Боєприпасів і слідів їхнього застосування.

Озброєність є юридичною ознакою ряду складів злочинів і по справах такого роду необхідно установити, що використані злочинцями об'єкти були саме зброєю. Зброя може виступати як кошти здійснення багатьох злочинів: убивств, тілесних ушкоджень, браконьєрства й ін., де факт застосування зброї не входить до складу злочину, але, істотно підвищуючи його суспільну небезпеку, враховується при призначенні покарання. Для більшості складів злочинів практично не має значення, яке саме зброя застосовувалася (пістолет або обріз мисливської рушниці, автомат або стилет), але для доведення винності особи в здійсненні злочину (убивства, розбійного нападу й ін.) необхідно установити сам факт застосування конкретного екземпляра зброї, скажемо для вогнепальної: шляхом її ототожнення слідами на снарядах і гільзах, а для встановлення обставин злочину – дистанцію, напрямок пострілу або місце розташування що стріляло і потерпілого слідами дії снаряда і супутньому пострілові явищам.

Зброя і бойові припаси – предмети, вилучені з цивільного обороту. Існує визначений офіційний порядок оформлення права на їхнє придбання, збереження, носіння, виготовлення або збут.

У загальновживаному змісті під зброєю розуміється предмет, за допомогою якого значно підсилюються фізичні, чисто мускульні можливості людини, що прагне завдати поразки живому організмові при нападі або обороні. В. Даль у такий спосіб трактує поняття зброї: «Усяка річ або знаряддя для нападу або захисту». З військової точки зору зброя визначається як сукупність кошт поразки, застосовуваних у збройній боротьбі для знищення живої сили, техніки і споруджень супротивника.

Звідси випливає, що визначальною ознакою зброї є його призначення, цільове призначення. Тому предмети, якими можуть бути заподіяні людині тілесні ушкодження або навіть смерть, але не призначені для цієї мети, не визнаються зброєю. «... пневматичні рушниці, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, ракетниці, вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби не відносяться до зброї, бойовим припасам і вибуховим речовинам». У п. 6 зазначено: «Виготовленням зброї, що волоче кримінальну відповідальність, варто визнавати..., переробку яких-небудь предметів (наприклад, ракетниць, стартових і будівельних пістолетів, предметів побутового призначення), у результаті якої вони придбали властивості вогнепальної або холодної зброї».

Безпосередніми об'єктами даної галузі криміналістичної техніки є:

I. Зброя (вогнепальне, метальне, холодне); окремі їхні частини; різні стріляючі пристрої (будівельні, газові, сигнальні, стартові пістолети); боєприпаси; інструменти (звичайного слюсарного або спеціальні: типу висечки для пижів, «барклая» для запресовування капсулів, матриці для виливка дробу й ін.).

II. Метальні і бризантні заряди; кіптява пострілу і вибуху на ушкоджених об'єктах.

III. Ушкодження, що утворилися в процесі пострілу і вибуху; деформація і фрагментація снарядів, гільз, осколки мін і інших вибухових пристроїв; роздуття і розриви стовбурів, поломки інших частин зброї.

До задач криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів і слідів із застосування відносяться:

1. Вивчення матеріальної частини зброї, його криміналістична класифікація.

2. Вивчення боєприпасів, порохів, вибухових речовин, обумовлене потребами криміналістичної практики.

3. Вивчення слідів застосування зброї на різних об'єктах, а також використання їх для з'ясування обставин, зв'язаних із застосуванням зброї.

4. Розробка науково-технічних кошт і методів виявлення, фіксації і дослідження зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування як речовинних доказів.

5. Ідентифікація зброї слідами, що виникли у результаті його застосування.

Криміналістичне дослідження зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування – галузь криміналістичної техніки, що представляє собою систему наукових положень, і заснованих на них технічнихзасобах, прийомах і методах збирання і дослідження зброї, боєприпасів і слідів їхнього застосування з метою попередження, розкриття і розслідування злочинів.

