Репродуктивні та творчі завдання.

\. Дібрати репродукції картин українських художників для складання розповіді за пейзажною картиною (не менше ніж 5).

2. Розробити самостійно план-конспект бесіди (з прим.) за змістом
сюжетної картини для молодшої, середньої, старшої дошкільної груп.

3. Придумати способи активізації розумової та мовленнєвої діяль­
ності на занятті за картиною «Зимові забави».

4. Скласти самостійно конспект заняття зі складання розповіді за
серією сюжетних картин (серію дібрати за бажанням).

5. Зробити письмово аналіз заняття зі складання розповіді за пей­
зажними картинами з журналу «Джміль», №№ 2, 3, 4 за 2000 рік (на
вибір— 1).

6. Розробити бесіду для старших дошкільнят за сюжетом картини
на обкладинці журналу «Джміль» (за бажанням вибрати картину -
№№1,2, 3, 4 за 2002 p.).

Система оцінювання досягнень: за виконання 1. 5 завдань — мак­симально 5 балів, методично грамотно складені конспекти занять (за­вдання №№ 2,4, 6) — максимально по балів; пропозиції щодо завдання № 3 — максимально 3 бали.

Переказ літературних творів

ПЕРЕКАЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ

У цьому розділі розглянемо заняття з навчання розповідання на словесній основі. До них належать переказ літературних творів та розповіді з досвіду.

Переказ — свідоме відтворення літературного тексту в усному мовленні. Це — складна діяльність, у якій беруть участь пам'ять, уява, мислення дитини. Щоб переказувати, дитина має навчитися уважно слухати літературний текст, зрозуміти головний його зміст; запам'ятати послідовність епізодів сюжетної лінії та способи авторського переда­вання змісту; свідомо, зв'язно та виразно відтворити текст у процесі переказу.

Роль переказів високо оцінювали корифеї дошкільного виховання К.Д.Ушинський та Л.М.Толстой, які вбачали в ньому обов'язкову умо­ву, важливий етап опанування мовленнєвою діяльністю, невід'ємний ступінь літературного учнівства. Цієїж думки дотримуються й сучасні українські науковці І.С.Волощук, О.І.Коненко, М.Г.Стельмахович, які зазначають, що правильно організовані спостереження за зразками мовлення спонукають дитину до власної творчості. Для розвитку вміння будувати власне висловлювання безперечне значення має ознайомлення з кращими зразками художнього мовлення. Завдання вихователя при цьому — підвести дітей до активного, творчого наслідування чужого тексту, допомогти його засвоїти, тобто привласнити. Саме за таких умов наслідування літературного зразка стає поштовхом до власної активної мовленнєвої діяльності.

У процесі навчання переказу літературних та фольклорних творів відбувається формування виразності мовлення.

Твори для переказу мають відповідати певним вимогам, головною з них є те, що слід добирати лише такі літературні тексти, які дитина зможе самостійно відтворити. Казки та оповідання мають бути доступ­ними, персонажі — добре знайомими дітям з Інших творів, з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків. Твори, рекомендовані для переказу, відрізняються чіткою композицією, в якій простежується послідовність події. Особливого значення набуває динамічність сюжету. Діти легко відтворюють навіть об'ємні тексти,

якщо вони з динамічним сюжетом. Важливе значення для успішного переказу має мова твору: вона має бути простою для відтворення, але водночас образною, виразною, з використанням діалогів; не містити незнайомих, складних для розуміння та відтворення слів. Щодо обсягу, то в методиці це питання залишається дискусійним. На нашу думку, варто виокремити заняття, на яких діти переказують знайомий текст, і такий текст може бути досить об'ємним, та заняття, на яких переказують незнайомий текст. І в цьому разі текст може бути коротким, щоб діти краще його запам'ятали.

Види (способи) переказу. Для чого слід виокремити різні способи пе­реказу? Насамперед тому, що заняття з переказу літературного твору — одне з найскладніших з-поміж інших мовленнєвих занять, адже один і той самий текст дітям потрібно вислухати кілька разів та ще й не у найкращому виконанні (маються на увазі перекази дітей). Одноманіт­ність ходу заняття швидше викличе нудьгу і буде мало корисним для дошкільнят. Застосування різних способів переказу привнесе в заняття різноманітність, сприятиме активізації мовлення більшої кількості ді­тей. Назвемо нашпиповІші способи організації переказу.

