Завдання 1. Методика приготування нервово-м’язового препарату.

Лабораторна робота № 1.

 

Тема: Дослідження біоелектричних явищ в організмі.

Мета: Ознайомитись з фізіологічними методами індикації біоелектричних явищ.

 

Теоретичні питання

1. Будова клітинної мембрани.

2. Механізми транспорту речовин через мембрану.

3. Основні поняття клітинної фізіології.

4. Мембранний потенціал спокою. Механізм його формування та біологічне значення.

5. Потенціал дії та його фази. Робота іонних каналів.

6. Електротонічний потенціал.

7. Методи дослідження біоелектричних явищ.

 

Матеріали та обладнання: препарувальний набір, штатив для підвішування жаби, нитки, вата, електроди, судина з водою для обмивання жаби.

 

Навчальні завдання

Завдання 1. Методика приготування нервово-м’язового препарату.

Теоретичні відомості. Значна частина фізіологічних дослідів проводяться на нервово-м'язовому препараті, приготованому з задніх лапок жаби. Класичний ізольований нервово-м'язовий препарат являє собою виділений з організму литковий м'яз із сідничним нервом, який контролює його роботу. Для кращого зберігання фізіологічних властивостей нерва та зручності роботи з ним нерв препарують, залишаючи зв'язок зі шматочком хребта (рис. 1.1).

Рис. 1.1 – Нервово-м'язовий препарат.

1 – литковий м'яз, 2 – сідничний нерв, 3 – шматочок хребта.

 

Такий нервово-м'язовий препарат, якщо його підтримувати у вологому стані, змочуючи розчином Рінгера, надовго зберігає свої фізіологічні властивості.

Хід роботи. Відрізають жабі голову та руйнують зондом спинний мозок. Після цього жабу розтинають поперек. Для цього її беруть за задні лапки і тримаючи спиною догори, перерізають їй хребет, приблизно посередині, після чого відділяють задню половину тіла. Пінцетом та ножицями видаляють з неї залишки внутрішніх органів та знімають шкіру. Препарат двох задніх лапок жаби готовий.

Другим етапом в роботі є приготування препарату однієї лапки. Для цього беруть в ліву руку залишок хребта так, щоб тазові кістки прийняли вертикальне положення, при цьому хвостова кістка піднімається. Її зрізують ножицями. Знаходять біля тазових кісток нервові стовбурці поперекового сплетіння і, намагаючись не поранити їх, розрізають поздовжньо хребет, а потім лобкове зрощення і отримують препарат однієї лапки жаби.

Третім етапом роботи є препарування литкового м’яза та сідничного нерву. Для цього під Ахіллове сухожилля підводять браншу ножиців, відділяють сухожилля по всій довжині і перерізають нижче сесамовидної кісточки. Захопивши кінець м’яза пінцетом, відводять його убік, розриваючи фасції, що з’єднують з іншими тканинами. В подальшому відпрепаровують нерв. Повернувши стегно задньою поверхнею догори, натискають двома великими пальцями на м’язи стегна і розводять їх. При цьому відкривається сідничний нерв. Двома скляними гачками відпрепаровують його по всій довжині. Беруть пінцетом залишок хребта і відрізають його від тазової кістки. Піднімають пінцетом нерв за шматочок хребта та відсікають маленькими ножицями прилеглі тканини. Нерв виділяють по всій довжині до колінного суглоба. Після відпрепарування нерва, перерізають кінцівку вище та нижче колінного суглобу і нервово-м’язовий препарат (литковий м’яз та сідничний нерв) готовий.

Приготувати та зарисувати в зошит нервово-м’язовий препарат задньої лапки жаби.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Методика приготування нервово-м'язового препарату.

2. Які фактори впливають на працездатність нервово-м'язового препарату.

3. Дайте визначення термінів збудження, збудливість, подразнення, подразливість.

4. Вкажіть роль іонів K⁺, Na⁺, Cl^- та Ca²⁺ в забезпеченні електричної активності збудливих тканин.

5. Чим пояснити відмінність внутрішньо- та зовнішньоклітинної концентрації іонів в стані спокою та при збудженні?

6. Поясніть механізм збудження нервово-м'язового препарату в другому досліді Гальвані.

7. Про що свідчить дослід Матеучі?

 

Лабораторна робота № 2.

 

Тема: Дослідження функціонального стану нервової системи.

