Стратегічні завдання розвитку освіти України

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами.

Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об'єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж врахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває загальнопланетарного характеру та охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись на достойне місце у світовому спів­товаристві.

Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки - утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріори­тетності цих сфер та фактичне її забезпечення. Позитивні зрушення тут в останні роки завдяки позиції Президента України, законодавчій діяльності Верховної Ради України, діям Уряду очевидні. Це проявилося і в зростанні заробітної плати освітянам та науковцям лише у 2003 - на початку 2004 рр. на 44%, і в збільшенні вдвічі з 1 липня 2004 р. стипендії студентам та учням профтехосвіти, і у виділенні коштів для закупівлі сучасного обладнання для НАН України. Однак усі ці дії можна розглядати лишень як перші кроки. В найближчі роки заплановано довести фінансування науково-технічної сфери до 1,7% ВВП задля того, щоб наблизитися до країн ЄС, які визначили на 2010 рік сумарне

фінансування науки за рахунок усіх джерел у розмірі 3% від ВВП. В освіті ставиться завдання практично подвоїти нинішні 4,3% ВВП, аби бути конкурентоспроможними з європейськими країнами.

Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, щоб готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності у XXI столітті. Основні напрямки модернізації визначено у Національній доктрині розвитку освіти, схваленій II Всеукраїнським з'їздом освітян і затвердженій Указом Пре­зидента України у 2002 році.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

Перше, Суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї функції навчального процесу з'являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити в учня, студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформувати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Такою вона і повинна стати. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті: це і прийнятий Урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і старшої школи, це і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів, це і нові за змістом і сутністю програми та підручники тощо.

Друге завдання - модернізація освіти. Глобалізація світу, його інформаційна багатоманітність обумовлюють включення людини у незрівнянно складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин, що суттєво ускладнює життєву поведінку людини. Тому освіта повинна готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалась у житті не страхом, а власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Ось чому здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей кожної особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.

Третє завдання в модернізації освіти полягає у переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчальний заклад, що має в аудиторіях лише дошки, парти та підручники, відходить у минуле. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. Останнім часом зроблено суттєві зрушення в комп'ютеризації. Сьогодні у країні комп'ютеризовано 54% середніх шкіл, з них сільських - 45%.

Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження ви­робництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничих і технологічних наук.

Четверте завдання полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Тут є два підзавдання. Одне полягає у забезпеченні знання державної мови. Сьогодні 75% дітей у школах навчаються українською мовою, решта — вивчають державну мову. Проблем тут у певних регіонах України чимало; і обумовлені вони, передусім, відсутністю україномовного середовища. Друге, в сучасному глобалізованому світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом. Ось чому поряд з ґрунтовним вивченням української, рідної мови, в освіті робляться кроки щодо забезпечення вивчення іноземних мов. Уже два роки, як в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-ого класу. Згідно з новими навчальними планами буде можливість вивчати з 5-ого класу ще одну іноземну мову або мову національної меншини.

Щодо розвитку вищої освіти, то стратегічні цілі обумовлені її новими функціями у сучасному світі. Вища освіта сьогодні не є виключно засобом підготовки фахівців для народного господарства. Отримання вищої освіти, окрім цього, стає все більш обов'язковим етапом у розвитку людини; у суспільстві створюється необхідний інтелектуальний потенціал, а відтак - передумови для впровадження науково-інформаційних технологій, переходу до інноваційної економіки. В Україні в останні роки досягнуто суттєвих показників. Якщо в 1990 році, тоді ще в УРСР, навчалося 176 студентів на 10 тис. населення, то сьогодні - 385.

Важливою проблемою залишається якість вищої освіти. Призупиняється діяльність відокремлених підрозділів ВНЗ, в яких не забезпечується належний рівень якості. Водночас продов­жується робота з оптимізації співвідношення підготовки фахівців. Усі додаткові місця державного замовлення, а за останні 3 роки їх число зросло на 15%, виділено для спеціальностей, пов'язаних з науково-інформаційними технологіями та реальним виробництвом.

Одне з важливих завдань - приєднання до Болонського процесу. Альтернативи цьому курсу для України немає. Отже, приєднання до Болонського процесу та й безпосередні внутрішні інтереси потребують суттєвого збільшення ролі університетської науки.

Вища школа зазнає і певних структурних змін. Так, на початку становлення нашої державності практика залучення технікумів до структури вищої освіти, з одного боку, привела до самодискредитації вітчизняної вищої освіти, а з іншого - зменшила можливості для успішної роботи самих технікумів. Тому планується вилучити технікуми зі складу вищої школи і створити на їхній основі самостійний напрямок - базову професійну освіту, яка продовжить підготовку молодших спеціалістів і буде знаходитися між профтехосвітою і вищою освітою.

Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху інноваційного розвитку економіки у контексті науково-технічноїдіяльності. Вони зводяться до таких позицій:

• попит на наукоємну вітчизняну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

• як державні, так і недержавні фінансові інституції неактивно орієнтовані на інвестування інновацій;

• недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності;

• відсутня система підвищення кваліфікації, яка б адекватно реагувалана сучасні вимоги щодо здатності та готовності кадрів до впровадження інновацій.

До науково-технічної сфери необхідно активно включати бізнес і ринок. З метою подальшого залучення коштів вітчизняних і зарубіжних інвесторів у наукові дослідження, розробки та впровадження у виробництво нових наукоємних технологій необхідно якнайшвидше удосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій, інтелектуальної власності. Безумовно, потребує нових зусиль інтеграція освіти і науки.

Ці та інші дії, безперечно, сприятимуть зростанню внеску освіти і науки в структурно-інноваційну перебудову економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства.