На чому ґрунтується визначення групи крові стандартними сироватками. Визначити групу крові за стандартними сироватками.

Визначення груп крові здійснюють за системою АВ0, шляхом ідентифікації специфічних антигенів та антитіл і ґрунтується на феномені аглютинації з використанням двох методичних підходів:

1. На еритроцитах визначають наявність антигенів А, В за допомогою: а) стандартних сироваток із специфічними ізоаглютинінами; б) моноклональних антитіл (МКА).

2. У сироватці визначають наявність ізоаглютинінів α та β за допомогою стандартних еритроцитів відомої групи крові.

Визначення групи крові у людей проводять лікарі-лаборанти спеціалізованих і відповідно сертифікованих лабораторій із наступним записом результатів у спеціальний журнал та внесенням їх у вигляді штампа в паспорті. При прийнятті хворого на стаціонарне лікування первинне визначення групи крові виконують спеціально підготовлені лікарі-лаборанти централізованих

(клінічних) лабораторій. Результати визначення групи крові записують у спеціальний журнал та на бланк із зазначенням дати та за підписом особи, яка проводила його. Цей бланк підклеюють до карти стаціонарного хворого. Крім того, результат, який вказаний на цьому бланку, лікуючий лікар фіксує на титульній сторінці і скріплює підписом, вказавши дату. У невідкладних випадках, коли хворому необхідна термінова трансфузія крові або її компонентів, а визначення групи крові лікарем-лаборантом неможливо організувати, визначення групи крові проводить лікуючий лікар з

обов’язковим наступним наданням пробірки з кров’ю хворого в лабораторію для остаточного визначення групової належності.

Визначення групи крові за допомогою стандартних сироваток. Стандартні сироватки виготовляються в ампулах спеціальними лабораторіями установ служби крові. Сироватки зберігають у холодильнику при температурі +6-2 0С. Термін зберігання сироватки вказаний на етикетці (6 місяців від дня виготовлення). Кожна ампула сироватки повинна мати паспорт-етикетку зі зазначенням групи крові, номера серії, титру, терміну придатності, місця

виготовлення. Використовувати ампули без етикеток категорично забороняється!Всі стандартні сироватки залежно від групи крові мають своє кольорове маркування: І(0αβ) – безколірна; ІІ(Аβ) – голуба; ІІІ(Вα) – червона і ІV(АВо) – жовта. Відповідне маркування сироваток є на етикетках у вигляді кольорових смужок. На етикетці ампули сироватки І(0αβ) групи смужки немає, етикетка сироватки ІІ(Аβ) групи має дві смужки голубого кольору, сироватки ІІІ(Вα) групи – три смужки червоного кольору і сироватки ІV(АВо) групи –чотири смужки жовтого кольору. Сироватка повинна бути світлою і прозорою, ампула – цілою. Наявність пластівців, осаду, помутніння є ознаками непридатності сироваток. Кожна сироватка повинна мати свій титр. Титр сироватки – це те найбільше її розведення, за якого ще можлива аглютинація. Чим більший титр, тим надійніша сироватка. Для визначення групи крові бажанокористуватися сироватками з титром, що не нижче 1:32. Сироватка відповідної групи крові повинна мати свою серію і високу активність, перші ознаки аглютинації повинні з’являтися не пізніше 30 с. Для визначення групи крові використовують цільну кров, відмиті еритроцити, еритроцити в плазмі, сироватці або в 0,9 % розчині натрію хлориду. У хворих на анемію кров стабілізують гепарином.

