Монологічне мовлення поняття про монолог

У дошкільному закладі дітей навчають двох основних форм моно­логу — самостійної розповіді та переказу. Вони відрізняються один від одного тим, що під час першої -— дитина самостійно обирає зміст та форму свого висловлювання, під час другої — матеріалом для ви-словлювання-відтворення є літературно-художній текст.

Переказ — свідоме відтворення літературного зразка в усному мов­ленні. У процесі переказу дитина запам'ятовує та застосовує емоційні, образні слова та словосполучення з тексту, готові мовленнєві форми (граматичні конструкції, міжфразові зв'язки).

Розповідь — самостійно розгорнуте викладення дитиною певного змісту в будь-якій літературно-мовній формі. Це складніший порівняно з переказом вид зв'язного мовлення, адже його зміст дитина складає самостійно.

Зміст і завдання навчання дітей зв 'язного мовлення для кожної вікової групи визначено в програмі та методичних рекомендаціях А.М.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» (Київ, І 997р.)

Так, програмою першої молодшої групи передбачається привчати дітей брати участь у невимушеній розмові, бесіді, відповідати на за­питання, підтримувати розмову, звертатися із запитаннями «Що це? Де ти була? Що робила?», відповідати на запитання за змістом картини, казки, невеличкого оповідання фразами, реченнями (3—8 слів). За­лучати дітей до спільної розповіді за сюжетною картиною, за ігровою ситуацією, до спільного розповіді казки.

У другій молодшій групі далі розвивають діалогічне та розмовне мовлення. Вчать вступати в невимушену бесіду з дорослими на запро­поновану тему (програма рекомендує такі: «Знайомство», «Сім'я», «Ігри та іграшки», «Мої друзі», «У дитячому садку»), вчать добирати першу репліку (фразу) діалогу (вітання, подяка, вибачення, запитання, прохання, наказ, повідомлення) та своєчасно відповідати, вставляти

 

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

потрібну репліку (фрази, слова: «так», «ні», «не знаю», «отож»), під­тримувати запропоновану розмову, діалог. Адекватно відповідати на запитання дорослого та звертатися із запитаннями до дорослих. Дітей учать спілкуватися один з одним, звертатися до партнера, вислухувати співрозмовника, відповідати на запитання інших дітей. Звертають увагу на культуру спілкування.

У дітей прагнуть викликати інтерес до різних типів монологічного мов­лення: опису, повідомлення, розповіді, підготувати до самостійної оповіді. Вчать відповідати на запитання вихователя двома-трьома реченнями за змістом сюжетних картин, за текстами знайомих оповідань, казок, під час роз­гляду предметів, Іграшок, складати спільно з дорослим невеличкі розповіді домовлянням, повторенням. Дітей залучають до переказ змісту добре зна­йомих літературних творів за допомогою навідних запитань та підказування фраз. У дітей формують елементарні уявлення про структуру описового та сюжетного висловлювання, створюють умови для стимулювання дитини до коротенького пояснення, розвитку пояснювального мовлення.

Програма середньої групи в розвитку діалогічного мовлення ви­значає такі завдання: вчити дітей вступати з дорослими в невимушену розмову та будувати діалог у тематичних ситуаціях, використовувати різні форми мовленнєвого етикету, які є типовими для цих стандартних ситуацій, розгортати діалог з допомогою мовленнєвих штампів; учити самостійно підтримувати невимушену розмову з однолітками, вести колективний діалог, звертатися із запитаннями, відповідати на запитан­ня інших дітей, застосовуючи засоби інтонаційної виразності. Щодо розвитку монологічного мовлення, то дітей учать складати описові розповіді про іграшки, предмети, за змістом сюжетних картин (спільно з вихователем); прилучають до складання розповідей на основі сюже­тів дидактичних картин, розповідей про свою діяльність. Дітей учать розуміти композиційну структуру розповіді, ознайомлюють з різними розмовними формами початку, закінчення розповіді. Дошкільнят учать переказувати добре знайомі художні твори, використовуючи пряму мову, дотримуючи інтонаційну виразність мовлення, далі розвивати пояснювальне мовлення.

