ТОП 10:

Матеріалістична соціологія К.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст. (хреново)



Карл Маркс (1818-1883 pp.) - визначний учений, засновник конфліктної парадигми в соціології. Разом зі своїм однодумцем і соратником Ф. Енгельсом він фактично здійснив розрив із теоретично спрямованими вченнями про суспільство, що існували до них, та запропонував людству новий, ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспільства. К. Маркс написав велику кількість робіт (деякі у співавторстві з Ф. Енгельсом), де в той чи той спосіб розроблялася соціологічна проблематика. У цих роботах К. Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Карл Маркс не застосовував назви "соціологія", хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Критикуючи О. Конта, К. Маркс справедливо підкреслював, що необхідність емпіричного, достовірного, конкретного знання про суспільство не повинна принижувати значення теоретичного пізнання. На жаль, на практиці поєднання двох підходів - позитивістського та марксистського - не відбулося й кожен із них розвивався самостійно як специфічна, окрема культура світосприйняття та світорозуміння. Однак, саме поєднання цих двох підходів - емпіричного та теоретичного -мало б позитивний ефект, слугуючи досягненню істини у вивченні суспільства.

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, суспільне виро-бництво) є первинним, а також таким, що ви­значає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний категорійний апарат. Він охоплює такі поняття:

• суспільно-економічна формація.

• спосіб виробництва

• виробничі відносини

• продуктивні сили

• економічний базис

• надбудова

• класова боротьба

• соціальна революція.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

• закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису та вторинності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, що поряд із його теорією додаткової вартості справила значний уплив на світовий розвиток XX ст. За даними Інтернет-опитування, що проводилося Бі-Бі-Сі наприкінці 90-х pp. XX ст., К. Маркс названий як один із десятки найвидатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток суспільних процесів XX ст.

Соціологізм» Дюркгейма

Головна особливість концепції Дюркгейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Соціологічні ідеї Парето

Федеріко Парето (1848-1923) відомий італійський вчений. В історію соціології він увійшов як представник так званого психологізму. Специфічної особливістю його соціологічної концепції є акцент на психологічних, перш за все ірраціональних, аспектах суспільного життя: інстинктах, почуттях, емоціях тощо.

Згідно Парето, соціальна дійсність повинна досліджуватись за зразком точних та природних наук. Особливого значення він надавав емпіричній обґрунтованості соціологічного знання. Основна праця Парето „Трактат із загальної соціології“ насичена, алгебраїчними й геометричними ілюстраціями, формулами, графіками. Соціологія, вважав Парето, не може існувати поза досвідом. Головним методом цієї науки, на його думку, повинен бути логіко-експериментальний метод, який добре зарекомендував себе у природничих галузях знання.

Суспільство – це не хаос нелогічних дій, не просто їхня сума, а соціальна система, яка постійно прагне рівноваги. Важливими компонентами цієї системи є так звані резидуї та деривації. Назви цих компонентів суспільства вчений запозичує з хімії та лінгвістики. В хімії резидуї – це „залишки“ або „осади“ після фільтрування, випарювання тощо. За Парето, резидуї – це фундамент людських почуттів, інстинктів, психологічних станів. Проте він вважає, що їх треба вивчати не як психічні, а як культурні факти.

Вторинними, похідними від резидуїв, виступають, на думку італійського вченого, деривації, тобто ідеологічні доктрини, теорії, уявлення тощо (у лінгвістиці дериваціями позначають похідні слова). Деривації є складовою частиною усіх людських дій (за винятком логічних). Всі вони (міфи, легенди, гасла, соціальні, етичні, теологічні теорії, політичні програми, ідеологічні концепції), особливо ідеологічна сфера, призначені маскувати справжні мотиви людських дій. Хоча деривації похідні від резидуїв, залежні від них, Парето вважав, що у соціальному житті не тільки резидуї обумовлюють деривації, а й навпаки

Вчений не визнає соціальної еволюції, прогресу суспільства. На його думку, історія людства має хвилеподібний характер.

Основні праці В. Парето: „Економіка і соціологія“ (1907), „Трактат всезагальної соціології“ (1916), „Перетворення демократії“ (1921), „Разум і суспільство“ (1936).

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.146.112 (0.008 с.)