Визначення групи крові здійснюють на спеціальних (із заглибленнями) або звичайних порцелянових пластинах або тарілочках. Останні ділять кольоровими олівцями на чотири квадрати і в напрямку за годинниковою стрілкою позначають сектори груп крові:І(0αβ);ІІ(Аβ); ІІІ(Вα); ІV(АВо). У відповідності до кожного сектора тарілки з допомогою піпетки наносять по одній краплі сироваток двох серій. Потім у хворого протирають ваткою, змоченою 96° спиртом, подушечку кінцевої фаланги третього або четвертого пальців лівої кисті і проводять прокол спеціальною голкою (скарифікатором). Першу краплю крові знімають марлевою кулькою, а наступну краплю збирають у стерильний капіляр Панченкова або з допомогою різних кутів предметного скла і послідовно вносять до сироваток, розмішуючи їх. Співвідношення крові і сироватки повинно бути 1:10 (0,01 мл досліджуваної крові або еритроцитів і 0,1мл кожної сироватки двох серій). Змішавши окремими скляними паличками або різними кутами предметного скельця кожну краплю крові (еритроцитів) з відповідною сироваткою, обережно беруть порцелянову пластину (тарілочку) і погойдують. Потім залишають 1-2 хв у спокої і знову погойдують. Спостереження за ходом реакції проводять не менше як 5 хв, тому що можлива аглютинація, наприклад, з еритроцитами ІІ(А2β) і ІV(А2Во) груп крові. Через 3-4 хв до крапель суміші сироватки з еритроцитами, де відбулася аглютинація, додають по 1 краплі 0,9 % р-ну натрію хлориду і продовжують спостерігати до 5 хв періодично погойдуючи пластину.

Реакція ізоаглютинації в кожній краплі може бути позитивною і негативною. У разі позитивної реакції в суміші з’являються видимі неозброєним оком дрібні червоні зернятка (аглютиніни), які складаються зі склеєних еритроцитів.Дрібні зернятка поступово склеюються у більші зерна, а інколи в пластівці неправильної форми, в результаті чого сироватка зовсім або частково знебар-

влюється. У разі негативної реакції рідина весь час (5 хв) залишається рівно-

мірно забарвленою і в ній не спостерігається зернистості (аглютинінів). Результати реакції в краплях з сироватками однієї і тієї ж групи (двох серій) мають співпадати.

30. Анатомо-фізіологічні особливості органів дихання. Стенозуючий ларинготрахеобронхіт. Етіологія. Клінічна картина. Перша медична допомога при стенозу вальному ларинготрахеобронхіті.

До анатомо­-фізіологічних особливостей, можна віднести: 1) незавершеність диференціювання тканин орга­нів дихання (легке виникнення запалення і більш тяжке ураження); 2) відносно менші розміри, більш вужчий просвіт дихальних шляхів, відсутність нижнього носового ходу до чотирирічного віку, недо­розвиток придаткових порожнин носа (зниження газообміну); 3) ніж­ність, пухкість, багатство слизової оболонки судинами, схильність до набряків (швидке порушення вентиляції легень); 4) ригідність хря­щового кільця, вузькість підзв'язкового простору гортані (запален­ня -> порушення дихання -> стеноз -> круп); 5) м'якість, піддатли­вість трахеї і бронхів, незначна кількість еластичних волокон (здав­лювання загрудинною залозою, збільшеними лімфовузлами, роздвоє­ною дугою аорти — стридор) сприяють тому, що форсований видих призводить до звужування просвіту і навіть «колапсу» трахеї та бронха (набряк слизової, гіперсекреція бронхіальних залоз — обструкція різного вираження: а) обструктивна гіповентиляція; б) емфізема; в) ателектаз; 6) схильність до швидкого порушення евакуаторної функції трахеобронхіального дерева (тендітність, незрілість війчастого епітелію), слабовиражений пасивний компо­нент гіпо-, гіпертонічного типів дискінезії; 7) у легенях значна питома вага інтерстиціальної тканини, мало еластичної, багато судин, легеня менш повітряна (виражений ексудативний компо­нент запалення, легко розвиваються ателектази, емфізема); 8) груд­на клітка знаходиться ніби в постійній фазі вдиху через горизон­тальне розміщення ребер, екскурсія легень незначна (дихання має черевний характер, тому такі стани, як метеоризм, збільшення печінки, наявність повітря у шлунку, гіпотонія м'язів діафрагми різко утруднюють газообмін і збільшують ступінь тяжкості пнев­монії). Необхідно підкреслити, що наведені анатомо-фізіологічні особливості тим більше виражені, чим менший вік дитини. Гострий стенозуючий ларинготрахеїт,(або несправжній круп) зустрічається тільки в дитячому віці, переважно в дітей до 3 років, а потім частота його різко зменшується.

