соціалізації. Літня людина - уже не виробник матеріаль­них цінностей, а споживач. Надлишок вільного часу диктує необхідність нової адаптації. Із віком знижується здібність людей адапту­ватися до соціальних змін. Зникають життєві плани, переважає пасивний спосіб життя, страждають літні люди не стільки від старості, скіль­ки від ізоляції, непорозуміння.

Соціалізація завжди протікає під суспільним наглядом. Соці­альний контроль - особливий механізм підтримки суспільного поряд­ку здійснюється колективом - сім’єю, групою друзів або соціальним інститутом. Він включає в себе два головних елементи - норми й санк­ції. Норми - це розпорядження тим, як треба правильно себе вести в сус­пільстві.

Санкції - засоби заохочення або покарання, стимулюючі людей виконувати соціальні норми.

46. Соціальна структура особистості: поняття, елементи. Типологія особистостей в соціології.

Компоненти структури особистості:

Коротка назва підструктури.

До даної підструктури відносяться

Співвідношення біологічного і соціального

Підструктура спрямованості

Переконання, світогляд, особистісні змісти, інтереси

Соціальний рівень (біологічного майже немає)

Підструктура досвіду

Уміння, знання навички, звички

Соціально-біологічний рівень (значно більше соціального, чим біологічного)

Підструктура форм відображення

Особливості пізнавальних процесів (мислення, пам'яті, сприйняття, відчуття, уваги); особливості емоційних процесів (емоції, почуття)

Биосоциальный рівень (біологічного більше, ніж соціального)

Підструктура біологічних, конституціональних властивостей

Швидкість протікання нервових процесів, баланс процесів порушення і гальмування і т.п.; полові, вікові властивості

Біологічний рівень (соціальне практично отсутствует)

Ієрархічна структура особистості (по К.К. Платонову)

Найважливіші компоненти структури особистості — пам'ять, культура і діяльність.

 

47. Соціальні статуси і ролі. Типи ролевих конфліктів.

Людина як соціальна істота взаємодіє з різними соціальними групами, бере участь у спільній діяльності. Для аналізу ступеня включеності індивіда в різні групи, а також його становища в кожній з груп та його функціональних можливостей щодо кожної групи, користуються поняттями "соціальний статус" і "соціальна роль".

Соціальний статус особистості - це місце в соціальній структурі групи чи суспільства. Соціальний статус віддзеркалює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях.

Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи:

- приписані, вроджені;

- набуті, досягнуті.

Приписані статуси - це статуси, що їх надає людині група чи суспільство незалежно від її здібностей і зусиль. До них нале-жать стать, раса, національність, членство в королівській сім'ї тощо.

Набуті статуси - це такі статуси, яких особистість досягає завдяки власним здібностям і зусиллям. Це, зокрема: дружина, професор, банкір, студент тощо. На відміну від приписаних статусів, набуті перебувають під контролем людини та набуває вона їх за власним бажанням.

Розрізняють також соціальний і особистий статуси.

Соціальний статус - це місце людини в суспільстві, котре вона посідає як представник великої соціальної групи (професії, статі, віку, верстви, релігії та ін.).

Особистий статус - це місце індивіда в малій соціальній групі. Він залежить від того, як його оцінюють і сприймають члени групи.

Із соціальним статусом тісно пов'язана соціальна роль, іноді її називають динамічним аспектом статусу.

Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має зазначений соціальний статус. Роль - це дія в межах суку-пності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом.

Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження.

Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалізації.

Рольове навчання має дві мети:

• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі;

• набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповідають певній ролі.

Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності.

Рольові конфлікти зводять до двох типів:

• міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчастіше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп;

• внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли людина виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами со-ціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній.

Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт загострю-ється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу.

Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з* роллю назива-ється рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі.

У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуа-льні риси перетворюються на відповідність вимогам соціальних норм.

48. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.

Детермінація (причинна обумовленість) і регуляція соціальної й індивідуальної поведінки людини набуває щораз більшої актуальності і значущості серед проблем наукового управління суспільством, розробка яких знаходиться в центрі досліджень таких наук як соціологія, соціальна психологія, теорія інформації і кібернетика. Різні аспекти дослідження цієї проблеми об’єднують характерне для науки методологічне розуміння детермінованості людської поведінки і визнання її керованості. Розуміння інформації як основи будь-якого процесу управління робить можливим інтегральний розгляд актуальних проблем мотивації людської поведінки, а саме дозволяє говорити, що всі фактори мотивації поведінки в їх системі утворюють складний зміст інформації, що виступає в ролі основи управлінням соціальною та індивідуальною поведінкою людей.

Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умова-ми життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потре-би у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці, у відпочинку та ін.).

Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлен-ня нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови.