Характеристика методів і прийомів

У молодшому дошкільному віці перевага надається такому способу підтримки активного мовлення, як суміжне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина ЇЇ продовжує і закінчує: «Одного разу... (вихова­тель показує картинку, наякїй зайчик гризе моркву) зайчик гриз моркву. Морква була така... (мімікою показує задоволення) смачна». Заняття краще проводити невеличкими підгрупами (3—5 дітей). Переваги су­провідного мовлення виявляються в тому, що незалежно від ступеня під­готовленості дитини, рівня її зв'язного мовлення, результат складання розповіді за картиною завжди буде позитивним, що викликає у дитини почуття успішності, бажання придумувати ще. Важливо, щоб мовлен­нєва допомога вихователя була лише фоном, зв'язуючим ланцюжком, що допомагає поєднати окремі слова у зв'язні речення, судження, не гальмувала дитячої ініціативи, спонукала до самостійності.

Складання розповідей бажано супроводжувати предметними діями. Такий спосіб активного мовлення, у якому складання розповіді відбува­ється спільно вихователем та дітьми або тільки дітьми під керівництвом вихователя, називають інсценівки з іграшками (Л.Г.Шадріна).

Наведемо приклад такого заняття.

Вихователь починає заняття з підгрупою малюків, розглядає іграшки на столі, пропонує: «Давайтерозкажемо та покажемо дітям історію, яка трапилася з котиком на річці. Хто буде котиком?».

Сашко. Я! (Бере котика.)

Вихователь. Котик прийшов до річки, а там плавало...

Артур. Каченя. (Бере каченя.)

Славко (бере зайчика). А потім зайчика вони зустріли. Зайчик стриб-стриб. Довгі вушка у нього.

Вихователь розставляє на столі ялинки, розстеляє блакитну хустку. Діти йому допомагають. Починається гра.

Вихователь. Каченя пішло гуляти до річки. Воно...

Артур. Каченя прийшло до річки та почало пливти.

Вихователь. Бережком біг...

Сашко. Котик. Він побачив каченя та питає: «Що ти тут робиш?»

^АРтур. Я плаваю. Давай разом плавати.

Сашко. Котик стрибнув у річку й почав тонути.

Вихователь. Він закричав... Сашко. Допоможіть! Допоможіть! Я тону!

Славко. А тут зайчик прибіг і почав його з річки тягти. Ледве-ледве витяг і пішли вони додому.

Аналогічна мета прийому коментоване малювання. Вихователь створює ситуацію, що, з одного боку, захоплює цікавою колективною діяльністю, результати якої з'являються прямо на очах дітей. З іншого боку, ця емоційно активна ситуація спонукає дітей до активного мов­лення, результатом якого є колективно складена розповідь.

Наведемо фрагмент заняття.

Вихователь збирає дітей навколо столу, на якому розміщує великий аркуш паперу, пропонує дітям придумати та намалювати історію про їжачка та ялинку, які жили у великому лісі.

Вихователь. У великому лісі ростуть різні дерева. Така ось ялинка. (Вихователь малює посередині ялинку.) Ось яка вона...

Діти. Пухнаста, зелена, колюча, гілочки такі гостренькі.

Вихователь. У цьому лісі росли інші дерева... Які?

Діти. Берізки, дуб, великі такі.

Вихователь. Намалюймо їх. (Малюючи, вихователь провокує дітей на коментування малюнка, заохочує відповідати на запитання.)

—Яка берізка? Як її намалювати? Пригадайте, якого кольору в неї
стовбур. Пригадайте та покажіть, які гілочки в берізки. (Вихователь
заохочує дітей показати рухами, як ростуть гілки у берези. Аналогічно
домальовують інші дерева. Причому окремі деталі малюнка можуть
виконувати діти, наприклад, малювати траву, квітки, хмарки, голки
у їжачка.)

—Слухайте далі. У цьому лісі на галявинці жив у норці маленький
їжачок. Ось такий. Він був такий... (Вихователь малює їжачка.)

Діти. Маленький, гарний, хороший, красивий, колючий. Носик, як і очі, чорний.

Вихователь. У їжачка було багато друзів, інших їжачків. Вони теж жили в цьому лісі і були схожі на нашого їжачка. Намалюйте їх. (Діти малюють, коментуючи намальоване, вихователь за допомогою за­питань спонукає назвати, де живе їжачок дитини, який він.) Одного разу їжачки грали в піжмурки. Наш їжачок став голосно кликати своїх друзів. Як він звав їх? А вони такі хитрі заховалися хто під листком, хто під квіткою, не виходять, а тільки озиваються: «Я тут, під великим

 

_____ Методика навчання дітей зв'язного мовлення

пеньком». А твій де? (Вихователь звертається до кожної дитини, включає її у гру.)

Найефективнішим способом навчання розповіді в середньому та старшому дошкільному віці є структурно-синтаксична схема (для описової та сюжетної розповіді). Сутність структурно-синтаксичної схеми виявляється в тому, що вихователь непомітно для дитини, без надмірних і зайвих, тяжких для засвоєння пояснень, а лише за допо­могою коротких початкових слів подає план-схему опису («Це —•..,», «Він такий...», «У нього є,..», «Він може...», «Мені подобається...») чи сюжетної розповіді («Був собі...», «Одного разу...», «Раптом...», «Тоді...», «І став він...»), яку дитина доповнює за власною ініціативою, відповідно до своїх інтересів та можливостей. Поступово відбувається засвоєння логіки опису чи сюжетної розповіді, та дитина починає використовувати її вже без допомоги вихователя.

Командний метод складання розповіді активізує процес зв 'язного мовлення, зміцнює засвоєння структури висловлювання, привертає увагу дітей до власного мовлення та висловлювань своїх товаришів. спонукає до оцінки розповідей. Командні розповіді — один з найрезуль­тативніших способів навчання дітей розповіданню. По-перше, дитина не почувається самотньою (а команда — 3—4 дитини складається лише за бажанням І симпатією дітей), що надає впевненості. По-друге, якщо розповідь складається командою, то власна частина кожного члена команди відповідно буде меншою, посильною навіть найнесміливі-тим. По-третє, завдяки командним розповідям під час заняття беруть участь в активній мовленнєвій практиці майже всі діти. Жодна команда не повторює повністю попередню розповідь, а привносить щось своє. У процесі розповідання кожен має слухати і бути готовим підтримати ін­шого, щоб не підвести всю команду, зуміти правильно «вступити», тобто продовжити те, на чому зупинився товариш. Командна розповідь сприяє розвитку креативності, самостійності та ініціативи особистості.

Якщо два попередні способи впливали насамперед на розвиток зв'язного мовлення, то метод моделювання фіксує увагу дитини на змістовому аспекті, тобто на побудові сюжетної лінії, послідовності основних епізодів розповіді. Цей метод, запропонований Л.А.Венгером, О.М.Дьяченко доречно застосовувати в процесі навчання переказу, а також складання творчої розповіді.

4.2

Монологічне мовлення