Повний (цільний) переказ — одна дитина переказує весь текст. Варто використовувати саме цей спосіб, якщо текст короткий. Його недоліком є те, що, якщо вихователь не націлює дітей на виконання будь-яких спе­цифічних творчих завдань за текстом, у дітей дуже швидко знижується інтерес до переказу.

Переказ за частинами (командами) — краще, якщо діти самі оби­рають команду, домовляються, хто яку частину переказуватиме. Пере­ваги цього способу — в переказі бере участь більше дітей; діти уважно слухають не тільки власне, а й мовлення товаришів.

Колективний переказ— діти по черзі послідовно промовляють текст твору. Обсяг висловлювання визначає вихователь — це може бути ре­чення (кожна дитина переказує текст по реченню, продовжуючи думку попередньої) або епізод. Позитив — майже вся група дітей зберігає активність, увагу до тексту впродовж всього заняття, діти навчаються стежити за мовленням іншої людини, продовжувати розповідь,

Інсценування за ролями. Зазвичай цей спосіб переказу застосовують у молодшому дошкільному віці. Вихователь бере на себе роль автора, допомагає дітям розподілити ролі, дібрати атрибути, елементи костю­ма, обговорює з ними характер персонажів, радить обрати правильну інтонацію. Водночас може бути кілька дублерів на виконання будь-якої ролі. Позитив — живий інтерес до тексту, висока активність дітей про-

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Переказ літературних творів

 

тягом усього заняття, гарний емоційний тонус, можливість формування інтонаційної виразності мовлення.

Творчий переказ. Цей спосіб переказу варто застосовувати у старшо­му дошкільному віці, коли діти вже мають певний досвід відтворення текстів. Творчий переказ — це відтворення з виконанням творчих завдань. Наприклад, переказ від першої особи (від імені героя), при­думування епізодів, про які в тексті лише згадується, введення нових персонажів, придумування нових початку і закінчення. Зауважимо, що цей вид переказу можна пропонувати лише в тому разі, якщо діти добре засвоїли текст.

Вибірковий переказ. Іноді доречно запропонувати дітям переказати найбільш цікаві в мовному плані фрагменти, визначені вихователем або обрані дітьми за бажанням.

Розглянемо методику проведення занять з переказу художніх творів залежно від дидактичної мети. Заняття з переказу можуть проводитися для навчання дітей зв'язному монологічному мовленню. Такий вид за­нять проводять частіше на матеріалі добре знайомого дітям тексту (у молодшій та середній групах), а також незнайомого (в старшій групі). Іншою метою може бути розвиток інтонаційної виразності мовлення, якої вони навчаються у майстрів художнього слова. Ці заняття проводять із використанням аудіозапису.

У молодшій групі, оскільки текст казки дітям знайомий — вони його неодноразово слухали на заняттях, дивилися театралізації за змістом твору — вихователь на початку заняття в бесіді разом з дітьми прига­дує основні події, головних героїв за допомогою ілюстрацій, фігурок настільного театру, фланелеграфу і обов'язкових запитань. Мета по­становки запитань полягає в тому, щоб допомогти дитині відтворити центральну сюжетну лінію, послідовність дій, окремі фрагменти тексту (пісеньки, діалоги, описові моменти тощо). Отже, ставити їх потрібно конкретно, у формулюванні використовувати спонукальні слова; «Роз­кажіть...», «Пригадайте, якими словами..,».

Проілюструємо сказане запитаннями до казки «Рукавичка». Вихователь. Пригадайте, хто першим прибіг до рукавички. Як її звали? Мишка-шкреботушка, лапками шкребе, ось її так і назвали.

— Розкажіть, як прийшла жабка-скрекотушка. Стрибає... Запитує...
А мишка відповідає... Тоді жабка просить... І стали...

— Далі хто прибіг? Чому про зайчика говорять «лапанчик»?
- Так, бо в нього довгі лапки.

 

—Пригадайте, як просилася в рукавичку лисичка, що вона говорила?
А звірі їй відповідали...

—Хто найвеличезніший прийшов до рукавички? Покажіть, як він
ревів.

