ТОП 10:

Наука як соціальний інститут



Дослідження проблем науки сьогодні цілком актуальне. Причин багато, головні із них пов'язані з бурхливим розвитком НТП й пе­ретворенням науки в безпосередню продуктивну силу, проникненням науки в макро - і мікросвіт, з глобальними масштабами негативних наслідків науково-технічного розвитку і необхідності в цьому зв'язку дати моральну оцінку ролі науки.

Соціологія науки почала розвиватись ще у XIX столітті під впливом позитивістських ідей О.Конта. Потім у працях М.Вебера, П.Сорокіна, М.Шелера розвивались основні ідеї соціології науки. Спочатку вона виступила як соціологія пізнання. Роберт Мертон за­твердив соціологію науки як самостійну дисципліну. Потім у соці­ології науки склалося два напрямки. Перший напрямок пов'язував науку з духовною культурою (Т.Парсонс), другий напрямок вивчав науку як фактор техніко-економічного прогресу (У.ОГБОРН, Л.МЕРФОРД). Отже, у 30-ті роки XX століття Роберт Мертон аналізував соціаль­ну й культурну структуру науки. У 60-ті роки Т.Кун вивчав науко­ві революції. Т.Парсонс і його колеги вивчали соціальну органі­зацію науки й форми взаємодії між вченими. Ще пізніше в США, Ве­ликобританії та низці інших країн були проведені обслідування умов і форм винагороди в науці, а також організації й ефективнос­ті наукових груп. Широко використовувався метод контент-аналізу під час вивчення біографій вчених із метою визначення залежності між соціальним походженням, освітою, політичною і релігійною орі­єнтаціями, з одного боку, і продуктивністю наукової праці, успішністю наукової кар’єри, з іншого боку. Вивчались частота цитуван­ня вчених для вивчення стійких наукових спільностей, встановлення внеску вченого в розвиток наукової дисципліни.

У колишньому Радянському Союзі наука вивчалась у двох на­прямках:

1) внутрішньо інституціональний - вивчались соціальні аспек­ти діяльності вчених, наукових колективів та організацій; 2) зовнішньо інституціональний - вивчались соціальні аспекти взаємо­дії науки з іншими інститутами суспільства.

У 20-30-ті роки вивчався бюджет робочого часу вчених. У 60-ті, 70-ті роки вивчалась проблема формування особистості вче­ного, соціальний статус наукового працівника, його спосіб життя, мотивація наукової творчості (Бестужев-Лада), фахова мобільність у науці, структура наукових колективів і т. ін.

Які виявлені закономірності в розвитку науки?

1. Наука рухається вперед пропорційно масі знань, успадкованих нею від минулих поколінь. Починаючи з XX століття, обсяг наукової діяльності подвоюється кожні 10-15 років, а тепер уже кожні 5 ро­ків. Це відображається у рості, кількості наукових відкриттів, а та­кож у кількості людей, зайнятих у науці. У 90-х роках нашого сто­ліття кількість вчених і наукових працівників складала більше 90% від загальної кількості вчених за всю історію науки.

2. Розвиток науки здійснювався у єдності та еволюції. Еволюція ві­дображає лінійний, поступовий розвиток науки, кумулятивний розвиток-накопичення знань. Революція-корінний перегляд раніше визна­ного знання, це стосується не тільки теорій, але й фактів, методів, фундаментальних світоглядних уявлень.

Ведучими напрямками сучасної науки є мікроелектроніка, біонізація технічних процесів, космізація різних видів виробництва, ядерна енергетика, генна інженерія та інші. У наш час наука стала головною продуктивною силою суспільства, виробництво-сферою технологічного використання науки. Причини науково-технічної ре­волюції різноманітні-це й прорив у мікросвіт, це й оволодіння атомною енергією, це й суспільна потреба в розвитку науки. Соці­альні наслідки НТР різноманітні:

1) у наявності тріади економічного росту - наука, техніка, виробниц­тво;

2) виник новий суспільний розподіл праці - людина звільняється з сфери матеріального виробництва, від тяжкої механічної праці. Безробіття зростає, нестабільність робочих місць;

3) збільшується розрив між отриманою кваліфікацією і новими вимо­гами виробництва;

4) збільшується вільний час. Посилюється можливість реалізувати свій потенціал у сфері виробництва й у сфері дозвілля.

Можна виділити три групи соціальних функцій науки:

1) функції культурно-світоглядні;

2) функції науки як безпосередньої продуктивної сили;

3) функції науки в системі управління суспільством.

81 „Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях ХХ ст.

масова культура має 2 різновиди: субкультуру і контркультуру.

Суспільство розпадається на безліч груп - національних, демографічних, професійних - і поступово в кожної із них формується власна культура, тобто своя система цінностей і правил поведінки. Малі культурні освіти називають субкультурами. Існує молодіжна субкультура, субкультура національних меншостей, професійна субкультура і т.д. Вона відрізняється від домінуючої культури (тобто сукупності цінностей, традицій і звичаїв, якими керується біль­шість членів суспільства) мовою, поглядами на життя, манерою по­ведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Відмінності можуть бути дуже великими, але субкультура, як правило, не протистоїть домінуючій культурі. Так, своя культура є у спортсменів, у глухонімих, самот­ніх, у аристократів і представників нижчого класу, тобто в кожної соціальної групи існує свій культурний світ.Молодіжні культури, які часто розглядаються як девіантні, розвиваються на основі прийняття молоддю своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють її від інших членів суспільства. Деякі соціологи розглядають таку практику як вираз опозиції пануючій культурі. Серед найбільш важливих причин появи молодіжної культури можна вважати: зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, часто викликане більш пізнім закінченням школи. Молодіжну культуру відрізняє три моменти:це скоріше культура дозвілля, а не праці;в її межах соціальні відносини організовані не навколо сім’ї або окремих друзів, а навколо рівних групи;предметом особливої уваги молодіжних груп є стиль.

Етапи розвитку амсової культури ХХ ст: 1.Визначення масової культури як негативне значення (З.Фрейд), 2.Середина ХХст-70-ті роки – апологетика амсової культури. (соціологи США, )

Контркультура - це протистояча домінуючій культурі субкультура, яка конфліктує з пануючими цінностями. Наприклад, субкультура терористів, молодіжного руху хіпі в 60-ті роки, панків, рокерів, “діти Сатани” - сучасного неформального молодіжного руху.

Значний науковий доробок у вивчення феномену масової культури зробили: Ашин Г.К., Гершкович З.І., Голенпольський Т.Г., Глазичев В.Л., Засурський Я.М., Карцева О.М., Кукаркін А.В., Котельова Г.І., Мулярчик А.С., Семенов Ю.М., Стрельцов М.М., Шестаков В.П., Яранцева Н.А.

Серед зарубіжних вчених, які значну частину своїх робіт присвятили висвітленню проблем масової культури слід відмітити: Белла Д., Богарта Л., Лазарсфельда П., Ловенталя Л., Макдональда Д., Моравіа А., Розенберга Б., Е. ван ден Хаага, Уайта Д., Шилза Е. (США), Маркузе Г., Морена Е., Тофлера О., Фрідмана Ж. (Франція), Хоггарта Р., Еліота Т. (Англія), Еко У. (Італія), Маклюена М. (Канада).







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.254.115 (0.009 с.)