Криміналістичне дослідження вогнепальної зброї

І боєприпасів

 

Поняття вогнепальної зброї і її класифікація

 

Під вогнепальною зброєю розуміється механічний пристрій, призначене для поразки мети снарядом (кулі, міни) у заданому напрямку, що метається достатньої для поразки мети енергією метальної вибухової речовини (пороху), або спеціальних пальних сумішей.

Вогнепальна зброя сполучить у собі кошти безпосередньої поразки (снаряд) і кошти метання їх до мети (стовбур, метальний заряд).

Вогнепальна зброя підрозділяється на артилерійське і стрілецьке. Останнє у свою чергу, поділяється на групове й індивідуальне (ручне).

Стрілецька вогнепальна зброя класифікується по: призначенню; виду; кількості стовбурів; довжині стовбура; конструктивним особливостям каналу стовбура; каліброві; числу зарядів; способові заряджання; способові перезарядження і ступеня автоматики; способові виготовлення.

Поняття боєприпасів і їх класифікація

 

Боєприпаси розглядаються в широкому і вузькому змісті. У побуті і спеціальній літературі до боєприпасів часто відносять не тільки патрони, гранати, міни, але й усі компоненти, використовувані при спорядженні цих об'єктів (порох, дріб, пижі і т.п.). У вузькому змісті під це поняття підпадають тільки такі предмети, за незаконне носіння, збереження, виготовлення, збут або розкрадання, настає кримінальна відповідальність.

Боєприпаси, що зустрічаються в криміналістичній практиці, можна підрозділити на два класи: патрони до стрілецької вогнепальної зброї і боєприпаси вибухової дії (вибухові пристрої).

У процесі огляду можуть бути встановлені не тільки вид, система зброї, але й обставини виробництва пострілу.

 

Криміналістичне дослідження холодної зброї

Холодною зброєю називають предмети, спеціально виготовлені для безпосереднього нанесення тілесних ушкоджень за допомогою мускульної сили людини при нападі або активному захисті і не мають прямого виробничого або господарсько-побутового призначення.

Для рішення питання про видносіння предмета до холодної зброї співробітникам органів внутрішніх справ необхідно знати не тільки поняття холодної зброї, але й існуючі системи його класифікації і пристрій.

З урахуванням цільового призначення зброю поділяють на: бойове (військове, цивільне) і мисливське. Бойова холодна зброя є штатним і призначено для нанесення ушкоджень людині, у тому числі в рукопашному бої (багнети, шаблі, шашки і т.п.).

Цивільна холодна зброя служить для використання окремими особами з метою нападу або самозахисту (національні ножі, кинджали й ін.). Мисливське призначено для добивання звіра, оброблення туш.

По способі виготовлення холодну зброю підрозділяють: а) заводського виготовлення (фабричне, фірмове, стандартне), б) кустарне, виготовлене майстрами-зброярами з обліком професійних (промислових, національних) традицій, в) саморобне, що виготовляється окремими особами, що не є майстрами-зброярами.

За принципом дії холодна зброя поділяється на: що рубає (мечі, шаблі); що колючо-рубає (ятагани, палаші, шаблі); колюче (кортики, стилети, грановані багнети, шпаги, рапіри); що колючо-ріже (кинджали, ножові багнети, ножі фінські, десантні, мисливські, національні, тесаки); що ударно-роздрібнює (кистені, бойові батоги, кастети, ударні персні, наладонники); комбіноване (комбінація що роздрібнює і коле). Зброя, що ударно-роздрібнює – неклинкове, все інше є клинковим.

Тема 9. Загальні положення криміналістичного документознавства

Зміст

1. Предмет, система і завдання криміналістичного дослідження документів.

2. Криміналістичне дослідження рукописних текстів.

3. Техніко-криміналістичне дослідження документів

Основна Література:

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С., Корухов Ю.Г., Российская Е.Р. Криминалистика. Учебник для вузов. Под ред. Заслуженного деятеля науки Российской Федерации, профессора Р.С. Белкина. - М.: Изда­тельская группа НОРМА-ИНФРА • М, 1999.

