Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Основні підходи та етапи формування зони європейської вищої освіти

Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвро­пейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати шість ключових позицій щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1. Введення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести два цикли навчання. Перший триває, зазвичай, від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ЕСТS (Європейська система перезарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. Виконання попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачаються зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування задля користі усієї Європи. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації
визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним з пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.

7. Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв'язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями.

8. Забезпечення тісніших зв'язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загально­європейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.

9. Зростання зацікавленості інших країн світу у роз­витку загальноєвропейського простору вищої освіти. В свою чергу Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.

Таблиця 3.1.

Хронологія подій Болонського процесу

 

 

Дата	Місце проведення	Подія
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію.
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації та оцінювання у вищій освіті.
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - І» на замовлення СRЕ, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять до ЕU, за фінансової підтримки ЄС.
18-19 червня 1999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.
8-10 лютого 2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар «Акредитація / Надання законної сили».
14-15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу.
16-17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу».
1-3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження.
2-4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта».
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу.
10-12 бе­резня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи «Втілення В життя Болонської декларації».
13-14 бе­резня 2001 року	Белград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу.
22-25 бе­резня 2001 року	Ґетеборг, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок в Європі.
29-30 бе­резня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій, прийняття спільного документа.
9 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва у Болонському процесі.
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.
26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті -II» за фінансової підтримки ЄС і ЕТF.
6-8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.
10-16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-а зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі.
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
18-19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ЕNIC і NАRIС та прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі».
5-8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція ЕАІЕ, розгляд питань Болонського процесу.
1 -2 березня 2002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських та дотичних до них наук; компетенція випускників.
21-23 травня 2003 рік	Грац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій.
19-20 ве­ресня 2003 рік	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Велика хартія університетів

Болонья, Італія 18 вересня 1988 року

Преамбула

Ректори європейських університетів, які зібралися в Болоньї з нагоди дев'ятисотліття найстарішого у Європі університету за чотири роки до остаточного скасування кордонів між країнами ЄСі підписалися нижче, висловлюючи надію на перспективу розширення співробітництва між усіма європейськими націями, переконані в тому, що народи ідержави мають, як ніколи раніше, усвідомити роль, яку університети будуть покликані відіграти усуспільстві; що змінюється і стає дедалі інтернаціональнішим, вважають, що:

1) на завершальному етапі цього тисячоліття майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знань та досліджень, якими є університети;

2) завдання університетів щодо поширення знань серед нових поколінь передбачає, що в сучасному світі вони мають служити суспільству в цілому і; зокрема, робити значний внесок у подальшу освіту заради культурного, соціального й економічного майбутнього суспільства;

3) університети повинні забезпечити майбутнім поколінням освіту і виховання, що сприяло б справжній гармонії навколишнього середовища та самого життя.

У зв'язку з цим проголошується перед усіма державами та перед совістю всіх націй основні принципи, що мають відтепер і назавжди бути основоположними для університетів.

Основні принципи

1.Університет — автономна установа в суспільствах з різною організацією, що є наслідком розходжень у географічній та історичній спадщині. Університет створює, вивчає, критично осмислює та передає культуру за допомогою проведення досліджень і навчання.

Щоб відповідати вимогам сучасного світу, його дослідницька та викладацька діяльність має бути морально й інтелектуально "незалежною від будь-якої політичної й економічної влади.

2. Викладання та дослідницька робота в університетах
повинні бути неподільні з тим, щоб навчання в них відповідало постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, науковим досягненням, що змінюються.

3. Оскільки свобода викладання, досліджень і навчання є
основним принципом університетського життя, то як керівні
органи, так і університети, кожний у межах своєї компетенції, повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги.

Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритим для діалогу, університет стає, таким чином, ідеальним місцем зустрічі викладачів, які здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їх удосконалення за допомогою досліджень та інновацій, та студентів, які мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

4.Університет є хранителем традицій європейського гу­манізму, тому він постійно прагне до досягнення універсаль­ного знання, перетинає географічні та політичні кордони, за­тверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.

Засоби

Реалізація цих завдань у світлі вищевикладених принципів потребує наявності ефективних засобів, що відповідають сучасним умовам.

1. Для забезпечення свободи досліджень і викладання всім членам університетської спільноти слід надати необхідні засоби.

2. Потрібно брати на роботу викладачів і визначати їх статус відповідно до принципу неподільності дослідницької та викладацької діяльності.

3. Кожен університет, з урахуванням конкретних обставин, має гарантувати своїм студентам дотримання свобод і умов, за яких вони могли б досягти своїх цілей у культурному розвитку знань.

4. Університети, особливо європейські, розглядають взаємний обмін інформацією та документацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти як основний елемент постійного розвитку знань.

Тому, як і на початку своєї історії, вони стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також розглядають загальну політику в питанні рівного статусу, звань, іспитів (без упередженого ставлення до національних дипломатів) і присудження стипендій як необхідний інструмент для здійснення своєї місії в актуальних на сьогодні умовах.

Ректори, що підписалися нижче, від імені своїх університетів беруть на себе зобов’язання зробити все від них залежне для того, щоб кожна держава, а також зацікавлені наднаціональні організації формували свою політику, спираючись на положення цієї Великої хартії, яка висловлює одностайне бажання кожного університету, вільно визначене та проголошене.