Причиною гострого стенозувального ларинготрахеїту є грип, парагрип, аденовірусна інфекція та інші ГРІ, а також дитячі інфекційні захворювання (скарлатина, кір, коклюш.

Клінічний перебіг захворювання стадійний. Розрізняють компенсовану, субкомпенсовану, декомпенсовану і термінальну (передасфіксії) стадії. Захворювання настає раптово, серед ночі, коли з'являються утруднення дихання і сухий дзвінкий (гавкаючий) кашель. Відбувається загальне збудження, діти стають неспокійними, погано сплять, відмовляються від їжі, але наприкінці ночі явища стенозу в гортані зникають, і з'являються приступи задишки знову серед ночі і тривають декілька днів підряд. Проте трапляється, що вдень явища стенозу гортані наростають і послідовно з'являються І, ІІ, ІІІ стадії стенозу гортані. Поява приступів утрудненого дихання вночі пояснюється, можливо, тим, що внаслідок горизонтального положення дитини в підголосниковому просторі посилюється набряк слизової оболонки і відбувається скупчення патологічного вмісту в гортані, що сприяє ларингоспазму.

За компенсованої стадії дитина неспокійна, плаче, погано спить. Дихання шумне, спостерігається інспіраторна задишка, подовжується вдих, випадає або вкорочується пауза між вдихом і видихом у разі неспокійної поведінки дитини. У спокійному стані інспіраторної задишки немає, відмічається посилення серцевої діяльності як реакція на інспіраторну задишку. У цій стадії акт дихання перебудовується, забезпечуючи організм киснем. Важливу роль у цьому відіграє подразнення дихального центру вуглекислотою.

За субкомпенсованої стадії наростає утруднення дихання, інспіраторна задишка спостерігається в стадії спокою, а якщо дитина неспокійна, в акті дихання бере участь допоміжна мускулатура, що проявляється втягненням яремної та підключичної ямок, міжреберних проміжків. Наростають явища серцевої недостатності. На рентгенограмі органів грудної клітки відмічається посилення легеневого малюнка, що вказує на порушення кровообігу в малому колі.

Декомпенсована стадія характеризується різко утрудненим шумним диханням. У вдиху бере участь мускулатура не тільки грудної клітки, але й черевного пресу, тому значно втягується епігастральна ділянка. Унаслідок посиленої роботи дихальної мускулатури збільшується дефіцит кисню, розвивається глибокий ацидоз, порушуються окисно-відновні процеси. Недоокислені продукти обміну речовин блокують ферментні системи, внаслідок чого утруднюється утилізація кисню. Тому наростає ціаноз видимих слизових оболонок, шкіра набуває мармурового вигляду - це грізна ознака судинної недостатності. Артеріальний тиск різко знижується, пульс стає слабким. У разі аускультації дихання в легенях ослаблене, інколи навіть не прослуховується, що зумовлено пригніченням дихального центру.

Стадія передасфіксії характеризується поверхневим диханням, по типу Чейна-Стокса, податливі місця грудної клітки і епігастральна ділянка не втягується, не чути шумного дихання. Тони серця глухі, пульс майже відсутній, артеріальний тиск не визначається. Ціаноз змінюється різкою блідістю, хворий знепритомнює, зіниці розширюються, спостерігається енофтальм, мимовільне сечовипускання і дефекація. Якщо не забезпечити своєчасну допомогу, то настає смерть унаслідок порушення тканинного дихання, зумовленого гіперкапнією, інтоксикацією.

