ТОП 10:

Об'єкт, предмет та метод соціології.



Структура і функції соціології.

Особливості предмета соціології та її функції визначають місце цієї науки в системі суспільних дисциплін.

Структура соціологічного знання.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру:

1 рівень – теоретична соціологія;

2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня);

3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія – це багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз*яснення та інтерпретації загальгних аспектів соціального розвитку суспільства. Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого, відносини і окремі сфери життєдіяльності, інститути, процеси – тобто галузеві знання. Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації

Функції соціології.

1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об*єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень.

8)Світоглядна функція.

Натуралістичні школи в соціології. (не очень)

Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-початку ХХ століття. Основна концепція – Дюркгейма (1858-1917). Спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні зобов*язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.

Соціологізм» Дюркгейма

Головна особливість концепції Дюркгейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв*язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об*єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об*єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з*явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Соціологічні ідеї Парето

Федеріко Парето (1848-1923) відомий італійський вчений. В історію соціології він увійшов як представник так званого психологізму. Специфічної особливістю його соціологічної концепції є акцент на психологічних, перш за все ірраціональних, аспектах суспільного життя: інстинктах, почуттях, емоціях тощо.

Згідно Парето, соціальна дійсність повинна досліджуватись за зразком точних та природних наук. Особливого значення він надавав емпіричній обґрунтованості соціологічного знання. Основна праця Парето „Трактат із загальної соціології“ насичена, алгебраїчними й геометричними ілюстраціями, формулами, графіками. Соціологія, вважав Парето, не може існувати поза досвідом. Головним методом цієї науки, на його думку, повинен бути логіко-експериментальний метод, який добре зарекомендував себе у природничих галузях знання.

Суспільство – це не хаос нелогічних дій, не просто їхня сума, а соціальна система, яка постійно прагне рівноваги. Важливими компонентами цієї системи є так звані резидуї та деривації. Назви цих компонентів суспільства вчений запозичує з хімії та лінгвістики. В хімії резидуї – це „залишки“ або „осади“ після фільтрування, випарювання тощо. За Парето, резидуї – це фундамент людських почуттів, інстинктів, психологічних станів. Проте він вважає, що їх треба вивчати не як психічні, а як культурні факти.

Вторинними, похідними від резидуїв, виступають, на думку італійського вченого, деривації, тобто ідеологічні доктрини, теорії, уявлення тощо (у лінгвістиці дериваціями позначають похідні слова). Деривації є складовою частиною усіх людських дій (за винятком логічних). Всі вони (міфи, легенди, гасла, соціальні, етичні, теологічні теорії, політичні програми, ідеологічні концепції), особливо ідеологічна сфера, призначені маскувати справжні мотиви людських дій. Хоча деривації похідні від резидуїв, залежні від них, Парето вважав, що у соціальному житті не тільки резидуї обумовлюють деривації, а й навпаки

Вчений не визнає соціальної еволюції, прогресу суспільства. На його думку, історія людства має хвилеподібний характер.

Основні праці В. Парето: „Економіка і соціологія“ (1907), „Трактат всезагальної соціології“ (1916), „Перетворення демократії“ (1921), „Разум і суспільство“ (1936).

 

Чиказька школа

Школа в соціології - це угрупування вчених, члени якого об'єднані навколо одного чи декількох лідерів, розробляють спільні наукові проблеми, мають відповідну інституційну форму та перебувають у стосунках міжособистісного спілкування.

Одна з найвідоміших шкіл у соціології- Чиказька школа, Що веде свій родовід від початку XX ст. і була сформована при Чиказькому університеті. Останній був створений на фонди Дж. Рокфеллера, котрий завбачливо та системно вкладав власні кошти в розвиток освіти. Ця наукова школа, одним із засновників якої був і перший декан факультету соціології -А. Смол - фактично обслуговувала інтереси правлячих структур міста Чикаго з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Серед науковців, які належали до цієї школи, найбільш знані: У. Томас, Ф. Знанецъкий, Дж. Мід, Т. Веблен, Е. Бер-джес, Г. Ласуел, Р. Парк та ін.

Наукова проблематика Чиказької школи досить розгалужена. Так, предметом вивчення стали: пенітенціарна система, форми прояву девіантної поведінки, маргіналізація суспільства, дослідження проблеми міста (інвайроментальна соціологія), форми соціального й особистісного контролю, процеси соціалізації індивіда, вплив ЗМІ на індивідуальну та суспільну свідомість, методика й техніка емпіричних соціологічних досліджень.

