Тема 13. 3. Тактика обшуку В приміщенні

Тривалість: 2 години.

Місце: навчальна аудиторія, навчально-методичний кабінет, квартира полігон, офіс-полігон.

Мета: поглиблення, конкретизація і закріплення знань з тактики обшуку в приміщенні; вироблення реальних практичних навичок організації і проведення обшуку в приміщенні.

Методи: реферативне повідомлення, виконання групових вправ, бесіда, дискусія.

Ключові поняття: обшук; обшук у приміщенні; тактика обшуку в приміщенні; психологічні основи обшуку в приміщенні.

хід ЗАНЯТТЯ:

1. Підготовка до обшуку в приміщенні, визначення учасників обшуку та необхідних науково технічних засобів.

2. Аналіз можливостей використання психологічних прийомів у ході обшуку.

3. Проведення обшуку в приміщенні. Особливості обшуку у громадян, що мешкають у приватних домобудівлях.

4. Фіксація ходу і результатів обшуку.

ТЕМАтика РЕФЕРАТивної роботи:

1. Тактика обшуку особи. Міри, що забезпечують безпеку співробітників ОВС і інших осіб при проведенні особистого обшуку.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ:

1. Виходячи із запропонованої викладачем фабули дати відповіді на такі запитання:

2. Чи є підстави для проведення обшуку?

1. У чому полягає підготовка до проведення обшуку?

2. У якому складі СОГ треба направити для проведення обшуку?

3. Провести обшук в приміщеннях офісу-полігону та квартири-полігону.

Для виконання завдання викладач призначає з числа курсантів групи "слідчого" і "спеціаліста - криміналіста". "Слідчий" призначає інших "учасників", після чого проводить обшук у "квартирі" та в “офісі”.

 

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Уніфікована валіза	- 4 шт.
2. Фотоапарат цифровий	- 1 шт.
3. Металошукач	- 4 шт.
4. Навчальні пістолети	- 4 шт.
5. Коробки з речовиною що імітує
наркотичну речовину	- 4 шт.
6. Одноразові шприци	- 4 шт.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Підготовка до обшуку в приміщенні. Учасники обшуку.

2. Тактика обшуку в приміщенні. Особливості обшуку у громадян, що мешкають у приватних домобудівлях.

3. Використання психологічних прийомів у ході обшуку.

4. Фіксація ходу і результатів обшуку.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Криминалистика. –Харьков: "Рубикон", 1997.

2. Криминалистика. - М.: "Юрист", 1995.

3. Криминалистика. - М.: "БЕК", 1995.

4. Криминалистика. - М., 1988.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Руководство для следователей. - М., 1982.

2. Закотов А.А., Ямпольский А.Е. Обыск. - Волгоград, 1983.

3. Леви А.А., Михайлов А.И. Обыск. Справочник следователя. - М., 1983.

4. Тертышник В. М. Обыск: Учебное пособие. – Харьков: Гриф, 1997.

5. Справочник следователя. - М., 1990.

6. Ратинов Н.Р. Обыск и выемка. - М., 1961.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

З 2 викладачами

Тема 14.2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ, ПСИХОЛОГІЧНІ та ЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРЕД'ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ

Тривалість: 2 години

Місце: навчальна аудиторія.

Мета: закріплення, поглиблення і конкретизація знань з організації, психологічних і етичних основ пред'явлення для впізнання.

Методи: пояснення, реферативне повідомлення, бесіда дискусія.

Ключові поняття: пред'явлення для впізнання; особа що впізнає; особа, яка впізнається; психологічні основи пред'явлення для впізнання; етичні основи пред'явлення для впізнання; впізнання живих осіб; впізнання трупів; впізнання предметів; впізнання тварин; впізнання по статичних ознаках; впізнання по динамічних ознаках; впізнання поза візуальним спостереженням.

ХІД ЗАНЯТТЯ:

1. Аналіз поняття, видів, сутністі пред'явлення для впізнання та обставин, які виключають можливість його проведення.

2. Підготовка до пред'явлення для впізнання та фіксація результатів слідчої дії.

