Діалогічне мовлення поняття про діалог

У лінгвістиці існують терміни, пов 'язані із взаємодією, стосунками людей між собою за допомогою мовлення — спілкування або комуні­кація, діалогічне мовлення. Якщо спілкування як контакт між людьми, що забезпечує соціальну перцепцію, інтерактивний, інформаційний, афективно-оцінний обмін, може відбуватися на вербальному та невер-бальному рівнях, то, застосовуючи термін «діалогічне мовлення», ми, насамперед, маємо на увазі певну форму мовлення. Оскільки розвитку комунікативної діяльності в дошкільному віці присвячено окремий роз­діл підручника, зупинимося на організації навчання дітей діалогічному мовленню на різних етапах дошкільного дитинства.

Як уже зазначали, діалог — це форма мовної комунікації, учасники якої обмінюються реплІками-висловлюваннями, по суті, є чергуванням слухання та промовляння здебільшого невеличких, неповних речень простої будови, якими обмінюються співрозмовники. Враховуючи, що діалогічне мовлення оточує дитину з перших хвилин життя і визнаючи його значення в розвитку особистості, педагоги й батьки прагнуть до формування діамонологічної компетентності.

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Базовий компонент дошкільної освіти так визначає зміст діалогічної компетенції: «Дитина вільно, невимушене вступає в розмову з дітьми, дорослими (як знайомими, так і незнайомими), підтримує запропонова­ний діалог відповідно до теми, не втручається в розмову інших. Будує запропонований діалог відповідно до ситуації, відповідає на запитання, звернені до дитини, за змістом картини, художніх творів. Виконує сло­весні доручення, звітує про їх виконання». Отже, завданнями розвитку діалогічного мовлення в програмі А.М.Богуш «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» передбачається;

а) учити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із
запитаннями;

б) підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації
спілкування;

в) виявляти ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;

г) будувати діалог на запропоновану тему.

Розвиток діалогічного мовлення в дошкільному віці відбувається за умов створення активного мовленнєвого середовища, у процесі взаємо­дії з оточуючими, паралельно в кількох системах: «дитина—дитина», «дитина—дорослий», «дитина—однолітки». Дослідники відзначають, що зміст і форма діалогічного мовлення у спілкуванні дитини з ровес­никами та дорослими істотно відрізняються (Л.М.Галігузова, Т.О.Піро-женко, Є.О.Смирнова, Т.М.Юртайкіна). Так, діалоги в системі «дити­на—дитина» відрізняються більш повним та активним застосуванням різноманітних мовленнєвих засобів, характеризуються зрозумілістю, зв'язністю, правильністю порівняно до діалогів у системі «дитина—до­рослий». У розмові з дорослим дитина не прагне бути зрозумілою — дорослий розуміє дитину в будь-якій ситуації. Одноліток—інша справа. Він не буде намагатися правильно зрозуміти незрозуміле, він вимагає, щоб усе було чітко, ясно висловлено. Потреба у спілкуванні з іншими дітьми спонукає малюка до мовленнєвої активності.

До основних форм діалогічного мовлення, яких навчають дошкіль­ників, належать розмова, бесіда та полілог.

Ключовим методом формування діалогічного мовлення в повсякденному спілкуванні й водночас універсальною формою мовленнєвого спілкування срозмова вшхмателя з дітьми (непідготовлений, імпровізований діалог). Розмова відрізняється від говоріння, промовляння певної інформації, адже передбачає активну участь дітей у ній на правах співрозмовників.

Вихователь упродовж дня постійно спілкується, організує розмову з дітьми з будь-якого приводу. Для виникнення розмови потрібна довірли-

Діалогічне мовлення

ва, спокійна атмосфера в групі, повага з боку дорослих до особистості кожної дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова має відбуватися в невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитан­нями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо. Тематика, тривалість, зміст розмови визначається ситуацією, педагогічними завданнями, бажанням дітей чи дорослих тощо. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Якщо в молодшому віці коло розмов пов'язане з тим, що безпосередньо оточує дітей — іграшки, сім'я, вулиця, стосунки з товаришами, то поступово тематика розмов розширюється за рахунок нових знань, досвіду, що їх діти набувають у повсякденному житті, з різноманітних інформаційних засобів. У старшому дошкільному віці тематика розмов яскраво висвітлює інтереси та запити дітей: спорт чи фантастичні фільми, життя тварин або казкові сюжети.

