ТОП 10:

Теорії соціальної стратифікації та мобільності П. Сорокіна.



Пітирим Сорокін (1889-1968 pp.) - російсько-американський учений, внесок якого в соціологію ототожнюють із внеском М. Коперніка у природознавство. П. Сорокін у 20-ті pp. XX ст. був висланий із Росії разом з іншими інтелектуалами (ученими, суспі-льними діячами, що становили небезпеку для ленінського курсу).

Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціології як генералізуючої науки, увага якої фокусується на вивченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, властивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середовищі собі подібних.

Структуруючи соціологічне знання, П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири розділи:

• соціальна аналітика, чи соціальна анатомія, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології тощо;

• соціальна механіка, котра вивчає перебіг соціальних процесів, їхні закономірності й тенденції;

• соціальна генетика, увага якої сконцентрована на вивченні еволюційних процесів у суспільстві;

• соціальна політика як суто прикладне знання сфокусоване на вирішенні практичних завдань. Саме до соціальної політики він відносив соціальну медицину та вчення про щастя.

Пітирим Сорокін є автором теорії соціокультурної динаміки, що пояснює процес історичних змін, історичного розвитку та прогресу. Поняття соціальної мобільності в соціології запропонував П. Со-рокін ("Соціальна мобільність", 1927 p.). Під соціальною мобільністю він розумів, по-перше, перехід індивідів з однієї соціальної групи в іншу, по-друге, зникнення тих чи інших соціальних груп і появу інших, по-третє, зникнення і заміну сукупностей певних соціальних груп елементарного та кумулятивного характеру. Отже, на думку П. Сорокіна, соціальна мобільність — це будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта або цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, з однієї соціальної позиції в іншу.

П. Сорокін виокремив два основних типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність означає перехід індивіда з одного соціального статусу (соціальної позиції) в інший, що розміщені на одному рівні, коли перший статус еквівалентний другому. Вертикальна мобільність пов'язана з рухом як угору, так і вниз, тобто буває висхідна і спадна.

 

Чиказька школа

Школа в соціології - це угрупування вчених, члени якого об'єднані навколо одного чи декількох лідерів, розробляють спільні наукові проблеми, мають відповідну інституційну форму та перебувають у стосунках міжособистісного спілкування.

Одна з найвідоміших шкіл у соціології- Чиказька школа, Що веде свій родовід від початку XX ст. і була сформована при Чиказькому університеті. Останній був створений на фонди Дж. Рокфеллера, котрий завбачливо та системно вкладав власні кошти в розвиток освіти. Ця наукова школа, одним із засновників якої був і перший декан факультету соціології -А. Смол - фактично обслуговувала інтереси правлячих структур міста Чикаго з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Серед науковців, які належали до цієї школи, найбільш знані: У. Томас, Ф. Знанецъкий, Дж. Мід, Т. Веблен, Е. Бер-джес, Г. Ласуел, Р. Парк та ін.

Наукова проблематика Чиказької школи досить розгалужена. Так, предметом вивчення стали: пенітенціарна система, форми прояву девіантної поведінки, маргіналізація суспільства, дослідження проблеми міста (інвайроментальна соціологія), форми соціального й особистісного контролю, процеси соціалізації індивіда, вплив ЗМІ на індивідуальну та суспільну свідомість, методика й техніка емпіричних соціологічних досліджень.

На базі Чиказького університету сформувалися і набули значного авторитету серед наукової спільноти: Чиказька школа права, Чиказька школа економіки, Чиказька школа психології та Чиказька школа політичних наук.

 

 

Франкфуртська школа

Школа в соціології - це угрупування вчених, члени якого об'єднані навколо одного чи декількох лідерів, розробляють спільні наукові проблеми, мають відповідну інституційну форму та перебувають у стосунках міжособистісного спілкування.

Склалася на базі Інституту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільш знані її представники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розробка проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров'я, дерепресії (засобів соціального лікування суспільства); соціологічна критика марксизму; критичне осмислення "масової культури" й культурної індустрії та становища індивіда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві; виявлення та розв'язання суперечностей, що виникають між соціальною системою з одного боку та "життєвим світом" окремої людини - з другого.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.254.115 (0.004 с.)