Гострий стенозувальний ларинготрахеїт слід диференціювати з дифтерією гортані, яка характеризується повільним початком, хрипким голосом, фібринозними нальотами, наростанням утруднення дихання; спостерігаються явища токсикозу, шийного лімфаденіту і набряку тканин і, нарешті, вирішальне значення має бактеріологічне дослідження.

Гострий стенозувальний ларинготрахеїт треба диференціювати з токсикозом, пневмонією, сторонніми тілами дихальних шляхів і взагалі з дихальною недостатністю. У цьому разі, крім анамнезу, динаміки захворювання, клініко-рентгенологічних досліджень, вирішальне значення мають пряма ларингоскопія і бронхоскопія.

Лікування гострого стенозувального ларинготрахеїту комплексне і залежить від стадії захворювання. У лікуванні беруть участь педіатр, оториноларинголог, реаніматолог. Діти, хворі на стенозувальний ларинготрахеїт, мають бути госпіталізовані незалежно від клінічної форми і стадії захворювання. У перші часи захворювання обов'язково рекомендують тепле питво, зігрівальні компреси навколо шиї, гірчичники на передню поверхню шиї та груднину, теплі шкарпетки, наповнені подразнювальними речовинами (наприклад, сухою гірчицею). Ці заходи сприятливо впливають на перебіг захворювання і навіть на початку можуть зупинити його. Крім того, призначають лужні і парові інгаляції, як за гострого катарального ларингіту.

За стенозу гортані першого ступеня призначають антибіотики широкого спектра дії, гормональні препарати: гідрокортизон із розрахунку 3-5 мг на 1 кг маси тіла або преднізолон по 1-2 мг на 1 кг маси тіла протягом 2-4 днів, які відміняють без зниження дози. Призначають різні протинабрякові суміші у вигляді аерозолів, наприклад: 0,5 % розчин ефедрину 1 мл, 0,1 % розчин адреналіну гідрохлориду 1 мл, 1 % розчин димедролу 1 мл, хімотрипсину 1 мг в 1 мл, гідрокортизон 1 мл (25 мг). На одну інгаляцію беруть 2 мл зазначеної суміші 3 рази на добу. Можна застосувати інші протизапальні суміші. Призначають антигістамінні, загальнозміцнювальні препарати, седативну і вітамінотерапію.

За другого ступеня стенозу гортані слід збільшити дозу гідрокортизону від 5 до 10 мг/кг маси тіла, преднізолону - до 5 мг/кг протягом 5-7 днів. Необхідно призначити дегідратаційну і дезінтоксикаційну терапію, літичні суміші для зменшення збудливості хворого. Лікування треба починати вже в приймальному відділенні, щоб не гаяти часу.

За стенозу гортані третього ступеня проводять ще більш інтенсивну протизапальну, дегідратаційну та інфузійну терапію. Дозу гормональних препаратів збільшують, наприклад, гідрокортизону від 10 до 25 мг на 1 кг, преднізолону - до 10 мг/кг, 2,4 % розчин еуфіліну по 0,1 мл/кг маси тіла дітям віком до одного року, а потім по 1 мл на кожний рік життя дитини. Для зменшення метаболічного ацидозу внутрішньовенно уводять 4 % розчин натрію бікарбонату по 4-5 мг/кг маси тіла. Призначають симптоматичну терапію. За наявності гіпертермії дають жарознижувальні препарати і проводять охолодження дитини шляхом прикладання холоду до проекції магістральних судин. У більшості випадків така інтенсивна терапія дає позитивний наслідок протягом 2-4 год. Якщо загальний стан погіршується, проводять туалет трахеобронхіального дерева за допомогою прямої ларингоскопії шляхом уведення в трахею протеолітичних ферментів, гормональних препаратів, антибіотиків слабкої концентрації шприцем із наступним відсмоктуванням їх із патологічним вмістом трахеї та бронхів. За сухої форми стенозувального ларинготрахеїту з обструктивними кірками це дає дуже позитивні наслідки.