Протягом дня виникає потреба в розмовах не тільки в педагога з дітьми, а й дітей між собою. У процесі спільної діяльності постійно постають завдання інструктажу, обговорення, узгодження, оцінки дій, висловлення свого ставлення. Незалежно від змісту діяльності виникає контакт між дітьми, вони обмінюються думками, задумами, домовля­ються про послідовність дій, узгоджують свої дії з іншими учасниками, сперечаються, наполягають, прагнуть переконати, підкоряються тощо. Завдання дорослого — всебічно стимулювати, схвалювати, підтримувати ініціативу, активність дитини у спілкуванні, переконливо доводити за­лежність її успіху в спільній діяльності, від уміння домовлятися, пере­конувати, від володіння діалогічними вміннями. Величезний потенціал щодо спілкування, розвитку діалогічного мовлення має гра, яку О.В.Запо-рожець слушно назвав справжньою соціальною практикою дошкільника. У процесі гри діти водночас перебувають, по-перше, в ігрових стосунках, по-друге, у реальних, які передбачають зокрема й діалогічне спілкування. На жаль, науковці і практики зазначають, що за різних психологічних, педагогічних та соціальних причин останнім часом діти нерідко підмі­няють ігрові змістнові взаємини простим маніпулюванням іграшками, яке не вимагає змістового спілкування. Отже, завдання педагога—допо­могти дітям встановити ігрову взаємодію, наповнити її цікавим для дітей змістом, спонукати до обміну репліками, тобто до діалогу.

Ефективним способом формування діалогічного мовлення, засвоєння правил мовленнєвого етикету є прийом словесних доручень. Доручення можуть спонукати дитиігу до спілкування з однолітками та дорослими, стосуватися будь-якої діяльності. Головне — допомоіти дитині усвідо­мити спосіб мовленнєвої дії. Для цього вихователю потрібно дати зразок

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

виконання доручення: «Марійко, підійди, будь ласка, до Світлани Мико­лаївни та попроси її винести кошик з іграшками на вулицю. Треба сказати так: «Світлано Миколаївно, винесіть, будь ласка, кошик з Іграшками на вулицю». Можна замість зразка запропонувати дитині проговорити з вихователем очікувані мовленнєві дії: «Коли ти підійдеш до неї, як ти скажеш? Якщо вона відповість тобі, що... Що ти тоді будеш казати?» Поступово потреба у зразку відпадає, і дитина самостійно обирає по­трібну для виконання доручення мовленнєву форму. Не менш значущим моментом у застосуванні цього прийому є так звані звіти дитини про виконання доручення. Вихователь, демонструючи щиру зацікавленість, пропонує розповісти, як усе відбувалося, в особах відтворити діалог: «Марійко, розкажи, як ти поговорила зі Світланою Миколаївною. Коли ти підійшла, що вона робила. Що ти їй сказала?.. А вона як відповіла? От бачиш, як важливо лагідно, культурно попросити. Ти молодець. Дякую».

Розвиткові діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримувати прави­ла мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою точку зору. Для застосування цього прийому можна користуватися наочністю, наприклад, спеціально дібраними сюжетними картинками або серією картинок. Дитині пропонується програти віртуальний діалог між пер­сонажами, зображеними на малюнку. Інший варіант — відтворення реальної ситуації, у якій дитині запропоновано зайняти певну позицію. Спочатку вихователь із вихованцями обговорюють сюжет, наприклад, черговий у бюро знахідок веде телефонну розмову з людиною, яка за­губила якусь річ; директор школи приймає до школи учня, розпитує його та батьків; черговий міліціонер розмовляє з дитиною, яка загубилася на базарі; діти знайомляться з новенькою дівчинкою, яка вперше при­ходить до дитячого садка; господиня по телефону запрошує гостей до себе на гостини тощо. Вихователь допомагає малюку створити образ: наприклад, надягти кашкет міліціонера або краватку директора школи, фартух господині тощо; підготувати потрібні атрибути: телефон для зв'язку, журнал для запису, рупор для оголошення. У процесі розігру­вання мовленнєвої ситуації, якщо дитина не може самостійно виконати завдання, вихователь допомагає навідними запитаннями, вказівками, пропонує власні варіанти як зразок дії. Наведемо приклад керівництва вихователем мовленнєвими діями дитини в спеціально організованій ситуації «Бюро знахідок».

