Предмет і завдання діагностичної психології.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і завдання діагностичної психології.



Предмет і завдання діагностичної психології.

Однозначного трактування предмета психодіагностики не існує. Психологи розглядають психологічну діагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу; особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ранжуванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси ; сукупність методик і прийомів формування психологічного діагнозу оцінки; розділ психології, що вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки.

Загальна психодіагностика розглядає закономірності прийняття валідних і надійних діагностичних суджень, правила "діагностичних умовиводів", за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності і вираження цих психологічних "змінних". Вона охоплює сукупність правил застосування психодіагностичних інструментів, заснованих на знанні властивостей змінних, що вимірюються, і вимірювальних інструментів, а також етичних і професійних норм психодіагностичної роботи. Водночас психодіагностика досліджує мотивацію клієнта щодо обстеження і способи її підтримки, розробляє методи оцінювання стану обстежуваного загалом, способи повідомлення йому інформації без завдання шкоди, навики презентації інформації тощо.

Психодіагностика - галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи, інструменти оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінні соціального оточення, в якому здійснюється життєдіяльність особистості.

Як галузь психологічних знань, що розробляє і використовує на практиці різні психодіагностичні засоби, психодіагностика покликана виконувати такі завдання:

- визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;

- з'ясування сформованих загальнонаукових підстав для кількісного оцінювання психологічних явищ;

- узгодження засобів психодіагностики із загальнонауковими, методологічними вимогами;

- вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;

- дослідження вірогідності результатів практичної психодіагностики, що включають вимоги до умов проведення психодіагностики, засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації;

- обґрунтування основних процедур конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики і тестів.

Класифікація психодіагностичних процедур та їх основа.

Терміном "діагностика" позначають розпізнавання стану певного об'єкта або системи шляхом швидкої реєстрації їх параметрів з подальшим зарахуванням до певної діагностичної категорії для прогнозування поведінки і прийняття рішення про можливості бажаного впливу на неї.

Психодіагностика, послуговуючись різними методами для розпізнавання психологічних особливостей людини, розробила свій категоріальний апарат. Основними поняттями психодіагностики є "діагностичні ознаки", які можна безпосередньо спостерігати і реєструвати, і "категорії", що приховані від безпосереднього спостереження. Кількісні категорії також позначають терміном "діагностичні фактори".

Дослідивши ознаки, психолог має змогу перейти до прихованих категорій і зробити діагностичний висновок. Труднощі психологічної діагностики полягають у тому, що не можна встановити точних зв'язків між ознаками і категоріями. Для точного висновку одного симптому недостатньо, слід проаналізувати весь їх комплекс (вчинки у різних ситуаціях). Такий аналіз забезпечують тести, які як серія однотипних стандартизованих коротких іспитів дають змогу виявити передбачуваний прихований фактор. Різні тестові завдання мають виявити у досліджуваного симптоми. Результати цих діагностичних іспитів допомагають з'ясувати рівень вимірюваного фактора.

Основною метою психодіагностики є встановлення психологічного діагнозу. У медицині діагнозом вважають висновок про характер і сутність хвороби та її позначення за прийнятою класифікацією. У шкільній психодіагностиці поглиблений і всебічний аналіз особистості спрямований на виявлення властивих їй якісно-кількісних особливостей, пов'язаних із з'ясуванням причинно-наслідкових зв'язків, виявленням конкретних причин недоліків або відхилень у розвитку з метою їх усунення через відповідні корекційні психолого-педагогічні впливи.

У психології діагностують не захворювання, а психологічну індивідуальність або її окремі якості. Для виокремлення доступних емпіричному дослідженню психологічних ознак необхідно послуговуватися відповідними теоретичними уявленнями про предмет діагностики.

Психологічний діагноз - кінцевий результат діяльності психолога, змістом якого є визначення сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінювання їх актуального стану, прогнозування подальшого розвитку і розроблення рекомендацій, що визначаються потребами психодіагностичного обстеження.

Діагноз є висновком про стан і властивості досліджуваного на підставі комплексного аналізу окремих показників і характеристик. Він повинен розкривати специфічні особливості психологічних ознак, властивих конкретній людині, упорядковані відповідно до їх значення для психосоматичного стану обстежуваного.

Надійність суб'єктивних оцінок.

