Науково-технічне співробітництво України та ЄС

 

Україна належить до держав із високим науковим потенціалом. Це, передусім, — визнані у світі наукові школи, вагомі, а нерідко и унікальні досягнення в багатьох сферах: у біотехнології, радіоелектро­ніці, фізиці низьких температур, ядерній фізиці, електрозварюванні, інформатиці, телекомунікаціях і зв'язку. Держава, її політичне керівництво, органи законодавчої та виконавчої влади повинні створити такі умови, які забезпечували б не лише зростання цього потенціалу, а, насамперед, максимальну його віддачу. Задля цього держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником та організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу шляхом забезпечення базового фінансування та через організацію інформаційного і науково-технологічного співробітництва з науковими та освітніми інститутами інших, передусім технологічно розвинених, країн.

Метою співробітництва з ЄС у сфері науки і техніки є заохочення цивільних наукових досліджень та технологічного розвитку, включаючи спільну науково-дослідницьку діяльність, навчання та переміщення науковців, а також інші форми співробітництва. УПС також передбачає, що сторони забезпечуватимуть належний доступ до своїх відповідних програм на основі ефективного захисту прав інтелектуальної, промислової та комерційної власності.

Заходи ЄС щодо розвитку дослідництва та технологій здійснюються через рамкові програми, які одночасно є головним інструментом ЄС для підтримки створення Європейського дослідницького простору. Головна спрямованість наступної дослідницької програми, розрахованої на 5 років, — концентрація на питаннях інтеграції дослідницьких зусиль на базі підвищення ефективності партнерства між різними учасниками Європейського дослідницького простору.

Головними тематичними напрямами Програми є: геном та біотехнології задля здоров'я; інформаційне суспільство; нанотехнології, інтелектуальні матеріали та нові процеси виробництва; аеронавтика і космос; безпека продуктів харчування та ризики для здоров'я; сталий розвиток і глобальні зміни; громадяни та управління в європейському суспільстві.

На сьогодні запропоновано декілька програм у сфері дослідництва та розвитку:

1. Інтеграція і зміцнення Європейського дослідницького простору. Зазначена програма встановлює наукові пріоритети, на яких ЄК концентруватиме фінансові ресурси, а також нові ініціативи, спрямовані на удосконалення мереж національних дослідницьких програм країн-учасниць.

2. Зміцнення структури Європейського дослідницького простору. Ця програма спрямована на подолання структурної слабкості європейського дослідництва шляхом глибшої інтеграції дослідництва та інновацій, розвитку мобільності дослідників, скоординованого планування та доступу до дослідницької інфраструктури, а також реалізацію заходів, спрямованих проти
відтоку вчених, та розвиток громадського усвідомлення щодо значення науки у розвитку суспільства.

3. Незалежні дослідження в ядерній сфері. Програма зосереджується на аспектах зберігання ядерних відходів та безпеці ядерних реакторів.

4. Європейські спільні дослідницькі центри. Проект програми представляє три нових інструменти для імплементації обмеженої кількості тематичних пріоритетів інтеграції європейського дослідництва:

- створення мережі майстерності. У рамках нової програми буде створено мережі дослідників, кожна з яких розвиватиме наукову пазу в різних напрямках шляхом напрацювання та використання набутої майстерності.

- впровадження інтегрованих проектів. Використання зазначеного інструменту спрямовано на зміцнення європейської конкурентоспроможності та вирішення низки соціальних питань і дозволить мобілізувати критичну масу дослідницьких ресурсів та існуючих в Європі наукових досягнень. Розмір інтегрованих проектів буде відрізнятися залежно від потреб для досягнення очікуваних результатів, їхній бюджет коливатиметься від кількох мільйонів євро
до кількох десятків мільйонів. Кожен інтегрований проект повинен чітко визначати завдання, спрямовані на отримання науково-технологічних результатів.

- забезпечення участі ЄС у національних дослідницьких
програмах. Цей інструмент націлений на те, щоби пріоритети більшості національних дослідницьких програм країн-учасників співпадали з інтересами і завданнями ЄС у зазначеній сфері. Крім цього, важливим є підвищення впливу національних дослідницьких програм задля реалізації дослідницьких завдань ЄС шляхом підготовки гармонізованих робочих програм, оголошення спільних
конкурсів тощо.

Інституції ЄС на додаток до рамкових програм у галузі дослідництва та технологічного розвитку шукають нові засоби стимулювання з метою створення більш конкурентоспроможного економічного середовища, що ґрунтується на знаннях. Однією з нових спільних ініціатив ЄС та Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) є підтримка дослідництва та технологічних інновацій шляхом залучення кредитів та венчурного капіталу.

