ТОП 10:

Принципи стратифікації та кластеризації



Существуют два основных вида классификации (группировки) генеральной совокупности: районирование (стратификация) и кластеризация (метод гнезд, серийная выборка).

Районированная (стратификационная) выборка предполагает предварительную группировку единиц генеральной совокупности по различающимся между собой типам.

В основу классификации закладывается признак (или совокупность признаков), по которому респонденты существенно отличаются друг от друга, и при этом именно данный признак, по мнению исследователя, может существенно влиять на изучаемое явление. Таким образом, при выборе критерия стратификации (районирования) исследователь руководствуется двумя особенностями:

1) данная характеристика должна влиять на изучаемое явление;

2) по данной характеристике единицы совокупности должны различаться.

Принцип кластеризации («гнезд») Кластерный («гнездовой») способ предварительной классификации объекта в определенном смысле противоположен районированному. Если при районировании исследователь выделяет разнотипные подсовокупности, то при гнездовой выборке генеральная совокупность разбивается на однотипные группы («гнезда»), внутри которых содержатся разнородные единицы наблюдения. Используя принцип кластеризации, исследователь должен руководствоваться двумя основными положениями:

1) все единицы генеральной совокупности должны быть распределены между «гнездами»;

2) основные характеристики «гнезд» должны быть максимально идентичными по заданным параметрам.

Многоступенчатая комбинированная выборка. Обычно эти подходы (районированный и гнездовой) в научно-методической литературе противопоставляются друг другу. Но в современной практике проведения массовых крупномасштабных исследований при построении выборки чаще всего используются оба этих принципа. Применяя последовательно на разных ступенях отбора каждый из этих принципов, исследователь добивается повышения репрезентативности выборочной совокупности по различным характеристикам, которые, по мнению исследователя, могут оказывать принципиальное влияние на изучаемое явление.

 

Цілеспрямований підхід до побудови вибірки. Принцип типовості, принцип квот.

В основу направленной выборки закладывается не перечень (список) единиц отбора и единиц наблюдения, а статистические данные описание объекта исследования по наиболее значимым, с точки зрения их влияния на исследуемое явление, характеристикам генеральной совокупности.

Наиболее распространенными видами целенаправленного подхода являются: типический и квотный.

Принцип типичности

Типический подход заключается в том, что отбор единиц репрезентации осуществляется не случайным способом. Исследователь сознательно выбирает то или иное «гнездо» (населенный пункт, предприятие, школу, избирательный участок и т.п.). При выборе конкретных «гнезд» он руководствуется в основном тем, чтобы это «гнездо» было наиболее типичным (наиболее распространенным типом) среди всех единиц репрезентации. Обычно этими соображениями руководствуются в тех случаях, когда число единиц отбора не может быть достаточно большим, а «гнезда», как подсказывают исследователю знания (или интуиция), недостаточно однородны.

Принцип квот

Основу выборки в данном случае составляют сведения о наиболее важных пропорциях генеральной совокупности. По данным пропорциям, исходя из общего объема выборочной совокупности вычисляются соответствующие квоты, которые распределяются среди интервьюеров. Те, в свою очередь, осуществляют выбор респондентов, руководствуясь указанными параметрами.

Поняття особистості

У соціології прийнято розрізняти поняття "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність". Поняття "людина" служить для ха­рактеристики його біосоціальноі природи. Людина - це родове поняття, що вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як біологічний індивід “homo sapiens” підпорядковується законом розвитку суспільства.

Поняття "індивід" характеризує окрему людину.

Поняття "особистість" служить для характеристики соціального в людині. Соціологію цікавить людина як соціальна істота. Особистість - це людина у якості соціального індивіда, індивіда як члена суспільства. Тому кожна окрема людина - особистість настільки, на­скільки соціальне стало стороною, власністю цього індивіда.

Індивідуальність-це те, що відрізняє одну людину від іншої і як біологічну, і як соціальну істоту. Соціологію цікавить вплив індивідуальності на суспільні процеси.