2. Бирюков В.В., Коваленко В.В. Криминалистическое исследование документов. – Монография. – Луганск, РИО ЛИВД, 1999.

3. Технико-криминалистическая экспертиза документов. Курс лекций. / Под ред. В.Е. Ляпичева. – Волгоград: ВА МВД России, 2001.

Додаткова Література:

4. Коваленко В.В., Бирюкова Т.П. Значение данных о способе и признаках подделки денежных знаков для расследования фальшивомонетничества // Вісник ЛІВС МВС України. № 3. Луганськ, РВВ ЛІВС МВС України, 1999. – С. 143-150.

5. Іщенко А.В. Зародження та формування почеркознавства (історико-хронологічний аспект) // Криміналістичний вісник: Науково-практичний збірник. - Вип. 2. - К., 2001.

 

Криміналістичне дослідження документів - це галузь криміналістичної техніки, у якій вивчається природа письма і почерку, способи виготовлення документів, печаток і штампів, а також способи їхньої підробки, розробляються наукові основи використання інформації, що міститься в документах, з метою розкриття і розслідування злочинів.

Предмет криміналістичного дослідження документів складають факти й обставини, пов'язані з виконанням документу, способами внесення в нього змін, виявленням невидимих записів, ототожненням матеріалів і пізнань, що можуть мати доказове значення по цивільних і кримінальних справах.

Задачі, розв'язувані криміналістичним дослідженням документів, можна розділити на три групи: перша група - встановлення ознак і властивостей виконавця й автора документа: статі, віку, психічного і фізичного станів, професійних і інших навичок; друга - визначення природи, якісного складу, групової приналежності матеріалів документа (папір, барвники, сургуч, клей і т. ін.), установлення засобів, умов і способів виготовлення (підробки) документа або його окремих реквізитів (підписів, відбитків печаток і штампів), виявлення невидимих і слабке видимих записів, текстів спалених документів і т. ін.; третя - вирішення ідентифікаційних задач: ототожнення виконавця документа по письмовій мові і почерку; друкарської машинки - по машинописному тексті; множної техніки - по текстах отриманим з її використанням, і т. ін.

Ці задачі конкретизуються і вирішуються при проведенні двох видів досліджень документів - криміналістичного дослідження письма і техніко-криміналістичного дослідження документів.

З точки зору кримінального права документ – це матеріальний об'єкт, що містить відомості про події і факти, що мають юридичне значення. Такі відомості викладаються в ньому за допомогою письмових або інших знаків, що однозначно передають людську думку, або закріплюються і відтворюються за допомогою технічних засобів.

У залежності від способів фіксації інформації розрізняють письмові і графічні документи, фото, кіно або відеодокументи, електронні документи.

Поняття підробка документів охоплює ряд злочинів, до числа яких відносяться підробки і використання підроблених документів, печаток, штампів (посадова підробка, приписки і т.д.).

За формою розрізняють два види підробки: інтелектуальна і матеріальна.

За кримінально-процесуальною значимістю виділяють документи: - письмові докази і документи - речові докази (ст.83 КПК України).

За обсягом внесених змін, підробка може бути повною (виготовлення повністю підробленого документа) або частковою (внесення в справжній документ змін).

Огляд документа найбільше доцільно здійснювати в наступному порядку: візуальний огляд зовнішнього стану без зміни умов сприйняття; фіксація за допомогою фотозйомки; фіксація в протоколі відповідної слідчої дії (фіксуються всі дії посадових осіб, стан і сліди, виявлені на документі); виявлення слідів рук; виявлення слідів зміни первісного змісту; підготовка упакування; упакування.

Види криміналістичного дослідження письма: письмової мови; почерку; підписів; змінених почерків і підписів; стилізованого (письма друкованими літерами) і цифрового письма.

Письмова мова – властивій конкретній особі особливості викладу своїх думок. Ознаки письмової мови виражають значеннєву сторону письма.

Почерк – зафіксована в рукописі, характерна для кожного пишучого і заснована на його письмово–руховій навичці система рухів і інших прийомів, за допомогою яких виконується рукопис.

