Проблема Раннього Середньовіччя в історії давньої української літератури

Період Раннього християнського середньовіччя – це період від 988 року до поч.. 12ст. сюди відносимо Ярослава Мудрого і «Правду Руську», Іларіона, Григорія, Луку Жидяту, Теодосія Печерського, Нестора, «Повість врем’яних літ», Якова Мниха, Данила Паломника.

Художньо-естетична творчість цього колосального періоду не була статичною. Література перебувала у процесі постійної творчої динаміки. Змінювались її погляди на світ, форми творчого осмислення дійсності. Зі стилістичного боку творам київської літ 11 ст властива певна монументальність. Визначальними рисами монументального стилю є економність у використанні стилістичних елементів, обмеженн кількості прикрас, простота синтаксису, зосередження на змісті, його діловому викладі. Автори прагнули довести головну думку до афористичної формули, зробити її блискучою, довершеною з точки зору не тільки змісту, а й форми. У центрі так званих монументальних творів – одна тема. Найбільш яскравими і промовистими зразками монументального стилю є проповіді Іларіона, Теодосія, житійна література, Ізборник 1076 р., літ спадщина Мономаха, опис мандрівки Данила у Святу Землю.

Основними ідеологічними рисами ранньої київської літератури були: ідеологія «великодержавна», уявлення про династичну та державну єдність Русі, християнський оптимізм.

Цю епоху можна схарактеризувати як епоху візантійського стилю у давній українській літературі. Руське письменство не копіювало візантійського. Натомість воно творчо перетопило в собі візантійські впливи, осмислило їх, і таким чином постала своєрідна візантійсько-українська стильова цілісність. Для літератури це був етап як творення власної спадщини, так і період активного засвоєння книг інших народів.

За Єфремовим

1 - Доба національно-державної самостійності до з’єднання з Литвою і Польщею. Спроби витворити громадсько-державні форми, в писемності – візантійський вплив. Доба ділиться на 2 періоди: до татарська - доба розвитку, по татарська – занепаду.

2 - Доба національно – державної залеглості від кінця 14 до кінця 18чт. Вплив заходу. Поділяється на два періоди: доба інтенсивного розвитку під час нац.. боротьби із Польщею, 2 ще більшого занепаду

3 - Доба національного відродженння від кін. 18ст, першого виступу Котляревського

За Чижевським

І. Доба монументального стилю — XI ст.

II. Доба орна­ментального стилю — XII—XIII ст.

III. Переходова доба — XIV—XV ст.

IV. Ренесанс та реформація — кінець XVI ст.

V. Барокко —кін 16—XVIII ст.

VI. Класицизм — кінець XVIII ст. — 40-ві роки XIX ст.

VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років XIX ст.

VIII. Реалізм — від 60-х років XIX ст....

IX. Символізм — початок XX ст.»

За Сліпушко:

1.Дохристиянська творчість (від найдавніших часів до 988)

2.Література раннього християнського середньовічч (988 – до початку 12 ст)

3.Література високого (золотого) середньовіччя 12 століття

4.Література пізнього середньовіччя часів К.Р. (13 ст. із 30х рр.)

5.Пізнє середньвіччя доби Литовсько-Руської держави (14-15 ст.)

Повіст врем’яних літ, повчання дітям мономаха, феодосій печерський, ізборники, іларіон Слово про закон і благодать, лука жидята послання, ходіння данила паломника.

Полемічне письменство ХУІ—ХУП ст.

Полемі́чна літерату́ра (від грец. — войовничий) — літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні. Полемічна література виникла внаслідок "зачіпок од католиків", тобто з початком окатоличення України. На розвиток полемічної літератури вплинули такі події як реформа календаря з наказу папи Григорія у 1581 році та офіційне оповіщення унії на Берестейському Соборі 1596 року. Особливого розвитку П. Л. набула в 16—17 ст., коли католицизм почав релігійно-ідеологічний наступ на православ'я, а також у зв'язку з Брестською церковною унією 1596 р. Поштовхом для розвитку П. Л. стала книга польського публіциста — єзуїта П. Скарги «Про єдність церкви Божої» (Вільно, 1577 р.). Він обґрунтував ідею обєднання православної і католицької церков під зверхністю Папи Римського і говорить про необхідність реформи календаря. Проте серед прихильників українського православ'я унія породила тривогу і спричинила цілу хвилю протестів у вигляді полемічних трактатів та памфлетів. У відповідь з'явилися анонімні памфлети українських православних літераторів, твори видатних українських письменників-полемістів Г.Смотрицького, Х. Філалета, І. Вишенського, С. Зизанія, М. Смотрицького, З. Копистенського, М. Андрелли та ін.