Дітей старшого дошкільного віку вчать виявляти ініціативу в діа­логічному мовленні, розвивають уміння починати розмову, вести роз­питування, будувати різні форми діалогу, творчо застосовуючи мовні засоби.

Монологічне мовлення

У розвитку монологічного мовлення дітей учать логічно й по­слідовно будувати розповідь без повторів, пауз, зайвих жестів. Учать придумувати назву тексту, вживати різноманітні художньо-по етичні вирази, приказки, фразеологічні звороти, звертання, вигуки, вставні слова, пряму мову. Вчать складати описові розповіді, загадки про іграшки, ситуації за змістом картин; складати сюжетні розповіді за змістом картин та на задану тему; будувати розповіді з власного до­свіду, творчі розповіді за опорними словами, продовження історії, розпочатої вихователем. Дошкільнят учать переказувати оповідання та казки близько до тексту. Виховательи прагнуть розвивати оцінне та пояснювальне мовлення, вчать аналізувати власні розповіді та своїх товаришів. Отже, як бачимо, поступово ускладнюються програмові завдання розвитку зв'язного мовлення, зростають також вимоги щодо якості висловлювань дітей.

Стосовно дітей дошкільного віку лінгводидактика розглядає усні тексти, дискурси, що є у різних мовленнєвих жанрах (типах висловлю­вань), у яких відбивається функціональне призначення та залежність від ситуації: опис, повідомлення, міркування. Лінгвістичну характеристику цих типів можна представити так.

Опис предмета або явища створює цілісне уявлення про їхні ознаки, якості, властивості, дії. Усі речення в описовій розповіді спрямовані на виконання одного завдання — якомога повніше, яскравіше, точніше відповісти на запитання: «Який предмет?». Опис характеризується фіксацією зорових спостережень та забез­печенням об'єктивного викладу, що відбувається завдяки застосу­ванню численних прикметників, іменників-означень тощо. Логіка опису може відповідати логіко-синтаксичній схемі (запропонованій В.І.Куніним). Вона передбачає спочатку визначити, назвати пред­мет: «Це —...», потім дати загальну його характеристику: «Він такий...», виокремити найсуттєвіші його ознаки, елементи, харак­теристики: «У нього є...», назвати можливі дії його або з ним: «Він може... або його можна...» та висловити своє ставлення до предмета: «Мені так подобається, що він...». Дошкільники мають можливість у різних видах діяльності ознайомитися з різними видами опису: у художньо-мовленнєвій діяльності, під час сприймання літератур­ного твору — з художнім описом, у якому предмет представлено яскраво, за допомогою засобів художньої образності; у пошуково-експериментальній — з елементами наукового опису, у якому чітко, без деталізування подано найсуттєвішу фактичну інформацію;

б³⁶⁴ 37

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

у побутовій діяльності — з діловим описом, що містить послідовну, об'єктивну характеристику предмета, найбільш значущу, важливу для конкретної ситуації.

Повідомлення — функціональний тип мовлення, для якого характер­ний послідовний виклад подій з погляду оповідача, наголошення на часі їх здійснення. У зв'язку з цим семантично навантаженими є вислови на кшталт спочатку, потім, одразу, після того як, сьогодні, торік, вчора, минулої весни. Конструктивну роль у повідомленні відіграють дієслова на позначення дій, станів людини, форми дієслів минулого часу тощо (С.Я.Єрмоленко). Повідомлення, на відміну бід інших типів вислов­лювання, має незмінні структурні компоненти: початок, основну час­тину, закінчення, без яких воно втрачає цільність та завершеність. Для збереження логіки повідомлення науковці пропонують застосовувати логіко-синтактичну схему, у якій може відбиватися не лише сюжетна лінія, а й включатися елементи опису, уточнення. «Були собі...» (хто, де, з ким) -— початок повідомлення, який розвиватиметься далі у зав'язці: «Одного разу...». Кульмінація опису подій визначається спеціальним словом «раптом». Повідомлення про подальше розгортання дій -розв' язка — визначається за допомогою слів «потім», «відразу ж», «піс­ля того як». Закінчення — обов'язкова частина розповіді — може бути оформлено по-різному: «З того часу...», «Так вони і стали...», «І стали вони жити собі...». Дітей ознайомлюють зі специфічними жанровими, структурними, та мовними особливостями реальних повідомлень — розповідей та фантастичних, уявних —- казок.