На базі Чиказького університету сформувалися і набули значного авторитету серед наукової спільноти: Чиказька школа права, Чиказька школа економіки, Чиказька школа психології та Чиказька школа політичних наук.

 

 

Франкфуртська школа

Школа в соціології - це угрупування вчених, члени якого об'єднані навколо одного чи декількох лідерів, розробляють спільні наукові проблеми, мають відповідну інституційну форму та перебувають у стосунках міжособистісного спілкування.

Склалася на базі Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільш знані її представники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розробка проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров'я, дерепресії (засобів соціального лікування суспільства); соціологічна критика марксизму; критичне осмислення "масової культури" й культурної індустрії та становища індивіда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві; виявлення та розв'язання суперечностей, що виникають між соціальною системою з одного боку та "життєвим світом" окремої людини - з другого.

 

Гіпотези

Гіпотеза— обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

До гіпотези ставляться такі вимоги: 1.) наукова обґрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; 2.)адекватність досліджуваній проблемі; 3.) можливість емпіричної перевірки, тобто з’ясування з допомогою логічного аналізу, що внутрішньої суперечності нема.

Гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:

1.) описові —щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), хар-ру зв’язків між об’єктами (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні);

2.) пояснювальні —щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються;

3.) прогнозні —містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета й опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.

За мірою опрацювання та обґрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні. Первинні (робочі) гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Вторинні – після.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Принцип типичности

Типический подход заключается в том, что отбор единиц репрезентации осуществляется не случайным способом. Исследователь сознательно выбирает то или иное «гнездо» (населенный пункт, предприятие, школу, избирательный участок и т.п.). При выборе конкретных «гнезд» он руководствуется в основном тем, чтобы это «гнездо» было наиболее типичным (наиболее распространенным типом) среди всех единиц репрезентации. Обычно этими соображениями руководствуются в тех случаях, когда число единиц отбора не может быть достаточно большим, а «гнезда», как подсказывают исследователю знания (или интуиция), недостаточно однородны.

Принцип квот

Основу выборки в данном случае составляют сведения о наиболее важных пропорциях генеральной совокупности. По данным пропорциям, исходя из общего объема выборочной совокупности вычисляются соответствующие квоты, которые распределяются среди интервьюеров. Те, в свою очередь, осуществляют выбор респондентов, руководствуясь указанными параметрами.

Поняття особистості

У соціології прийнято розрізняти поняття "людина", "індивід", "особистість", "індивідуальність". Поняття "людина" служить для ха­рактеристики його біосоціальноі природи. Людина - це родове поняття, що вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на нашій планеті. Як біологічний індивід “homo sapiens” підпорядковується законом розвитку суспільства.

Поняття "індивід" характеризує окрему людину.

Поняття "особистість" служить для характеристики соціального в людині. Соціологію цікавить людина як соціальна істота. Особистість - це людина у якості соціального індивіда, індивіда як члена суспільства. Тому кожна окрема людина - особистість настільки, на­скільки соціальне стало стороною, власністю цього індивіда.

Індивідуальність-це те, що відрізняє одну людину від іншої і як біологічну, і як соціальну істоту. Соціологію цікавить вплив індивідуальності на суспільні процеси.

Розкриваючи суть і зміст соціологічного підходу до аналізу особистості, доцільно розглянути її внутрішній устрій. Яка ж внут­рішня структура особистості?

Особистість - політ структурна, багатомірна система. Дві групи факторів характеризують особистість. Перша - це те, що особистість може, знає, уміє. Друга-чого вона хоче, до чого прагне, тобто цінніс­ні орієнтації. Схрещення двох сфер визначає характер особистості. Якщо першу групу факторів формує школа, суспільство в цілому, то друга формується стихійно, проте суспільство завжди ставило за мету формування розумних потреб в особистості. Що ж таке потреби?

Потреба - це необхідність у чомусь, що забезпечує існування особистості, її збереження. Про рівень розвитку особистості, про спосіб життя кажуть її потреби. Американський соціолог Маслоу виділив п'ять видів потреб і розташував їх у висхідному порядку від нижчих до вищих, духовних:

1) фізіологічні потреби (ті, що забезпечують самозбереження індивіда -харчування, одяг, житло, здоров'я;

2) потреби безпеки і якості життя (безпеки існування, стабільнос­ті в умовах життя, гарантована зайнятість, модний одяг, високий рівень лікування-курорти, харчування-ресторани);

3)соціальні потреби (потреба в спілкуванні, у симпатіях, належності до колективу, турботі про інших і уваги до себе та ін.);

4) потреби престижу (у самоповазі, у повазі з боку інших, у служ­бовому рості й визнанні);

5) потреби в самореалізації, у творчому самовираженні, у самовдосконаленні. Це найвищий рівень потреб у становленні особистості.

