Соціальні інституи культури. Управління культурою

Інститут культури є серією культурних комплексів, що визначають найбільш важливі види людської діяльності.

Соціальний інститут (лат. institutum — організація, лад) — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Найзагальніше поняття «соціальний інститут» виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки. Так, Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом соціуму і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував з розумінням соціальних інститутів. Е. Дюркгейм пов'язував природу соціальних інститутів з визначенням суспільства як цілісності, тлумачив їх як «фабрики відтворення» соціальних відносин і зв'язків між людьми.

Соціальні інститути класифікують на основі різних критеріїв. Найпоширенішою є класифікація за критерієм цілей (змістових завдань) і сферою дії. У такому разі прийнято виокремлювати економічні, політичні, культурні та виховні, соціальні комплекси інститутів:

— економічні (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забезпечують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

— політичні (держава, Верховна Рада, суд, прокуратура) — пов'язані з встановленням, виконанням і підтриманням певної форми політичної влади, збереженням і відтворенням ідеологічних цінностей;

— культурні та виховні (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цінностей, соціалізації індивідів;

— соціальні — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведінку людей, міжособистісні стосунки.

За критерієм способу регулювання поведінки людей у межах певних інститутів виділяють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністративним і кримінальним).

Неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально.

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення інформації і пропаганди досягнень культури; збе­реженні і використанні культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам'ятників культури, підвищенні культурного рівня населення України; керівництві підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

 

 

78. Освіта як соціальний інститут.

Соціологія освіти - галузева соціологічна теорія, предметом вивчення якої є система освіти як соціальний інститут.

Ця соціологічна теорія виокремилася із соціології культури та набула самостійного значення на початку XX ст. завдяки кла-сикам соціології- Е. Дюркгейму та М. Веберу. Найбільш потужно основні проблеми соціології освіти стали розроблятися із середи-ни 50-х pp. XX ст. Першість тут отримала американська соціологія, оскільки під упливом науково-технічної революції оголилися проблеми, пов'язані з невідповідністю системи освіти тим новим суспільним вимогам, які склалися. У цей час виникла криза освіти, відбулися численні виступи молоді та студентів, невдоволених станом освіти загалом і можливостями власної самореалізації, під-валини якої має забезпечувати держава. На цьому тлі виникає значний науковий інтерес до проблем сучасної освіти як з боку аме-риканських, так і європейських вчених.

Ф. Кумбс, П. Бурд'є, Р. Коллінс, Т. Парсонс, А. Турен, Д. Белл та інші досліджують феномен освіти як регулятора соціальної структури суспільства, як важливого каналу висхідної соціалізації індивідів, як чинника виховання людини. Серед українських до-слідників цю проблему вивчають В. Астахова, О. Якуба, В. Піддубний, В. Андрущенко, В. Кремень, О. Сидоренко та ін.

Утвердження постіндустріального суспільства, заснованого на знанні й інформації, викликало до життя поняття "людський капітал суспільства", складовим елементом якого є якісна освіта індивіда. Постіндустріальне суспільство значно підвищує в ціні інтелект, диктує появу людей сильноресурсних, з високими адаптаційними можливостями, освічених і висококваліфікованих. Саме вони мають забезпечити нову якість економічного зростання, технологічного оновлення виробництва.

Виховання особистостей з такими рисами покладається на соціальний інститут освіти.

Як соціальний інститут освіта виконує такі функції:

• відтворення та передання наступним поколінням соціо-культурної спадкоємності - знань і накопиченого досвіду;

• підготовки компетентних фахівців для економіки країни, формування інтелектуального потенціалу нації;

• відтворення соціальної структури суспільства, чинника соціальних переміщень та висхідної соціальної мобільності;

• соціалізації індивідів, підготовки їх до життя в суспільстві через набуття знань і формування духовного світу, створення стартових умов для всебічного розвитку людини;

• консервації культурно-історичної самобутності народу й основи національно-етнічної самоідентифікації.

