ТОП 10:

Соціальні страти, класи, групи



Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна структура — це сукупність відносно стійких, стабільних соціальних спільнот, груп і певний порядок їх взаємозв'язку та взаємодії.

Соціальна група — це порівняно стала спільність людей, яка є складовим елементом певного суспільства і характеризується спільністю інтересів, норм поведінки, соціально-психологічних ознак, цінностей тощо.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мислитель Томас Гоббс, підкресливши, що соціальна група — це сукупність певної кількості людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою.

Класичне марксистське визначення класів дав В.І. Ленін у праці "Великий почин": класи — це великі групи людей, що різняться між собою за місцем їх в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їхнім відношенням (здебільшого закріпленим і оформленим у законах) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а отже, за способом одержання і розміром тієї частини спільного багатства, яка є в їхньому розпорядженні. Класи, з точки зору марксизму, виникають у процесі розкладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби виробництва. Не випадково при розкритті сутності класів марксисти наголошували на відношенні до засобів виробництва, тобто переводили аналіз у площину економічного життя суспільства.

Страти — це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна й соціальна нерівність.

61. Сутність соціальної стратифікації. Фактори і механізми стратифікаційних процесів у суспільстві.

Сучасне суспільство характеризується наявністю груп, які розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші групи. Наявну в суспільстві (спільнотах і групах) нерівність між індивідами й об'єднаннями індивідів, яка виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією.

Соціальна стратифікація - це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, що існує в певному суспільстві в пев-ний історичний період.

Вона є стійкою, регулюється та підтримується інституцій-ними механізмами, постійно відтворюється й модифікується.

Соціальна стратифікація має такі особливості:

• стратифікація - це рангове розшарування населення, коли вищі верстви перебувають у більш привілейованому становищі порівняно з нижчими;

• кількість вищих верств значно менша, аніж нижчих. Стратифікація має такі основні виміри (критерії):

• прибуток, власність;• освіта;• влада;• престиж.

Перші три критерії стратифікації - прибуток, освіта, влада-мають об'єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди).Престиж є суб'єктивним показником, який відтворює рівень поваги до якої-небудь професії, посади, до виду діяльності в су-спільній думці.

Пітирим Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

• економічна - за рівнем прибутку, де багатство й бідність -полюси, між якими розташовані та котрими відмежовані одна від одної різні верстви;

• політична - означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

• професійна - за ієрархічною будовою шкали професій залежно від важливості їхніх функцій у житті суспільства.

Це означає, що суспільство потрібно розділяти за критеріями прибутку (а також багатства), за критеріями впливу на поведін-ку членів суспільства та за критеріями, пов'язаними з успішним виконанням соціальних ролей, наявністю знань, навичок, умінь, які оцінює та винагороджує суспільство.

Певна частина соціологів вважає, що саме нерівномірний розподіл влади зумовлює розподіл багатства та престижу, а статус у системі влади визначає статус в економічних і соціальних структурах. Саме тому влада є тим чинником, який визначає основні ознаки соціальної стратифікації, окреслює межі верств і класів, їхню ієрархію.

Ієрархія соціальних верств визначається сформованими уявленнями про значущість кожної з них, виходячи з чинної на пев-ний період ціннісної системи.

При цьому розподіл людей на соціальні верстви відбувається за такими критеріями:

- якісні характеристики членів суспільства, що визначаються генетичними рисами та приписаними статусами (походженням, здібностями та ін.);

- рольовий набір, який людина виконує в суспільстві (посада, рівень професіоналізму тощо);

- володіння матеріальними та духовними цінностями. Кожне суспільство має власну організацію соціальної нерівності. Не-зважаючи на соціокультурні особливості кожної країни, можна виділити чотири історичні форми стратифікації:

• рабство - форма соціальних відносин, за якої одна людина має власність, а нижча верства позбавлена всіх прав;

• касти- суворий ієрархічний розподіл суспільства, в якому між різними верствами існують бар'єри, котрі неможливо подола-ти (неможливість перейти з однієї касти в іншу, приналежність до якої визначено з народження, неможливість одружитися з пред-ставником іншої касти);

• стани — групи людей, нерівність між якими визначалася звичаями та юридичними нормами. Належність до станів переда-валась у спадок, але не виключала можливості переходу з одного стану до іншого;

• класи - організація соціальної нерівності, за якої відсутні чіткі межі між різними групами.

Перші три типи характерні для закритого суспільства, де існує суворо закріплена система стратифікації та перехід із однієї страти в іншу майже неможливий. Останній тип характеризує відкрите суспільство, де відбуваються вільні переходи з однієї верст-ви до іншої.

Історія свідчить, що рівність у світі не зростає, однак підвищення рівня життя загалом перетворює нерівність на припустиму та легітимну.

62. Середній клас в соціальній структурі: визначення, ознаки. Проблеми виділення середнього класу в сучасній Україні.