Зазначена ініціатива є частиною стратегії, визначеної у березні 2000 р. на Лісабонському саміті, де було проголошено мету - запровадження в Європі моделі подальшого розвитку економіки, що базується на знаннях. Нова ініціатива С1Б, підтримана ЄК та високо оцінена Європейською Радою, має назву «Інновація 2000» і фактично являє собою план дій з бюджетом від 12 до 15 млрд. євро плюс 1 млрд. євро — венчурний капітал для бізнесу, що працює у сфері інновацій. Цей план спрямований на розвиток малих та середніх підприємств і підприємництво (розповсюдження інновацій, інформаційних технологій та технологій у сфері зв'язку, розвиток людських ресурсів).

У процесі підготовки до прийняття Шостої рамкової програми ЄС в галузі дослідництва та технологічного розвитку Європейська Комісія затвердила Комюніке «Міжнародний вимір Європейського дослідницького простору». Зазначений документ передбачає удосконалення стратегії ЄК у галузі дослідництва та спрямування її на розвиток співробітництва з третіми країнами (у т. ч. Україною) та відкритість Європейського дослідницького простору для решти світу.

У попередніх документах ЄК щодо запровадження ініціативи Європейського дослідницького простору також наголошувалось на необхідності його відкриття для країн-партнерів ЄС. Це пов'язано, передусім, з визнанням ЄС потреби сьогодення щодо ширшого використання результатів міжнародного науково-технологічного співробітництва у просуванні політичних та економічних стосунків, зокрема з країнами-кандидатами та країнами Європейського економічного простору. Водночас нова стратегія міжнародної співпраці у зазначеній сфері дасть можливість подальшого розвитку стосунків з третіми країнами (у тому числі з Україною), що допоможе пожвавити діалог та підвищити рівень наукового та технологічного розвитку Європи в цілому.

У зв'язку з цим варто зазначити, що Європейський до­слідницький простір встановив новий політичний зміст щодо розвитку нової стратегії міжнародного наукового та технологічного співробітництва, яке базується на попередніх результатах проектів, запроваджених за участю ЄС.

Основними елементами, навколо яких буде побудовано нову стратегію, є:

- створення умов, за яких Європейський дослідницький простір стане не тільки найбільш привабливим місцем роботи для кращих учених світу, але й буде еталоном проведення та впровадження наукових досліджень світового зразка;

- створення умов для європейських дослідників та промисловців щодо доступу до наукової та технологічної баз і дослідницьких експериментів за межами Європи;

- використання наукових і технологічних досліджень в імплементації зовнішньої політики ЄС та політики розвитку;

- мобілізація наукових і технологічних ресурсів ЄС та третіх країн для своєчасного реагування на такі проблеми світового масштабу, як продовольча безпека, безпека довкілля (парниковий ефект, біорозмаїття, сейсмічні ризики тощо), охорона здоров я та запобігання хворобам, пов'язаним з бідністю.

Значна увага приділяється також мобілізації системи, інструментів та людських ресурсів задля досягнення відкритості Європейського дослідницького простору для вчених світу. Така відкритість для участі третіх країн, у свою чергу, допоможе подальшому розвитку наукової бази Європи та зміцненню її авторитету у світі. Більшість країн-учасників ЄС надає підтримку навчальним програмам і підвищенню мобільності вчених із третіх країн та здійснює спільну співпрацю над проектами.

Загальні щорічні витрати країн-учасників та країн Європейського економічного простору на двостороннє науково-технологічне співробітництво з третіми країнами становлять 750 млрд. євро; із зазначених коштів країни на теренах колишнього Радянського Союзу отримують приблизно 10%, або 75 млн євро. При цьому найбільш активною державою, яка інвестує кошти у розвиток науково-технічного співробітництва з країнами Центральної і Східної Європи та Росії, є Німеччина. Останнім часом почала виявляти активність щодо розвитку такої співпраці з ученими зазначеного регіону і Греція. У документі ЄК окремий розділ відведено пріо­ритетам науково-технічного співробітництва з новими незалежними державами. Зокрема, наголошується на подвійній меті такого співробітництва, передусім стабілізації дослідницького потенціалу зазначених країн та розв'язанні проблем, що становлять спільний інтерес (нерозповсюдження ядерної зброї, підтримання безпеки здоров'я та довкілля з огляду на промислові зміни, включаючи питання енергетики та ядерної безпеки).