Наведемо приклад запису складеної дитиною розповіді-повідом-лення за сюжетною картинкою. Дмитрик (5 р. 6 міс.): «Одного разу котик та зайчик пішли вранці на рибалку, щоб ловити рибу. Зайчик узяв парасольку, щоб сонечко в очі не світило Й не було спекотно. А котик, його звали Пушок узяв вудку, щоб ловити рибу. Коли прийшли до річки, вода там була теплою. Раптом зайчик вирішив покупатися. Він пірігув у воду, а Пушок, подумав, що то пливе під водою велика риба, та закинув вудку й витяг на берег зайчика. Потім вони пішли додому».

Міркування —- найбільш складний тип зв'язного висловлювання, для якого характерне встановлення логічних зв'язків між судженнями, що входять до його складу, У міркуванні використовуються будь-які твердження, зіставляються предмети, явища, наводяться приклади, формулюються висновки. За своєю структурою міркування — най-

Монологічне мовлення

складніше синтаксичне утворення порівняно з описом або повідо­мленням. Воно складається з тез, доведень та висновку (Н.Д.Зарубіна, Л.МЛосєва, С.О.Нечаєва). Якщо в повідомленні акцентується увага на послідовності явищ, їх часовому співвідношенні з використанням дієслівних часових форм та лексики, що визначає рух, дію, час; в описі переважають мовні засоби вираження ознакових відношень, то в мір­куванні домінують способи відбиття причинно-наслідкових зв'язків за допомогою складних сполучників, вставних слів, синтаксичних конструкцій, що відбивають причинні та цільові відношення. Основною міркувань є логічне мислення, що виявляє всі багатоаспектнІ зв'язки об'єктів реального світу.

Міркування як специфічний тип висловлювання вимагає застосуван­ня специфічних причинно-наслідкових сполучників: тому що, адже, оскільки, через те, що; прислівників^ що визначають ранжування до­ведень: по-перше, по-друге, внаслідок, зрештою, в цілому,

До міркувань належать еисловлювання-інструщії, висловлювання-по-яснення, висловлюаання-доведення, висловлювання-розмірковування.

Наведемо приклад розмірковування про улюблену іграшку. Сашко (5 р. 2 міс.): «Звичайно, це моя іграшка — ракетниця. Я це точно знаю. По-перше, на самій ракетниці є колеса, а коли ці колеса повертаєш, то ракетниця повертається праворуч або ліворуч. Там ще одне є колесо позаду, воно трішки подряпане. Не може ж бути, щоб чиясь ракетниця теж була трішечки подряпаною. А ще я знаю, що це моя ракетниця, адже вона не стріляє, а тільки їздить уперед, назад і в сторону. Я так граю, наче вона стріляє».

Обов'язковою умовою формування цього типу висловлювання є діалогічний, проблемний характер спілкування педагога та дітей в освітньому процесі.

У чистому вигляді ці типи висловлювання трапляються рідко, у мовленні дошкільників ми частіше стикаємося з контамінацією. Кон-тамінованими (змішаними) текстами вважаються такі, у яких можуть використовуватися елементи всіх типів з домінуванням одного з них. Так, наприклад, опис місця, часу розгортання сюжету може включатися в процес повідомлення, іноді опис або повідомлення доповнюється елементами міркування. Головне, щоб тексти будь-якого типу були структурно побудовані та семантично й синтаксично пов'язані. Вихо­вателям потрібно знати особливості кожного з типів текстів: їхнє при­значення, структуру, характерні для них мовні засоби, а також типові міжфразові зв'язки.

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Монологічне мовлення