Процес формування особистості залежить, з одного боку, від суспільства, а саме від суспільних відносин, від навколишнього соціального середовища, від умов, а з другого боку, від самої особистості - від її ціннісних орієнтацій, від її розумових здібностей, від життєвої позиції, яка може бутті активною або пасивною, або руйнівною.

Соціологію цікавлять різні сфери діяльності особистості. Їх багато. Назвемо основні - праця, потреби, спілкування. У процесі праці відбувається становлення особистості, тому суспільство повинно створювати умови для творчої праці. Основним критерієм відношення особистості до праці є ефективність праці. Соціологи аналізують мотиви трудової діяльності, моральні, естетичні цін­ності особистості. Про справжню культуру праці свідчать мораль­ні потреби працювати, творити за законами краси. Якщо в суспіль­стві відсутня культура праці, значить така система ціннісних орі­єнтацій, система традицій. Ці недоліки необхідно переборювати.

Друга сфера діяльності особистості - це споживання. У соці­ології ця проблема мало вивчена. Важливо формувати культуру спо­живання, так як вільний час росте, і виникає питання, вміють чи ні люди розумно використовувати блага, надані суспільством. Не­обхідно виковувати культуру дозвілля, побуту.

Третя сфера діяльності особистості - спілкування. Перед сус­пільством постає завдання формувати високу культуру спілкуван­ня, знищувати споживацькі варіанти спілкування.

Вивчення особистості потребує виявлення різноманітних со­ціальних зв'язків особистості з суспільством, його елементами. Становище особистості розкривається через поняття статусу.

Соціальний статус особистості - це її місце в системі суспіль­них відношень, це сукупність соціальних функцій особистості, оцінка і самооцінка, тобто розуміння своєї соціальної значущості. У людини може бути декілька статусів, так як вона включена в безліч груп і організацій, тобто вона володіє статусним набором. Головний статус - найбільш характерний для даного індивіда статус, за яким його виділяють (наприклад, директор банку, домогосподарка, робітник). Голов­ний статус визначає стиль життя, коло знайомих, манеру поведінки. Соціологи виділяють такі види статусу:

1) природжений - це біологічно успадкований статус (стать, національність, раса);

2) приписуваний - нагадує природжений, але не зводиться до нього. Це статус, у якому людина народжена або який призначається їй через деякий час (наприклад, статус короля може придбати лише той, хто народився у королівській сім'ї, а також дворянські титули-князя, графа, барона і т.п.);

3) здобутий статус - людина його отримує за допомогою своїх зусиль, а іноді вдачі, щастя (наприклад, статус фахівця, чемпіона світу, рок-зірки, аспіранти).

Економічна соціологія.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки, який охопив мотивацію економічної поведінки, співвідношення свободи й регламентованості в економіці, відносини людини і держави, бізнес та менеджмент, соціальні інститути — політику, власність, сім’ю та інші, а також їх роль в економічному житті. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М. Вебера і Т. Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства - класів, націй, верств і груп. Водночас виникнення економічної соціології було підготовлено багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, ролей, особистостей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об’єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об’єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, під­приємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів та ін. Предметами дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти в ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

Трудовий конфлікт

Конфлікти є невід’ємною складовою соц. життя. Існує безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтерпретують конфлікт. Однак між ними існує спільне – практично всі визнають соц. конфлікт є вирішальним чи одним із найважливіших факторів соц. розвитку. Звернення до соц. конфліктів у історії соц. зв’язано з такими впливовими іменами як Вебер, Тьоніс, Веблен, Зімель,Парк, Бьорджес, які вважали конфлікт соц. формою боротьби за існування, змагання за обмежені соц. блага та пристосування.

Існує багато типологій конфлікту, що визначаються за наступними ознаками: учасники конфлікту, сфери виникнення та перебігу та його характер. За учасниками розрізняють: внутрішньоособистісні, міжособистісні, між особистістю і суспільством, між соціальними групами міжнаціональні, міждержавні.

За сферами: економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, міжетнічні, релігійні, побутові.

За характерами: антагоністичні, не антагоністичні, закономірні, випадкові, вигадані.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий. Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого не вдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні недоліки, підбурюють одну групу проти іншої, щоб перекласти власну відповідальність.

 

 

Cоціальна дія та взаємодія.