Невідкладна допомога:

1. Покласти дитину з підведеним головним кінцем

• Зменшення набряку підзв'язкового простору

• Полегшується дихання

2. Розстебнути одяг, що утрудняє дихання

• Забезпечення екскурсії легенів

3. Забезпечити доступ свіжого повітря, але повітря повинно бути вологе і тепле, температура 24-26^оС (розвісити мокрі пелюшки на батареї)

• Розвивається киснева недостатність

4. Створити спокійну обстановку, дитину заспокоїти, взяти на руки, пригорнути до себе.

• Дитина збуджена

5. Достатня кількість теплого пиття, чаю з настоями трав.

Звільнити дихальні шляхи від слизу.

Провести відволікаючу терапію при нормальній температурі тіла (поставити гірчичники на литкові м'язи, або провести гірчичні ножні і ручні ванни температура 39-40 ^оС 5-10хв), компрес на груди на 2-4 год. (мед, олія, 40 ^о спирт в однакових пропорціях)

• Відбувається відтік крові до нижньої половини тулуба, зменшується набряк, утворення ексудату

6. Провести парові інгаляції, з додаванням ефедрину, соди, відхаркувальних трав (чергуючи їх – ромашка, алтей, подорожник). Дати дитині мікстури від кашлю з алтеєм, термопсисом, бронхолітин, лазолван, бромгексин

• Тепло і еуфілін знімають набряк у області голосової щілини

• Сода розріджує мокроту

• Трави сприяють відродженню мокроти

7.В/м ввести антигістамінні препарати, лазикс або літичну суміш 0,1-0,15мл/кг

• Зменшує набряк підзв'язкового простору

8. Провести оксигенотерапію.

• Ліквідація кисневої недостатності

9.Внутрішньовенно ввести 2% розчин еуфіліну

• Знімає спазм у області голосової щілини, оскільки володіє бронхолітичною дією

10. У важких випадках - ввести преднізолон внутрішньовенно або внутрішньом'язово

• «Препарат відчаю», володіє вираженою протизапальною, протиалергічною дією

11. При стенозі ІV ступеня - трахеостомія

• Ліквідація кисневої недостатності

 

31. Септичні ускладнення після пологів. Асептика. Антисептика. ВЛІ (наказ №234 від 10.05.2007)

Септичні ускладнення – це найтяжча ситуація у після пологовому періоді.Ці захвоювання являють собою ранову інфекцію. Причини: зміна видів мікробів; розвиток атибіотикорезистентних збудників; участь у розвитку захворювання умовно патогенної аутофлори; ↓імунозахисних ф-цій о-зму роділлі; ослаблення о-зму роділлі вагітністю та пологами.

Шляхи потрапляння: екзогенні(інфікований матеріал, інструментарій), ендогенні (приховані вогнища інфекції при хронічних захворюваннях жінки).

Шляхи поширення: гематогенно, ліфогенно, контактно(інтраканікулярно).

Класифікація післяпологових септичних ускладнень:

І етап: інфекція обмежена післяпологовою раною.

- післяпологова виразка(виникає на місці розриву мяких тканин)

- післяпологовий ендометрит(запалення слизової оболонки матки)

ІІ етап: інфекція поширена за межі рани, але ще локалізована)

- метрит(запалення матки)

- параметрит (запалення навколо маткової клітковини)

- аднексит(запаення додатків матки)

- пельвіоперитоніт(запалення тазової очеревини)

ІІІ етап: інфекція близька до генералізованої.

- загальний перитоніт (запалення очеревини)

- тромбофлебіт вен тазу

ІV етап: генералізована інфекція

- септицемія (сепсис без метастазів)

- септикопіємія (сепсис з метастазами)

- септичний шок