Тривожність та методи її діагностики.

Дуже важлива діагностика тривожності в передекзаменаційний період, оскільки відомо, що саме підвищена тривожність виступає фактором, який заважає учням повноцінно проявити свої знання на екзаменах.
Ми зупинимось на двох відносно простих методах діагностики тривожності, які можна застосовувати при роботі зі старшими підлітками. Перший з них – питальник, другий – метод вербально-проективного типу. Сумісне використання цих методів дозволить виявити як відкриті форми тривожності, безпосередньо пов’язані з умовами життя школяра, так і більш глибинні, які часто відкрито не демонструються і жорстко не “прив’язані” до того чи іншого об’єкта.
Шкала соціально-ситуативної тривожності Кондака
Перша методика – шкала тривожності – розроблена за принципом “шкали соціально-ситуативної тривоги” Кондака (1973). Особливість шкал цього типу полягає в тому, що людина оцінює не наявність чи відсутність у себе якихось переживань, симптомів тривожності, як, наприклад, в шкалах МАS (1963) та STAI (Спілбергер та ін., 1970), а ситуацію з точки зору того, наскільки вона може викликати тривогу. Їх перевага, з нашої точки зору, полягає по-перше у тому, що вони дозволяють виявити області дійсності, об’єкти, які виступають для школяра основними джерелами тривоги, і по-друге, в меншій мірі, ніж інші типи питальників, виявляються залежними від особливостей розвитку в учнів інтроспекції.
А.М. Прихожан провела стандартну обробку шкали, що включала відбір пунктів, їх експертну оцінку, психометричну перевірку, апробацію. Дослідження, проведене на різних статево-вікових та регіональних вибірках, дало можливість до певної міри стандартизувати отримані результати.
Бланк методики включає інструкцію і завдання, що дозволяє при необхідності проводити групове обстеження. У ряді випадків (наприклад, при наявності скарги на надмірні інфантильні реакції старшокласника, скарг на його постійну внутрішню напруженість, скутість) додатково до шкали може бути використана методика незакінчених речень як методика вербально-проективного типу. Відомо, що методики такого типу достатньо інформативні для виявлення проблем людини. Звичайно, і сумісне застосування цих методів не гарантує абсолютно вірної діагностики тривожності школяра. У зв’язку з цим необхідно відзначити, що спеціальний аналіз найбільш інформативних методів діагностики тривожності у дітей різного віку, проведений Філіпом (1972), показав, що саме вербальні методики найбільш інформативні для учнів, яким більше 13 років, оскільки тривожність у цьому віці проявляється у свідомій негативній оцінці себе, переживання власної неспроможності, страху перед невдачами, побоювання “впасти в очах оточуючих ” тощо, і являє собою деяку концептуальну схему, на відміну, наприклад, від молодшого шкільного віку, коли тривожність найбільш повно виявляється за допомогою проективно-малюнкових та графічних методів.Запропонований набір речень пройшов необхідну перевірку та апробацію.Для роботи учням пропонується бланк, де проставляються необхідні відомості про школяра, міститься інструкція і список речень.Інструкція: “Закінчіть надруковані нижче речення. Робіть це якомога швидше. Якщо якесь речення здасться Вам важким і Ви не зможете відразу придумати йому закінчення, поставте перед ним галочку і поверніться до нього в кінці роботи”.

Фрустрація та методика вивчення фрустраційних реакцій.

Фрустрація - психічний стан, що виражається в особливостях переживань і поведінки, що викликаються об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так розуміються) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети або вирішення задачі.

Фрустрацію слід розглядати як одну з форм психологічного стресу. Досить часто людина зазнає невдач у зв’язку з труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети. Переживання невдачі може супроводжуватись негативними емоційними проявами, такими як гнів, роздратування, почуття провини тощо.

В основі стійкості до фрустраторів знаходиться здатність людини до адекватної оцінки фрустраційної ситуації та передбачення виходу з неї.

В дослідженні фрустраційних реакцій використовують наступні методики: 1) опитувальник А. Басса та А. Дарки для діагностики агресивності, агресії та ворожості; 2) Фрайбурзький особистісний опитувальник; 3) особистісний опитувальник – Інтерперсональний діагноз Т. Лірі для діагностики міжособистісних відносин та властивостей особистості, істотних при взаємодії з іншими людьми; 4) опитувальник рівня самоактуалізації особистості; 5) методика Г. Айзенка “Психічні стани особистості”.

Контент – аналіз та його характеристика.

Метод контент-аналізу заснований на принципі повторюваності значеннєвих і формальних елементів у документах (понять, суджень, тем, образів тощо). Застосовують його за достатньої кількості матеріалу для аналізу (документів, автобіографій, листів, фотографій, щоденника великого обсягу), оскільки елементи змісту (одиниці аналізу) повинні забезпечувати статистичну вірогідність.

Цей метод передбачає виділення системи опорних понять (категорій аналізу); пошук індикаторів слів, словосполучень, суджень тощо (одиниць аналізу); статистичне оброблення даних.

Якісно-кількісний аналіз документів має значні можливості для психодіагностування особистості, малих і великих груп. Як емпіричні об'єкти вивчення використовують особисті документи (листи, фотографії, щоденники, автобіографії тощо), матеріали групової, колективної і масової комунікацій (запис розмов, дискусій, нарад, статути, накази, оголошення, газети, радіопередачі, реклама), продукти діяльності людей, у т. ч. літературу і мистецтво. Контент-аналіз може бути допоміжним методом при обробленні даних, отриманих за допомогою проективних методик (ТАТ, тест Роршаха), нестандартизованого інтерв'ю, відкритих питань анкет тощо.