Функционирование и развитие социальной общности происходят на основе социальных связей и взаимодействия ее элементов-индивидов .

В самом общем виде связь представляет собой выражение совместимости функционирования или развития двух или более элементов объекта или двух ( нескольких ) объектов. Связь является наиболее глубоким проявлением такой совместимости . В социальных исследованиях выделяются различные типы связей : связи функционирования , развития , или генетические , причинные связи, структурные связи и т. д. В гносеологическом плане важным является различие связей объекта и формальных связей , т. е. связей , устанавливаемых только в плоскости знания и не имеющих непосредственного аналога в сфере самого объекта , смешение этих связей неизбежно ведет к ошибкам как в методологии , так и в результатах исследования .

Под « социальной » связью обычно понимают набор факторов , обусловливающих совместную деятельность людей в конкретных общностях , в определенное время , для достижения тех или иных целей . Социальные связи устанавливаются на продолжительный период времени независимо от персональных качеств отдельных личностей . Это связи индивидов друг с другом , а также их связи с явлениями и процессами окружающего мира , складывающиеся в ходе их практической деятельности . Сущность социальных связей проявляется в содержании и характере действий людей , составляющих данную социальную общность. Можно выделить связи взаимодействия , контроля , отношений , а также институциональные связи .

Социальное взаимодействие.

Исходным моментом для формирования социальной связи может быть взаимодействие индивидов или групп , образующих социальную общность для удовлетворения тех или иных потребностей . Взаимодействие трактуется как любое поведение индивида или группы , имеющее значение для других индивидов и групп социальной общности или общества в целом . Причем взаимодействие выражает характер и содержание отношений между людьми и социальными группами , которые , являясь постоянными носителями качественно различных видов деятельности , различаются по социальным позициям ( статусам ) и ролям .

Социальное взаимодействие представляет собой взаимное влияние различных сфер , явлений и процессов общественной жизни , осуществляющееся посредством социальной деятельности . Оно имеет место как между обособленными объектами (внешнее взаимодействие) ,так и внутри отдельного объекта , между его элементами ( внутреннее взаимодействие)

Социальное взаимодействие имеет объективную и субъективную стороны . Объективной стороной взаимодействия выступают связи, независимые от отдельных людей, но опосредствующие и контролирующие содержание и характер их взаимодействия . Под субъективной стороной понимается сознательное отношение индивидов друг к другу , основанное на взаимных ожиданиях соответствующего поведения . Это, как правило , межличностные ( или социально-психологические ) отношения, складывающиеся в конкретных социальных общностях в определенный момент времени . Механизм социального взаимодействия включает индивидов , совершающих те или иные действия ; изменения в социальной общности или обществе в целом , вызываемые этими действиями ; влияние этих перемен на других индивидов , составляющих социальную общность , и , наконец , обратную реакцию индивидов .

Массовые пристрастия

с уверенностью можно отнести к быстро распространяемым, индуцируемым, заразительным видам поведения в массовом обществе. По своей природе они близки к панике. Но если основа, суть паники — бегство от опасности, то массовые пристрастия представляют собой стремление к удовлетворению самых разных стремлений и желаний.

Массовые пристрастия могут быть легкомысленными (аэробика, лотереи, коллективная потребность в информации об НЛО и инопланетянах) или серьезными (политические пристрастия к определенному лидеру или политическому течению, различные массовые проявления патриотизма) они могут быть экономическими (стремление к приобретению акций МММ), политическими (массовая поддержка демократов или патриотов в России), экспрессивными (танц-клубы, массовое увлечение музыкой), религиозными (увлечение каким-либо религиозным течением), а также других типов.

Как правило, развитие массовых пристрастий проходит несколько стадий.

1. Возникновение интереса к определенному предмету или явлению на уровне малых агрегаций. Поскольку массовое сознание по своей природе носит индивидуальный, а не групповой характер, должен иметь место феномен совпадения интересов у отдельных членов массового общества.

2. Демонстрация положительных моментов, связанных с интересующим предметом или явлением (заполнение досуга, ощутимая выгода, положительное воздействие на здоровье, чудеса, связанные с религиозными или мистическими действиями, и т.д.).

3. Распространение пристрастия с охватом больших масс людей посредством различных каналов массовых коммуникаций (беседы, разговоры с публикой, средства массовой информации и т.д.).

Очень часто массовые пристрастия базируются на стремлении людей к быстрому обогащению. Это обусловливает вспышки массового интереса и последующих действий в отношении различных лотерей , ненадежных фирм с большими процентами по вкладам. Наличие таких пристрастий используется в рекламной деятельности и имиджмейкерами для формирования имиджа фирм, упорядочения рынка сбыта, продвижения товаров и достижения других целей организации.