Зміст соціальних взаємодій індивідів може бути відображений певною системою категорій (основних понять) соціології. Од-ним з них і є поняття "середній клас", яке увійшло в науковий обіг у 50-60-ті pp. XX ст.

У США та країнах Західної Європи до середнього класу відносять понад 60 % населення, у скандинавських країнах, країнах яскравої соціал-демократичної спрямованості - до 75 % населення.

Концепція середнього класу і є суттєвим елементом теорії постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрейт, Р. Арон, 3. Бже-зинський).

Функції середнього класу:

• вихователь і постачальник висококваліфікованої робочої сили;

• основний платник податків;

• внутрішній інвестор економіки, економічний донор;

• носій демократизації суспільства;

• стабілізатор суспільства, гарант його політичної міцності, "буфер" між крайнощами в соціальній піраміді -вищими та ни-жчими верствами.

Деякі "праобрази" цього поняття можна відшукати ще у вченні Аристотеля про середній елемент, який, на думку класика, складають не зовсім бідні, але й не надмірно багаті люди, котрі мають становити фундамент поліса - міста-держави, його міцну основу і слугувати запорукою справедливої та стабільної держави. Саме за ці міркування Аристотеля інколи називають "ідеологом здорового глузду середнього класу".

І все ж таки середній клас як частина суспільства, котра займає проміжні статусні позиції між багатими та бідними, верхами й низами, - це унікальне явище саме XX ст. Середній клас сформувався на Заході під упливом соціально-економічних зрушень і, зокрема, унаслідок науково-технічної революції. Якісні показники та значні кількісні параметри середнього класу не могли не вплинути на сутнісні характеристики суспільства, що його він репрезентує. М. Тетчер назвала таке суспільство "суспільством двох третин", маючи на увазі, що дві третини населення країни живуть добре, а соціальне невдоволення зосереджене в одній третині його.

Для виявлення середнього класу в суспільстві застосовується низка критеріїв (показників). Зазначимо, що нічого спільного з науковим не має так званий "арифметичний під­хід", згідно з яким до середнього класу відносять ту частину населення, яка має середні прибутки по країні. Такий спрощений підхід дає можливість знайти середній клас у будь-якій країні світу.

Основні критерії (показники) середнього класу, усталені у світовій соціології:

• рівень економічного прибутку, що дає змогу використовувати високотехнологічні предмети побуту та послуги й забезпечи-ти певний достатній рівень життя;

• характерні складові соціального капіталу: наявність освіти та кваліфікації, що підвищують вартість робочої сили їх носія, загальний рівень культури, що надає можливість виконувати висококваліфіковану працю та мати відповідний соціально-професійний статус;

• економічна поведінка з орієнтацією на ринкову форму господарювання, економічну свободу, самостійність і незалежність;

• соціально-психологічна спрямованість на сімейний добробут, індивідуальний усебічний розвиток особи;

• престиж трудової діяльності, кола спілкування, способу життя, наявність широких соціальних зв'язків, контактів, соціаль-них взаємодій.

До середнього класу в західних країнах відносять дрібних і середніх підприємців, технічну, військову та гуманітарну інтелі-генцію, висококваліфікованих робітників ("білі" й "зо­лоті" комірці), фермерів тощо. У західних демократіях сформувався цілий прошарок - мерітократія (від англ. - заслуга), головні прикмети котрого такі: відсутність спадкового капіталу як первинного; неаби-які власні зусилля для досягнення високих статусних позицій і життєвого успіху - елітна освіта, видатні особисті риси, висока пра-цездатність. Мерітократію часто називають новою елітою, за якою - успіх майбутнього розвитку. Утвердження такого прошарку в Україні перебуває лише на початковій стадії.

Формування середнього класу в Україні за вказаними вище критеріями - справа майбутнього. Для України, як і для інших перехідних суспільств, характерні такі особливості середнього класу:

• Україна переживає початкову стадію формування середнього класу, що перебуває лише в зародку;

• формування середнього класу в Україні відбувалося переважно не шляхом домінування особистісних духовних рис, (про-фесіоналізму, освіченості, працелюбства, вольових устремлінь і власних здобутків), а внаслідок "уміло" проведеної приватизації, доступу до бюрократичних інституцій, що здійснювали роздержавлення тощо;

• для України характерне зведення всієї багатоманітності критеріїв визначення середнього класу до єдиного - економічного. Звідси - наявна ситуація паралельного існування ніби двох середніх класів: один - середній за прибутками, але із сумнівними жит-тєвими та моральними цінностями; другий - загалом відповідає західним критеріям, окрім економічних;

• наявна проблема кількісних параметрів середнього класу. За деякими оцінками, він становить 15 % від усього населення, тому не здатний виконувати роль стабілізатора суспільства, гаранта політичної стабільності;

• специфіка середнього класу в Україні полягає в тому, що він утворюється не на базі розвитку реального виробництва, а пе-реважно від обслуговування класу багатих;

• подальший розвиток середнього класу в Україні пов'язаний з успішними економічними реформами, а також із поверненням у коло середнього класу численної інтелігенції, що і становить осердя останнього в західних країнах.

