Завдання 1. Визначення гостроти зору.

Теоретичні відомості. Гостроту зору характеризують як найменший кут зору, під яким око здатне бачити дві точки окремо. Кут зору утворюється двома променями, які фокусуються на сітківці (рис. 3.1).

У більшості людей гострота зору досягає 30-40 кутових секунд. Межа нормальної гостроти зору визначається 1 кутовою хвилиною. В спеціальних таблицях, які застосовують для визначення гостроти зору, гострота зору умовно оцінюється цифрою 1, що означає гостроту зору в 1 кутову хвилину. Гострота зору 0,5 відповідає 2 кутовим хвилинам, а 0,1 – 10 кутовим хвилинам.

 

 

Рис. 3.1 – Формування зображення на сітківці за допомогою схеми редукованого ока.

АВ – предмет, СД – зображення предмету на сітківці, АС та ВД – промені, які йдуть не сітківку без заломлення, К – вузлова точка, a - кут зору. Цифри показують стан вузлової точки від роговиці до сітківки.

 

Матеріали та обладнання: таблиці Головіна для визначення гостроти зору, указка, стілець, апарат Рота.

Хід роботи. Таблиці для вимірювання гостроти зору освітлюють яскраво і рівномірно (по можливості електролампами 60-100 Вт, їх поміщають в апараті Рота з дзеркальними стінками). Досліджуваний сідає на стілець на відстані 5м від таблиці. Кожне око досліджують спочатку окремо, а потім бінокулярно.

Досліджувач указкою показує букву і пропонує назвати її. Ряд найменших правильно названих букв використовують для обчислення гостроти зору за формулою 3.1:

(3.1)

де V - гострота зору, d - відстань між досліджуваним і таблицею, D - відстань, на якій даний ряд букв розпізнається нормальним оком під кутом зору 1 мін.

Оформити протокол досліду, записати гостроту зору. Нормальною вважають гостроту зору від 0,8 до 1,4 D.

 

Завдання 2. Визначення поля зору.

Теоретичні відомості. Полем зору називають об’єм простору, який бачить людина при фіксованому положенні ока. Периферичний зір характеризується низькою гостротою. Це пояснюється тим, що рецептори на периферії не мають індивідуального представництва у корі: нервові волокна проводять імпульси не від окремих фоторецепторів, а від цілих груп паличок та колбочок. Крім того, чим далі від центру сітківки, тим менш густо розташований колбочковий апарат. Така організація сітківки дозволяє периферичним ділянкам, насамперед, аналізувати рух предметів.

Величина поля зору у різних людей дещо варіює в залежності від глибини положення очного яблука, форми надбрівних дуг та носу. Індивідуальні особливості також обумовлені професійною діяльністю (збільшено у представників ігрових видів спорту). Найбільш частим порушенням поля зору є скотома, при якій дефектна зона оточена нормальним полем зору. Виникнення цих порушень може бути обумовлено ураженням будь-якої ланки зорового аналізатора.

Нормальні межі поля зору відрізняються для чорно-білого та кольорового бачення (рис. 3.2). Функціональна "кольорова сліпота" периферичного зору обумовлена незначною кількістю колбочок у цих ділянках сітківки.

 

Матеріали та обладнання: периметр Форстера, білі та кольорові кружки до нього, стандартні бланки нормального поля зору.

Хід роботи. Досліджуваний сідає спиною до світла, внутрішня поверхня півкруга повинна бути добре освітлена. Штатив для підборіддя закріплюють так, щоб верхня його частина була на рівні нижнього краю очної западини. Величину поля зору визначають для кожного ока окремо, закриваючи при цьому друге око.

Півкруг периметра встановлюють горизонтально, досліджуваний при цьому повинен дивитись точно на білий кружок у центрі дуги. Експериментатор поволі пересуває білий кружок від периферії до центру і зазначає точку периметра, на рівні якої досліджуваний побачив об’єкт. Місцеположення точки визначають двічі та роблять позначку на бланку. Потім вимірюють поле зору з другого боку дуги і також позначають на бланку. Дугу периметра встановлюють вертикально і відповідно знаходять верхню і нижню межі поля зору. Так само визначають і поле кольорового зору, замінивши білий кружок кольоровим (червоним, зеленим, синім, жовтим).

 

Рис. 3.2 – Периметричний знімок поля зору.

1 – поле зору чорно-білого бачення. 2 – поле зору для жовтого кольору, 3 – для синього кольору, 4 – для червоного кольору, 5 – для зеленого кольору.

 

Оформити протокол досліду. Визначені точки для різних за кольором об’єктів нанести на бланки, з’єднавши їх лініями відповідного кольору. Порівняти одержане поле зору з нормальним. Пояснити, чому поле ахроматичного зору більше, ніж кольорового.