Основні тактичні прийоми обшуку

Криміналістична література налічує значну кількість тактичних прийомів обшуку. Це насамперед такі прийоми, як словесна розвідка, орієнтація на професійні навички обшукуваного, залучення обшукуваного до діяльності, постановка обшукуваному тих або інших запитань, роз'яснення мети і необхідності обшуку, зіставлення однакових предметів між собою та ін.

Підстави класифікації тактичних прийомів обшуку:

1) за функціональною спрямованістю: тактичні прийоми, що виконують пошукову функцію (аналіз окремих ділянок приміщення; зіставлення предмета пошуку з різноманітними об'єктами місця обшуку; орієнтація на професійні навички обшукуваного та ін.); тактичні прийоми, що виконують комунікативну функцію з обшукуваним (роз'яснення неправильно зайнятої позиції обшукуваним; постановка обшукуваному контрольних запитань; використання навіювання у формі наказу тощо);

2) за об'єктом спрямованості: тактичні прийоми, спрямовані на надання впливу на обшукуваного (бесіда на сторонню тему; словесна розвідка; роз'яснення мети обшуку та ін.); тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріальної обстановки (аналіз виявлених слідів і їх ознак; аналіз ознак предмета пошуку; використання можливостей типових аналогів та ін.);

3) за широтою використання: тактичні прийоми, використовувані тільки при провадженні обшуку (словесна розвідка; орієнтація на професійні навички обшукуваного); тактичні прийоми, використовувані при провадженні різних слідчих дій (постановка тих або інших запитань; бесіда на сторонню тему; роз'яснення необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

4) за особливостями реалізації: тактичний прийом реалізується безпосередньо та одноосібно слідчим; тактичний прийом реалізується з розподілом ролей слідчо-оперативною групою;

5) за характером інформації: тактичні прийоми, засновані на словесній інформації (бесіда на сторонню тему, постановка нейтральних запитань тощо); тактичні прийоми, засновані на матеріалізованій інформації (показ обшукуваному аналога предмета пошуку); тактичні прийоми, засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз ознак предмета пошуку, моделювання події, що відбулась, та ін.).

Специфіка обшуку визначає необхідність виділення таких двох систем тактичних прийомів:

1) система тактичних прийомів, спрямована на спілкування з обшукуваним;

2) система тактичних прийомів, спрямована на здійснення пошукових дій.

Формування систем тактичних прийомів обшуку залежить від ряду чинників: виду обшуку, його цілей, слідчої ситуації, ситуації обшуку, позиції обшукуваного, інформації про предмет пошуку, специфіки об'єкта обшуку.

 

Виїмка — це самостійна слідча дія, яка провадиться у випадках необхідності вилучення лише певних предметів і документів, коли точно відомо, де і в кого вони знаходяться. Процесуальний режим виїмки регламентується статтями 178-184, 186, 187-1, 188, 189 КПК України.

Отже, на відміну від обшуку, признаючи проведення виїмки слідчий точно знає, що саме (який конкретний об'єкт) підлягає вилученню, та де саме він знаходиться. Але необхідно мати на увазі, що слідчий може і не знати точного місця знаходження предмета чи документа, але мати інформацію, що необхідний об'єкт знаходиться в певній установі, організації, будинку або квартирі.

Як правило, виїмка здійснюється стосовно документів і предметів, що знаходяться на підприємствах, в установах та організаціях. Якщо слідчому точно відомо, що певний об'єкт знаходиться по місцю проживання конкретної особи, і ця особа не буде протидіяти вилученню цього об'єкта, виїмка може бути проведене і в окремих громадян.

При виїмці повинна бути забезпечена присутність особи, у володінні якої знаходяться предмети, що підлягають вилученню, або повнолітніх членів її сім'ї. У разі відсутності цих осіб виїмка може здійснюватись у присутності представника житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів. Виїмку в установах і на підприємствах бажано проводити у присутності особи, у віданні якої знаходяться предмети чи документи.

У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, виїмка може проводитись тільки за згодою дипломатичного представника.

Під час виїмки у слідчого немає потреби здійснювати пошукові дії, які здійснюються в ході обшуку. Тому процесуальною підставою проведення виїмки є постанова, винесена слідчим. Отримання санкції прокурора на проведення виїмки законом не передбачено, за виключенням випадків, коли виїмці підлягають документи, що становлять державну таємницю. В таких випадках виїмка здійснюється тільки з санкції прокурора або його заступника, у порядку, погодженому з керівником відповідної установи.

Особливий порядок також передбачений для виїмки поштово-телеграфної кореспонденції. У статті 187 КПК України передбачено, що виїмка поштово-телеграфної кореспонденції здійснюється за постановою слідчого, яка санкціонована прокурором або його заступником. Але ця норма КПК України суперечить Конституції України. Так, стаття 31 Конституції України проголошує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденцій. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Для виїмки поштово-телеграфної кореспонденції запрошуються двоє понятих - представники пошти та проводиться вилучення, за результатами якого складається протокол.

