Позиція філософії права у загальній філософській системі

Що таке філософія? Замість цього схоластичного пи­тання і для його розв'язання ми поставимо інше питання: як виникає філософія? Що її породжує, чим вирізняється філософська наука з-поміж трьох загальних наук, сутність яких ми визначили? - Отже, як виникає філософія? Без­перечно, вона не виникла б, якби не було певних прак­тичних потреб або певних теоретичних питань, які вона розв'­язує. Філософія постає передусім з потреби моральної вільно-сти. Ми, розвиваючись у природний спосіб, набуваємо пев­них переконань стосовно світу і життя. Ці переконання фор­муються в нас випадково, завдяки досвіду, під впливом чужих суджень, державного авторитету, релігії й т. ін.; отже, розум не обрав цих переконань, а знайшов їх гото­вими.

Так складається наше інстинктивне переконання, і ми живемо з таким світоспогляданням, яке постало цілком ви­падково. Одначе це суперечить значенню людини як мораль­ної особистости. Ми лише тоді маємо переваги справді мо­рально вільної особистости, коли наші переконання склада­ються не випадково, а згідно з принципами розуму; коли ми виразно усвідомили їх і вільно прийняли. В цьому полягає перша умова моральної вільности. Людина, як розумна істота, вважає обов'язком досягти цього і прагне до цього. Історія показує, як часто-густо трапляється, що люди, зовсім не вчені внашому розумінні, // були, одначе, філософами. Глибоке моральне почуття було причиною того, що Сократ, людина суто практична, став філософом. Чи можна дозволити, щоб наш погляд на те, що треба робити, яким має бути ставлення до ближніх, якими є наші обов'язки - залишився на тому рівні, як він природно склався? Основ­ний закон моральної вільности такий: "пізнайте істину й істина звільнить вас"; це перший обов'язок людини, без виконання якого немислиме виконання інших.

Замислюючись над цим, Арістотель каже: "інші науки корисні, але філософія - наука божественна; чому? Бо вона більше узгоджується з іншими моральними потребами лю­дини".

Другий імпульс до філософії виникає теоретично, з вартости характеру й змісту знань, що передаються позитив­ними науками. Оглядаючи царину позитивних наук, ми ба­чимо, що кожна наука є лише частиною, яка має тенденцію до якогось цілого. Фізика, наприклад, вивчає матеріальний світ, ікожен бачить, що це тільки частина, а не ціле. Саме про це ціле, про світоспоглядання і є вчення філософії. Філо­софія вивчає дані, адже поза межами даного є вигадка, а філософувати про уявні вигадки неможливо. Буття вимислу існує в нашій уяві й підпорядковується суб'єктивній волі, нашій сваволі. А форми даного не підлягають усуненню, скеп­тицизм щодо даного неможливий, воно не залежить від нашої сваволі. Жодний скептицизм не усуне, наприклад, відмінности між твердими і м'якими тілами. Що ж саме вивчає філософія в даному і чим вона відрізняється від пози­тивних наук, які також вивчають дані?

Те, що філософія вивчає в даному і як вивчає, - стано­вить її істотну відмінність від позитивних наук. Спочатку всі ми здобуваємо пізнання зовнішніх предметів за допомогою чуттєвих вражень, отже, пізнаємо їх такими, якими вони з'являються нам у досвіді. Це пізнання відповідає певному колу явищ, стосовно якого розвивається якась наука. Тепер ті поняття й ідеї, що репрезентують нам позитивні науки, слугують предметом філософії; вона не входить у розряд конкретних наук, бо недосліджує певне коло явищ, і її предмет лежить в іншій галузі пізнання.

Справа в тому, що позитивні науки, хоч і довели понят­тя про предмети до тієї досконалости, що вони справджу­ються досвідом, але не усунули можливости для постанов­ки іншого питання: чи справджуються ці поняття самі собою, чи задовольняють вони розум, чи не містять вони внут­рішню суперечність, тобто істинні вони чи хибні, і чи не ведуть вони до суперечливого погляду на речі? Саме до цього питання позитивні науки не підносяться, адже вони такою мірою досліджують поняття, якою вони відповідають досвідові, тобто досліджують зовнішній бік понять.

Філософія вивчає поняття, що їх збирають позитивні науки, настільки, // наскільки вони суперечать розуму або, висловлюючись юридичною мовою, позитивні науки вивчають зовнішнє право понять, їх придатність для досвіду; філософія вивчає внутрішнє право понять, їх придатність для розуму.