Мета: З’ясувати структуру рефлекторної дуги, вивчити фізіологічну роль та методи дослідження відділів центральної нервової системи.

 

Теоретичні питання

1. Поняття рефлексу і рефлекторної дуги.

2. Будова та функції спинного мозку. Клінічне значення спинномозкових рефлексів.

3. Фізіологічна роль стовбурових нервових центрів.

4. Будова та функції проміжного мозку.

5. Функціональна організація переднього мозку.

6. Методи дослідження функціонального стану нервової системи.

 

Матеріали та обладнання: препарувальний набір, штатив для підвішування жаби, нитки, вата, електроди, судина з водою для обмивання жаби.

Навчальні завдання

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Поясніть, чому у відповідь на подразнення шкіри жаби кислотою виникає рефлекс згинання.

2. Чому зникає цей рефлекс після видалення з лапки шкіри, після блокади нерва новокаїном та руйнування спинного мозку?

3. Яке клінічне значення мають спинномозкові рефлекси?

4. Схарактеризуйте рефлекторну активність стовбурових нервових центрів.

5. Поясніть механізм утворення кривої електроенцефалограми?

6. Вкажіть види та ознаки нормального і патологічного ритму електроенцефалограми.

7. Схарактеризуйте типи ЕЕГ за Малкіним.

 

 

Лабораторна робота № 3.

 

Тема: Дослідження функціонального стану зорового аналізатора.

Мета: Ознайомитись з методами оцінки функціонального стану периферичного та центрального відділів зорового аналізатора людини.

 

Теоретичні питання

1. Класифікація сенсорних систем.

2. Закони Вебера-Фехнера.

3. Функціональна структура ока.

4. Поняття акомодації та її порушення.

5. Зорові нервові центри.

6. Методи дослідження зорового аналізатора.

 

Навчальні завдання

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Вкажіть ланки зорового аналізатора?

2. Чому око не розрізняє дві світлі точки під кутом зору менше 1 мінути?

3. Методика визначення гостроту зору за допомогою таблиці Головіна.

4. Поняття поля зору та методика його визначення.

5. Схарактеризуйте фактори, які визначають гостроту і поле зору.

6. Які процеси в центральних відділах зорового аналізатора характеризують досліди з визначення зорової пам’яті та переключення уваги?

 

 

Лабораторна робота № 4.

 

Тема: Фізіологічні особливості м’язової тканини та нервово-м'язових синапсів.

Мета: Вивчити фізіологічні особливості посмугованої та гладенької мускулатури, міоневральних синапсів.

 

Теоретичні питання

1. Загальна характеристика м'язової тканини.

2. Будова скелетних м'язів, рухові одиниці.

3. Механізм передачі збудження з нерва на м'яз.

4. Види м'язових скорочень.

5. Механізм м’язового скорочення і розслаблення.

6. Регуляція роботи м'язів.

 

Навчальні завдання

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Методика визначення сили та витривалості м'язів.

2. Що таке сила м'яза?

3. Які фактори впливають на силу м'яза?

4. Поняття м’язової витривалості. Фактори, які впливають на витривалість м'язів.

5. Вікові та статеві особливості сили та витривалості м'язів.

 

 

Лабораторна робота № 5.

Тема: Дослідження формених елементів крові та вмісту гемоглобіну.

Мета: Ознайомитись з методикою підрахунку кількості еритроцитів та лейкоцитів в крові за допомогою камери Горяєва. Визначити вміст гемоглобіну гемометром Салі та середній вміст гемоглобіну в одному еритроциті.

Теоретичні питання

1. Еритроцити, їх будова та функції.

2. Гемоглобін, будова його молекули і значення в газообміні.

3. Регуляція еритропоезу. Еритропенії та еритроцитози.

4. Лейкоцити, їх функції та спільні властивості.

5. Класифікація лейкоцитів. Функціональна роль окремих груп лейкоцитів.

6. Регуляція лейкопоезу. Лейкоцитози та лейкопенії.

7. Тромбоцити, їх будова та функціональна роль. Регуляція вмісту тромбоцитів в крові.

Матеріали та обладнання: мікроскоп, лічильна камера Горяєва, гемометр ГС-3, 3%-й розчин хлориду натрію, 5%-й розчин оцтової кислоти, підфарбований метиленовим синім або генціанвіолетом, 0,1 Н розчин соляної кислоти, пробірки, піпетки, скарифікатор, дистильована вода, спирт, ефір, вата.