Надійність як один із основних критеріїв забезпечує незалежність результатів тестів від дії випадкових факторів. Результат вимірювання безпосередньо залежить від стабільності вимірюваної ознаки. Якщо ознака лабільна (змінювана), наприклад настрій, то результат вимірювання її не може бути настільки ж точним, як результат вимірювання стабільної ознаки, наприклад знання орфографії. Надійність - характеристика методики, що відображає точність психодіагностичних вимірів, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх факторів. У широкому розумінні вона засвідчує, наскільки виявлені у досліджуваного ознаки за тестовими результатами є відображенням дійсних ознак вимірюваних властивостей і наскільки на тестові результати впливають випадкові фактори. У вузькому (методичному) розумінні надійність є мірою узгодженості результатів тесту, отриманих під час першого і повторного застосування, в одних і тих самих досліджуваних у різний час за допомогою різних, але однакових за характером, наборів тестових завдань або за інших змін умов дослідження.

Ступінь надійності вимірювання визначають за допомогою коефіцієнта надійності ( коефіцієнта реліабільності) - кореляційного коефіцієнта, що показує відповідність результатів вимірювань, зроблених за однакових умов однією особою (тобто,у який спосіб відтворені результати вимірювання).

Надійність характеризує точність вимірювання, констатує, наскільки правильні дані тестування. Якщо на етапі перевірки якості тесту досліджувані одержують оцінки, які відрізняються від попередніх, це свідчить про ненадійність тесту.

Валідність за змістом.

Змістова валідність характеризує спрямованість тестових завданнях щодо усього обсягу вимірюваної сфери психічних властивостей. її коефіцієнт визначають шляхом експертного оцінювання.

Цей вид валідності є проблематичним критерієм, оскільки для кожної поведінки існує змістовий опис, тому розробляють завдання, що виявляють її ознаки. За допомогою оцінок експертів з'ясовують, наскільки характеристика поведінки, отримана за результатами тестів, змістово збігається з попереднім її описом.

Валідність змістова закладається у тест при підборі завдань майбутньої методики. Першим етапом валідизації є визначення сфери досліджуваних властивостей і видів діяльності, розчленування складної здатності або діяльності на елементи. На другому етапі розробляють власне модель тестування на основі найважливіших елементів реальної діяльності. На останньому етапі аналізують ступінь відповідності розробленої моделі реальній дійсності, перевіряють пропорційність елементів у завданнях тесту і в реальній діяльності. Так, для тестів досягнень за окремими предметами розробленню конкретного змісту завдань передують систематична перевірка відповідних підручників і навчальних програм, консультації зі спеціалістами. На основі зібраної інформації складають специфікацію тесту, де вказують тестовані розділи змісту, завдання навчання, а також відносне значення кожної теми і процесу для досягнення мети навчання на цьому етапі. Конкретні завдання оцінюють експерти за принципом їх наближеності до реальних вимог. Вони роблять судження про те, чи охоплює тест репрезентативну вибірку конкретних навичок і знань досліджуваної галузі навчання. Така валідність має особливе значення у критеріально-орієнтувальних тестах і тестах досягнень.

Для валідизації особистісних питальників і тестів інтелекту критерії змістової валідності використовуються лише на початкових етапах складання тесту, адже відповіді на питання анкети, питальників, результати проективних досліджень дають змогу лише здогадуватись про реальну діяльність досліджуваного. Вияв особистісних якостей може мати індивідуальний характер.

У контексті змістової валідності можна виокремити валідність очевидну, яка формує уявлення про тест, що виникає у досліджуваного або іншої особи, яка не володіє спеціальною інформацією про характер використання і мету методики, окреслює сферу його застосування, результативність та прогностичну цінність. Валідність очевидна не є компонентом об'єктивно встановленої валідності. Вона діє як фактор, що спонукає досліджуваних до обстеження, сприяє відповідальнішому ставленню до роботи з виконання завдань тесту і висновків, які робить психолог. Інколи цю валідність називають зовнішньою, або довірчою.

Валідність за критерієм

Критеріальну валідність формують характеристики, які включають валідність поточну і прогностичні методики, що відображають відповідність діагнозу і прогнозу певному комплексу критеріїв вимірюваного явища. Для валідизації критерію використовують незалежні від результатів тесту безпосередні міри досліджуваної якості - рівень досягнень у певній діяльності, ступінь розвитку здібності, вираженість певної властивості особистості тощо.

Цей тип валідності включає як зв'язки із поточним станом досліджуваного явища, так і ймовірність, і обґрунтованість прогнозу про його стан у майбутньому. Тому в межах критеріальної валідності розглядають валідність поточну і прогностичну. Прогностична критеріальна валідність відображає відповідність прогнозу, зробленого на основі певного тесту, реальному стану вимірюваної якості через деякий час, а також часовий інтервал, у якому результат тесту є валідним.