Діалогічне мовлення

Вихователь розподіляє ролі між трьома дітьми: мати, донька та черговий у бюро; вводить дітей у ситуацію — донька загубила ляльку в парку на лавочці. Мати телефонує в бюро. Черговий уточнює про осо­бливості іграшки. Потім пропонує дітям розіграти діалоги мати-донька, мати-черговий. Вихователь допомагає дітям будувати запитання.

Вихователь. Прийшла донечка додому, сумує. А матуся її запитує.

Мати. Чому ти така... сумна? Що трапилося?

Донька. У парку... я загубила свою ляльку.

Мати. Що ж нам... тепер робити? Ти можеш пригадати, яка вона була?

Донька. Так. Може... зателефонувати в бюро знахідок?

Мати. Це бюро знахідок? Ви не знаходили нашу ляльку?

Черговий. Де ви її... загубили?

Мати. Моя донька говорить, що в парку, на лавочці.

Черговий. Розкажіть, яка вона... Якого кольору її волосся, сукня?

Донька. У неї світле волосся, червона сукня. А ще в неї черевички.

Ефективним способом навчання дітей діалогічному мовленню, формування комунікативної компетенції є бесіда. Досвід її застосування відомий з часів Я.А.Коменського.

Проведення бесід із дітьми

У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватися як спеці­альний словесний метод навчання, який визначає зміст заняття з дітьми, специфічний вид заняття та як прийом, важлива частина будь-якого заняття, наприклад, вступна, пояснювальна, узагальнювальна бесіда, бесіда-супровід будь-якої діяльності тощо. Бесіда як метод навчання — складний вид заняття, адже вимагає зосередження на певній темі роз­мови, передбачає достатній рівень знань про те, що обговорюватимуть. Отже, бесіда використовується в сукупності з іншими методами (розгляд картини, художнє читання, розповідь) І вимагає ретельної підготовки як від дітей, так і від вихователя.

На величезному значенні бесіди для інтелектуального, морального, духовного розвитку дітей наголошували корифеї вітчизняної педагогі ки К.Д.Ушинський, Є.І.Тихеєва, С.Ф.Русова. Методику проведення бесід із дітьми вдосконалювали пізніше О.І.Радіна, Є.О.Фльоріна, А.М.Богуш, Е.П.Короткова, звертаючи увагу на актуалізацію не лише мовленнєвого аспекту, а й на потребу створення особливої духовно-естетичної атмос­фери, яка забезпечує виховний вплив бесіди. Науковці стверджують,

_езм 29

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Діалогічне мовлення

 

що цінність бесіди виявляється в систематизації, уточненні, упоряд­куванні дитячих уявлень, збагаченні їхнього досвіду. У процесі бесіди діти навчаються логічно мислити, швидко пригадувати, аналізувати, порівнювати, висловлювати судження, робити умовисновки, форму­лювати та обстоювати власні думки. Діалог, який виникає між дітьми та педагогом упродовж бесіди, сприяє формуванню вміння слухати та розуміти співрозмовника, зрозуміло відповідати, ясно висловлювати власні думки, терпляче ставитися до думки іншого, не відходити від теми обговорення, стримувати своє безпосереднє бажання висловитися, коли висловлює думку інша дитина — тобто відбувається виховання культури діалогу, спору. Сучасний методист В.І.Яшина зазначає, що мовленнєва діяльність дитини в процесі бесіди відрізняється від зви­чайної розмови передусім внутрішнім програмуванням, плануванням свого висловлювання, більшою його довільністю. Активізується, уточ­нюється та збагачується лексичний запас дітей.

Важливою є тематика бесід із дітьми, яка в різні часи була різною. Від спрощених тем, наближення до дитини тих явищ, про які йшлося наприкінці XIX ст. — до широкого спектра тем про суспільне життя, працю, техніку, природу, побут — у сучасній методиці. Вимоги щодо тематики бесід із дітьми можна коротко сформулювати так. Зміст бесід мають складати явища, знайомі дітям, але які потребують додаткових пояснень, міркування.

У дошкільній лІнгводидактиці існують різні класифікації бесід на підставі основного засобу (картина, літературний твір), що використову­ють на занятті; залежно від мети та методу (вступна, супроводжувальна, заключна, узагальнювальна бесіда); відповідно до змісту (пізнавальні та етичні бесіди).