У Комюніке ЄК пропонується також зміцнення та погодження політики у сфері досліджень з міжнародними організаціями, зокрема з Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), Світовою організацією здоров'я, Конференцією об'єднаних націй та ін. У зазначеному напрямі ЄС бачить свою мету у підвищенні власної участі та ролі в запровадженні стратегії сталого розвитку, попередженні глобального потепління, подоланні масштабної загрози розповсюдження інфекційних захворювань і спрямуванні досліджень на розв'язання проблем суспільства в цілому.

Серед кількох конкретних заходів, що пропонуються ЄК з метою досягнення зазначеного, особливу увагу привертає пропозиція щодо фінансування участі дослідників третіх країн у діяльності мережі майстерності (Network of excellence) та інтегрованих дослідницьких проектах, що будуть оголошуватись у рамках тематичних пріоритетів Шостої рамкової програми співтовариства. Окрім зазначеного, планується відкрити національні програми країн-учасників для міжнародного науково-технологічного співробітництва з третіми країнами відповідно до напрямків діяльності Шостої рамкової програми ЄС в галузі досліджень та технологічного розвитку. ЄК вважає, що користь від підвищення привабливості Європейського дослідницького простору та активізації співробітництва з третіми країнами отримають, насамперед, країни-учасники та співтовариство в цілому, що також сприятиме розв'язанню проблеми відтоку вчених з Європи у США. Канаду та Японію.

Поряд із цим талановиті дослідники з третіх країн можуть скористатися знаннями та досвідом, набутими країнами-учасниками, у розвитку науки і технологій у власній країні, що загалом сприятиме розвитку Європейського дослідницького простору в цілому.

Комюніке ЄК містить також рекомендації щодо збільшення бюджету міжнародного співробітництва на засадах, які Комісія запропонувала для Шостої рамкової Програми в галузі дослідництва та технологічного розвитку (на 25 %).

Підсумовуючи, варто зазначити, що прийняття такого документа свідчить про те, що сьогодні ЄК акцентує увагу на необхідності створення на базі досвіду та традицій європейського міжнародного науково-технологічного співробітництва моделі такого співробіт­ництва через запровадження Європейського дослідницького простору з міжнародним виміром. ЄК визнає, що задля досягнення зазначеного необхідно мати чітку та структуровану політику і відповідні інструменти її впровадження, зокрема:

- транснаціональний науково-технологічний діалог, скоординований з країнами-учасниками. та розвиток трансрегіонального наукового партнерства;

- мобільність учених між Європою та третіми країнами;

- науково-технологічне співробітництво, яке сприяє сталому розвитку та соціально-економічному прогресу усіх партнерів такого співробітництва.

Україна та ЄЄ реалізують окремі науково-технологічні програми у сферах спільного інтересу. Співробітництво між Україною та ЄС у галузі науки та технологій розвивається в різних напрямах та умовах і базується на співробітництві та конкуренції. Набуття чинності УПС поєдналося із початком реалізації П'ятої рамкової програми для науково-технологічної діяльності ЄС (1998 - 2002). В її межах в Україну. Росію та інші країни СНД було спрямовано програму ГМСО. Частку для СНД обмежили до 106 млн. євро на період 1999-2002 років: її було використано, в основному, для проектів INTAS (70 млн. євро) та ІNСО - Сореrnicus (36 успішних проектів у відповідь на заший П'ятої рамкової програми). Інші проекти П'ятої рамкової програми також були відкриті для учасників з України, але без фінансування ЄС.

Опираючись на вже набутий досвід, обидві сторони підготували та підписали 4 липня 2002 року Угоду між Україною та ЄС про наукове і технологічне співробітництво (Угода НТС) у рамках Шостого саміту Україна - ЄС у Копенгагені. Угода набула чинності 11 лютого 2003 р. і встановлює ширші рамки для співробітництва у сфері науки та технологій.

Вона надає українським організаціям можливість участі, на умовах послідовності - проект за проектом, у різних проектах ЄС у сфері науки та технологій найрізноманітніших галузей. Будь-які гранти, фінансові та інші внески ЄС у рамках наукового і техно­логічного співробітництва між Україною та ЄС звільняються Україною від митних платежів, будь-яких податків та зборів, ПДВ, податку на прибуток та інших податків подібної дії. Україна вирішила питання оподаткування грантів та імпортованого обладнання в рамках програми ІNТАS в Україні, особливо, що стосується імпортного мита. Подальший прогрес досягатиметься обома сторонами через пролонгацію Угоди НТС на додатковий п'ятирічний період. Для України на даний момент найвищим пріоритетом у цій сфері є відкриття Інноваційного центру для забезпечення ширшого співробітництва з ЄС у науково-технологічній сфері та сфері передачі технологій.