У межах валідності критеріальної виокремлюють діагностичну валідність, що відображає здатність тесту диференціювати досліджуваних за досліджуваною ознакою. Аналіз діагностичної валідності стосується встановлення відповідності показників тесту реальному стану психологічних особливостей досліджуваного у момент обстеження.

Прогностична валідність дає змогу обчислити взаємозв'язок між даними, отриманими у процесі проведеного дослідження, і поведінкою, що спостерігається після нього.

Різновиди валідності критеріальної залежать від валідності емпіричної - сукупності характеристик валідності тесту, які отримані порівняльним статистичним способом оцінювання. Основою емпіричної валідності є операція статистичного аналізу отриманих результатів за допомогою методики і реального вияву психологічної змінної.

Емпірична валідність і надійність співвідносні. Якщо висока надійність тесту свідчить, що він може точно вимірювати певну властивість, то висока валідність - що тест вимірює саме те, для чого був розроблений. Тому коефіцієнти валідності не перевищують значення коефіцієнтів надійності. Ці характеристики визначають укладачі у процесі підготовки тесту.

Емпіричну валідність завжди вимірюють за допомогою статистичного корелювання. Проводять кореляційний аналіз зв'язку двох рядів значень - оцінок тесту і показників за зовнішнім параметром досліджуваної властивості

Конкретні процедури визначення емпіричної валідності пов'язані з комплексом валідності коефіцієнтів - статистичного показника валідності емпіричного тесту.

Отже, критеріальна валідність показує співвідношення результатів тестування з оцінками вимірюваної якості чи властивості, отриманими нетестовими способами (думки фахівців, дані спостережень і експериментів, аналіз продуктів діяльності досліджуваних).

Валідизацією критерію є й незалежні від результатів тесту безпосередні величини вимірюваної якості (наприклад, рівень досягнень у певній діяльності, ступінь розвитку здатності, виразність визначеної властивості особистості тощо).

Конструктна валідність.

Конструктна валідність відображає ступінь співвіднесення результатів тесту з базовими для нього теоретичними поняттями (конструктами). Тобто показує, наскільки результати, отримані за допомогою методики, можна розглядати в якості міри деякого теоретичного конструкту (досліджуваного психологічного фактора або властивостей особистості чи групи). Визначення цієї міри є завданням емпіричної валідизації методики.

Якщо тест розроблятимуть для встановлення ступеня розуміння мовлення, необхідно уявляти, які компоненти утворюють цей конструкт. Наприклад, слід вибрати із запропонованого переліку пункти, що стосуються розуміння мовлення дитиною: а) відповідає на питання; б) дуже уважна при слуханні; в) переказує почуте своїми словами; г) може дослівно запам'ятати текст із першого разу; ґ) здатна скласти план тексту; д) ставить експериментатору багато запитань стосовно почутого.

Однак тільки частина з них стосується розглянутого конструкту. Проаналізувавши проблему, підбирають завдання, що відображають різні аспекти розуміння мовлення. Після цього формулюють гіпотези про те, як дані розроблюваного тесту будуть корелювати з іншими тестами, спрямованими на наближені і віддалені конструкти. Гіпотези перевіряють методами кореляційного і факторного аналізу. Підтвердження чи спростування сукупності очікуваних зв'язків характеризує конструктну валідність тесту.

Валідність конструкту має здебільшого теоретичну, а не прагматичну спрямованість. Тому її значення полягає не в безпосередній практико-діагностичній придатності до використання, а в теоретичному поясненні вимірюваних психологічних особливостей.

Для валідизації конструкту розроблені комплексні статистичні методи, наприклад аналіз факторів другого порядку і канонічний аналіз. Інструментарій має конструктивну валідність, якщо знайдені відношення відповідають теоретичній моделі.

Часто психолог не може підібрати для вимірюваної властивості жодного апробованого тесту з відомою валідністю. Тоді він формулює передбачувані гіпотези, які корелюватимуть його новий тест з іншими тестами, що вимірюють родинні характеристики досліджуваних. Ці гіпотези ґрунтуються на теоретичних уявленнях про вимірювану властивість. їх підтвердження вказує на валідність висунутого конструкту, тобто на конструктну валідність тесту, або передбачувану валідність.

Ретестова надійність.