Філософія є: 1) Критика понять, що їх надає нам досвід незалежно від нашої сваволі, - критика згідно з принципами розуму, а не відповідно до свідчень досвіду. 2) Наука про можливість досвіду й достатню підставу, тобто таку, що не залежить від нас і спирається на принципи розуму, який по­кладає відмінність між істинним і хибним. 3) Наука про істинно існуюче на відміну від даного як явища. Ось потрійне визна­чення науки філософії. Три великі діячі попрацювали над цими визначеннями: Платон, Кант і Гербарт.

Платон, вражений тими суперечностями, в яких ми гу­бимося в дійсному житті, дійшов висновку, що в досвіді нам даються лише якісь частки, крихти цілого. Ми бачимо лю­дей у досвіді, але повністю не бачимо людини, ми бачимо тільки частину людини. "Досвід, за Платоном, надає нам тільки незначні вказівки на дійсність". Відповідно до цього у Платона філософія є наука про істинно суще, на відміну від того, що дане в досвіді. Знайти, наприклад, у людині ідею людини - ось завдання філософії за Платоном. Ширше визна­чити завдання філософії неможливо. В цьому ж сенсі вислов­лювалися — Спіноза, Ляйбніц, Геґель, Шелінґ. Кант щільніше розумів завдання філософії. Ті поняття, в яких приховане наше загальнолюдське світоспоглядання, постали без нашо­го відома.

Тому Кант ставить таке питання - як можливо для людини те, що вона міститься в цьому світоспогляданні, як можливим є це світоспоглядання? Завданням філософії, за Кантом, є знайти умови можливости нашого загально­людського світоспоглядання. Гербарт зробив ще крок у визначенні філософії. Філософія дбає про те, щоб поняття, дані з досвіду, були можливі. Вона не сперечається з досві­дом, але те, що він дає, повинно бути можливим. Таким чином, якщо поняття, дані досвідом, суперечливі, то їх так слід переробити, щоб вони були можливими. Це - завдання філософії. У досвіді здійснюється завдання спостереження, тут - мислення.

Ось три завдання філософії - філософія повинна відшу­кати істинно суще, на відміну від дійсно існуючого (Платон); вона не може дати істинного світоспоглядання, але вона має пояснити можливість фактичного світоспоглядання (Кант); нарешті, вона повинна забезпечити можливість здобутим досвідно поняттям (Гербарт), або можливість фактично да­ного світоспоглядання. Ці три завдання поєднуються в одному - відрізнити поняття явища від поняття про справжнє буття.

При вивченні позитивних наук ми дізнаємося, що досвід є така непорушна основа, від якої неможливо ухилитися, не увійшовши у межі фантазії. // Позитивні науки не здійснили б свого призначення, якби зайшли у суперечність з досвідом. Однак ця надзвичайна вага досвіду в практичному житті не повинна вводити нас в оману, ніби у досвіді ми маємо справу з самою річчю. Через досвід ми пізнаємо в даному дещо — не так, як воно є згідно зі своїми об'єктивними основами, а як ми його уявляємо, тобто ми дізнаємося про речі по тих збуджен­нях, які вони в нас викликають. Щоб пізнати річ, треба, щоб вона подіяла на чуття; отже, в чутті буде не присутність самої речі, а рух, викликаний цією річчю. Такими є наші пізнан­ня про звук, світло і т.п.

Сутність речей можна пізнати не через досвід (про сутність речей немає досвіду), а з допомогою розуму. Філо­софія мовить про річ не те, що засвідчується чуттям, а те, що каже про неї розум. Звідси, предметом філософії є ноу­мен - річ так, як її слід розуміти; предметом позитивних наук є феномен; або - предметом філософії є уявне, а пред­метом досвіду - явище.

Коли ми питаємо, що таке явище? - то три риси ха­рактеризують безсумнівним способом дане як явище: і) нас охоплює круговид наших уявлень про речі, а не самі речі, тобто ми знаємо з досвіду не те, що є річ, а те, що уявляє­мо в речі; 2) ми вважаємо, що поняття, здобуті з допомо­гою досвіду, хоч і узгоджуються з досвідом, однак не узгоджу­ються самі з собою, тобто внутрішньо суперечливі; отже, вони не реальні, бо згідно з аксіомою чистого розуму для існування речі потрібно, щоб вона не суперечила самій собі. (Ляйбніц каже: створити квадратне коло не може сам Бог). 3) Ми вважаємо, що буття, відоме нам із досвіду, не відпо­відає принципам чистого розуму, за якими він уявляє істин­но суще (згідно з останньою рисою побудував філософію як науку Платон).