3. Проведення впізнання по фотознімках і відеозапису, особливості впізнання поза візуальним спостереженням.

ТЕМАтика РЕФЕРАТивної роботи:

1. Психологічні й етичні основи пред'явлення для впізнання трупа.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ:

Згідно з запропонованою фабулою провести пред’явлення для впізнання живої особи, а також пістолета та ножа.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Поняття, види і сутність пред'явлення для впізнання.

2. Обставини, які виключають пред'явлення для впізнання.

3. Підготовка до пред'явлення для впізнання.

4. Тактика впізнання по фотознімках і відеозапису.

5. Особливості впізнання поза візуальним спостереженням.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. КПК України.

2. Криминалистика. – Харьков: "Рубикон", 1997.

3. Криминалистика.- М.: "Юрист", 1995.

4. Криминалистика. - М.: "БЕК", 1995.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Колесниченко А.Н. Предъявление личности для опознания. – Х., 1955.

2. Крикунов А.Е., Маевский А.Ф. Тактика и психологические основы предъявления для опознания на предварительном следствии. – К., 1977.

3. Найденов В.В. Руководство для следователей ч. 1. - М., 1981.

4. Леви А.А. Получение и проверка показаний следователем.- М.: Юридическая литература, 1987.

5. Крикунов Е.И. Тактика и психологические основы предъявления лица для опознания. - К., 1977.

6. Коваленко В.В. Правове забезпечення застосування сучасних науково-технічних засобів при пред’явленні для впізнання живих осіб // Вісник ЛАВС. Спеціальний випуск. Ч. 2. Луганськ, 2002. – С.129-131.

 

Розподіл балів

А (відмінно) 65-70 балів – 28-30 балів - 6 на заняттях (мод.-рейт. сист.), 37-40 балів на модуль контролі – 2 бали(мод.-рейт. сист.);

В (добре) 59-64 балів – 26-27 балів – 5 на заняттях(мод.-рейт. сист.), 33-37 балів на модуль-контролі – 1,5 бали(мод.-рейт. сист.);

С (добре) 53-58 балів – 24-25 балів -4 на заняттях(мод.-рейт. сист.), 29-33 бали на модуль-контролі – 1,5 бали(мод.-рейт. сист.);

D (задовільно) 47-52 балів – 22-23 бали – 3 на заняттях (мод.рейт. сист.), 25-29 балів на модуль-контролі – 1 бал(мод.-рейт. сист.);

E (задовільно) 40-46 балів - 20-21 бал – 2 на заняттях (мод.рейт. сист.), 20-25 балів на модуль-контролі – 1 бал(мод.-рейт. сист.).

Змістовний модуль VI

ТЕМА 15. Тактика відтворення обстановки та обставин події

Основні поняття :відтворення обстановки та обставин події злочину; слідчий експеримент; уточнення показань на місцевості; схожість обставин.

ТЕМА 16. Взаємодія учасників розкриття і розслідування злочинів.

Основні поняття: взаємодія; форми взаємодії слідчого з органом дізнання при розслідуванні злочинів; правові основи взаємодії слідчого з органом дізнання при розслідуванні злочинів.

Тема 17. Інформаційно-довідкове забезпечення розслідування злочинів

Основні поняття: поняття та система інформаційно-довідкового забезпечення розслідування; форма обліку; види та засоби реєстрації; облік; картотека; електронна картка; колекція.

ТЕМА 18. Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Основні поняття: спеціальні знання; спеціаліст; довідка спеціаліста; експерт; експертиза; висновок експерта; об’єкт криміналістичних досліджень; предмет криміналістичних досліджень; зразки для порівняльного дослідження.

Тези лекцій

Тема 15: ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ

У РОЗСЛІДУВАННІ ЗЛОЧИНІВ

 

ЗМІСТ

 

1. Поняття, форми та цілі використання спеціальних знань у розкритті та розслідуванні злочинів.

2. Судова експертиза. Підготовка, призначення та проведення судової експертизи.

3. Оцінка та використання висновку експерта в доказуванні.