В Україні успішно функціонує Український науково-технологічний центр (УНТЦ), створений у 1994 р. ЄС продовжив дію угоди про УНТЦ у 1998 році. У 2002 р. Угоду про УНТЦ ратифікував Уряд України після того, як його статут було доповнено статтею про захист прав інтелектуальної власності. Загальний внесок ЄС у цей міжнародний центр дозволяє фінансувати близько 20 проектів, що реалізуються колишніми військовими науковцями, вченими, які володіють знаннями про зброю масового знищення та ракетну техніку. Фонди використовуються також для підтримки намагань науковців спрямувати свою діяльність у мирні науково-дослідні розробки. Обидві сторони визнали важливість дотримання зобов'язань у рамках Угоди про УНТЦ для забезпечення ефек­тивного та безпроблемного функціонування Центру.

Стосовно України, з огляду на розширення ЄС та концепцію «Ширшої Європи», Директор Гендиректорату зовнішніх стосунків Х. Мінгареллі підкреслив, що допомога надаватиметься відповідно до зростаючих можливостей, пов'язаних із майбутнім розширенням ЄС, в тому числі у сфері транскордонного співробітництва. За­значене знайшло підтвердження у зростанні обсягів та розширенні сфер надання технічної допомоги ЄС, визначених у проекті Індикативної програми ТЛСІС на 2004-2006 рр., обговорення та узгодження якої проводилося влітку 2003 року.

Для України, як і для інших країн СНД, у рамках науково-дослідницьких програм ЄК планується впровадження нових механізмів, що передбачає і здійснення спільних дослідницьких проектів з українськими партнерами на паритетних умовах. Політика ЄС у сфері науки і технологій щодо співпраці з третіми країнами, в тому числі й Україною, зазнала значних змін: створено рівноправні умови країнам-учасникам, країнам-кандидатам та третім країнам для участі у програмі, припинено практику застосування окремих умов та оголошення специфічних проектів для третіх країн.

Стосунки між Україною та ЄС у сфері дослідництва про­довжують динамічно поглиблюватися.

Проте, аби цей процес продовжувався і надалі, необхідно кардинально поліпшити фінансування науки шляхом як збільшення бюджетних видатків, так і залучення позабюджетних асигнувань. Першочергової державної підтримки потребує фундаментальна наука, що є основою створення власних високих технологій і важ­ливим чинником оновлення наукового потенціалу. Необхідно зміцнити правові засади діяльності Національної академії наук України, посилити її роль у координації фундаментальних наукових досліджень, виробленні та проведенні державної політики в цій сфері.

На сучасному етапі актуалізується проблема зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ, забезпечення їх комп'ютерною технікою, новітнім обладнанням та приладами, створення належно оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.

Необхідно підвищувати рівень комерціалізації результатів наукових досліджень, зменшувати інноваційні ризики високотехнологічних підприємств та венчурного капіталу за допомогою спеціальних фондів, ввести у практику державне замовлення на впровадження у виробництво пріоритетних інновацій.

Потребує удосконалення та розширення правова база інноваційної діяльності; міжнародної науково-технологічної кооперації; регулювання ринку інновацій; оцінки інтелектуальної власності, експорту й імпорту продукції, виробленої з її застосуванням; податкового, кредитного та страхового сти­мулювання інноваційних підприємств і організацій.

Визначальні складові інноваційного розвитку - інтеграція науки та виробництва, об'єднання промислового, банківського і торговельного капіталу у потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідно організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення фінансово-промислових груп, зокрема транснаціональних, а також горизонтальних та вертикальних холдингових компаній, науково-технічних центрів, технополісів, технопарків. У перспективі вони стануть стрижнем науково-технологічного та інноваційного процесу. Окремі з таких структур можуть формуватися і розвиватися через механізми вільних економічних зон.

Необхідно вжити усіх необхідних заходів для збереження кадрового потенціалу науково-технічної сфери, заохочення молоді до участі в науковій та науково-технологічній діяльності, зокрема шляхом поповнення наукових організацій фахівцями, підготовленими за державним замовленням. Потрібно запровадити спеціальні гранти для молодих учених, створити спеціалізовані ради для захисту кандидатських і докторських дисертацій з новітніх спеціальностей, ширше практикувати підготовку кадрів вищої кваліфікації в зарубіжних навчальних закладах.