Навчальні завдання

Завдання 1. Визначення кількості формених елементів крові.

Теоретичні відомості. У хребетних тварин до формених елементів крові відносять еритроцити, лейкоцити та тромбоцити (рис. 5.1). Найбільш чисельними клітинами крові є еритроцити. У філогенезі вони виникли як спеціалізовані клітини, що здійснюють транспорт кисню та вуглекислого газу. В 1мм³ крові у чоловіків в нормі міститься 4-5 млн., а у жінок – 3,7-4,7 млн. еритроцитів. Збільшення їх кількості внаслідок посиленого утворення називають істинним еритроцитозом. Якщо ж число еритроцитів зростає за рахунок їх надходження з кров'яних депо говорять про перерозподільний еритроцитоз. Після крововтрати, руйнування та зниженого утворення еритроцитів їх кількість в крові може бути зниженою, що називають еритропенією.

А Б В

 

Рис. 5.1 – Формені елементи крові (А – еритроцити, Б – лейкоцит, В – тромбоцити).

Лейкоцити – білі кров'яні клітини. Загальна їх кількість у нормі в 1 мм³ становить 6-8 тис. Разом з цим, чисельність лейкоцитів коливається впродовж доби, залежить від функціонального стану організму. Збільшення їх числа називають лейкоцитозом, а зменшення – лейкопенією. Виділяють фізіологічний та реактивний лейкоцитоз. Перший, як правило, визначається після споживання їжі, при вагітності, стресових станах і пов'язаний з виходом крові з депо. Другий вид лейкоцитозу спостерігається при запальних процесах та інфекційних захворюваннях. Реактивний лейкоцитоз обумовлений посиленим утворенням лейкоцитів з переважанням молодих форм клітин. Лейкопенія характеризує протікання деяких інфекційних захворювань. Неінфекційні види лейкопеній, головним чином, обумовлені порушенням лейкопоезу.

Тромбоцити (кров'яні пластинки) у крові циркулюють у неактивному стані. Їх руйнування поблизу місця ушкодження веде до вивільнення тромбоцитарних факторів згортання, лізосомальних ферментів, серотоніну та гістаміну. Це запускає реакцію згортання крові, забезпечує бактерицидну дію і викликає спазм судин. У нормі в 1 мм³ крові міститься 200-300 тис. Підвищення їх кількості називають тромбоцитозом, а зниження – тромбоцитопенією.

Хід роботи. Лічильна камера складається з товстого предметного скла, в центральній частині якого нанесено дві сітки Горяєва, розмежовані глибокою поперечною канавкою (рис. 5.2). Збоку від сіток розташовані скляні прямокутні пластинки, до яких притирається накривне скельце.

Рис. 5.2 – Лічильна камера Горяєва

 

Сітка Горяєва складається з 225 великих квадратів. Частину з них розділено вертикально і горизонтально на 16 малих квадратів, які чергуються з квадратами, що поділені тільки горизонтальними або вертикальними лініями, і з чистими квадратами, без ліній. Глибина камери дорівнює 1/10 мм, бік малого квадрата - 1/20 мм, отже, об’єм одного малого квадрата становить 1/4000 мм³.

Підрахунок еритроцитів. У чисту суху пробірку відмірюють піпеткою 4 мл 3%-го розчину хлориду натрію. З проколотого скарифікатором пальця в піпетку від гемометра Салі відбирають 20 мкл крові (до позначки на піпетці) і вносять її в розчин у пробірці. Кілька разів промивають розчином піпетку (втягуючи розчин у піпетку і видуваючи його у пробірку). Перемішують рідину у пробірці, стукаючи пальцем по її дну, щоб еритроцити розподілилися в рідині рівномірно. Кров розведена у 200 разів.

Потім заповнюють камеру суспензією еритроцитів. Для цього піпеткою або скляною паличкою наносять краплю розведеної крові на середню пластинку біля краю накривного скельця. Після заповнення камери вичікують 1-2 хв (доки осядуть формені елементи) і починають підрахунок при малому збільшенні мікроскопу в затемненому полі зору. Еритроцити рахують у 5 великих або 80 малих квадратах (5´16=80 малих квадратів), розташованих по діагоналі, оскільки розподіл клітин у камері може бути нерівномірним. Для цього під мікроскопом відшукують верхній великий квадрат (поділений на 16 малих), підраховують кількість еритроцитів у ньому, потім пересувають камеру по діагоналі вниз і направо, до наступного квадрата і т.д.