Ефективним способом відтворення сюжетної лінії та полегшення процесу переказу є моделювання. Можна використовувати кольорову модель (фігурки однієї форми та величини, але різні за кольором), мо­дель за формою (за допомогою різних геометричних фігур зображують персонажів казки, наприклад, трикутником — лисичку або півника, колом — жабку, овалом — зайчика), модель за величиною (однакові за формою та кольором фігури відрізняються розміром: великий пря­мокутник — це тато-ведмідь, маленький —- ведмежатко), мальована модель (на певній заготовці діти домальовують персонажів казки). Наведемо для прикладу фрагмент заняття з переказу казки «Колобок» з елементами моделювання в молодшій групі.

Після бесіди за змістом казки, яка супроводжувалася розглядом ілюстрацій, вихователь пропонує дітям пограти в казку, звертає увагу на фігурки, що лежать на столі.

Вихователь. Пограймо в казку про Колобка. Це буде хатка, у якій жили дід та баба. (Вихователь вибирає квадрат і кладе ліворуч від себе, пропонує дітям повторити.) Знайдіть, яка фігурка буде Колоб­ком. (Діти знаходять жовте коло.) Покажіть, як Колобок покотився з хатки.

Покотився Колобок і зустрів... кого? Зайчик якого кольору? Знайдіть таку фігурку. Зайчик побачив Колобка і говорить... (Аналогічно діти викладають інші деталі моделі, проговорюють діалоги героїв.)

Малятам замість вказівок щодо якості переказу бажано подавати конкретні поради-завдання: «Скажи таким голоском, як лисичка, щоб усім стало зрозуміло, яка вона хитрюща». У молодшому віці, переказ по суті, є спільним промовлянням казки, в якому вихователь починає фразу, а діти її продовжують. Діти майже колективно переказують твір. Що молодші діти, то більш активним, дієвим має бути процес відтворення тексту. Так, малюки можуть виконувати звуконаслідувальні вправи, показувати окремі рухи, певні дії, надягати елементи костюмів та ви­користовувати атрибути до казки. Обов'язковим моментом є похвала дітей, які виявили бажання переказувати.

У середній групі заняття з переказу також має стислу вступну части­ну (щоб більше часу відвести на переказ), у якій вихователь повідомляє про мету заняття й допомагає дітям пригадати твір. Краще зміст тексту

.

_____ Методика навчання дітей зв'язного мовлення

відновити в пам'яті дітей напередодні заняття (вранці або ввечері). Бесіду за змістом проводять з використанням наочного матеріалу. Вимоги до постанови запитань залишаються такими, як і в молодшій групі. Тому, що ускладнюються самі художні тексти, та для того, щоб діти були більш точними у відтворенні казки чи оповідання, вихователь включає в бесіду запитання, що стосуються характеру, настрою, стану персонажів, націлює дитину на вибір засобів виразного промовляння фраз: «Як треба сказати, щоб усі зрозуміли, що зайчик дуже переля­каний?» Якщо під час бесіди вихователь виявляє, що усвідомлення та відтворення окремих висловів із тексту викликало в дітей труднощі, він використовує вибіркове читання складних епізодів. Обов'язковим моментом є вказівки щодо вимог до переказу. Вихователь має повто­рювати їх перед кожним переказом, чи поєднуючи з похвалою: «Ви звернули увагу, як добре розповідав Сашко. Він нічого не випустив і нічого не додав від себе», чи просто даючи вказівку: «Діти намагайте­ся переказувати точно, нічого не забувайте та нічого не додавайте від себе». З-поміж вимог до переказу головними є такі.

1.Нічого не забувати і нічого не додавати від себе.

2. Говорити голосно, щоб усім добре було тебе чути.

3. Змінювати голос за героєм, щоб було цікаво слухати.

4. Довго не думати над кожним реченням, щоб було зрозуміло.
Дітям середнього дошкільного віку можна запропонувати розгорнутий

словесний план переказу, роль плану може також виконувати добірка ілюстрацій або дитячі малюнки до тексту казки чи оповідання, які діти з вихователем розміщують послідовно. План є перехідним моментом до самостійного переказування дитиною твору. Вихователь лише ви­значає основні віхи, спрямовує дитину, і тільки у разі неспроможності самостійно переказувати застосовує підказку, проговорення останньої фрази, навідні запитання. Найбільш доречними для дітей середньої гру­пи є такі способи переказу, як переказ за ролями, переказ за частинами (командами). Ці способи визначають невеликий обсяг самостійних мов­леннєвих дій, посильних для дитини, яка ще не має достатнього досвіду розповідання, привчають уважно прислухатися до того, як і що говорять їхні товариші. Починаючи з середньої групи, обов'язковим прийомом навчання є позитивна оцінка та аналіз вихователем дитячих переказів, який здійснюється після кожного висловлювання, щоб інший промовець уникнув помилок попередніх товаришів. У прикінцевій частині заняття можна запропонувати дітям пограти в казку. Таким чином, переказування плавно може перейти в гру-драматизацію.