Перший етап дискусії х-ся полемікою навкого релігійно-догматичних питань. Після 1596 р. починається другий етап дискусії, коли полеміка набуває сусп.-політичного спрямування і порушує актуальні питання громадського життя.

«Апокрисис» («Відповідь»), виданий в Острозі польською (1597 р.) і староукраїнською (1598 р.) мовами, написаний Христофором Філалетом у відповідь Петру Скарги, гнівно виступає проти підступної політики папства та зрадницьких дій верхівки українського духовенства, застерігає, що польсько-шляхетська політика соціального і національно-релігійного гноблення українців і білорусів може викликати народне повстання. Однак полемісти не обмежувалися проблемою боротьби з наступом католицизму. У своїх творах вони порушували питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим.

Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. Наприклад, у «Посланні до єпископів» він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Письменники-полемісти Мелетій Смотрицький у творі «Тренос», Захар Копистенський у «Палінодії», Іван Вишенський у «Раді про очищення церкви» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви. Полемічна література стала важливою ідейною зброєю в боротьбі за соціальне та національне визволення українського народу та сприяла піднесенню національно-визвольного руху.

Мілетій Смотрицький – «Тренос». Написаний польською у формі плачу голосіння православної матері-церкви. Образ матері церкви переростає у образ матері-України, що плаче за своїми невдячними дітьми, покинули, зрадили віру. З докором звертається церква до І. Потія – пропонує покаятися. Великий поіменний список укр.. і білоруських магнатів, що зрадили віру. Немає прямого заклику до боротьби, але є критика католицизму, уніатства.

Христофор Філалет - «Апокрисис» полем трактат. 1 – на основі зібр матеріалів презентує протизаконні дії організаторів церковної унії. 2 присв брестському правовому Собору. 3 – розвінчує церковну владу католицизму. Перелік римських пап. Зазначає що в римі панує не слово боже, а безсоромна симонія. Із сарказмом говорить про ініціаторів уній (Рогозу і ще 5 спільників). Виступає проти насильницького запровадження календаря папою римським 1582. Зазначає, що папі і його обіцянкам вірити не можна. Використовує засіб внутрішнього діалогу наче веде розмову зі своїм противником віч-на-віч

«Пересторога» – антиуніатський памфлет, написаний 1605. Франко вважає, що автор – найпомітніший діяч львівського братства Юрій Рогатинець. Головна мета автора – розповісти правдиву історію про зрадницьку діяльність єпископів, що відступили від віри народу. Пішли до папи римського заради своїх інтересів. Автор – флорентійська і брестська унія були злодійськими. 1 част. називають історичною. 2 – теологічно– полемічною. Звинувачує: терлецький із потієм причепні до вбивства православного священика. Сатирично змальований і Михайло Рогоза. Єдина світла постать – князь Костянтин острозький. Мова не книжна. Близька до розм., багато фольклорніх фразеологізмів. Основна ідея: головну причину політичної і церковної кризи автор вбачає у недостатній освіченості народних мас.

 

Літопис Самовидця

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.

Самовидець – псевдонім. Твір було написано козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора – автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 рр. головна увага зосереджена на нац.-визв війні. Літопис було написано в часи гетьманування Івана Мазепи іочевидно на його замовлення.

Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.

Літописець є виразником інтересів заможного козацтва російської орієнтації, разом з тим його погляди пронизані українським козацько-старшинським патріотизмом. Причини війни він бачить у гонінні на православ’я, в обтяженні козаків повинностями з боку Польщі, в тому що козаків примушували панщину робити. На відміну від інших козацьких літописів автор літопису уникнув панегірика Богдану Хм. Характерною рисою автора літопису є та, що в описові подій він виявляє себе не як козак-воїн, а скоріше як спостерігач. Він рішучий противник шляхетської Польщі, Криму й Туреччини та їх прибічників у середовищі козацької старшини. Особливо вороже автор ставиться до політики Виговськогго і орієнтації на Туреччину Юрія Хм. І Петра Дорошенка.

Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

- перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Самовидця написаний українською мовою того часу, близькою до народної