Правобережжя, викликаючи нові вибухи проти гнобителів, селяни і міщани

Проголошували себе козаками і громило магнатські та шляхетські маєтки.

Момент для повстання було обрано дуже вдало. В цей час Річ посполита

Вела війну з Туреччиною, намагаючись поставити на молдавському престолі

Свого кандидата – Сімеона Могилу. Скориставшись з малочисельності ворожих

Військ, Наливайко та його союзники окупували незабаром більшу частину

Правобережної України, Полісся, навіть частину Білорусі. Повстання сприяло

Піднесенню антишляхетської боротьби в Україні. Похід Наливайка сприяв

Швидкому притоку селян і міщан до лав повсталих. Той самий Наливайко

Командував військами, які здобували Луцьк, Бобруйськ, Могилів. Наливайко,

Як свідчать деякі історичні джерела, мав намір створити незалежну козацьку

Республіку між Дніпром і Бугом, яка згодом могла стати у нагоді для

Боротьби проти татар і турків. Однак Річ Посполита вже завершила перемогою

Війну в Молдавії і польські війська коронного гетьмана Станіслава

Жолкевського вирушили на Україну. Наливайко був змушений відступити з

Білорусі на Волинь, звідти на Подніпров‘я, ведучі жорстокі бої з карателями

А районах Латуня, Браїлова, Острополля, Любартова, Пилкова та ін.

Ранньої весни 1596 року Лобода під Києвом об‘єднався з загонами

Полковника Шаули, який повертався з Білорусі. Біля Білої Церкви всі три

повстанські загони об‘єдналися. В березні 1596 року повстанці під натиском

Переважаючих сил противника відійшли до Дніпра. Біля Трипілля, в урочищі

Гострий Камінь, карателі наздогнали повстанців і нав‘язали їм генеральну

Битву. Саме тут, в ході жорстокого бою Наливайка було поранено кулею, а

М.Шаулі гарматним ядром відірвало руку, загинуло чимало повстанців. Але й

Жолкевський втратив вбитими і пораненими 60 шляхтичів та 300 солдат і

Змушений був тимчасово припинити погоню. Він розіслав листи до уряду й

Магнатів, благаючи про допомогу, бо “вся Україна покозачилася”, і тому

Треба до кінця викоренити повстання. Отримавши численне підкріплення,

Жолкевський знов погнався за повстанцями, які пішли на Київ, а потім на

Переяслав та Лубни. Йдучи разом з сім‘ями, повстанці добре усвідомлювали

Перевагу ворожих сил, і тому хотіли прорватися до Росії, де і раніше

Знаходили притулок від польської шляхти, але поблизу урочища Солониця (біля

М. Лубни Полтавської області) їх наздогнали передові частини ворога. В

Урочищі Солониця повстанці спорудили табір, сподіваючись на допомогу

Запорожців. Повстанці вирубали дерева понад Сулою та Удаєм, насипали високі

вали, зробили дерев‘яні укріплення. Потім вони поставили в декілька рядів

вози, з‘єднавши їх між собою, вирили окопи, влаштували гармати. З тилу

Їхній табір надійно прикривали болота та річки. 16 травня 1596 року

Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько 2 тижнів. Раз за разом

Повстанці відбивали штурми карателів, завдаючи їм великих втрат. Але

Ситуація з кожним днем погіршувалася. Танули запаси пороху, провіанту,

Фуражу. Нестерпна спека призвела до вичерпання запасів води, падежу коней,

Хвороб, а кинути табір і прориватися, залишивши напризволяще жінок та

Дітей, повстанці не могли. Тим часом Жолкевський отримав свіжі

Підкріплення, йому доставили гармати та порох, ядра. 3 червня 1596 року

Розпочався шалений обстріл табору, який тривав 2 дні. Від ворожої картечі

Загинуло понад 200 повстанців, чимало було й поранених. Це викликало розпач

В таборі. В ніч на 6 червня прихильники капітуляції, в основному прибічники

Г.Лободи, якого наливайківці звинуватили в зраді і вбили, схопили

Наливайка, Шаулу, деяких інших керівників і видали їх Жолкевському,

Сподіваючись на мир. Але поляки зірвали переговори й зрадники увірвалися до

Табору і вирізали майже 10 тисяч душ, в основному жінок та дітей. Лише

Частина повстанців на чолі з Кремпським вирвалась із рук карателів і пішла

На Січ. Самого Наливайка із його соратниками було привезено до Варшави.