Переказ літературних творів

У старшому дошкільному віці, крім добре знайомих дітям казок та оповідань, доречне використання для переказу незнайомих текстів.

Вимоги до творів такі: мати невеликий обсяг, щоб діти могли їх за­пам'ятати та переказати, простий легко відтворюваний сюжет, яскраву, виразну мову, без вживання незнайомих або важких для промовляння слів. Доречно використовувати, наприклад, казки М.Коцюбинського «Про двох цапків» та «Про двох кізочок», короткі казки та оповідання В.Сухомлинського, К.Ушинського. Структура заняття буде такою.

1.Вихователь пропонує дітям послухати цікаве оповідання або казку,
націлює на уважне сприймання тексту та виконання вказівок щодо ви­
окремлення в тексті специфічних дій, слів, образів тощо. Вихователь
виразно читає текст.

2. Проводиться бесіда за змістом твору з використанням наочнос­
ті, спрямована на усвідомлення дітьми теми, ідеї, головної сюжетної
лінії.

3. Повторне читання з наділенням на уважне слухання, запам'ято­
вування тексту для подальшого переказу.

4. Стисла бесіда, в якій вихователь звертає увагу дітей на характери
персонажів, засоби інтонаційної виразності, за допомогою яких можна
передати ці образи.

5. Складання плану переказу спільно з дітьми. Вказівки про вимоги
до переказу. Можливо використання методу моделювання.

6. Керівництво вихователем переказами дітей. Оцінка й аналіз пере­
казів. Якщо в попередніх групах вихователь сам аналізує дитячі пере­
кази, то в старшій групі до аналізу заохочуються діти, які зіставляють
перекази з текстом, відзначають пропуски, вчаться підходити до пере­
казів з урахуванням визначених критеріїв: самостійності, послідовності,
повноти, плавності, виразності.

Націленість заняття з переказу на формування інтонаційноївираз­ності мовлення впливає на вибір методичних прийомів та на структуру заняття загалом. Зауважимо, що цей вид занять з переказу можна про­водити лише на тих текстах, зміст яких діти раніше дуже добре засвої­ли. У 80-х роках було проведено спеціальне дослідження О.І.Коненко, результати якого переконливо довели, що застосування аудіозапису казки у виконанні майстрів художнього слова на заняттях з переказу позитивно впливає на формування інтонаційної виразності мовлення. Автор застерігає від застосування записів музичних казок, адже увагу дітей слід привернути саме до інтонаційних засобів відтворення образу.

 

_____ Методика навчання дітей зв'язного мовлення

Аудіозапис можна замінити виразним виконанням художнього тексту самим вихователем, проте аудіозапис дає змогу паралельно зі сприй­манням фрагментів тексту аналізувати, коментувати, за допомогою яких засобів виразності було створено той чи інший образ, відображено те чи інше почуття. Структура заняття включає такі етапи.

1.Вихователь повідомляє, що на занятті діти вчитимуться виразно,
як артисти, розповідати знайому казку. Потім вихователь пропонує в
бесіді з використанням наочності пригадати основні моменти історії,
охарактеризувати персонажів.

2. Діти слухають аудіозапис кількох фрагментів твору, що супро­
воджується аналітичним коментарем вихователя щодо використаних
артистом засобів образної виразності. О.І.Коненко пропонує в процесі
коментованого аналізу ставити не загальнізапитання стосовно образів
персонажів, а до конкретного епізоду казки. Наприклад, «Діти, ви
звернули увагу, яким голосом просилася Лисичка переночувати, а яким
вона розмовляла з господарем вранці?»

3. Вихователь проводить інтонаційні вправи на матеріалі казкового
тексту, який діти переказуватимуть: «Скажи голосом Півника, як він
кликав мишенят до колоска. А тепер спробуй сказати таким голосом,
яким він запитував мишенят за столом про їхню роботу».