Метод повторного тестування (ретестування) дає змогу обробити завдання, розв'язані одними і тими самими досліджуваними у різний час, визначити взаємозв'язок результатів, виражений у коефіцієнті надійності. Ре-тестова надійність обчислюється відповідно до результатів першого чи другого обстеження зі збереженням рангових місць досліджуваних у вибірці при ретестуванні. Коефіцієнт надійності дорівнює коефіцієнту кореляції між результатами таких обстежень. При використанні інтервальних шкал застосовують коефіцієнт кореляції добутку моментів Пірсона. Для шкал порядку міри стійкості до перетестування визначають за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена або Кендалла. Метод повторного тестування рідко застосовують для вимірювання успішності, тому що при повторному тестуванні слід брати до уваги ефект тренування, що виявляється тим помітніше, чим легше запам'ятовується завдання і коротший проміжок часу між першим і другим обробленням отриманих даних. У великому часовому проміжку велика ймовірність зміни досліджуваної якості. Ретестова надійність дає змогу встановити ступінь незалежності результатів тестування від різних впливів.Коефіцієнт ретестової надійності повинен бути не нижчим за 0,80. Якщо він не досягає цього показника, точність виміру є недостатньою, а процедура тестування потребує додаткової стандартизації.

Збільшення часового інтервалу між першим і другим обстеженнями зумовлює тенденцію до зниження показників кореляції внаслідок впливу таких факторів, як вікові зміни вимірюваних тестом властивостей, події, що змінюють стан і особливості розвитку досліджуваних якостей. Тому при визначенні ретестової надійності обирають нетривалі часові інтервали (до декількох місяців), а при обстеженні дітей молодшого віку - ще менші, оскільки вікові зміни і їх розвиток відбуваються швидше.

Повторні дослідження з тривалим часовим проміжком іноді здійснюють для оцінювання прогностичної валідності, елементів конструктивної валідності, пов'язаних з диференціацією за віковим критерієм. Визначення ретестової надійності за таких обставин обмежується аналізом короткострокових випадкових змін, що характеризують тест як вимірювальну процедуру.

Недоліками методу повторного тестування є формування у досліджуваних навичок роботи з певною методикою; запам'ятовування і відтворення ними у повторному обстеженні правильних і неправильних відповідей.

Для усунення сторонніх впливів на оцінку ретестової надійності дослідник, з огляду на суттєвість і цілі застосовуваної методики, може змінювати часовий інтервал, формувати стійкі навички у досліджуваних перед проведенням ретестування. Однак всі його зусилля повинні ґрунтуватися на дотриманні наукових методик. Через певний інтервал часу випадкові коливання результатів обстеження будуть виражені менше. Ця закономірність зумовлює проведення вимірювань у різних вікових групах досліджуваних, що особливо притаманне методикам, призначеним для обстеження у широкому віковому діапазоні (наприклад, "Шкала розумового розвитку Станфорда - Біне", "Шкала виміру інтелекту Векслера"). Показники ретестової надійності у представників старших вікових груп вищі.Метод визначення надійності шляхом ретестування придатний для перевірки сенсомоторних проб, тестів швидкості та інших методик, що мають велику кількість пунктів (наприклад, "Мінесотський багатоаспектний особистісний опитувальник")

Дослідження самооцінки.

Самооцінка особистості – результат оцінювання людиною своїх якостей, себе, рівня успішності власної діяльності, оцінювання своєї особи іншими людьми, виходячи з системи цінностей людини. Самооцінка – суб’єктивне утворення в людській психіці, але воно є відображенням норм і оцінок, що існують в суспільстві та в міжособистісних стосунках.

Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини – потребою в самоствердженні, із прагненням людини знайти своє місце в житті, cтвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і у своїй власній думці.

Під впливом оцінки оточуючих у особистості поступово складається власне ставлення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань.

Звичайно, на самооцінку певною мірою впливають думки, оцінки інших людей, деякі (досить хаотичні) психологічні знання, одержані людиною. Але визначальними в формуванні самооцінки є, по-перше, реальні успіхи, досягнення в діяльності людини. По-друге, самооцінку визначає рівень вимог, що їх людина ставить до себе. При цьому, якщо спробувати вивести формулу самооцінки, вона виглядатиме так:самооцінка=успіх/рівень вимог

Саме від рівня вимог, від того, на що людина вважає себе здатною, чого вона вважає можливим досягти, в найбільшій мірі залежить самооцінка особистості.

Методика “Самооцінка особистості”. Якості особистості поділити на дві колонки В першу колонку виписати якості, які притаманні Вашому ідеалу (перелік “Мій ідеал”). Решту якостей виписати в колонку (перелік “Неідеал”).

Складається із 40 тверджень. В переліку “Мій ідеал” відмітити позначкою якості, які у Вас є реально за принципом “так – ні”, незалежно від рівня розвиненості якості. В переліку “Неідеал” відмітити будь-якою позначкою якості, яких у Вас немає, теж за принципом “так – ні”.