Основна ЛІТЕРАТУРА:

1. КПК України.

2. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. зі змінами та доповненнями.

3. Криминалистика. Учебник для вузов. Под ред проф. Р.С. Белкина. М., 2000.

4. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник для студентів юрид. вузів і фак. За ред. Проф. В.Ю. Шепітька. – Харків: Право, 1998.

5. Салтевский М.В. Криминалитика. В современном изложении юристов. Учебное и практическое пособие. Харьков, ИМП “Рубикон”, 1997.

 

Додаткова література:

6. Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник // В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булига та ін. – К.: Либідь, 1993.

7. Судова експертиза: нормативно-правове регулювання та наукові коментарі: Навчально-довідковий посібник. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2004.

8. Наказ МВС України від 30.08.99 р. № 682 «Про затвердження Настанови про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України».

9. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений: Монография. – М.: Изд-во РУДН, 2000.

 

Спеціальні знання – це наукові й практичні знання та навички, які відповідають сучасному рівню розвитку відповідних галузей людської діяльності (за винятком знань у галузі процесуального і матеріального права), використовуються (застосовуються) при розслідуванні злочинів і судовому розгляді кримінальних справ з метою сприяння слідству чи суду в збиранні та дослідженні доказів.

Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства суб'єктами використання спеціальних знань є: слідчий; особа, яка здійснює дізнання; начальник слідчого відділу; прокурор-криміналіст; прокурор у стадії порушення кримінальної справи і попереднього розслідування; фахівці; експерти; оперативні працівники.

Спеціальні знання можуть використовуватися в двох формах: у процесуальній та у не процесуальній.

Не процесуальна форма використання спеціальних знань: консультативна і довідкова допомога обізнаних осіб; проведення ревізійних і аудиторських дій; участь обізнаних осіб в ОРЗ, у тому числі проведення ними так званих попередніх досліджень матеріальних об'єктів, використання криміналістичних обліків, тощо. Результати такого використання спеціальних знань доказового значення не мають, оскільки містяться в джерелах, не передбачених КПК.

До процесуальних форм використання спеціальних знань відносяться: використання слідчим власних спеціальних знань; участь спеціаліста в слідчих діях; проведення експертизи.

Слідчі і судді спеціальними знаннями володіють, але, як правило, в обмеженому обсязі, що і послужило однією з причин створення інституту спеціалістів у кримінальному судочинстві.

Спеціаліст у кримінальному судочинстві – це особа, яка не зацікавлена в результатах справи, має наукові та практичні знання й навички у відповідній галузі людської діяльності (за винятком знань у галузі процесуального і матеріального права) залучена у встановленому процесуальним законом порядку органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом для сприяння у збиранні доказів.

Основні умови правомірності використання спеціальних знань повинні розглядатися, головним чином, з урахуванням вимог наступних принципів кримінального процесу: законність, публічність, повнота, всебічність і об'єктивність дослідження обставин справи; забезпечення обвинуваченому права на захист; презумпція невинності; повага особистості, охорона прав і свобод громадян.

Аналіз спеціальної літератури і практики щодо залучення спеціаліста до участі в слідчих діях дозволяє виділити наступні види допомоги, що надається спеціалістами: криміналістичну допомогу; консультативну допомогу; методичну допомогу.

Судова експертиза – це процесуальна дія, що виражається у проведенні досліджень різних об'єктів з доручення органу дізнання, слідчого, суду відповідними фахівцями і дачі висновку про результати цих досліджень. Призначається експертиза постановою слідчого (органу дізнання) чи ухвалою суду.

Висновок експерта – це результат діяльності експерта по проведенню експертизи, що представляє собою складений відповідно до вимог закону документ, у якому викладаються фактичні дані, отримані в процесі дослідження, повідомляються наукові відомості з досліджуваних питань і формулюються висновки експерта. Відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК висновок експерта є доказом.