4. Керування вихователем переказами дітей. Найдоречнішими
способами переказу виконання за ролями та інсценування. Оцінювати
першочергово будуть інтонаційну виразність мовлення, майстерність
у відтворенні художніх образів засобами інтонаційної та мімічної ви­
разності.

Розповіді з досвіду

У дошкільній лінгводидактицІ/;<Шї0в/<)/' з досвіду визначаються як розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Зміст цих розповідей складає в основному матеріал, сприйнятий ними раніше та збережений пам'яттю, а потім відтворений в уяві.

Життя маленької дитини щодня наповнене численними значними та незначними подіями. Для дитини не лише свято, а й будення — напри­клад, зустріч із незнайомою твариною, знайомство з новими друзями, подорож на автобусі, навіть спостереження разом з мамою за хмарками насичені живими, яскравими емоціями, глибокими переживаннями, які складаються в загальну дитячу картину світу. Для навчання розповідан­ня з досвіду важливе значення має не лише змістовне, цікаве повсякден-

Переказ літературних творів

не життя дітей, розвиток спостережливості, чутливості, допитливості, а й формування звички та вміння вербалізовувати, обговорювати в практиці повсякденного життя здобутий досвід, деталізувати окремі найцікавіші моменти, образи, яскраво передавати емоційні враження, переживання. Розповіді дітей з досвіду характеризуються щирістю, емоційністю, але водночас відрізняються недостатньою зв'язністю та послідовністю, адже малюк будує їх не за законами логіки, а переду­сім визначаючи образи, події, які найсильніше вплинули на нього. Під час розповідання виникають асоціативні зв'язки, один образ викликає інший, зростає кількість ситуативних елементів у мовленні.

Розповіді з досвіду мають величезне значення для розвитку Інте­лектуальних та мовленнєвих здібностей дитини, виявлення її індиві­дуальності. Діти вчаться систематизувати свій досвід, чітко, зрозуміло, послідовно висловлювати свої спостереження, переживання, враження у зв'язному мовленні без опори на наочність.

У мегодиці навчання дошкільнят розповідання з досвіду виокремлю­ються розповіді, у яких відображено колективний досвід (про події, у яких брали участь усі діти, наприклад, про свято в групі, екскурсію) та розповіді, що відбивають індивідуальний досвід дітей (про вихідний день, подорож із батьками, улюблену іграшку, свого друга). Перший вид розпо­відання для вихователя та дітей психологічно простіший, адже всі вони були учасниками подій. Розповіді дітей викликають у них певні асоціації, діти пригадують окремі деталі, уточнюють, доповнюють. Вихователь може спрямувати розповідь дитини, допомогти їй побудувати вислов­лювання. Розповідь з індивідуального досвіду виявляється складнішою, оскільки вихователь не знає, про що збирається розповісти дитина, недо­сконале мовлення якої потребує допомоги дорослого. Тому без навідних запитань, зразка розповіді, уточнення та інших прийомів навчання дуже тяжко досягти позитивного результату. Важливим моментом на занятті з розповідання з індивідуального досвіду є зосередження та підтримання уваги, зацікавленості всіх дітей групи до розповіді свого товариша.

Успішність складання розповіді з досвіду певною мірою залежить від обраної теми. Тематику розповідей визначають на основі того, якими інтересами живуть діти в дошкільному закладі та вдома, які події від­буваються в їхньому житті. Методичні посібники та чинні програми пропонують різноманітні теми для складання розповідей з досвіду. Загальною вимогою для визначення теми має бути підготовленість дітей до такого заняття, яка складається з освіченості дітей, наявності в них знань за темою, актуалізації потрібного для розповіді словника,

створення ситуації відтворення переживань, що викликає емоційний на­стрій, близький до переживання тих подій, про які розповідатимуть діти. Теми розповідей з колективного або індивідуального досвіду можуть стосуватися конкретної події («Як ми годували птахів», «Як ми готували подарунки для мам»), а можуть бути ширшими та орієнтувати дитину на самостійний вибір фактів для розповіді («Розповідь про цікаву лю­дину», «Улюблена книжка», «Літній відпочинок»}. Для дітей старшого дошкільного віку науковці пропонують використовувати абстрактні теми «Розкажи про кумедний випадок», «Про красу природи».

