Соціальні аспекти мотивації і стимулювання праці

Мотивація праці – спонукання до активної тр діяльності, засноване на задоволення важливих для людини потреб та інтересів у визнанні, самореалізації, належності до певних соц кіл тощо. Мотиви є вн чинниками, тісно пов’язані з цінностями (усвідомленням значущості певного об’єкта) Вивчення працівника як суб”єкта трудової діяльності передбачає з”ясування його особистих інтересів і дає змогу пояснити можливість реалізації трудового потенціалу робітника, його активність у формуванні власного способу життя.

Основи мотивації – мотиватори, визнач предметно-зміст аспект мотивації (це чинники предмет оточення, потреби, інтереси, цінності) Трудова діяльність людини, як правило, одночасно грунтується на кількох мотивах, що становлять так зване мотиваційне ядро. Вона має певну ієрархічну структуру, яка залежить від конкретної трудоваї ситуації, тобто: вибору фаху або місця роботи; повсякденної праці за вибраним фахом; трудового конфлікту; зміни місця роботи або фаху; інновацій, зміни характеристик навколишнього средовища.

Мотивація як вн збудник зумовлена необх задоволення певних потреб. Потреби спонук до ек діяльності, постійно зростають, усклдн, це є передумовою розвитку і вдоскон особистості людини.

Здравомислов: 4 рівні мотивації: матеріальна заінтересов, зміст праці, взаємини в колективі, усвідомлення сенсу своєї праці.

Інтереси приводяться в дію мотиваційним механізмом, що становить сукупність зовн і вн умов, які спрямовують людину на здійснення певної труд діяльності. Гол – матер стимули, дієві лише тоді, коли результати правильно оцінюються ринком. Моральні.

Взаємозв’язок мкатегорій, що передають зміст мотиваційного механізму: потреби, інт- стимули, мотиви –заінтересованість-задовол потреб

 

59. Соціальна система і соціальна структура: визначення, типи, елементи.

Соціальні системи мають свою структуру, тобто складаються з систем меншого ступеня схожості. Суспільство в цілому-найбільш складна і велика соціальна система. Далі в ній виділяють соці­альні спільності, соціальні інститути і соціальні організації.

Соціальні спільності-це сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв’язками і певними спільними рисами. Наприклад, люди однієї нації-вони об'єднані соціальними зв'язками, у них є і спільні риси-мова, психологія, зовнішній вигляд, територія, тради­ції, звичаї і т. ін. тощо.

Соціальні інститути-це історично закріплена форма органі­зації суспільного життя. Приклад соціальних інститутів - держава, сім'я. У суспільстві є економічні інститути, політичні, їх функція-заохочення бажаної поведінки, отримання небажаного.

Соціальні організації-це форма існування соціальних інсти­тутів. Візьмемо, наприклад, такий соціальний інститут як освіта. У яких конкретно формах вона існує і діє? - дитячий садок, школа, ліцей, гімназія, ПТУ, технікум, вуз, аспірантура, докторантура. Основними органами соціальної організації є: 1) наявність мети; 2) сукупність статусів та ролей;3) наявність правил внутрішньої організації.

Можна розглянути структуру суспільства з точки зору хара­ктеристики його основних підсистем-економічної, політичної, духовної та соціальної.

Економічна підсистема. Головні її елементи-продуктивні сили і виробничі відноси­ни. Продуктивні сили складаються з таких елементів-знаряддя пра­ці (верстати, обладнання), сировини та людей.

Економічна підсистема може бути розглянута і як сукупність економічних інститутів-інститут поділу праці, власності, науково-дослідні інститути, заводи, фабрики і т.д.

Політична підсистема. Головні її елементи-держава, політичні партії, суспільні організації, засоби масової інформації. Держава - політичний інститут, який керує суспільством, забез­печує його внутрішню і зовнішню безпеку. Можна вивчати діяльність даного соціального інституту з точки зору форм державного устрою-унітарна, федеративна, конфедеративна, з точки зору режиму правління-тоталітарного, авторитарного, демократичного.

Духовна підсистема. Головний її елемент-культура, мораль, мистецтво, релігія, на­ука, освіта. Основу цієї підсистеми складає культура. Культура-це сукупність матеріальних і духовних цінностей вироблених людством протягом свого існування. У культурі структурно поділяють куль­турну статику і культурну динаміку. Культурна статика може бути розглянута як сукупність базисних елементів-звичаї, манери, етикет, звичаї, традиції, норов, смаки, мода, цінності, вірування, знання, міфи. Культурна динаміка вивчає механізм, засоби і процеси, які описують трансформацію базисних елементів культури. Головна функція культури (за Т.Парсонсом) - це підтримка образу в суспільстві.

Передумовою структурованості суспільства є природа, котра поділила людей за віком, статтю, расою.

Окрім того, у процесі життєдіяльності люди залучаються до спілкування, створюють розгалужену систему взаємодій. Ця су-купність зв'язків і утворює соціальну структуру.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними.

Соціальна структура формується за різними ознаками: класовими, національними, статевими, віковими, професійними та ін.

Основні різновиди соціальної структури:

• соціально-класова структура - сукупність суспільних класів, їхні зв'язки та відносини (класи, соціальні верстви, соціальні групи);

• соціально-професійна структура (виробничі й інші колективи та організації);

• соціально-територіальна структура (міське та сільське населення, поселенські спільноти тощо);

• соціально-демографічна структура (сім'я, вікові та статеві спільноти);

• соціально-етнічна структура (етноси, нації, етнічні групи). Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які:

- посідають різні місця в системі соціальної нерівності, в диференціації населення суспільства за такими показниками, як влада, власність, прибуток та ін.;

-пов'язані між собою політичними, культурними й економічними відносинами, а також є суб'єктами функціонування соціа-льних інститутів.