Одна й та сама особа, залежно від процесуального положення може виступати як в якості експерта, так і в якості спеціаліста. Так, наприклад особа, що займає посаду експерта-криміналіста отримує статус експерта по конкретній кримінальній справі тільки після вручення їй постанови про призначення експертизи. Якщо ж ця особа притягнута для участі в слідчих діях чи оперативно-розшукових заходах - вона виступає як спеціаліст.

Судові експертизи прийнято класифікувати за рядом ознак. Такими ознаками є: предмет, об'єкти, методики експертного дослідження, що повинні розглядатися в сукупності, оскільки жодна з цих ознак, взята ізольовано, не дозволяє зрозуміти сутність експертизи, а також відмежувати один її рід (вид) від іншого.

Предметом судової експертизи є факти й обставини, виявлення яких вимагає використання спеціальних знань. Останні можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла. Виключенням є правові науки.

Об'єкти експертизи – це закріплені в матеріалах справи і передбачені кримінально-процесуальним законодавством джерела інформації; в їх числі головна роль належить речовим доказам, речовій обстановці місця події, зразкам для порівняльного експертного дослідження. Об'єкт експертизи специфічний для кожного роду (виду) судової експертизи.

Методи і методики – це ті засоби і шляхи дослідження об'єктів, що покликані забезпечити вилучення з них криміналістично значущої інформації для того, щоб її можна було використовувати в процесі доказування.

У загальній теорії судової експертизи всі експертизи, з урахуванням сучасної слідчо-судової й експертної практики прийнято розділяти на:

1) класи, що поділяються на -

2) роди, а останні – на -

3) види, що диференцються на -

4) різновиди (чи підвиди).

Відповідно до запропонованої підстави сучасні судові експертизи прийнято поділяти на 10 класів: криміналістичні; медичні і психофізіологічні; інженерно-технічні; інженерно-транспортні; інженерно-технологічні; економічні; біологічні; екологічні; сільськогосподарські; мистецтвознавчі.

Більш докладно зупинимося на класі криміналістичних експертиз, оскільки вони найбільш поширені в кримінальному судочинстві. Цей клас досить численний і містить у собі три роди:

- рід традиційних криміналістичних експертиз, включає наступні види: трасологічна, балістична, почеркознавча, техніко-криміналістичного дослідження документів, портретна. Останні, наприклад трасологічні поділяються на такі підвиди: трасологічна експертиза слідів зубів, слідів транспортних засобів, слідів взуття і т. ін.

- рід нових видів експертиз, що сформувалися в останні десятиріччя: (авторознавча, відеофоноскопічна, вибухотехнічна, фототехнічна, експертиза зміни номерних і фірмових знаків).

- рід КЕМРВ (криміналістичних експертиз матеріалів, речовин, виробів). До нього відносяться види досліджень: об'єктів волокнистої природи, виробів зі скла і кераміки; металів і сплавів; нафтопродуктів; лаків; фарб; харчових продуктів і ін.

Крім того експертизи класифікуються за такими підставами:

За принципом обов'язковості проведення - обов'язкові (ст. 76 КПК) і не обов'язкові, що призначаються за розсудом слідчого;

За місцем проведення - на проведені в експертних установах, і поза ними;

За послідовністю проведення – не первинні і повторні. Повторна експертиза призначається в тих випадках, коли первинний висновок виявився необґрунтованим, суперечним матеріалам справи, або в слідчого (суду) виникли сумніви в його правильності. Її проведення доручається іншому експерту чи комісії експертів;

За обсягом дослідження – на основні і додаткові. Останні призначаються при недостатній ясності чи повноті першого висновку і доручаються тому ж чи іншому експерту;

За кількістю експертів – на одноособові і комісійні. Останні проводять два і більш експерти однієї спеціальності;

За характером використовуваних знань – на однорідні і комплексні. Комплексні проводять кілька експертів різних спеціальностей.

У залежності від розв'язуваних завдань - на ідентифікаційні, діагностичні і ситуаційні.

Ідентифікаційні дослідження припускають установлення тотожності об'єктів за їх слідами – відображеннями. Об'єктами індивідуальної криміналістичної ідентифікації не можуть бути тіла, що не володіють сукупністю щодо стійких ознак зовнішньої структури, наприклад сипучі тіла і рідини.