Складання розповідей з досвіду бажано починати впроваджувати вже з молодшого дошкільного віку. Вихователь разом з дітьми пригадує яскраву подію — свято у групі, спостереження за котиком чи хом'ячком, екскурсію по території дитячого садка тощо. Оживити спогади, відчуття допомагають окремі предмети, пов'язані з цією подією (коробка з новорічними прикра­сами, карнавальні маски, фотографії новорічного свята тощо). Вихователь запрошує дітей до бесіди, під час якої за допомогою запитань відновлює послідовність епізодів, подій у пам'яті малюків. Спряжене мовлення (вихователь починає фразу, а дитина продовжує її), що супроводжується рухами, жестами, звуконаслідуванням — складає зміст розповіді з досвіду в молодшій групі. Кожне самостійне висловлювання дитини вихователь узагальнює, звертаючи увагу дітей на позитивні моменти розповіді: «Який молодець Сашко! Він розповів нам про свого ведмедика: який він, що у нього є, як з ведмедиком можна гратися». Це допомагає дітям сприйняти розпо­відь товариша як зразок, на основі якого воші вчаться будувати свою власну розповідь. Заняття проводиться доти, доки в дітей зберігається інтерес до розповідання. Поступово вихователь привчає дітей не лише самим розпо­відати, й слухати інших дітей, доповнювати та уточнювати їх.

У середньому дошкільному віці навчання розповідання на занятті починається з бесіди, що полегшує відтворення подій, про які діти роз­повідатимуть. Бесіду можна супроводжувати розглядом малюнків дітей з теми, речей, пов'язаних з відтворюваними подіями. Запитання, нагаду­вання, вказівки спочатку спрямовуються на оживлення та вербалізацію колективного досвіду, пізніше вихователь може запропонувати дітям доповнити розповідь описом власних переживань, вражень. Доречним є декламування віршів, виконання пісень, присвячених описуваним по­діям. Отже, у першій частині заняття діти в процесі колективної бесіди пригадують те, про що вони розповідатимуть.

Друга частина заняття починається з узагальнення вихователем колективної розповіді. Якщо в методичних посібниках та підручни-

Переказ літературних творів

ках з методики розвитку мовлення радянських часів (А.М.Бородич, В.В.Гербової, Є.П.Короткової) провідним прийомом вважався зразок розповіді вихователя, то сучасні методисти рекомендують застосо­вувати активніші прийоми навчання дітей розповідання. Так, прийом узагальненої розповіді на заняттях з розповідання про колективний або індивідуальний досвід передбачає спільну розповідь вихователя та дітей, у якій вихователь лише визначає головні віхи повідомлення (ключові фрази), а діти продовжують, доповнюють, завершують його. За умов систематичного опанування вміннями, потрібними для скла­дання розповіді з досвіду, діти поступово вчаться розповідати з інди­відуального досвіду. Найоптимальнішим прийомом навчання в цьому разі є розповідь вихователя із власного досвіду. Щира цікава розповідь вихователя заворожує, зближує дітей, викликає бажання поділитися з іншими аналогічними враженнями, переживаннями.

Діти старшого дошкільного віку вже можуть самостійно складати зв'язне, послідовне, зрозуміле для слухачів повідомлення з власного до­свіду. Особливу увагу треба приділяти не лише змісту розповіді, а також її якості. Так, діти з допомогою вихователя мають засвоїти структуру розповіді, продумувати слова, якими вона починається, завершується; стежити за логічністю викладення подій.

Важливе значення має мотивація мовленнєвого завдання скласти роз­повідь з досвіду—з більшою зацікавленістю, старанністю дошкільнята не просто складатимуть розповідь, виконуючи звичайне навчальне завдання, а розповідатимуть, наприклад, помічникові вихователя про екскурсію, на якій вона не була, дитині, яка хворіла, про свято, виставу тощо. Величезний стимулювальний потенціал має також така спільна форма відтворення колективного досвіду, як підготовка репортажу про подію. Вихователь може запропонувати дітям підготувати випуск газети для батьків, дітей іншої групи, міської газети про свято або спільну радість, яка трапилась у групі. Спочатку під час бесіди діти за допомогою запитань вихователі пригадують головні моменти події, добирають найважливіші, найзначуші слова, пов'язані з нею. Відтак відбувається розподіл обов'язків між коман­дами, які утворюють дошкільнята; хто про що та за ким розповідатиме, які треба намалювати ілюстрації до розповідей, як їх розташувати. Для того, щоб надати можливість виявити активність малоуспішним на мовленнє­вих заняттях дітям, вихователь може запропонувати ролі редакторів тим з вихованців, хто найкраще складає розповідь та найчастіше бере участь у розповіданні: «Тетянка та Петрик уважно слухатимуть розповіді дітей та стежитимуть за тим, щоб ми нічого не пропустили».

