Аналіз факторів, що впливають на доходи

Аналіз недоїмки по платежах до бюджету (заходи по її ліквідації);

Аналіз зменшення заборгованості по виплаті заробітної плати на підприємствах та бюджетних установах;

Аналіз тенденції переходу на сплату єдиного податку;

Аналіз повноти зарахування до бюджету відсотків, що сплачуються установами банків за користування тимчасово вільними залишками бюджетних коштів;

Аналіз взаємних розрахунків між бюджетами;

Аналіз запозичень та погашення позик;

Аналіз повноти зарахування до бюджету плати населення за надані послуги в бюджетних установах, спеціальних коштів та коштів за дорученнями;

Аналіз надходження місцевих податків та зборів в розрізі структур, що здійснюють їх адміністрування, повноту їх зарахування (інвентаризація торгових місць);

Аналіз обґрунтованості звільнення від оподаткування підприємств, установ і організацій.

Яку б комбінацію методів не використовували ті, хто складає прогнози, деякі типи доходів дуже складно передбачити. Взагалі зробити довгостроковий прогноз для будь-якого типу доходу передбачити дуже складно. У випадку, якщо джерело доходу чуттєво реагує на зовнішні зміни, складач прогнозу має покладатися тільки на своє інформоване судження та уважно слідкувати за економічним середовищем. Хоча іноді дуже приваблює можливість недооцінити такі доходи, що також має свої недоліки. Все більше органів місцевого самоврядування складають довгострокові прогнози на багато років вперед, що може бути дуже цінним для запобігання майбутнім проблемам, але ці прогнози необхідно робити дуже обережно, повністю розуміючи припущення, на яких вони базуються.

У той час, як економетричне моделювання може допомогти тим, хто прогнозує бюджет, зрозуміти відносини між рівнями доходу та змінами в економіці, корисність цього методу зменшується, коли його застосовують до дуже чутливих джерел надходжень.

По доходах, які важко передбачити, необхідно одночасно використовувати кілька методів прогнозування. З метою достовірності тенденцій надходжень окремих джерел, можливо доведеться провести додаткові перевірки, особливо це стосується рівня переплат, погашення реструктуризованної заборгованості та недоїмки.

Хоча недооцінка доходу відділом доходів забезпечує своєрідну маржу та є кращою за переоцінку, її треба використовувати дуже обережно. Найкраща ситуація – це точність; різниця між прогнозом та дійсними надходженнями має бути 2-5 відсотки. Така точність прогнозу може бути не кожного року та не по кожному джерелу доходу, але це – реалістична мета та добрий показник ефективності бюджетного прогнозування. Органи місцевого самоврядування звичайно віддають перевагу точності прогнозу, якщо рівень прихованого дефіциту не високий.

Прогнозування доходів є дуже важливим для розробки вірогідного бюджету. З прийняттям Бюджетного кодексу постає необхідність складання прогнозу доходів на три наступні бюджетні періоди, хоча до цього часу всі складали прогноз на один наступний рік. Однією з переваг прогнозу на багато років є можливість за допомогою відносно невеликих зусиль відвернути утворення відносно великої проблеми, яка могла статися через кілька років. Якщо треба скоротити видатки, то чим більше є часу на те, щоб це зробити, тим менш помітними будуть ці скорочення. Друга перевага полягає в тому, що прогнози доходів на багато років вперед можуть надати у ваше розпорядження багато часу для підвищення податків чи запобігання невчасному зниженню доходів. Прогнозування також надає можливість планування вирішення окремих проблем поетапно, особливо це стосується депутатських запитів.

У той час, як потенційна користь від довгострокового прогнозування не підлягає сумніву, з ним також пов’язано кілька проблем. По-перше, за всіх інших рівних умов чим довший період, на який складається прогноз, тим нижча його точність. Чим довший період, тим більше несподіваних подій неодмінно відбудеться: інфляція, регулювання чи дерегулювання, зміни тарифної політики, природні умови.

Тому в нинішніх умовах не потрібно надто покладатися на прогноз щодо „майбутніх років” – тобто, років, що йдуть після бюджетного, оскільки такий прогноз може заплутати тих, хто приймає громадські політичні рішення.

Друга проблема, пов’язана з довгостроковими прогнозами, стосується довіри. Такі прогнози залежать від різноманітних припущень, які мають бути чітко визначені, реальні та варті захисту.

І, нарешті, навіть точні прогнози можуть ставитися під сумнів. Якщо органи влади звертають увагу на попередження, яке міститься у довгостроковому прогнозі, та запобігають проблемі, тоді такої проблеми ніколи не виникне.

 

5.4. Використання програмно-цільового методу при бюджетному плануванні.