Розкриваючи суть і зміст соціологічного підходу до аналізу особистості, доцільно розглянути її внутрішній устрій. Яка ж внут­рішня структура особистості?

Особистість - політ структурна, багатомірна система. Дві групи факторів характеризують особистість. Перша - це те, що особистість може, знає, уміє. Друга-чого вона хоче, до чого прагне, тобто цінніс­ні орієнтації. Схрещення двох сфер визначає характер особистості. Якщо першу групу факторів формує школа, суспільство в цілому, то друга формується стихійно, проте суспільство завжди ставило за мету формування розумних потреб в особистості. Що ж таке потреби?

Потреба - це необхідність у чомусь, що забезпечує існування особистості, її збереження. Про рівень розвитку особистості, про спосіб життя кажуть її потреби. Американський соціолог Маслоу виділив п'ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних:

1) фізіологічні потреби (ті, що забезпечують самозбереження індивіда -харчування, одяг, житло, здоров'я;

2) потреби безпеки і якості життя (безпеки існування, стабільнос­ті в умовах життя, гарантована зайнятість, модний одяг, високий рівень лікування-курорти, харчування-ресторани);

3)соціальні потреби (потреба в спілкуванні, у симпатіях, належності до колективу, турботі про інших і уваги до себе та ін.);

4) потреби престижу (у самоповазі, у повазі з боку інших, у служ­бовому рості й визнанні);

5) потреби в самореалізації, у творчому самовираженні, у самовдосконаленні. Це найвищий рівень потреб у становленні особистості.

Процес формування особистості залежить, з одного боку, від суспільства, а саме від суспільних відносин, від навколишнього соціального середовища, від умов, а з другого боку, від самої особистості - від її ціннісних орієнтацій, від її розумових здібностей, від життєвої позиції, яка може бутті активною або пасивною, або руйнівною.

Соціологію цікавлять різні сфери діяльності особистості. Їх багато. Назвемо основні - праця, потреби, спілкування. У процесі праці відбувається становлення особистості, тому суспільство повинно створювати умови для творчої праці. Основним критерієм відношення особистості до праці є ефективність праці. Соціологи аналізують мотиви трудової діяльності, моральні, естетичні цін­ності особистості. Про справжню культуру праці свідчать мораль­ні потреби працювати, творити за законами краси. Якщо в суспіль­стві відсутня культура праці, значить така система ціннісних орі­єнтацій, система традицій. Ці недоліки необхідно переборювати.

Друга сфера діяльності особистості - це споживання. У соці­ології ця проблема мало вивчена. Важливо формувати культуру спо­живання, так як вільний час росте, і виникає питання, вміють чи ні люди розумно використовувати блага, надані суспільством. Не­обхідно виковувати культуру дозвілля, побуту.

Третя сфера діяльності особистості - спілкування. Перед сус­пільством постає завдання формувати високу культуру спілкуван­ня, знищувати споживацькі варіанти спілкування.

Вивчення особистості потребує виявлення різноманітних со­ціальних зв'язків особистості з суспільством, його елементами. Становище особистості розкривається через поняття статусу.

Соціальний статус особистості - це її місце в системі суспіль­них відношень, це сукупність соціальних функцій особистості, оцінка і самооцінка, тобто розуміння своєї соціальної значущості. У людини може бути декілька статусів, так як вона включена в безліч груп і організацій, тобто вона володіє статусним набором. Головний статус - найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким його виділяють (наприклад, директор банку, домогосподарка, робітник). Голов­ний статус визначає стиль життя, коло знайомих, манеру поведінки. Соціологи виділяють такі види статусу:

1) природжений - це біологічно успадкований статус (стать, національність, раса);

2) приписуваний - нагадує природжений, але не зводиться до нього. Це статус, у якому людина народжена або який призначається їй через деякий час (наприклад, статус короля може придбати лише той, хто народився у королівській сім'ї, а також дворянські титули-князя, графа, барона і т.п.);

3) здобутий статус - людина його отримує за допомогою своїх зусиль, а іноді вдачі, щастя (наприклад, статус фахівця, чемпіона світу, рок-зірки, аспіранти).







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.006 с.)