Методика навчання дітей зв'язного мовлення

У старшому дошкільному віці більш доцільним для стимулювання мовленнєвої активності, формування креативності мовлення виявля­ється використання не зразка розповіді, а аналітичне подання, розгор­нутого плану майбутньої розповіді. Особливого значення цей прийом набуває в навчанні дітей розповідання з Індивідуального досвіду. Так, наприклад, перед складанням розповіді на тему «Зимові розваги» ви­хователь звертається до дітей з такою пропозицією: «Спочатку назвіть ваші найулюбленіші зимові розваги, ігри, розкажіть, які зимові іграшки є у вас вдома: ковзани, лижі, санчата, хокейна клюшка тощо. А потім пригадайте якийсь випадок про те, як ви з друзями весело проводили час взимку — з ким та як ви розважалися».

Головні моменти плану можна запропонувати дітям намалювати та використовувати в процесі розповідання свій малюнок як модель власної історії. У процесі малювання діти можуть пригадати окремі елементи, деталі, зафіксувати на аркуші свої думки, уявлення, які піз­ніше здобудуть точне словесне оформлення.

Прийом розповідь командами теж виявляється ефективним у на­вчанні розповіді з досвіду. Вихователь разом з дітьми обговорює план майбутньої розповіді, виокремлює мікротеми та пропонує дітям по­ділитися на команди, вибрати для кожної будь-яку частину розповіді, підготуватися, обміркувати всі деталі змісту.

Одним із найцінніших прийомів розвитку зв'язного мовлення є складання листа. Вперше цей прийом запропонувала та обгрунтувала Є.І.Тихеєва, яка вважала за потрібне вправляти дітей у писемній формі викладення власних думок. Звісно, дошкільнята нічого не можуть за­писати самостійно, проте, як пізніше довів у своїх працях Ф.О.Сохін, поступово у них формується вміння навмисно, довільно будувати власне зв'язне висловлювання. Дитина продумує, складає текст листа, а дорослий записує. Листи можуть складатися як колективно, так і індивідуально. Спочатку обмірковується план листа, обговорюються найбільш доречні вирази, звертання, слова. Діти обирають найкращі ва­ріанти, які дорослий фіксує. Відтак текст листа прочитується, востаннє обговорюється з дітьми, переписується та відправляється. Складання листа — своєрідна колективна розповідь, яка має свої структуру та зміст. Цей вид заняття планується та проводиться лише у старшому дошкільному віці.

Контрольні запитання,

1.Дайте визначення переказу.

2. Види переказу.

Переказ літературних творів

3. Роль художнього слова в розвитку зв'язного мовлення дітей до­
шкільного віку,

4. Як, на вашу думку, співвідносяться стосовно дітей дошкільного віку
самостійність у мовленні та наслідування? Аргументуйте вашу думку.

5. Структура заняття з навчання переказу.

6. Охарактеризуйте цілемотиваційний компонент трьох видів занять
із переказу.

7. Вимоги до літературних текстів для переказу.

8. Прийоми керівництва переказом у різних вікових групах.

9. Який зі способів переказу — цілісний чи частинами —• на ваш
погляд, більш ефективний?

 

10.Роль театралізацій у навчанні дітей переказу.

11.Моделювання. Види моделей, їхня роль у навчанні дітей пере­
казу літературних творів.

12.Специфіка запитань за текстом для переказу.

13.Специфіка розповідей з досвіду.

14.Особливості керування розповіданням з досвіду в різних вікових
групах.

15.Використання наочності на заняттях з розповідання з досвіду.

Система оцінювання досягнень: повні і правильні відповіді на за­питання №№ 1, 2, 3, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13,14 — максимально 4 бали за кожну відповідь; змістовні відповіді на запитання №№ 4,6, 9, 10,15 з визначенням власної позиції — максимально 6 балів.