Следует отметить, что массовые пристрастия, как правило, недолговечны и, кроме того, распространяются внутри определенных социальных слоев или ограничиваются рамками некоторых субкультур. В силу этого массовые пристрастия в крайне редких случаях охватывают все общество, ограничиваясь некоторой частью населения.

Крайней формой проявления массовых пристрастий следует считать массовую истерию. Обычно это социальное явление относительно кратковременно и по степени проявления напоминает феномен толпы. В качестве примера можно привести поведение поклонников эстрадных звезд, поклонников футбольной команды, которые буйствуют в различных местах без прямых контактов друг с другом.

Слухи

Слухи являются легко доступным способом удовлетворения информационных потребностей человека, т.е. потребностей в информации, необходимой для социальной ориентации и организации своего поведения.

Психологической основой для возникновения слухов является искажение информации при устной передаче ее людьми друг другу. Причем, чем длиннее “цепочка”, чем большее количество людей участвует в передаче сведений не подкрепленных достоверными данными официальных источников информации, тем значительнее искажаются эти сведения.

Содержанием слухов чаще становится информация, удовлетворяющая потребности людей, которые неудовлетворены иными способами. Неудовлетворенность и ожидание удовлетворения выступают в качестве основных мотивов для восприятия и передачи информации. По происхождению или источнику возникновения слухи могут быть стихийными или умышленно фабрикуемыми и целенаправленно распространяемыми.

В соответствии с информационной характеристикой слухи подразделяются на четыре основных типа:

*абсолютно недостоверные слухи;

*недостоверные слухи с элементами правдоподобия;

*правдоподобные слухи;

*достоверные слухи с элементами неправдоподобия

Используя экспрессивную характеристику и вызываемую общую моциональную реакцию слухи, слухи подразделяются на следующие типы:

*слухи-желания, когда распространяемая информация имеет целью или объективно приводит к разочарованию по поводу несбывшихся в последующем ожиданий и вызывает соответствующую деморализацию людей;

*слухи-пугала, распространение которых наиболее эффективно и имеет благоприятную психологическую основу в среде с преобладающими настроениями тревоги, неуверенности и страха и обычно существенно деморализует людей, блокирует реализацию ими своих социальных обязанностей и дезорганизует целесообразную деятельность;

*разобщающие агрессивные слухи, вносящие разлад во взаимоотношения людей, нарушающие привычные социальные связи и организационно-структурные образования подозрительностью и взаимным недоверием, неприязнью и ненавистью к отдельным лицам или группам людей.

По степени влияния на психику людей слухи также подразделяются:

* будоражащие общественное мнение определенных групп людей, но не вызывающие явно выраженных форм асоциального поведения;

* вызывающие антиобщественное поведение некоторой части определенных социальных групп;

* разрушающие социальные связи и организационно-управленческие отношения между людьми и выливающиеся в массовые беспорядки, панику и т.п

90. Соціальна комунікація – це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві

ожна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);

спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації – механістичного та діяльнісного.

Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Фролов_критерії поділу: канали (вербальна комунікація, технічні засоби, офіційні, неофіційні).

Об'єкт, предмет та метод соціології.

Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, процесів та відносин, а також про шляхи, форма та методи реалізації їх усіх. Об*єктом соціології є певна обєктивна реальність, яка нас оточує. Фундатор соціології О. Конт вважав, що соціологія – це позитивна наука про суспільство. Дюркгейм називав предметом соціології соціальний факт, але категорія “соціальний” у нього визначалась як “колективна”. Але ясно, що предмет це щось, що існує в свідомості людини, повністю залежить від їїзнань. Основна категорія соціології – це спільнота. Соціальна спільнота – це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей, а більш чи менш усталене соціальне утворення, суб*єкти якого об*єднані спільним інтересом і знаходяться у взаємодії між собою. Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності. Як і будь-яка наука, соціологія широко використовує загальнонаукові (загально-логічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, ме-тоди аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо.

Одночасно соціологія використовує методи власне соціологічного дослідження. До них належать методи збору соціологіч-ної інформації та методи аналізу соціологічної інформації. Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).

Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із насту-пним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.

Спостереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.

Соціальний експеримент — метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації — присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в числовій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, наголошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, механізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи.

До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкетування, ста-ндартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з на-ступною їхньою інтерпретацією.

Виділяють низку м'яких методів.

Метод ствольної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспі-льних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного пи-тання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.031 с.)