Інтермедії Дернівського збірника.

Близькі за часом свого виникнення до найраніших інтермедій є інтермедії з Дернівського збірника. Очевидно, створені вони в тій самій місцевості, що й інтермедії до драми Гаватовича, можливо, в тій самій Кам’янці Струмиловій, років через п’ятдесят після них. Більшість цих інтермедій має анекдотичний характер; типи, виведені в них, дещо шаблонніші і менше відбивають специфічні особливості українського побуту та психічного складу українців, ніж інтермедії до драми Гаватовича. Дійові особи інтермедій Дернівського збірника — українські селяни, цигани, євреї, студенти. Проте ці інтермедії відзначаються дуже жвавою, хоч і грубуватою дією і, безперечно, викликали великий інтерес тогочасного глядача. Друга інтермедія на сюжет про селянського сина, якого батько віддає в науку, або інтермедія восьма, де одним з епізодів є примусовий продаж русином палиці (кия) єврею. У Дернівському збірнику виділяються третя і четверта інтермедії, в одній з яких фігурують німець і хлоп, а в другій — козак, поляк і німець. У третій інтермедії нахабний і хвалькуватий німець, що говорить ламаною польською мовою з невеликою домішкою німецьких слів, зустрівшись з українським селянином, хоче поживитися всякими українськими ласощами — маслом, білим хлібом. Але їх нема в господарстві селянина, що живе на сухому хлібі і холодній воді. Німець обурений тим, що хлоп пропонує йому їсти сухий хліб, і, лаючись, загрожує побити його нагаєм і шпагою. Хлоп спокійно і з гідністю вислухує погрози німця і, в свою чергу, обіцяє побити його ціпом, яким молотять хліб. Німець хвастає уявними перемогами своїх співвітчизників над татарами під Кам’янцем-Подільським, але хлоп викриває його хвастощі. Він нагадує йому, як німці злякалися при зустрічі з татарами, що насправді перемогли німців, б’є його ціпом, але, по своїй добродушності, потім підіймає німця, пропонує йому помиритись і, взявши його за руку, виводить. У цій інтермедії теж досить чітко дає себе знати соціально-політичний і національний момент: бідний український селянин протестує проти чужоземного засилля, проти знахабнілих недругів своєї батьківщини. Персонажі інтермедій Дернівського збірника говорять українською мовою, польською, іноді з домішкою дуже перекрученої німецької, псевдоциганської, а один раз пускається в хід і латинь. Євреї говорять українською мовою, іноді з домішкою полонізмів, незмінно при цьому шепелявлячи. Комізм у цих інтермедіях, як і в ряді інших, досягається, між іншим, тим, що персонажі перекручують слова.

22. "Повість врем’яних літ", її редакції, основні видання тексту

Важливою пам'яткою політичної думки Київської Русі є літопис «Повість врем'яних літ» монаха Києво-Печерської лаври Нестора. Повість врем’яних літ дійшла до нас не в оригіналі. Першу редакцію твору було завершено 1113 р Нестором, 1116 р датується друга редакція, створена ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, 1118 р – третя редакція невідомого літописця. Перша редакція не збереглася. Друга і третя редакції дійшли у Лаврентіївському та Іпатіївському списках. До Лаврентіївського літопису увійшли повість врем’яних літ, повчання мономаха і його послання до олега Святославича.

Радзивіловський літопис, що близький до Лаврентіївського, відомий у двох списках 15 ст: Радзивіловський і Московсько-академідний. Іпатіївський зберігся у кількох списках, основними серед яких є власне Іпатіївський і Хлібниківський.

 

Метафізична поезія 16-18 ст

Метафізична (філософсько-релігійна) поезія – це поезія, що черпала зміст, поетичні мотиви з церковного богослужіння, апокрифічних легенд, житій святих, проповідей. Популярними були гімними і псалми на честь Трійці, Ісуса Христа, Богородиці, апостолів, святих. Жанрові різновиди: вінці (цикли молитовних епіграм), ліричні медитації молитовного, покаяльного, напучувального змісту, роздуми на релігійно-філософські теми.

