Соціально-економічний розвиток України в XVI – і пол. XVII ст.

У другій пол. XVI – першій пол. XVII ст., незважаючи на роз'єднаність різних частин України і тяжкий іноземний гніт, на українських землях зростали продуктивні сили в сільському господарстві, розвивалося ремесло, зароджувалося мануфактурне виробництво, поглиблювався поділ праці між містом і селом, розширювалися товарно-грошові відносини, посилювалася експлуатація селянських мас.

Доцільно звернути увагу на такі особливості розвитку:

а) ремесел і промислів:

– збільшувалася кількість ремісників і ремісничих спеціальностей як у містах, так і в селах;

– найбільшого розвитку вони досягли у Східній Галичині і на Волині;

– у Руському воєводстві діяли соляні промисли;

– при шляхетських маєтках, фільварках засновувалися різноманітні промислові підприємства з переробки сільгосппродуктів та корисних копалин;

– в містах створювалися підприємства, в яких поряд з кріпаками працювали вільнонаймані робітники;

– поступово з простого товарного виробництва виростали мануфактури (ливарні, гути, папірні та ін.);

б) міст:

– розвиток ремесла й товарного обігу призвів до збільшення кількості міського населення;

– зростали старі міста, виникали нові (у 40 роки XVII ст. в Україні існувало близько 1000 міст і містечок);

– серед міського населення дедалі більше посилилося соціальне розшарування;

– ряд міст мали Магдебурзьке право;

в) сільського господарства:

– зростав попит на хліб та інші сільгосппродукти;

– шляхтичі зміцнювали свої власні господарства – фільварки;

– виросла кількість малоземельних і безземельних селян – 35 %, з половинним наділом – 40%;

– завершився процес прикріплення селян до землі, перетворення їх на власність феодала (кріпосне право було остаточно юридично оформлено в 1588 р.);

– магнати й шляхтичі захоплювали південні й східні українські землі, засновували фільварки і намагалися закріпачити місцеве населення.

Берестейська церковна унія 1596 р.

Відповідь на цю проблему студенти повинні почати з переліку обставин, що привели до появи Берестейської унії. Це форсований наступ католицизму на українські землі, кризовий стан православної церкви, популярність ідей уніатства в Речі Посполитій, егоїстичні інтереси вищої церковної ієрархії православної церкви. Треба підкреслити, що крім усіх обставин, з’явилися інші чинники, які підштовхнули активізацію уніатського руху.

По-перше, намагаючись захиститися від Реформації, польський король дозволив єзуїтам розгорнути свою діяльність у Польщі і Литві. В наслідок цього Річ Посполита за короткий час вкрилася мережею єзуїтських навчальних закладів. Широкого розголосу набула релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії, доводили культурну відсталість православних українців.

По-друге, розкол суспільства поглиблювала так звана «календарна реформа», проведена Папою Римським у 1582 р., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. В наслідок чого католики-феодали неодноразово почали порушувати релігійні традиції українських міщан та селянства.

Слід також відмітити, що ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях до окатоличення та полонізації українських та білоруських земель, нейтралізувала вплив православної Московії, тим самим сприяла консолідації Речі Посполитої.

Намагаючись підняти престиж православного духовенства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити й цілий ряд власних егоїстичних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді у Белзі (1590 р.) став ініціатором підписання унії. До нього приєднались луцький, володимирський, холмський, турово-пінський єпископи. У 1595 р. Папа Римський офіційно визнав унію.

Слід відмітити, що остаточне юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. у м. Бересті. Але церковний собор розколовся на дві частини. Прихильники православної віри на чолі із князем К. Острозьким не визнали й осудили унію. Уніатська частина затвердила акт об’єднання католицької та православної церков та утворення уніатської (греко-католицької) церкви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було визнано основні догмати католицької церкви, водночас залишилися православна літургія, церковнослов'янська мова богослужіння, дозвіл на шлюб священиків. Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта могла претендувати на державні посади, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєтності передавались уніатам, православні залишались без вищої церковної ієрархії. І тому згодом прірва між українцями греко-католиками та поляками католиками надзвичайно зросла.

Підсумовуючи сказане, можна зазначити, що форсований наступ католицизму на українські землі мав своїм наслідком полонізацію та окатоличення українців, він призвів до загальної дезорганізації та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій.

Запорізька Січ та її громадсько-політичний устрій

Протягом другої половини XVI ст. козацтво зростало кількістю і поширювалося територіально. Багато козаків втікало на південь, у степи за дніпровські пороги. Тут, за порогами, козаки жили вільними людьми, не знаючи панського гніту. Але небезпека з боку великих магнатів-феодалів, та напади татар і турків змушували жити козаків по-військовому, організовуватися у громади, ватаги і для кращої оборони будувати в різних місцях укріплення – городки, або січі, зроблені з рублених або січених колод.

Слід звернути увагу, що з часом, десь у 30-х роках XVI ст., окремі січі об'єдналися в одну Запорізьку Січ, або Кіш.

Перша писемна згадка про Січ зустрічається у «Всесвітній хроніці» (Краків, 1551 р.) польського історика Мартина Белзького. Спочатку, у середині XVI ст., козацький Кіш був розташований на о. Томаківці, на південь від Хортиці. Після того, як у 1593 р. на Січ напали татари й зруйнували всі її укріплення, запоріжці в тому ж році перенесли Січ на о. Базавлук, розташований в 20-30 км на південний захід від Томаківки. Заснування першої Запорозької Січі історики пов’язують з ім’ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького (Байди).

На Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Студенти повинні знати і уміти обгрунтувати, чому М. Костомаров назвав Січ «християнською козацькою республікою».

Належить підкреслити, що специфічні історичні обставини самого життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, обумовивши неповторний, оригінальний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. Її рішення вважалися думкою всього війська і були обов'язковими до виконання. Як правило, Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчинили найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією Ради було обрання військової старшини, а також органів місцевої влади – полкової старшини.

До козацької старшини входили: військова старшина – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; похідні та паланкові начальники – полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління у Січі існувало власне козацьке право. Це право не було писаними законами, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Козацьке право фіксувало ті відносини, що уклались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5–8 територіальних паланок), зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних та судових органів тощо.

Варто підкреслити, що козацька форма державності мала цілий ряд особливостей. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі. Людей об'єднувала не сила державної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності. З одного боку, могутнє військо та озброєння, з іншого – відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури.

Слід визначити, що Запоріжжя мало свою територію, яка називалась «землями Війська Запорозького». У XVIII ст. Січ за розмірами площі була близька острівній Англії. Характерною рисою території Запорожжя була її постійна невизначеність, динамічна зміна кордонів (нинішні Дніпропетровська, Запорізька, частково Херсонська, Кіровоградська, Донецька, Луганська, та Харківська області).