Основною в дошкільному закладі є узагальнювадьна бесіда, мета якої систематизація, узагальнення, уточнення та поширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда, як правило, відбувається у вигляді чергування запитань та відповідей. Логічна структура бесіди перед­бачає три послідовні частини, кожна з яких має свою мету та способи реалізації — початок, основна частина та заключна, підсумкова,

На початку бесіди вихователь намагається зосередити увагу, активізувати мислення, викликати в уяві дітей живі, яскраві образи, пов'язані з темою бесіди, створити відповідний емоційний настрій, націлити малюків на обговорення певного кола питань. Почати бесіду можна по-різному: зі звернення до досвіду дітей, з розповіді педагога, з показу іграшки або предмета, проблемного запитання, загадки, вірша,

ЗО

що стосуються теми бесіди. Наприклад, бесіду на тему «Подарунок» можна розпочати Із запитання, яке зосередить увагу дітей на значенні ключового слова «подарунок»: «Чули ви коли-небудь слово подарунок? У яких випадках? Як би ви пояснили людині з іншої планети, що таке подарунок? Чи будь-яка річ може стати подарунком, за яких умов?»

Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завер­шених частин — розгляд картини, художнього читання, обговорення елементів продуктивної діяльності дітей, — кожна з яких має закін­чуватися узагальненням педагога щодо основних позицій, думок, що були висловлені.

Зміст бесіди, чергування методів та прийомів націлені на постійну мобілізацію уваги, пам'яті, мислення малюків, активізацію мовлення.

Основним прийомом у методиці проведення бесіди є запитання, від методично грамотного підбору яких значною мірою залежить успіх бесіди. У методиці існує кілька класифікацій запитань: на підставі характеру розумових задач — репродуктивні, що вимагають простої констатації фактів, та евристичні або пошукові, проблемні, спрямовані на встановлення дитиною зв'язків між предметами та явищами; залежно від ролі та місця в бесіді —• основні, які вихователь готує до занять, та допоміжні, що виникають під час заняття.

Нерідко вихователі відчувають труднощі в доборі та формулюванні запитань, що можна пояснити, з одного боку, недооцінкою інтелектуаль­них можливостей дітей, адже педагоги прагнуть запитувати лише про те, що, вони впевнені, діти добре знають. Водночас вихователі свідомо спрощують запитання, завдання, частять запитаннями, намагаючись забезпечити гладкий, «бездоганний» перебіг заняття — жодної паузи, жодного збою: запитання — відповідь, наступне запитання — відповідь. Такий обмін репліками складно назвати бесідою. Наведемо перелік ти­пових запитань до узагальнювальної бесіди про зимову природу: «Яка зараз пора року? Які ознаки зими ви знаєте? Яка погода частіше буває взимку? Назвіть птахів, які залишаються зимувати. Як живуть звірі в лісі?» Такі запитання мало активізують мислення та мовлення дітей, швидко викликають у них нудьгу, малюки відповідають на запитання автоматично, не замислюючись. Виходить, ніби вихователь поклала в голови дітей на збереження певну інформацію, а потім прагне отримати її назад. Що дорослішими стають діти, то більшого значення набувають пошукові запитання та завдання. Причому запитання доцільно поєд­нувати із творчими завданнями. Наприклад, пригадавши три періоди зими, вихователь може запропонувати дітям намалювати, яким буває

5* 31

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Діалогічне мовлення

 

сніг (погода, сонце, небо) на початку зими, серед лютих зимових холодів та напередодні весни. Свої малюнки діти, працюючи підгрупами, об­говорюють і супроводжують коментарями, поясненнями. Бесіда справді стає корисною, природною, невимушеною, привчає дітей прислухатися одне до одного, брати участь у розмові.

Є.І.Тихеєва у праці «Розвиток мовлення дітей» (1937 р.) визначила вимоги щодо керівництва розумовою та мовленнєвою активністю дітей під час бесіди: не зловживати запитаннями і не вимагати від дітей по­вних відповідей, вести бесіду природно, спонукати дітей до запитань, заохочувати до оцінки висловлюваних думок та їх словесного викладен­ня, не давати малюкам відходити від основної теми, неухильно вести до підсумкових висновків.

Отже, хоч би які методи застосовував вихователь у основній частині бесіди, важливо пам'ятати головне — бесіда в жодному разі не повинна переслідувати мету словесного нагромадження знань у голові дітей. її головне завдання — систематизація, упорядкування знань, вже здобутих дитиною раніше, розширення кола знань шляхом пошуку, філософування, спільного обговорення.