Збірка «Перло Многоцінноє» складається з великої передмови до читача та 21 вірші, що є, власне, моралізаторськими роздумами і повчаннями про Богородицю і Христа, святих і т.д. Збірка призначалася і як посібник для учителів та учнів шкіл, а також проповідників.

Здебільшого вірші К.ТР.Ст мають духовний моралізаторсько-дидактичний характер, вони своїм складом і тематикою наближаються до традиційних нерівноскладових духовних псалмів чи інших церковних пісень. І лише в окремих рядках є відгомін тогочасного життя, складних класових суперечностей. Таким зразком є вірш «Ліки розкішникам цього світу», що є монологом щойно померлого вельможного пана. Ліричний герой говорить, що нагла смерть все від нього забрала: замки, палаци, шкатулки, шати, сади. Раніше за ним слуги ходили, а тепер ні. Для автора було властиве дидактичне роздумування про тлінність і марність буття, про всемогутність смерті, яка нікого не жаліє.

 

Агіографія Київської Русі.

Напр. 11ст. давньоруська літ-ра сформувала новий жанр – житіє. У цих своєрідних творах змальовувався життєвий і подвижницький шлях святих, котрі жилиі творили серед свого народу.

Чиж: житійна літ-ра виразно відрізняється від духовної повісті. Житіє можна було написати лише про святого, тобто про праведну людину, для визначення святості якої вже існували певні обґрунтовані дані. Писати житія своїх святих було неабиякою сміливістю: воно означало поставити своїх праведників поруч із старими великими святими та мучениками.

Житія, агіографічні твори, присвячені подвижницькому життю святих належать до канонічної (правовірної) релігійної літератури. Вони перекладалися безпосередньо з грецьких оригіналів. Чиж: житія дуже широкого обсягу, змістом надзвичайно різноманітні та подають велику галерею типів «християнських героїв». Поступово виникли календарні житія, тобто розміщені за порядком днів памяті святих (Четьї-мінеї). Поширеною на Русі була збірка менших житій на кожен день року з додатками повчальних оповідань під назвою Пролог. Існували й некалендарні житія – патерики, де житія розташовані в алфавітному чи географічному порядку. Найбільшим здобутком цього жанру, витвореним давньоруськими книжниками, був Києво-Печерський патерик, також географічний.

Найдавнішим із відомих нам творців українського агіографічного оповідання та повісті є Нестор. «Житіє Бориса і Гліба» - розповідь про князя Володимира, його хрещення, потім згадуються сини Борис і Гліб, молодість Бориса, його любов до книг, Гліб – великий приятель Бориса, далі історія смерті Бориса і Гліба, оповідання про чудеса святих, про історію перенесення їх мощів, про будівництво присвячених їм церков. Напр..твору роздуми автора про значення покори у житті людини, а потім – похвали святим Борису і Глібу.

«Житіє Теодосія печерського» нестора – описує життя Теодосія як величний приклад служіння Богу і людям, вартий наслідування. Майбутній святий з дитинства відрізняється надзвичайною релігійністю, любовю до церкви, униканням мирських спокус. Ставши ченцем він уособлює ідеальний образ аскета і подвижника, долає диявола і творить чудеса. Розповідь Нестора має чітко окреслений сюжет. Вона яскрава і динамічна.

Братський рух в Україні.

 

На 16-17 століття припадає найбільша активність братств – громадських об’єднань, які утворювалися при православних церквах. Найбільше братств було утворено в період після Берестейської церковної унії.

В братському русі, який охопив територію західноукраїнських земель і торкнувся навіть Києва, активністю вирізнялося Львівське Ставропігійське, Луцьке Хрестовоздвиженське та Київське братства.