Підрахунку підлягають всі еритроцити в межах маленького квадрата, а також ті, що знаходяться на лівій і верхній його лініях або торкаються до них з обох боків (правило Єгорова). Еритроцити на правій і нижній лініях і ті, що торкаються до них, не враховуються – це буде зроблено в наступному квадраті.

Кількість еритроцитів у 1 мкл крові розраховують за формулою 5.1:

,(5.1)

де Е – кількість еритроцитів у 1 мкл крові; А – кількість еритроцитів, виявлених у певній кількості малих квадратів; Б – кількість малих квадратів, у яких пораховано еритроцити; В – ступінь розведення крові; 4000 – множник для перерахунку кількості еритроцитів на 1 мкл. Об’єм малого квадрата дорівнює 1/4000 мм³ або 1/4000 мкл.

Помноживши його на 4000, зводимо до об’єму 1 мм³ або 1 мкл крові. Приклад розрахунку: у 5 великих (80 малих) квадратах нараховано 448 еритроцитів, кров розведена у 200 разів. Число еритроцитів дорівнює: млн/мкл.

Підрахунок лейкоцитів. У пробірку вносять 0,4 мл 4%-го розчину оцтової кислоти, підфарбованого метиленовим синім. Додають (піпеткою від гемометра Салі) 20 мкл крові і добре перемішують. Одержують розведення крові у 20 разів. Заповнюють камеру, як це робили при підрахунку еритроцитів. Оскільки лейкоцитів менше, ніж еритроцитів, то для точності підрахунок проводять у 100 великих квадратах (які не розграфлені на малі), що відповідає 1600 малим квадратам. Розрахунок роблять за формулою 5.2:

, (5.2)

де Л – кількість лейкоцитів в 1 мкл крові; А – полічена кількість лейкоцитів; Б – кількість малих квадратів, у яких підрахували лейкоцити; В – ступінь розведення крові; 4000 – множник для перерахунку кількості лейкоцитів на 1 мкл.

Приклад розрахунку: у 100 великих квадратах (1600 малих) підраховано 148 лейкоцитів, кров розведена у 20 разів. Кількість лейкоцитів дорівнює: = 7400 в мкл.

Оформити протокол. Записати результати підрахунку. Зарисувати фрагмент сітки камери Горяєва з великими і малими квадратами. Зробити висновки про відповідність нормі підрахованих формених елементів крові.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Яку будову має камера Горяєва.

2. Техніка підрахунку еритроцитів та лейкоцитів.

3. Нормальні значення вмісту формених елементів крові?

4. З якою метою для визначення концентрації гемоглобіну викликають гемоліз крові.

5. Що таке абсолютний та відносний вміст гемоглобіну в крові?

6. Яке діагностичне значення має визначення середнього вмісту гемоглобіну в одному еритроциті?

 

Лабораторна робота № 6

 

Тема: Методика реєстрації та розшифровки електрокардіограми.

Мета: Зареєструвати ЕКГ людини в стані спокою та зробити її елементарний аналіз.

 

Теоретичні питання

1. Будова серця.

2. Фізіологічні властивості міокарда.

3. Фази серцевого циклу.

4. Регуляція роботи серця.

5. Діагностична роль методу електрокардіографії.

6. Методика реєстрації електрокардіограми та ЕКГ відведення.

7. Характеристика нормальної електрокардіограми.

 

Матеріали та обладнання: електрокардіограф, електроди, 10%-й розчин хлориду натрію, марлеві салфетки, кушетка.

Навчальні завдання

Теоретичні відомості. Електрокардіографія – це метод реєстрації електричних явищ, які виникають в серці в різні фази серцевого циклу. Встановлено, що збуджена ділянка міокарду стає електронегативною відносно незбудженої. Таким чином, серце в процесі своєї роботи є джерелом електричних струмів, які поширюються по тілу в різні його ділянки.

Відображенням електричних явищ, які відбуваються у серці, є характерна крива – електрокардіограма, яка зазвичай складається з п’яти позитивних та негативних зубців (рис. 6.1). Три крупні зубця Р, R, Т – спрямовані вершиною догори, два дрібних Q та S – орієнтовані вниз. Зубець Р – передсердний комплекс електрокардіограми; він є алгебраїчною сумою потенціалів, які виникають в правому та лівому передсерді при їх збудженні. Зубці Q, R, S і Т – шлуночкові потенціали; вони відображають процеси збудження шлуночків. Інколи на ЕКГ визначаються зубці U, які характеризують остаточну реполяризацію міокарду шлуночків.