Звідси наступні три завдання філософії. 1) Філософія, виходячи із усвідомлення, що дане є явищем, досліджує можливість фактично даного світоспоглядання. 2) Філософія досліджує логічну можливість фактично даного світоспогля­дання, тобто так опрацьовує поняття про дане, щоб вони не суперечили одне одному. 3) Філософія є наука про повну і всебічну істину світоспоглядання, тобто доповнює і пояс­нює наше досвідне світоспоглядання так, як цього вимага­ють закони чистого розуму.

Поділ філософських наук

Згідно з трьома зазначеними завданнями філософія поділяєть­ся на три частини: вона постає а) як логіка, б) метафізи­ка, в) як практична філософія (етика).

Філософія вивчає поняття, що передаються нам досві­дом; вона зауважує, 1) хоч є відмінні між собою поняття, // проте всі вони підпорядковуються одному й тому ж законові, наприклад, законові, завдяки якому ми на підставі загальної істини робимо висновок про часткову істинність. Усі наші думки підпорядковуються одному загальному зако­нодавству і репрезентують дещо ціле. Вивчити це законо­давство - справа логіки - особливої частини філософії (у стародавніх - діалектика).

2) Спостереження показує нам, що є такі емпіричні поняття, які ми не можемо ні прийняти, ні відкинути. Відкинути їх ми не можемо через те, що вони спираються на досвід; а, з другого боку, ми не можемо їх і прийняти, бо вони не відповідають вимогам чистого розуму, внутрішньо суперечать, такими, наприклад, є поняття про матерію, що наповнює безкінечний простір, поняття простого Я, яке, проте, має різні властивості й т. ін. Наука, що досліджує ці поняття, — метафізика.

3) Врешті-решт, є такі поняття, які чим ясніші, тим менше нас задовольняють, бо в них мисляться норми, зразки, ідеали, що потребують реалізації, від згоди з якими наш учинок стає гідним хвали, від незгоди - ганебним. Ці поняття називаються ідеями. їх досліджує етика (іфіка) або практична філософія. Ось три частини філософії - логіка, яка вивчає норми думки, метафізика, яка вивчає всезагальні норми речей, етика, або практична філософія, яка вивчає норми вчинків. Цим трьом частинам відповідають розділи, які ми зустрічаємо в Платона (діалектика, фізика, іфіка), у Геґеля (логіка, філософія природи, філософія духу), в Канта, Арістотеля та інших.

Яка з цих трьох наук повинна зосередити на собі всю увагу юриста? Питання у свою чергу практичне. Відомо, що всі юристи високо оцінюють логіку, навіть невчені юристи. Практичні потреби більш за все рекомендують юристові логіку. Часом виникає необхідність висловити думку дуже точно, вміло згрупувати докази, а іноді певну думку по­трібно висловити просто завуальовано. Жодна наука так не потребує логічности визначення майстерних доказів, як юри­дична наука. Всі поняття про права приватні й публічні ма­ють своє буття у визначенні. І володіння логічним мис­тецтвом визначення становить для юриста жвавий інтерес.

Друга наука - метафізика. Найближчим інтересом для юриста є вивчити популярну метафізику, або панівне народ­не світоспоглядання. Без відмінного знання цієї метафізики ми запозичатимемо закони, а предмет, до якого ці закони до­тичні - залишимо без уваги, не з'ясуємо їх для себе. Поняття особи, власности, чести мають свою основу в народному світоспогляданні. Досвід показав, які великі труднощі спіткали навіть вчених юристів через те, що предмет права виявився невідомим їм з цього боку: адже ідеї, які народ поєднує з поняттями особи, власности, чести і т. п., інші, ніж закон.

Щодо моральної філософії, то, поза всяким сумнівом, на ній юрист повинен зосередити всю свою увагу. Подивіться, що // робиться на суді під час публічного судочин­ства, коли прокурор захищає закон від злочинця, а адво­кат - підсудного від закону. Прокурор тягне справу на юридичний ґрунт, а захисник - на ґрунт моралі, розуму. І з цього огляду, хто добре ознайомлений із системою мо­рального світу, той завжди зуміє зв'язати ідею права з мораллю, так що перехід відбувається природно, і захист стає надійним. Навіть якби ми були скептиками, то й у такому випадку не могли б заперечувати важливість для практики вивчення моральної філософії, адже вона дає зро­зуміти, на яких засадах тримається або спирається певний факт права.