Торгівля. Посилення торговельних зв'язків України з Росією

Господарський розвиток сприяло зміцненню зв'язків між землями Україні, а також з сусідніми державами. Навіть у неймовірно важких умовах золотоординського іга відновлювалася міжнародна торгівля в Києві, куди приїжджали купці з Росії, Польщі, Австрії, Литви, Молдови, Італії, Візантії та інших країн. Київські купці відвідували чорноморські порти в Криму. Львівські купці успішно торгували в Молдавії. Ось цікавий документ за 1460: «Молдавський господар і воєвода Стефан IV підтверджує львівським і всім іншим купцям Руської і Подільської земель, які прибувають в Молдавію, їх права і торгові пільги, надані його предками, відновлює плату мита купцями в м. Тегін (Бендерах) і дозволяє львівським купцям мати по купецькому звичаєм заїзд в Сучаві».

Купецтво Києва, Львова, Луцька, Кам'янця-Подільського та інших українських міст створювало свої об'єднання, щоб конкурувати на ринках. У великих містах магістрати або власники-феодали визначали місця для торгівлі - базари, де в призначені дні або щодня велася жвава торгівля ремісничими виробами, товарами промислів, продуктами харчування, худобою і т. п. Базари влаштовувалися і в містечках, а іноді й у великих селах. У великих містах з вирішення литовських князів та польських королів у певну пору року влаштовувалися ярмарки, куди прибували місцеві та іноземні купці зі своїми товарами. Грошима служили всілякі монети, що карбувалися в Польщі, Литві, Чехії, Угорщини, Росії та інших країнах. Панівне становище в торгівлі займали феодали, оскільки саме в їхніх маєтках вироблялося найбільшу кількість товарів для продажу.

Торгівлі належало головне місце у зміцненні зв'язків України з Росією, які не переривалися навіть в умовах золотоординського панування, влади феодалів Литви і Польщі. Це відображено в міжнародних договорах. Наприклад, російсько-литовський договір 1427 гарантував російським купцям вільну торгівлю в Києві. Російські купці везли в українські міста в основному хутро, залізні вироби, зброя, шкіряні і ювелірні вироби. На ринки Росії українські купці завозили зерно, скло, гончарні вироби, папір, поташ, сіль, гнали худобу і коней. Для приїжджих українських купців у прикордонних містах Росії - Путивлі, Рильську, Севську будувалися двори і склади. Торговельні зв'язки зближували український і російський народи, об'єктивно сприяли підготовці умов для возз'єднання України з Росією.

Виникнення Галицько-Волинської держави, її соціально-економічний і політичний розвиток. Роман Мстиславович.

Передумови створення Галицько-Волинської держави.

Після смерті Ярослава Мудрого влада на Волині часто переходила з рук в руки. Окрему князівську династію на Волині започаткував внук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Він, а пізніше його син Мстислав Ізяславич, спиралися на свої волинські володіння, ведучи боротьбу за утвердження на київському престолі. Боротьба за зміцнення Волинського князівства була нелегкою, і воно в окремі періоди своєї історії перетворювалось у своєрідну федерацію менших удільних князівств. Князі, які нерідко намагалися вести самостійну політику, були в Луцьку, Пересопниці, Дорогичині, а в окремі періоди - також у Бузьку, Червені та інших містах. Після смерті в 1170 р. Мстислава Ізяславича Волинь була поділена між його синами: Роман став князювати у Володимирі, Володимир у Бересті, Святослав у Червені, Всеволод у Белзі. Лише наполегливою об'єднавчою політикою Романа Мстиславича було забезпечено єдність Волинської землі.

На відміну на Прикарпатті вже в 1084 р. утворилися три князівства, в яких панували брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого. Найстарший брат Рюрик Ростиславич володарював у Перемишльському князівстві, куди входили землі над Сяном і Верхнім Дністром приблизно до р. Стрий. Василькові Ростиславичу належало Теребовельське князівство, що включало Поділля, Буковину, східну частину Українських Карпат. На північ від Теребовельського князівства лежало Звенигородське. Воно припало третьому братові, Володареві, який після смерті Рюрика став князем і у Перемишлі. Син Володаря Володимир (якого літопис називає Володимирком) об'єднав Перемишльську, Теребо-вельську, Звенигородську землі у складі одного князівства. У 1144 р. він зробив своїм столичним містом Галич над Дністром. Лише у Звенигородському князівстві деякий час правив його племінник Іван Ростиславич (Іван Берладник).

Галицьке князівство, як основа для майбутньої Галицько-Волинської держави.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часу правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у "Слові о полку Ігоревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко на південь; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певній залежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі, що, в свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства.

Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні взаємини не лише з сусідами, а й із Візантією, Священною Римською імперією.

Об'єднання Волині і Галичини

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва.

Утворення об'єднаної Галицько-Волинської держави було подією великої історичної ваги.

Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).

Роль бояр у політиці Галицької землі.

Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади Романової вдови та його малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше і Галичини.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їхніх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії на Прикарпатті Ростиславичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях - надання їм по-сад і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади. На жаль, нерідко найбагатші бояри вважали більш вигідним для себе іноземне покровительство. Вони виходили з того, що правителям-чужинцям важче, ніж своїм, домогтися підтримки широких кіл населення, і це спонукатиме їх давати привілеї боярам, як головній своїй опорі.

Втягнення іноземних покровителів-угорців, а пізніше і поляків у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою. Ось що трапилось, скажімо, під час короткого правління в Галичині трьох синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла. Бояри самі запросили їх, сподіваючись, що князі з Сіверськоі землі стануть слухняним знаряддям у їхніх руках. Коли ж Ігоровичі стали домагатись реальної влади, розгорілась боротьба не на життя, а на смерть. Ігоровичі влаштували розправу над великими боярами, і "вбито їх було числом 500, а решта розбіглися". В 1211 р. бояри, запросивши на допомогу угорське військо, захопили двох Ігоровичів і "повісили задля помсти".

Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі - це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Ще 1214 р, з допомогою частини бояр угорці, які вступили в союз з Краківським князівством, захопили Галич і проголосили "королем королівства Галицького" п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), якого одружили з дворічною польською княжною Саломеєю. Від цієї, по суті військової, окупації визволив галичан новгородський князь Мстислав Удатний, який разом з Данилом Романовичем (одруженим з його дочкою) успішно відбив наступ угорського і польського військ. Однак пізніше Мстислав передав князювання не Данилові, а молодшому угорському королевичеві Андрію, одруженому з другою дочкою Мстислава. Врешті, після наполегливих зусиль Данилові вдалося утвердитися на Волині, звідкіля він повів наступ на Галицьку землю. 1230 р. Данило Романович витіснив угорців із Галича, але не зміг втриматися в місті. Це повторилося 1233