Рис. 6.1 – Компоненти нормальної електрокардіограми.

В електрокардіографічному обстеженні, як правило, використовують 12 загальноприйнятих відведень: 6 від кінцівок і 6 грудних. Перші 3 стандартних відведення були запропоновані Ейнтговеном. Вісі цих відведень утворюють у фронтальній площині грудної клітки так званий трикутник Ейнтговена (рис. 6.2). Стандартні відведення ще називають двополюсними, оскільки вони реєструють різницю потенціалів між двома електродами. Зареєстрована електрокардіографом різниця потенціалів між лівою та правою рукою називається І відведенням, між правою рукою та лівою ногою – ІІ відведенням, між лівою рукою та лівою ногою – ІІІ відведенням.

Рис. 6.2 – Трикутник Ейнтговена.

Реєструють також підсилені відведення від кінцівок: aVR – від правої руки, aVL – від лівої руки та аVF – від лівої ноги. Підсилені відведення знаходяться у певному співвідношенні зі стандартними. Так, відведення aVL в нормі подібне до І відведення, aVR – до дзеркально перевернутого ІІ відведення, аVF – подібне до ІІ та ІІІ відведень. Шість грудних відведень позначають V₁-V₆. Електрод від позитивного полюса встановлюють на такі точки: V₁ в четвертому міжребер'ї біля правого краю грудини; V₂ в четвертому міжребер'ї біля лівого краю грудини; V₃ посередині між точками V₂ та V₄; V₄ в п’ятому міжребер'ї по лівій серединно-ключичній лінії; V₅ на рівні відведення V₄ по лівій передній аксилярній лінії; V₆ на тому ж рівні по лівій середній аксилярній лінії.

Хід роботи. Для реєстрації ЕКГ досліджуваного вкладають на спину і пропонують розслабити м’язи, бо їх тремтіння викривляє ЕКГ. Запис здійснюють за допомогою електродів, розташованих на передпліччях та гомілках. Для накладення грудного електроду використовують спеціальну грушу. Шкіру на місці накладення електродів бажано знежирити спиртом. В якості струмопровідного середовища між шкірою та електродами використовують марлеві прокладки, які змочують 10%-м розчином хлориду натрію. Після накладення електродів на кінцівки пацієнту до них підключають проводи від шланга відведень електрокардіографа, що мають різний колір. Провід з червоним маркуванням приєднують до правої руки, з жовтим – до лівої руки, зеленим – до лівої ноги. Провід з чорним маркуванням (заземлення) накладають на праву ногу. Білий провід є грудним електродом.

В кожному відведенні фіксують не менше 4 комплексів ЕКГ. Безпосередньо перед записом ЕКГ встановлюють ручку перемикача відведень в положення “1мВ” і записують мілівольт, який слугує орієнтиром для стандартизації зубців ЕКГ. Обирають швидкість руху стрічки електрокардіограми (50 або 25 мм/с). Амплітуду зубців ЕКГ вимірюють у мілівольтах (мВ). 1 мВ відповідає відхиленню від ізоелектричної лінії на 1 мм. Ширину зубців і тривалість інтервалів вимірюють у секундах. При швидкості руху стрічки 50 мм/с 1 мм відповідає 0,02 с (5 мм – 0,1 с) а при швидкості 25 мм/с – 1 мм відповідає 0,04 с (5 мм – 0,2 с). Ширину зубців і тривалість інтервалів оцінюють у тому відведенні, де вони мають найбільше значення.

Після реєстрації електрокардіограми проводять її елементарний аналіз з метою оцінки фізіологічних властивостей міокарду:

І. Оцінка автоматії вимагає дослідження частоти серцевих скорочень, правильності серцевого ритму та визначення водія серцевого ритму.

1.1 Частота серцевих скорочень. Для цього необхідно визначити середню тривалість серцевого циклу (інтервалу R-R). Розрахунок частоти серцевих скорочень (ЧСС) здійснюють за формулою 6.1:

(6.1)

де 60 – кількість секунд у хвилині, (R-R)_сер. – середня тривалість R-R інтервалів, виражена у секундах.