3. Підрахувати загальну кількість відмічених якостей як у першому, так і в другому переліку (Р).

4. Визначити коефіцієнт самооцінки, поділивши одержану суму (Р) на загальну кількість якостей (40) (дивись набір якостей особистості):

Кс= Р / 40,

де Кс – коефіцієнт самооцінки.

5. Результати порівняти з оціночною шкалою.

Оціночна шкала

Якщо Ви одержите коефіцієнт від 0,4 до 0,6 – значить, самооцінка адекватна, Ви самокритичні і не переоцінюєте себе.

Якщо одержите коефіцієнт від 0 до 0,4, це свідчить про недооцінку своєї особистості, про підвищену критичність.

Якщо коефіцієнт від 0,6 до 1, це говорить про переоцінку своєї особистості, некритичне ставлення до себе.

Методика 2“Самооцінка особистості”

1. Розділити лист паперу на чотири рівні частини взаємно перпендикулярними лініями, позначити кожну частину римськими цифрами I, II, III, IV.в кожному блоку по 20 пит.

2. В кожному з чотирьох переліків, які наведені нижче і характеризують позитивні якості особистості, виділити ті, що найбільш значущі і цінні для Вас особисто, яким Ви віддаєте перевагу. Які ці якості і скільки їх, кожен вирішує сам.

3. Виписати у стовпчик найцінніші для вас якості разом з їх номерами, що стоять зліва. В результаті Ви отримали чотири переліки ідеальних якостей.

4. Проаналізувати якості особистості, виписані Вами, і знайти серед них такі, які ви маєте реально. Обвести цифри біля них кружечком.

5. Підрахувати, скільки Ви знайшли у себе реальних якостей (Р) та кількість ідеальних (І).

6. Обчислити коефіцієнт самооцінки для кожного з чотирьох наборів якостей особистості та загальний коефіцієнт за формулою:

де Кс – коефіцієнт самооцінки.

7. Результати порівняти з оціночною шкалою.

Примітка:

Можливий варіант визначення самооцінки у відсотках:

Оціночна шкала

Якщо Ви одержите коефіцієнт від 0,4 до 0,6 – значить, самооцінка адекватна, Ви самокритичні і не переоцінюєте себе.

Якщо одержите коефіцієнт від 0 до 0,4 – це свідчить про недооцінку своєї особистості, про підвищену критичність.

Якщо коефіцієнт від 0,6 до 1 – це говорить про переоцінку своєї особистості, некритичне ставлення до себе.

Предмет і завдання діагностичної психології.

Однозначного трактування предмета психодіагностики не існує. Психологи розглядають психологічну діагностику як науку про встановлення достовірного психологічного діагнозу; особливий вид психологічного експериментування, яке полягає у ранжуванні людей за психологічними і психофізіологічними ознаками, що дає змогу вивчати їх різноманітні психологічні і психофізіологічні риси ; сукупність методик і прийомів формування психологічного діагнозу оцінки; розділ психології, що вивчає принципи, методи і засоби психологічної оцінки.

Загальна психодіагностика розглядає закономірності прийняття валідних і надійних діагностичних суджень, правила "діагностичних умовиводів", за допомогою яких здійснюється перехід від ознак або індикаторів певного психічного стану, структури, процесу до констатації наявності і вираження цих психологічних "змінних". Вона охоплює сукупність правил застосування психодіагностичних інструментів, заснованих на знанні властивостей змінних, що вимірюються, і вимірювальних інструментів, а також етичних і професійних норм психодіагностичної роботи. Водночас психодіагностика досліджує мотивацію клієнта щодо обстеження і способи її підтримки, розробляє методи оцінювання стану обстежуваного загалом, способи повідомлення йому інформації без завдання шкоди, навики презентації інформації тощо.

Психодіагностика - галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи, інструменти оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінні соціального оточення, в якому здійснюється життєдіяльність особистості.

Як галузь психологічних знань, що розробляє і використовує на практиці різні психодіагностичні засоби, психодіагностика покликана виконувати такі завдання:

- визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;

- з'ясування сформованих загальнонаукових підстав для кількісного оцінювання психологічних явищ;

- узгодження засобів психодіагностики із загальнонауковими, методологічними вимогами;

- вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;

- дослідження вірогідності результатів практичної психодіагностики, що включають вимоги до умов проведення психодіагностики, засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації;

- обґрунтування основних процедур конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики і тестів.





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.015 с.)