Ознаки почерку мають такі властивості, як стійкість і індивідуальність, що і дозволяє використовувати ї для установлення виконавців рукописних текстів. У залежності від виду і характеру вони складають загальні і окремі ознаки почерку.

Загальні ознаки почерку мають групове значення і характеризують почерк у цілому, як систему звичних рухів. Установлення групової приналежності засновано на відповідності загальних ознак, сукупність яких характерна для визначеної групи виконавців.

Окремі ознаки почерку відбивають особливості рухів при написанні окремих букв, їхніх частин і з'єднань. Вони виявляються в окремих письмових знаках рукопису і з'єднаннях і характеризують їхнє виконання.

По своєму походженню зразки письма можуть бути вільними, умовно вільними і експериментальними.

Весь процес ідентифікаційної почеркознавчої експертизи підрозділяється на 4 стадії: 1. Попереднє дослідження; 2. Детальне дослідження; 3. Оцінка результатів дослідження і формування висновків; 4. Оформлення результатів проведеного дослідження. Ця послідовність принципова.

Види висновків у почеркознавчій експертизі: 1. Категоричний позитивний; 2. Категоричний негативний; 3. Ймовірно позитивний; 4. Ймовірно негативний; 5. Висновок про неможливість вирішення питання по суті.

Види техніко-криміналістичного дослідження документів прийнято розрізняти за безпосередніми об'єктами дослідження: папера, підписів, машинописних текстів, відбитків печаток тощо.

У сучасному поліграфічному виробництві застосовуються три основних види друку: високий, плоский і глибокий.

Практиці відомі наступні способи підробки бланків документів: 1. Фотографічний; 2. Малюванням; 3. Використання копіювально-множної техніки; 4. Використання комп'ютерів і принтерів; 5. Поліграфічний: з набору типографського шрифту; з форм високого друку, виконаних вручну (гравіювання і вирізання на гумі); з форм, виконаних фотоцинкографським способом; з форм плоского друку, отриманих фотохімічним способом.

Підробки виконані першими двома способами в даний час зустрічаються дуже рідко, і як правило легке виявляються при огляді навіть неозброєним оком.

Питання, поставлені на вирішення техніко-криміналістичної експертизи документа можуть бути сформульовані в такий спосіб:

1.Яким способом виготовлений даний бланк?

2.Чи не одним способом виготовлено кілька бланків документів?

3.Чи не з однієї друкарської форми виготовлені представлені бланки документів?

4.Яким способом виготовлена форма для друкування даного бланка?

5.Чи не виготовлений бланк документа конкретною людиною? (вирішується у відношенні мальованих бланків).

6.Які матеріали (папір, клей, барвники) застосовувалися при виготовленні бланків?

7. Чи не використовувалися при виготовленні бланків вилучені матеріали?

Слід зазначити, що термін "підробка" є юридичним, і в техніко-криміналістичній експертизі не використовується.

За принципом одержання відбитків принтери поділяються на матричні струминні і фототермографічні. Останні у свою чергу, у залежності від фізичної природи і принципу передачі сигналу, поділяються на лазерні і світлодіодні.

Способи внесення змін у первісний зміст документа: підчищення, травлення, змивання, дописка, домальовування, заміна фотографій, заміна аркушів документа.

Печатки і штампи - це спеціальні кліше, призначені для нанесення відбитків на папері, сургучі, і інших матеріалах. Відбитки печаток і штампів служать для посвідчення викладених у документах фактів і є засобом захисту документа від підробки або мають на меті утруднення розкриття сховищ.

У залежності від призначення, змісту і суб'єкта користування печатки поділяються на прості і гербові, від матеріалу, з якого вони виготовлені на каучукові і металеві. За формою можуть бути круглими, прямокутними або трикутними.

Основними способами підробки відбитків печаток і штампів є: малювання печатки безпосередньо на самому документі; одержання відбитка за допомогою саморобного кліше; перекопіювання справжнього відбитка на підроблений документ.

Теми практичних занять

Практичне ЗАНЯТтя