На основі визначеного показника роблять висновок про активність водіїв ритму серцевого м’яза. При цьому виділяють такі стани: а) тахікардія (прискорений серцевий ритм, ЧСС³90 уд/хв) спостерігається при підвищенні тонусу симпатичної нервової системи, ураженнях клітин синусового вузла (інфекція, інтоксикація, гіпоксія), вживанні ліків, чаю, кави, алкоголю. В нормі тахікардія спостерігається у дітей та підлітків, а також при фізичних та емоційних навантаженнях; б) нормокардія (нормальний серцевий ритм, ЧСС=61-89 уд/хв) спостерігається у здорових людей зрілого та похилого віку в стані спокою, у тренованих людей при незначній інтенсивності впливу стресових факторів; в) брадикардія (уповільнений серцевий ритм, ЧСС£60 уд/хв) в нормі спостерігається під час сну, в стані спокою у тренованих людей, при підвищенні тонусу парасимпатичної нервової системи в результаті вірусних захворювань.

 

 

1.2 Правильність серцевого ритму. Тривалість інтервалів R-R має бути однаковою. Якщо два сусідні R-R інтервали відрізняються більше як на 0,05 с, то говорять про наявність аритмії. В нормі спостерігається тільки дихальна аритмія, яка характеризується збільшенням тривалості R-R інтервалів на видиху та зменшенням на вдиху (рис. 6.3). Дихальна аритмія зникає при затримці дихання. Всі інші види аритмій свідчать про порушення серцевого ритму.

Рис. 6.3 – Синусова дихальна аритмія.

1.3 Визначення водія серцевого ритму. Для цього необхідно визначити зубці Р та їх відношення до шлуночкових комплексів. Якщо зубці Р мають нормальну форму і напрямок та передують комплексу QRS, то джерелом ритму є синусовий вузол. У випадку, якщо функцію водія серцевого ритму беруть на себе інші центри автоматії, на електрокардіограмі виникають специфічні зміни (рис. 6.4).

А

Б

Б

В

 

Рис. 6.4 – Екстрасистоли різного походження з повною компенсаторною паузою:

А – передсердні екстрасистоли (зубець Р передує шлуночковому комплексу, QRS – не змінний); Б – екстрасистоли з атріовентрикулярного з'єднання (одночасне збудження передсердь та шлуночків обумовлює злиття зубця Р та комплексу QRS); В – шлуночкові екстрасистоли (зубець Р відсутній, комплекс QRS деформований з дискордантним зубцем Т).

ІІ. Оцінка провідникових властивостей міокарду передсердь та шлуночків проводиться за тривалістю P-Q інтервалу та комплексу QRS.

2.1 Інтервал P-Q(P-R). Відповідає часу проходження збудження по передсердях та передсердно-шлуночковому вузлу. Вимірюють інтервал від початку зубця Р до початку першого зубця комплексу QRS. В нормі інтервал P-Q становить 0,12-0,18 с. Його подовшання спостерігається при гіпертрофії передсердь, порушеннях провідникових властивостей.

2.2 Комплекс QRS відповідає збудженню міокарду шлуночків. Ширину комплексу вимірюють від початку зубця Q до кінця зубця S. Тривалість цього комплексу в нормі становить – 0,06-0,09 с. Подовшання комплексу пов’язане з порушеннями проведення збудження в межах шлуночків. Показником порушень провідникових властивостей міокарду шлуночків може також слугувати також наявність зазублин зубця R. Якщо ці зазублини не призводять до збільшення тривалості комплексу QRS понад норму – їх розглядають як фізіологічні (обумовлені асиметричним розвитком лівого та правого шлуночків), а при перевищенні нормальної тривалості – як патологію.

ІІІ. Оцінка скоротних властивостей міокарду. Електрокардіографічні показники скоротної здатності міокарду використовують з певними зауваженнями, оскільки амплітуда зубців в значному ступені залежить від електропровідності організму. Разом з цим, ЕКГ обстеження є обов’язковим елементом діагностування гіпертрофії міокарду. З цією метою аналізують амплітуду та форму зубців Р та R.

3.1 Зубець Р. Утворюється в результаті збудження передсердь. Його амплітуда в нормі не перевищує 0,25 мВ. Наявність загостреного або двогорбого зубця Р може свідчити про гіпертрофію правого або лівого передсердя відповідно (рис. 6.5). Причина гіпертрофії правого передсердя – гіпертензія малого кола кровообігу, статичні фізичні навантаження; лівого – мітральний стеноз, гіпертензії великого кола кровообігу, динамічні фізичні навантаження.