63. Соціальні групи: поняття, класифікація. Молодь як соціальна група. (нет класификации)

Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. 1)Групи, що займають різне місце у системі соціальної нерівності даного суспільства, а також у диференціації його населення за основними критеріями; 2)Представники цих груп є суб*єктами різних соціальних інститутів.

Соціологія молоді як одна із галузей соціологічного знання набула актуальності в середині 60-х pp. XX ст. Із цього часу по-чинається вивчення молоді як особливої соціально-демографічної групи з погляду її життєвих планів, мотивації до діяльності, цін-нісних орієнтацій.

У сучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним є визначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій при­таманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властиво-сті. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне ста-новище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.

Суттєвою рисою молоді є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, перебуває на стадії "статусного мо-раторію", характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним положенням батьків, або своїм майбутнім ста-тусом, пов'язаним із професійною підготовкою. Молодь входить у життя в умовах уже чинних соціальних інститутів, які не завжди відповідають її потребам, що призводить до виникнення криз і конфліктів.

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:

• нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;

• верхня - визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

За законами України цей вік означується від 14 до 35 років.

Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та дру-горядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові й соціальні харак­теристики. Другорядні пов'язані з основними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо.

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

• період пошуку - коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і сфери професійної діяльності;

• період інтеграції в суспільство - пов'язаний із першими роками професійної діяльності;

• період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення й індивідуаль-ного розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого - усе більше страждає від неви-рішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв'язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

- рівень освіти та матеріальний стан молоді;

- потяг до знань і необхідність працювати;

- прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

- професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

- бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічні функції молоді в суспільстві:

• функція відтворення - полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

• трансляційна - це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;

• інноваційна- полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями.

Cоціальна дія та взаємодія.

Функционирование и развитие социальной общности происходят на основе социальных связей и взаимодействия ее элементов-индивидов .

В самом общем виде связь представляет собой выражение совместимости функционирования или развития двух или более элементов объекта или двух ( нескольких ) объектов. Связь является наиболее глубоким проявлением такой совместимости . В социальных исследованиях выделяются различные типы связей : связи функционирования , развития , или генетические , причинные связи, структурные связи и т. д. В гносеологическом плане важным является различие связей объекта и формальных связей , т. е. связей , устанавливаемых только в плоскости знания и не имеющих непосредственного аналога в сфере самого объекта , смешение этих связей неизбежно ведет к ошибкам как в методологии , так и в результатах исследования .

Под « социальной » связью обычно понимают набор факторов , обусловливающих совместную деятельность людей в конкретных общностях , в определенное время , для достижения тех или иных целей . Социальные связи устанавливаются на продолжительный период времени независимо от персональных качеств отдельных личностей . Это связи индивидов друг с другом , а также их связи с явлениями и процессами окружающего мира , складывающиеся в ходе их практической деятельности . Сущность социальных связей проявляется в содержании и характере действий людей , составляющих данную социальную общность. Можно выделить связи взаимодействия , контроля , отношений , а также институциональные связи .

Социальное взаимодействие.

Исходным моментом для формирования социальной связи может быть взаимодействие индивидов или групп , образующих социальную общность для удовлетворения тех или иных потребностей . Взаимодействие трактуется как любое поведение индивида или группы , имеющее значение для других индивидов и групп социальной общности или общества в целом . Причем взаимодействие выражает характер и содержание отношений между людьми и социальными группами , которые , являясь постоянными носителями качественно различных видов деятельности , различаются по социальным позициям ( статусам ) и ролям .

Социальное взаимодействие представляет собой взаимное влияние различных сфер , явлений и процессов общественной жизни , осуществляющееся посредством социальной деятельности . Оно имеет место как между обособленными объектами (внешнее взаимодействие) ,так и внутри отдельного объекта , между его элементами ( внутреннее взаимодействие)

Социальное взаимодействие имеет объективную и субъективную стороны . Объективной стороной взаимодействия выступают связи, независимые от отдельных людей, но опосредствующие и контролирующие содержание и характер их взаимодействия . Под субъективной стороной понимается сознательное отношение индивидов друг к другу , основанное на взаимных ожиданиях соответствующего поведения . Это, как правило , межличностные ( или социально-психологические ) отношения, складывающиеся в конкретных социальных общностях в определенный момент времени . Механизм социального взаимодействия включает индивидов , совершающих те или иные действия ; изменения в социальной общности или обществе в целом , вызываемые этими действиями ; влияние этих перемен на других индивидов , составляющих социальную общность , и , наконец , обратную реакцию индивидов .







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.012 с.)