На збереження традицій культури була спрямована наукова і видавнича діяльність братств. Львівське братство викупило у лихваря друкарню Івана Федорова, і тут були видані перший український Буквар та книги для читання — Апостол і Часослов, а під авторством Лаврентія Зизанія дві книги — "Граматика словенска" і "Наука ко читаню і розуміню писма словенскаго" (1596 p.)

Із середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські діячі — Иов Борецький, Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Захарія Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Копинський, брати Стефан і Лаврентій Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Петро Могила та ін. Література, яка творилася ними, переважно носила полемічний характер.

Література другої хвилі полеміки, що стосується братського руху, характерна проблемним розглядом ситуації, навіть науковим обґрунтуванням висновків і думок. Такі риси притаманні творам "апостола унії" Іпатія Потія, де він ґрунтовно переконує в оригінальності нової, створеної на Берестейському соборі 1596 р. церкви, намагається поєднати образ Папи і католицькі догмати з особливостями православної релігійності, зокрема стосовно чистилища і сходження Святого Духа, від Бога Отця і від Сина. Подібні аргументи використовував Мелетій Смотрицький, де відстоював віру та звичаї українського і білоруського народів, закликав до гуманності, толерантності, апелював до сумління читача. Автор намагався збудити самосвідомість, громадську думку народу, на основі наукових історичних джерел спростовував фальшивий "Дар Костянтина" про те, начебто імператор Костянтин Великий надав Папі Сильвестру І владу над всіма християнами. М.Смотрицький переконував, що влада у церкві належить лише Христу, а не смертній людині. У творах цього полеміста утверджена думка, що лише церква здатна консолідувати народ і надихати розвиток культури, тому він виступав за моральну чистоту церкви. Коли ж зневірився у намаганнях змінити хід подій і переконання православних ієрархів-провідників народу, то перейшов до уніатів.

Із середовища братського руху вийшов анонімний твір "Пересторога", який порушує актуальні проблеми розвитку української культури. Зокрема, аналізуючи занепад могутньої держави Київської Русі, автор одну з головних причин вбачає у княжих чварах, гордині, жадобі влади; відсутність єдності й порозуміння призвела до ворожнечі, яку підігрівали зацікавлені у послабленні Русі сусідні держави, що згодом скористалися ситуацією і завоювали Русь. Ще одну важливу причину занепаду анонімний автор вбачає у відсутності належної освіти, браку шкіл, оскільки на Русі будувалися і коштовно оздоблювалися церкви та монастирі, а про глибоку освіту "посполитих людей" не думали. Проблеми, порушені у "Пересторозі", актуальні донині. Братський рух в особі своїх провідних діячів вважав освіту і науку рушієм суспільного прогресу. Тема ця прозвучала і в книзі, опублікованій Львівським братством 1609 р. "О воспитанії чад".

Прагнення не так звинувачувати супротивника, як утвердити власну гідність, національну свідомість і гордість, простежується у творах полемістів Кирила-Транквіліона Ставровецького та братів Зизаніїв. Вони вихованці братських шкіл, ідеологи братського руху, творці ренесансного розуміння людини і її ролі в земному житті. У філософських працях "Зерцало богослови" (1618 р.) та "Євангеліє учительне" (1619 p.), виданих автором у власній пересувній друкарні, К.-Т.Ставровецький на противагу аскетизмові І.Вишенського прославляв земне життя, утверджував право людини на знання, освіту, насолоду благами, красою природи, співом і музикою. Земні справи — турботи, страждання та насолоди — становлять зміст життя людини. Він захищав матеріальні блага, творчу, чесну працю, критикував невігластво, лінощі, паразитизм — відстоював ті моральні підвалини, на які спирався братський рух, речники і сподвижники культури. Мислитель одним із перших підняв голос на захист жінки у контексті гідності людини. В "Євангелії учительному" К.-Т.Ставровецький переконував читача, що приниження честі жінки — істоти слабшої та ніжнішої за природою — принижує передусім гідність чоловіка, покликаного бути її опорою, захисником.