	А		Б

Рис. 6.5 – Зміни форми зубця Р при гіпертрофії правого (А) та лівого (Б) передсердь.

3.2 Зубець R. Зазвичай найбільший зубець комплексу QRS (крім V_1-3). Амплітуда зубця R у стандартних відведеннях в нормі становить 0,5-2,0 мВ, а в грудних відведеннях – не повинна перевищувати 2,5 мВ. Зменшення амплітуди зубця пов’язують з ожирінням, слабкістю міокарду шлуночків. Збільшення амплітуди зубця R може бути обумовлене гіпертрофією шлуночків.

Важливим елементом діагностування гіпертрофії міокарду є визначення електричної вісі серця, яку розглядають як основний інтегративний вектор деполяризації серця. В нормі електрична вісь серця співпадає з анатомічною віссю серця. Для визначення електричної вісі оцінюють співвідношення амплітуди зубців шлуночкових комплексів у стандартних відведеннях за схемою Д’єда (рис. 6.6).

 

Рис. 6.6 – Схема визначення електричної вісі серця (за Д'єдом).

 

Згідно схеми Д'єда визначення електричної вісі серця проводять наступним чином:

а) визначають алгебраїчну суму амплітуд зубців комплексу QRS окремо для І та ІІІ відведенні і наносять отримані значення на лінію відповідного відведення схеми Д'єда;

б) від нанесених точок І та ІІІ відведень проводять перпендикуляри і знаходять точку їх перетину;

в) знаходять на схемі градусну лінію, яка проходить через точку перетинання перпендикулярів. Ця лінія характеризує величину кута a.

В нормі електрична вісь серця розташована в діапазоні +90°-0°. В межах норми виділяють такі положення електричної вісі серця: горизонтальне (кут a від 0° до +40°); нормальне (кут a від +40° до +70°); вертикальне (кут a від +70° до +90°). Більш значні відхилення кута a (-1°-90° або +91° +180°) розцінюють як лівограму або правограму, що як правило пов'язують з патологією.

Відхилення електричної вісі серця вправо при наявності збільшеного зубця R, свідчить про гіпертрофію правих відділів серця. Частіше всього це пов’язано з гіпертензіями малого кола кровообігу. Правограма спостерігається також у дітей і дорослих з недостатньо розвинутим лівим шлуночком (зубець R знаходиться в межах норми). Відхилення електричної вісі серця вліво при наявності збільшеного зубця R, свідчить про гіпертрофію лівих відділів серця. В основному це пов’язано з гіпертензіями великого кола кровообігу. Нормальна електрична вісь та наявність зубця R збільшеної амплітуди вказує на гіпертрофію як лівих, так і правих відділів серця, що може бути пов’язано з заняттями спортом, гіпертонічною хворобою, складними пороками серця, але може спостерігатись у астенічних людей.

IV. Оцінка збудливості міокарду вимагає аналізу кінцевої частини шлуночкового комплексу. Порушення збудливості міокарду є важливим фактором розвитку захворювань міокарду. Ознаки гострого порушення реполяризації часто відзначається у здорових людей на фоні стресу, проте хронічне перевантаження міокарду – є важливим фактором розвитку порушень в роботі серця. Для оцінки збудливості міокарду аналізують сегмент S-T (відповідає періоду серцевого циклу, коли обидва шлуночки охоплені збудженням) і зубець Т (характеризує стадію швидкої реполяризації міокарду шлуночків).

4.1 Сегмент S-T в нормі лежить на ізоелектричній лінії (уявна пряма, що з’єднує два сусідні Т-Р інтервали), але допускається відхилення вгору на 0,1 мВ і вниз – на 0,15 мВ (рис. 6.7). Відхилення сегменту S-T в V₅-V₆ відведеннях є ознакою перевантаження лівих, а у V₁-₂ – правих відділів серця.

Рис. 6.7 – Варіанти положення сегмента ST та ST-з'єднання (точка J) у здорових людей.

А – точка J та сегмент ST розташовані на ізолінії, Б – точка J піднята вище ізолінії, а сегмент ST ізоелектричний, В – точка J і сегмент ST розташовані нижче ізолінії, Г – точка J і сегмент ST мають увігнуту форму, Д – точка J і сегмент ST розташовані вище ізолінії.