Не всі види документів можна піддавати контент-аналізу через труднощі з формалізацією їх змісту. Об'єкти аналізу повинні відповідати вимогам статистичної значущості і формалізації.

Квантифікація у контент-аналізі еволюціонувала до складніших статистичних засобів. У 1942 р. А. Болдуїн запропонував підрахунок слів у тексті. Наприкінці 50-х років XX ст. Ч. Осгуд зі співробітниками збагатив контент-аналіз методикою "зв'язаності символів", у якій було розвинуто принцип, що допомагає виявляти представлені у спеціальних матрицях невипадкові, пов'язані між собою елементи змісту. Ця методика започаткувала введення у контент-аналіз кореляційної техніки, а потім - факторного аналізу. У 60-ті роки XX ст. контент-аналіз було комп'ютеризовано. У Массачусетському технологічному інституті почали використовувати "універсальний аналізатор" - комплекс програм аналізу текстових матеріалів для ЕОМ, за допомогою якого підраховують частоту категорій тексту, одержуючи на цій основі різні індекси. Використання ЕОМ у контент-аналізі забезпечує надійність інформації і швидкість аналізу.

Контент-аналіз трансформує якісно представлену інформацію на мову чисел. Для цього необхідно мати об'ємний і змістовний текст та відповідний рівень дослідницької підготовки.

Обмеження контент-аналізу зумовлені тим, що характер інформації визначається задумами її автора і специфікою форм пред'явлення. Тому дослідник може вважати вимисел реальністю або йому бракуватиме істотних даних унаслідок недостатньої вираженості їх у матеріалі, взятому за об'єкт дослідження. Через неспроможність дослідника адекватно виділити категорії аналізу або врахувати всі варіанти їх словесного вираження можливе перекручування інформації.

Ретестова надійність.

Метод повторного тестування (ретестування) дає змогу обробити завдання, розв'язані одними і тими самими досліджуваними у різний час, визначити взаємозв'язок результатів, виражений у коефіцієнті надійності. Ре-тестова надійність обчислюється відповідно до результатів першого чи другого обстеження зі збереженням рангових місць досліджуваних у вибірці при ретестуванні. Коефіцієнт надійності дорівнює коефіцієнту кореляції між результатами таких обстежень. При використанні інтервальних шкал застосовують коефіцієнт кореляції добутку моментів Пірсона. Для шкал порядку міри стійкості до перетестування визначають за допомогою коефіцієнта рангової кореляції Спірмена або Кендалла. Метод повторного тестування рідко застосовують для вимірювання успішності, тому що при повторному тестуванні слід брати до уваги ефект тренування, що виявляється тим помітніше, чим легше запам'ятовується завдання і коротший проміжок часу між першим і другим обробленням отриманих даних. У великому часовому проміжку велика ймовірність зміни досліджуваної якості. Ретестова надійність дає змогу встановити ступінь незалежності результатів тестування від різних впливів.Коефіцієнт ретестової надійності повинен бути не нижчим за 0,80. Якщо він не досягає цього показника, точність виміру є недостатньою, а процедура тестування потребує додаткової стандартизації.

Збільшення часового інтервалу між першим і другим обстеженнями зумовлює тенденцію до зниження показників кореляції внаслідок впливу таких факторів, як вікові зміни вимірюваних тестом властивостей, події, що змінюють стан і особливості розвитку досліджуваних якостей. Тому при визначенні ретестової надійності обирають нетривалі часові інтервали (до декількох місяців), а при обстеженні дітей молодшого віку - ще менші, оскільки вікові зміни і їх розвиток відбуваються швидше.

Повторні дослідження з тривалим часовим проміжком іноді здійснюють для оцінювання прогностичної валідності, елементів конструктивної валідності, пов'язаних з диференціацією за віковим критерієм. Визначення ретестової надійності за таких обставин обмежується аналізом короткострокових випадкових змін, що характеризують тест як вимірювальну процедуру.

Недоліками методу повторного тестування є формування у досліджуваних навичок роботи з певною методикою; запам'ятовування і відтворення ними у повторному обстеженні правильних і неправильних відповідей.

Для усунення сторонніх впливів на оцінку ретестової надійності дослідник, з огляду на суттєвість і цілі застосовуваної методики, може змінювати часовий інтервал, формувати стійкі навички у досліджуваних перед проведенням ретестування. Однак всі його зусилля повинні ґрунтуватися на дотриманні наукових методик. Через певний інтервал часу випадкові коливання результатів обстеження будуть виражені менше. Ця закономірність зумовлює проведення вимірювань у різних вікових групах досліджуваних, що особливо притаманне методикам, призначеним для обстеження у широкому віковому діапазоні (наприклад, "Шкала розумового розвитку Станфорда - Біне", "Шкала виміру інтелекту Векслера"). Показники ретестової надійності у представників старших вікових груп вищі.Метод визначення надійності шляхом ретестування придатний для перевірки сенсомоторних проб, тестів швидкості та інших методик, що мають велику кількість пунктів (наприклад, "Мінесотський багатоаспектний особистісний опитувальник")