У бесіді, окрім запитань, застосовують також вказівки —- прийом, який допомагає чітко організувати бесіду, дисциплінує дітей-співроз-мовникІв, оскільки вказівки визначають порядок, правила, послідов­ність висловлювань, привертають увагу дітей до значущих аспектів.

Суттєвим прийомом систематизації та уточнення знань є узагальнення, яке робить вихователь, його власна оцінка фактів, явищ. Узагальнення має буди ємним, водночас стислим, вміщувати найголовніші аргументи.

Вихователю треба бути дуже тактовним у сприйманні, оцінці ди­тячих думок, висловлювань, щоб не принизити, не загасити бажання висловлювати думки, прагнення виявляти активність співрозмовника, Важливо навчитися не нав'язувати дітям власну думку, пам'ятаючи про величезну силу педагогічного авторитету, давати їм можливість само­стійного вибору. Особливо це стосується ситуацій, у яких припустимі різноманітні варіанти відповіді: «Цікаву думку висловив Дмитрик. Це його позиція. На мою думку... Але кожен може визначити сам, з ким він може погодитися». Коли дитина висловлює очевидно помилкову думку, вихователь може запропонувати уточнити цей факт, звернувшись до довідника, енциклопедії, словника тощо, формуючи в дітей, по-перше, терпиме ставлення до помилок як невід'ємного елемента будь-якого творчого процесу, по-друге, спрямування дітей на пошукову діяльність, обов'язковий перехід від незнання до знання.

У процесі керівництва бесідою вихователю потрібно враховува­ти індивідуальні особливості дітей, намагатися об'єднати бесідою всіх дітей, визначивши для кожного посильне завдання. Не можна насильно вимагати від дитини відповіді, краще дати їй можливість послухати інших, приєднатися до чиєїсь позиції, погодитися чи навпаки заперечити. Бездумне промовляння, яким дехто з вихова­телів підміняє поняття «мовленнєва активність», краще замінити на уважне слухання. Його легко помітити по очах, зацікавленому погляду дитини.

Як стверджують науковці і переконує практичний досвід, розвиток діалогічного мовлення відбувається в процесі активної мовленнєвої практики.

Контрольні запитання.

\. Дайте визначення діалогічного мовлення, назвіть його основні характеристики.

2. Назвіть основні структурні компоненти комунікації.

3. Які ви знаєте засоби комунікації? Коротко охарактеризуйте І'х

4. Які типи запитань використовують вихователі в розмовах, бесідах
з дітьми?

5. Дайте визначення бесіді як методу навчання.

6. Які види бесід застосовують у роботі з дошкільниками?

7. Чому бесіду як спеціально організоване заняття впроваджують
лише у старшому дошкільному віці?

8. Назвіть структурні компоненти бесіди.

9. Які методи і прийоми можуть використовуватися під час бесіди?
Поясніть, чому бесіду не застосовують у чистому вигляді, а лише як
словесний метод навчання.

10. Назвіть вимоги до запитань, які вихователь використовує під
час бесіди.

Система оцінювання досягнень: повні і правильні відповіді на за­питання №№ 1,2,3, 4,5, 6, 8,9 — максимально 4 бали за кожну відпо­відь; змістовні відповіді на запитання №№ 7, 9 з визначенням власної позиції — максимально 6 балів.

Тренувальні вправи, творчі завдання.

1. Дібрати і записати в зошит для практичних занять по 10 варіантів мовленнєвих еталонів привітання, прощання, вибачення, прохання, відмови, погодження.

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

2. Розробити тематику пізнавальних бесід для старшої групи на
перше півріччя.

3. Дібрати художні твори (тексти, репродукції, музичні картинки)
для застосування в етичній бесіді на тему «Чи є страх у сміливців?».

4. Розробити 6—7 запитань до підсумкової бесіди зі старшими до­
шкільниками на тему «Дорослі та діти».

5. Придумати 3—4 варіанти початку пізнавальної бесіди на тему
«Порядок».

6. Розробити план-конспект етичної бесіди «День народження».

7. Внести до термінологічного словничка ключові поняття цього
розділу.

8. Проаналізувати ускладнення завдань з навчання діалогічного
мовлення в чинних програмах.

Система оцінювання досягнень: за виконання кожного завдання (№№ 1, 2, 3,4, 5) — максимально 7 балів; оригінальний (авторський), методично грамотно складений план бесіди — максимально 10 балів; заповнений термінологічний словник — 4 максимально бали (по балу за кожний термін).