 

Виражене зміщення сегмента ST вище ізолінії може свідчить про гостру ішемічну хворобу серця (рис. 6.8), гіпертрофію шлуночків, спостерігається у здорових осіб з ранньою реполяризацією шлуночків.

 

ІІ ІІІ V₃

 

Рис. 6.8 – Зміщення сегменту S-T при інфаркті міокарду.

Сегмент S-T_{ІІ, ІІІ} – нижче ізолінії, S-T_V3 – вище ізолінії.

 

Зміщення сегмента ST нижче ізолінії має різну форму та напрямок, що має певне діагностичне значення. Горизонтальна депресія свідчить про коронарну недостатність; низхідна депресія спостерігається при гіпертрофії шлуночків та повній блокаді ніжок пучка Гіса; депресія сегмента у вигляді дуги, вигнутої донизу, характерна для гіпокаліємії і, нарешті, висхідна депресія сегмента має місце при тахікардії.

4.2 Зубець Т є найбільш мінливим елементом ЕКГ. Зміни зубця Т неспецифічні та спостерігаються при різних фізіологічних та патологічних станах. Як правило зубець Т позитивний у відведеннях І, ІІ та V_3-6, а у відведенні aVR – негативний. Більш мінливим є форма та амплітуда зубця Т у ІІІ відведенні. Негативний зубець Т в ІІІ відведенні слід вважати варіантом норми, якщо йому відповідає позитивний зубець Т у відведеннях aVL та aVF.

В нормі зубець Т складає 1/8-2/3 амплітуди домінуючого зубця шлуночкового комплексу. Зменшення амплітуди або негативність зубця Т в ІІІ та аVF відведеннях є ознакою гострого перевантаження міокарду шлуночків, що може бути пов’язане з впливом гострого стресу, вживанням чаю, кави, алкоголю тощо. Зменшення амплітуди або негативність зубця Т у V_2-3 відведеннях розглядають як ознаку хронічного перевантаження міокарду шлуночків.

Зареєструвати у досліджуваного ЕКГ. Зробити елементарний аналіз ЕКГ. Отримані результати занести до таблиці (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Основні показники ЕКГ досліджуваного.

Показники ЕКГ	Тривалість, с	Амплітуда, мВ
норма	фактична	норма	фактична
Показники автоматії серця
Інтервал R-R	0,67-0,98		-	-
ЧСС (уд/хв.)	61-89		-	-
Показники провідникових властивостей міокарду
Інтервал P-Q	0,11-0,18		-	-
Комплекс QRS	0,06-0,09		-	-
Показники скоротності міокарду
Зубець P	-	-	0,05-,25
Зубець R	-	-	0,5-2,0
Показники збудливості міокарду
Сегмент S-T	-	-	­ 0,1 мВ; ¯ 0,15 мВ
Зубець Т (відношення Т/R)	-	-	0,125-0,667

Проаналізувати ЕКГ на предмет наявності порушень ритму, провідності, перевантаження та гіпертрофії міокарду. Зробити висновки.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Методика реєстрації електрокардіограми.

2. Визначення амплітуди і тривалості зубців ЕКГ.

3. Вкажіть електрокардіографічні показники, які використовують для характеристики фізіологічних властивостей міокарду.

4. Яку форму має ЕКГ при активності різних водіїв серцевого ритму?

5. Схарактеризуйте ознаки гострого та хронічного порушення відновлювальних процесів в міокарді на ЕКГ.

6. Що таке електрична вісь серця та як її визначити?

7. Вкажіть ознаки та основні причини гіпертрофії відділів серця.

Лабораторна робота № 7.

 

Тема: Дослідження показників кровообігу.

Мета: Засвоїти методику вимірювання артеріального тиску крові у людини способом Короткова; визначити показники систолічного та хвилинного об’єму крові, периферійного опору судин розрахунковим методом.

 

Теоретичні питання

1. Функціональні типи судин.

2. Зміни опору, тиску крові і швидкості кровотоку в різних ділянках судинного русла.

3. Методи вимірювання кров’яного тиску.

4. Фактори, що зумовлюють величину артеріального тиску.

5. Артеріальний пульс. Механізм його виникнення та властивості.

6. Рух крові в венах та фактори, що його обумовлюють. Венний пульс.

7. Особливості кровообігу в капілярах.

8. Регуляція кровообігу.

 

Матеріали та обладнання: сфігмоманометр, фонендоскоп, секундомір, мікрокалькулятор.

 

Навчальні завдання