Формування нової моделі освіти в Україні тісно пов'язане з входженням її в освітній простір Європи та з практичною реалі-зацією принципів Болонського процесу, приєднання до якого є важливим для України. Болонським процесом, який започатковано в 1999 р. 29 країнами Європи, називають модернізацію вищої освіти, спрямовану на створення відкритого європейського простору освіти, котрий має стати більш конкурентно-спроможним на ринку світових освітніх технологій. Болонський процес передбачає досягнення таких основних цілей:

• уведення двоступеневої системи освітньо-кваліфікаційних рівнів (бакалавр, магістр);

• запровадження кредитної системи організації навчального процесу;

• забезпечення високої якості освіти та формування систем її контролю;

• збільшення мобільності студентів та викладачів;

• забезпечення працевлаштування випускників на європейському ринку праці;

• запровадження сумісності кваліфікації на вузівському й післявузівському етапах підготовки;

• посилення конкурентноспроможності та привабливості європейської системи освіти.

Відповідно до зазначених цілей вищої освіти в Україні: -здійснюється модернізація навчальних планів і програм;

- навчальний процес переорієнтовується із переважно лекційної форми на організацію самоосвіти, на залучення студентів до науково-дослідної праці;

- поширення набуває екстернат, дистанційне навчання;

- запроваджуються моделі кредитно-модульної рейтинго-вої системи оцінювання знань, утверджується концепція непере-рвної освіти протягом усього життя, відбувається демократизація освіти загалом.

Реформування освіти за Болонськими критеріями сприятиме залученню України до процесів європейської інтеграції, факти-чному визнанню нею європейського вибору.

79 Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. проблеми сучасної вищої освіти (вопрос-фуфло, ответ-лажа)

Сьогодні в Україні скоротився обсяг будування навчальних закладів. Дітям не вистачає самого найнеобхіднішого-зошитів, олів­ців, щоденників. Дуже погані справи з навчальною літературою. У сільських школах не вистачає вчителів. Престиж вчителя, викладача впав, продовжується “відплив мозків” за кордон, тих самих мозків, створе­них старою системою-лікарів світового рівня, просто думаючих ін­женерів - виконавців, вчених. Астрономічну суму складає борг держави сфері освіти. Освіта фінансується за залишковим принципом. Увесь світ давно зрозумів, що найвигідніший вклад - це вклад у людину, у її знання. Економічно вже давно доказано: існує пряма залеж­ність між вкладом в освіту і ростом продуктивності праці.

Іде поляризація суспільства на багатих і бідних. Цей процес знаходить своє відображення і в системі освіти. У суспільстві з'я­вились ліцеї та гімназії. У цілому це позитивне явище і його можна тільки вітати. Негативно те, що приймають у ці навчальні за­клади не стільки за здібностями вчитися, скільки за здібностями платити. У Києві створений ліцей “Гранд”, де діти отримують євро­пейську освіту. Навчаються у теплій, майже домашній обстановці. 28 предметів, із них 5 мов, знаходяться на повному пансіоні. Вар­тість навчання 960 доларів на рік, плюс 500 доларів складає од­норазовий внесок на благодійні цілі, всього 1460 доларів. На За­ході, у США навіть дуже гарна освіта під силу працюючим батькам. Кваліфіковані робітники, службовці, а тим більше представники се­реднього класу (при наявності праці) можуть дати своїм дітям будь-яку освіту. У нас держава кинула напризволяще школу. Знання мов, музики, досконале володіння комп'ютерною технікою - усе це та багато іншого отримують в Україні діти багатих, нових багатих, які сьогодні "роблять" гроші, а не заробляють їх по-старому. Зробити 1,5 тисячі доларів можна, заробити ні. Це гарно, що нові багаті бу­дуть грамотними, погано те, що бідні, але обдаровані з соціальних низів у низах і залишається через нездатність заплатити за своє навчання. Суспільство від цього тільки програє. Коли механізм соці­альної селекції не функціонує належним чином, тобто люди займа­ють ті позиції, які не відповідають їх здібностям, суспільство не буде розвиватись належним чином, не процвітання, а стагнація буде його характеризувати.

Соціологічні дослідження виявили також певні протиріччя між потребами суспільства і якістю підготовки фахівця, слабкі місця на стику вищої школи з виробництвом. Були розкриті порушення без­перервності освіти, розриви навчально-виховної і науково - дослідницької діяльності вузів, тривалість адаптації випускників вузів. Джерелом більшості протиріч є недостатній зв'язок вузів з виро­бництвом. Студенти погано підготовлені до реальної практичної діяльності.

Ефективність діяльності вузів знижували слабкість матері­альної бази, недоліки організаційного забезпечення навчального процесу, низький рівень культури виховного впливу.