Програмно-цільовий метод складання бюджету успішно використовується у багатьох європейських країнах. Він допомагає зміцнити та підвищити ефективність бюджетного процесу. Програмно-цільовий метод повинен бути особливо корисним для України у наступних роках, тому що дозволить державі зосереджувати увагу на найбільш важливих пріоритетах при розподілі фінансових ресурсів. Повне впровадження цього підходу вимагатиме кілька років, оскільки міністерствам необхідно буде певний час для того, щоб розробити та вдосконалити їхні цілі, завдання та показники ефективності. Крім того, програмно-цільовий метод дозволить перейти від існуючої практики зосередження уваги на економічних категоріях (таких як зарплати) до зосередження на цілях, на які розпорядники коштів вимагають фінансування. Цей підхід також допоможе міністерствам, Уряду, а також Верховній Раді встановлювати пріоритети та приймати рішення щодо розподілу ресурсів.

Бюджетна програма – систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення загальної (спільної) мети, завдання, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів у відповідності до покладених на нього функцій.

Згідно з міжнародною методологією та практикою зарубіжних країн система планування бюджету на підставі програм – це система прийняття рішень щодо розробки, аналізу, впровадження програм та розподілу ресурсів. Вона включає такі три основні етапи:

1. Стратегічне планування – визначення та прогнозування довго- та середньострокових цілей, для досягнення яких необхідно направити діяльність органів влади, та розробку стратегії заходів та механізмів їх реалізації. Обов’язковим елементом зазначеного етапу є відбір переліку відповідних напрямків і завдань, виходячи з фінансових можливостей. Це в основному визначається у вигляді програмних і прогнозних документів органів влади. В Україні до таких програмних і прогнозних документів Уряду мають належати Програма діяльності Кабінету Міністрів України, Державна програма економічного та соціального розвитку на середньостроковий період

2. Формування програм – розробка, аналіз і відбір програм, які необхідно реалізувати головним розпорядникам бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених на етапі стратегічного планування в програмних і прогнозних документах. На цьому етапі головні розпорядники розробляють програми, які вони повинні реалізовувати відповідно до програмних і прогнозних документів Уряду, визначають чіткі цілі, конкретні завдання та строки щодо їх реалізації (однорічні або багаторічні програми). Тобто, кожне міністерство, інший орган виконавчої влади повинні мати проект чіткого плану своєї діяльності на короткостроковий (1 рік) та середньостроковий (від 3 до 5 років) періоди, який складається з окремих програм

3. Складання бюджету – визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей, та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко- та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко- та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном.

Одна бюджетна програма може виконуватися лише одним головним розпорядником коштів і, відповідно, не мати аналогів. При цьому, видатки державного бюджету на реалізацію державних цільових програм, які мають багатогалузевий характер або передбачають виконання декількома центральними органами виконавчої влади (наприклад, Національна програма „Діти України”), можуть передбачатися для кожного головного розпорядника – одного з виконавців державної цільової програми як напрям діяльності в межах його повної бюджетної програми, або як окрема його бюджетна програма, і призначатися на ту частину заходів державної цільової програми, яку безпосередньо повинен здійснювати такий головний розпорядник. Разом з тим, бюджетні програми можуть бути співставними між собою за окремими ознаками (за належністю до одного розпорядника, одного підрозділу функціональної класифікації, а також за напрямами діяльності, тощо). Наприклад, можливо порівнювати обсяги видатків на програми підвищення кваліфікації у різних міністерствах та їх результативність.

Бюджетна програма за своїм змістом має відноситися до одного розділу функціональної класифікації, проте на відміну від функції, яка є загальною категорією, що визначає певний напрямок діяльності держави, бюджетна програма повинна мати чітко визначені мету і завдання окремого головного розпорядника і давати можливість розробити показники виміру очікуваного результату в процесі її реалізації. При цьому, сама назва бюджетної програми повинна вміщувати основну суть напрямів витрачання бюджетних коштів. Наприклад, програма „Підготовка кадрів для агропромислового комплексу у вищих навчальних закладах” відноситься до однієї функції „Освіта” та під функції „Вища освіта”, а її назва розкриває основний зміст заходу (програми).

 

 

Змістовий модуль 6. Виконання бюджету

 

6.1 Виконання бюджетної політики.

6.2 Бюджетна система і питання управління.

6.3. Трансферти та резервні фонди.

6.4 Загальний процес виконання місцевого бюджету за видатками.

6.5. Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації.

6.6. Державний борг та його обслуговування в Україні.

 

Ключові слова: бюджетна політика, податки, позики, коригування бюджету, інфляція, індексування, борг, кредиторська заборгованість, трансферти, резервні фонди, невизначені призначення, кошторис, розпорядник бюджетних коштів, дефіцит, профіцит, погашення позики.

 

Література:9, 28, c. 30-35, 30, c. 79-86, 96-119, 232-238.