У випадках, коли особа переховує документи та предмети, що підлягають виїмці, або протидіє проведенню виїмки, слідчим замість виїмки проводиться обшук з наступним повідомленням про це прокурора або його заступника.

Виїмка, як правило, проводиться у денний час, за винятком випадків, коли ця дія є невідкладною. Невідкладною є виїмка, якщо мають місце підстави вважати, що предмети або документи можуть бути сховані або знищені.

 

Тема 14. Загальні положення та тактика пред’явлення для впізнання

Зміст

1. Загальні положення впізнання.

2. Тактика проведення впізнання.

 

Основна Література:

1. Бритвич Н.Г. Тактические особенности предъявления трупа для опознания //Криминалистика и судебные экспертизы. – 1972. - № 9.

2. Бурданова В.С., Быховский И.Е. Предъявления для опознания на предварительном следствии. – М, 1975.

3. Гинзбург А.Я. Опознание в следственной, оперативно-розыскной и экспертной практике. – М., 1996.

4. Лукъянчиков Е.Д. Криминалистическая идентификация объектов по следам памяти. – Донецк, 1998.

Додаткова література:

5. Подголин Е. Опознание по особенностям голоса и речи //Соц. Законность. – 1979 - № 9.

6. Удалова Л.Д. Тактико-психологические основы предъявления для опознания и достоверность его результатов. – К., 1992.

Впізнання – це слідча дія, сутність, якої полягає в тому, що особі, яка сприймала в минулому визначений об’єкт та допитаної за його прикметами й особливостями, цей об’єкт або його відображення пред’являють для впізнання в числі інших однорідних об’єктів, з метою встановити, чи впізнає особа цей об’єкт і якщо впізнає, то за якими прикметами.

Проведення впізнання ґрунтується на нормах кримінально-процесуального законодавства (ст.ст. 174-176 КПК).

Мета проведення впізнання складається з таких елементів:

- перевірити докази, що має слідчий;

- отримати нові докази;

- перевірити версії, що висунуті слідчим.

Види впізнання:

1. За методами: за статичними ознаками (за зовнішнім видом), за динамічними ознаками (за ходою, голосом та ін.);

2. За об’єктами: впізнання живих осіб, трупів, предметів, місцевості та ін.

3. За суб’єктами: впізнання свідком, потерпілим, підозрюваним, звинуваченим.

Впізнаватися об’єкти можуть як в натурі, так і за фотокартками, копіями.

 

Тактика проведення впізнання включає три етапи: підготовчий, робочий та заключний.

Підготовка пред’явлення для впізнання складається з низці дій, серед яких:

- допит особи, яка впізнає про прикмети та особливості об’єкту, а також обставинах, при яких проходило його спостереження;

- підбір об’єктів, що пред’являються для впізнання;

- визначення часу, місця та ін. умов слідчої дії;

- підбір понятих й інших учасників;

- підготовка технічних засобів;

- психологічна підготовка учасників слідчої дії.

Робочий етап складається з чотирьох стадій:

А) попередня (роз’яснення прав, попередження про кримінальну відповідальність та ін.);

Б) безпосереднє впізнання;

В) деталізація (акцентується увага на прикметах по яких відбулося впізнання.

На заключному етапі складається протокол слідчої дії з урахуванням вимог ст. 85, 85-1, 85-2, 176 КПК України.

Якщо особа, яка впізнає, відмовляється брати участь у впізнанні мотивуючи це страхом помсти зі сторони підозрюваного (звинуваченого), в цьому разі можливо провести впізнання поза візуальним спостереженням. Тобто через непрозоре скло, ширму з отворами для очей. Також в такому випадку можна провести впізнання за фотокартками. Окрім цього, проведення слідчої дії за фотокартками допускається при відсутності особи, яка впізнається (вмерло, знаходиться в розшуку чи тяжких стан не дозволяє організувати слідчу дію), при знаходженні її далеко від місця проведення досудового слідства, якщо об’єкт необхідно пред’явити декільком особам, що знаходяться в різних місцях, коли предмети мають великий розмір й немає можливості їх одномоментного показу, якщо тільки за допомогою фотокартки вдається достигнути сходства ознак.

В слідчий практиці є випадки проведення впізнання за фотокартками з тактичних міркувань, наприклад, коли є інформація про наміри підозрюваного (звинуваченого) зірвати слідчу дію.

Треба пом’ятати про випадки, коли неможна провадити впізнання. Це, зокрема стосується ситуації раптової зустрічі в відділку особи, яка впізнає й той, яка впізнається. Впізнання, що відбулося при провадженні оперативно-розшукових заходів. При неможливості особи, яка впізнає назвати точно окремі ознаки об’єкту.

 

Теми семінарських занять

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