Майже всіх їх стратили. Однак С.Наливайка ще катували понад 10 місяців. 20

Квітня 1597 року і вождя повстання було страчено. Спочатку кат відрубав

Йому голову, потім четвертував. Частину тіла Наливайка повісили на площі

На страх повстанцям. Народна легенда інакше зображає смерть Наливайка: його

Нібито спалили на повільному вогні у мідяному бику. Жорстока розправа

Карателів над українськими повсталими не зупинила народний рух. Назрівали

Нові повстання. Вже у 1619 році мали місце значні заворушення серед козаків

Та селян. Визначається значне зростання антифеодальної та визвольної

Боротьби українського народу, польський агент із Стамбула писав: «.. Вся

Русь є нам таким ворогом… що воліли б прожити тисячу років з євреями,

Турками, татарами, ніж один рік з ними».

Отже, перші масові селянсько-козацькі повстання 1591-1596 років, в

Яких українські народні маси виступили проти соціального і національно-

Релігійного гніту, за визволення з-під ярма шляхетської Польщі, за свою

Національну гідність хоч і зазнали поразки, але мали велике історичне

Значення. В них народні маси України набували досвіду боротьби, готувалися

До більш широких і рішучих битв із своїми ворогами, гартували свою волю і

Національну свідомість.

Після придушення селянсько-козацьких повстань 1591-1596 років

Польський уряд, магнати і шляхта продовжували захоплювати українські землі,

Збільшувати панщину та інші повинності, закріпачувати селян. Козаки були

Позбавлені всіх прав і оголошені поза законом (баніція). Однак ніщо не

Могло припинити розгортання визвольного руху українського народу та

Антифеодальної боротьби трудящих мас. Антифеодальний протест народних мас в

Україні на початку XVIIст. вилився насамперед в покозаченні. Селяни і

Міщани не визнавши над собою влади королівських старост і феодалів,

Відмовилися виконувати панщину та інші провинності. Масові виступи селян,

Міщан і козаків стали частим явищем. Особливо значними стали вони взимку

Років на Брацлавщині, а потім наприкінці 1615 - на поч. 1616

Років охопили значну територію Східної України. В 1618 році селянські

Повстання охопили Київщину та Волинь.

Козацько-селянські повстання 20- 30 років XVII ст.

Після блискучої перемоги над турецько-татарською армадою Османа ІІ

Під Хотином в 1621 році, досягнутої Річчю Посполитою, насамперед, завдяки

Тисячному козацькому війську, уряд мусив виконувати свої обіцянки щодо

Збільшення козацького реєстру. Однак і тут польська шляхта залишалась

Вірною своєму цинічному ставленню до козаків. Оскільки Туреччина зазнала

Поразки і небезпека війни з нею вже не загрожувала Речі Посполитій

Найближчим часом, було вирішено зменшити козацький реєстр до 3-5 тисяч. Це

Викликало нове загострення соціальних протиріч на Україні, де зростав

Колоніальний гніт Речі Посполитої, де посилювалася від часів Брестської

Унії 1596 року експансія католицизму. Трудящі маси не корилися панам,

Тікали на Запоріжжя, де їх радо приймали козаки. Самі запорожці, незважаючи

На заборони уряду, проводили вдасну політику. Підтримуючи своїх

Прихильників на ханський престол, вони таким чином впливали на політичне

Життя Криму. Козаки на своїх “чайках” виходили в Чорне море, нападали на

Турецькі міста-фортеці, звільняли невільників. Їхні морські походи

Змушували султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили.

Козаки вели успішні переговори про союз з Росією, Іраном, навіть Кримським

Ханством і Швецією.

a) Повстання під приводом Марка Жмайма.

Занепокоєний утворенням козацької «окремої республіки», уряд Речі

Посполитої почав готувати влітку 1625 року черговий каральний похід проти

Козаків. В вересні 1625 року коронний гетьман С.Конецьпольський разом з

Іншими магнатами на чолі 30-тисячного війська вирушив з м.Бара на

Подніпров‘я. Йому протистояло Військо Запорізьке Марка Жмайла до якого

Приєдналися повстанці з міщан і селян. Преші сутички між карателями і

Козаками відбулися під Каневом. Вдало відбившись від ворогів, козаки

Відступили до Курукового озера. Головна битва відбулася 15 жовтня 1625 року

біля села Таборище (м.Крилов). Наслідки його можна було передбачити, хоча