Об'єкти, що піддаються вивченню в процесі ідентифікації, підрозділяються на ті, що ідентифікуються (тотожність яких установлюється) і ті, що ідентифікують (за допомогою яких установлюється тотожність).

Важливою задачею судової експертизи також є встановлення групової (родової чи видової) приналежності об'єктів. Цей вид дослідження іноді називають груповою ідентифікацією. Висновок про групову приналежність означає, що досліджуваний об'єкт є представником певного роду чи виду. (Наприклад, висновок про те, що гільза стріляна в пістолеті ТТ).

Діагностичні дослідження припускають розпізнання за слідами- відображеннями природи об'єктів з метою їх розшуку, установлення їхніх окремих властивостей і характеристик, а також станів об'єктів, обумовлених розслідуваною подією. Наприклад, установлення технічної справності зброї і придатності її до здійснення пострілу; визначення росту людини за слідами взуття; визначення наявності злочинної навички в особи, що скоїла злом перешкоди за виявленими слідами, і т. ін.

Ситуаційні дослідження – включають визначення процесу (механізму й умов) взаємодії об'єктів. Наприклад, установлення механізму й умов зіткнення двох транспортних засобів, при ДТП; які дії й у якій послідовності робив злочинець.

Проведення судової експертизи як процесуальна дія складається з трьох етапів: підготовки та призначення експертизи; проведення експертного дослідження; перевірки та оцінки висновку експерта.

Призначення судової експертизи – це процесуальна дія, що реалізується при наявності певних підстав і умов. Слідчий призначає експертизу у випадках необхідності, доцільності і можливості її проведення.

Призначення експертизи є дією процесуальною, і тому може бути здійсненим лише після порушення кримінальної справи.

Зразки для порівняльного дослідження звичайно прийнято поділяти на вільні, умовно-вільні й експериментальні.

Питання експерту повинні відповідати наступним вимогам: не повинні виходити за межі компетенції експерта і не носити правового характеру; формулюються так, щоб вони були визначеними, конкретними і по можливості короткими. Двозначне тлумачення питань не припустимо; перелічуються в логічній послідовності. Спочатку формулюються ті питання, від вирішення яких залежить вирішення інших; перелік питань повинен бути повним, для того, щоб висновок експерта мав вичерпний характер. Однак при цьому на вирішення експертизи варто ставити лише ті питання, вирішення є дійсно необхідним.

Методика ідентифікаційної експертизи складається з п'ять стадій: 1. Стадія попереднього дослідження. 2. Стадія детального дослідження. 3. Стадія порівняльного дослідження. 4. Стадія оцінки результатів порівняльного дослідження і формування висновків. 5. Стадія оформлення результатів проведеного дослідження.

У процесі оцінки експертного висновку виділяють сім стадій: перевірка дотримання вимог закону при призначенні експертизи, що полягає в з'ясуванні відповідей на питання; перевірка дійсності і достатності речових доказів, що досліджувалися, і зразків, при якій оцінці підлягає їх достовірність, придатність для проведення досліджень і достатність для того, щоб дати висновок; оцінка наукової обґрунтованості експертної методики і правомірності її застосування в даному конкретному випадку; перевірка й оцінка повноти висновку дозволяє судити про повноту: а) дослідження всіх представлених на експертизу об'єктів; б) відповідей експерта на поставлені питання; в) опису ходу і результатів дослідження, усіх передбачених відповідними методиками діагностичних та ідентифікаційних ознак; логічна обґрунтованість ходу і результатів експертного дослідження; приналежність результатів експертного дослідження до даної справи; відповідність висновків експерта наявним у справі доказам, тобто оцінка експертного висновку в сукупності з іншими доказами.

Для полегшення оцінки висновку експерту він може бути допитаний метою одержання чи роз'яснення доповнення до висновку (ст. 201 КПК України). Допит проводиться після вивчення слідчим висновку відповідно до криміналістичних рекомендацій.

 

Теми семінарських занять

Семінарське заняття