Хроніка розвитку Американської асоціації маркетингу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Хроніка розвитку Американської асоціації маркетингу



1915 р. — Створення Національної асоціації викладачів курсу реклами (НАВР)

1931 р. — Створення Американського товариства маркетингу 1933 р. — НАВР стає Національною асоціацією викладачів курсу маркетингу (НАВМ)

1936р. — Вихід у світ першого випуску журналу «Маркетинг» (спеціальне видання НАВМ та Американського товариства маркетингу)

1937р. — Створення Американської асоціації маркетингу (ААМ) через злиття НАВМ та Американського товариства маркетингу

1940 р. —1 ААМ налічує 817 членів та 11 відділів 1950 р. — ААМ налічує 3800 членів 1959 р. — ААМ налічує 7000 членів

1964 р. — вихід у світ першого випуску журналу «Маркетингові до­слідження»

1967 р. — опубліковано перший випуск «Маркетингових новин» 1970 р. — ААМ налічує 18380 членів та 253 відділення 1981 р. — ААМ налічує 43000 членів та 450 відділень 1986 р. — ААМ починає видання журналу «Медичний маркетинг» 1990 р. — ААМ починає видання журналу «Публічна політика і маркетинг»

Треба сказати, що окремі елементи маркетингу були відомі людству ще з давніх-давен. Але саме в США внаслідок поширен­ня конкуренції, підвищення поінформованості і досвідченості споживачів, зростання виробничих можливостей і потреб, стано­влення ринку споживачів (тобто ситуації, коли попит менший за пропонування товарів) окремі елементи маркетингу було об'єд­нано н систему, апробовано відповідні маркетингові концепції та організаційні структури.

За час свого існування концепція маркетингу пройшла трива­лий шлях еволюційного розвитку (табл. 1). Знання етапів такої еволюції має не тільки історичне значення: воно дає змогу, по-перше, зрозуміти логіку розвитку маркетингу як процесу послі­довного нарощування зусиль підприємства з освоєння своїх ці­льових ринків; по-друге, правильно вибрати необхідну і достат­ню на даний час маркетингову концепцію підприємства на підставі його потенціалу й умов бізнес-середовища; по-третє, за­здалегідь підготуватись до переходу на наступну, більш розвине­ну концептуально, маркетингову базу розвитку.

Основні етапи еволюції концепції маркетингу наведено в табл. 1.

На першому етапі маркетинг вважали допоміжною функцією, оскільки головною проблемою було виробництво товарів. Еконо­міці США того часу була притаманна наявність ринку продавців (попит на товари перевищував їх пропонування). Споживачі бажа­ли придбати буквально все, що вироблялося. Дж.-Б. Сей, францу­зький економіст, так визначив суть тогочасного бізнесу: «Вироб­ництво створює свої основні потреби». Така ситуація породжувала в підприємців уявлення про те, що товари продаватимуть себе са­мі, а тому маркетинг фокусував увагу на збільшенні обсягів виро­бництва традиційної продукції обмеженого асортименту, на розви­тку існуючих виробничих потужностей, економії на масштабах тощо. Саме тому ця концепція і дістала назву виробничої.

Головним результатом використання виробничої концепції стало насичення ринку товарами, формування ринку споживачів (пропонування товарів перевищило попит на них). Тому на на­ступному етапі актуальним стало прирощення зусиль для поліп­шення якості товару: його функціональних характеристик, асор­тименту, упаковки, дизайну тощо. Таку концепцію називають товарною.

На третьому етапі особливу увагу підприємців привертають системи збуту продукції. Маркетинг розглядають як галузь при­кладної економіки, предметом котрої є система розподілу вироб­леної продукції. Ясна річ, що такий погляд сприяв значному збі­льшенню кількості торгових агентів, розробленню нових методів і способів торгівлі, каналів розподілу і т. п. Управління виробни­чо-збутовою діяльністю спрямовувалось на подолання складно­щів і перепон, які почали поставати на шляху руху товарів від місць їхнього виробництва до місць споживання, на активний пошук споживачів, організацію агресивного прибуткового збуту, виходячи із можливостей товаровиробників. Звідси і назва кон­цепції — збутовий маркетинг.

Після Другої світової війни розвиток концепції маркетингу набуває якісно нового спрямування. За переходу до ринкової кон­цепції змінюється орієнтація підприємницької діяльності. Якщо досі її було орієнтовано на розв'язання внутрішніх проблем під­приємства (збільшення обсягів виробництва і збуту, підвищення прибутковості і рентабельності), то нині ринковий, а згодом і стратегічний маркетинг, починають орієнтуватися на потреби і запити споживачів, реальні і потенційні можливості ринку. Інак­ше кажучи, стався радикальний перехід від принципу «збут того, що продукує підприємство» до принципу «продукування того, що може знайти збут».

Якісно нове спрямування означало і перехід від епізодичного чи інструментального маркетингу до його системних комплекс­них форм. Сферою уваги маркетингу стає не тільки збут, а й управління — спочатку виробництвом товарів, а потім і ринко­вою діяльністю підприємства в цілому.

На четвертому етапі розвитку концепції маркетингу виробницт­во починає поступово підпорядковуватись маркетинговому керів­ництву. У цей період розвивається внутрішньофірмове планування, закладаються основи поелементного аналізу збутової діяльнос­ті, вивчення поведінки споживачів, сегментування ринку. Основні засади маркетингу починають поширюватись і в Європі.

На сучасному (п'ятому) етапі розвитку концепції маркетингу (із середини 70-х років XX ст.) маркетинг розглядають як систе­му уявлень про поведінку сторін, які беруть участь у процесах обміну товарами. Відповідно до сучасної (стратегічної) концепції вся діяльність підприємства, у тому числі здійснювані ним про­грами капіталовкладень, виробництва, науково-технічних дослі­джень, використання робочої сили, збуту, сервісного обслугову­вання, має обов'язково базуватись на точному знанні потреб споживачів цільового ринку, а вже відтак — на оцінюванні та врахуванні всіх умов виробництва і збуту в найближчий час і на перспективу. Найважливішою умовою сучасного маркетингу стає виявляння нових, іще не задоволених потреб чи нових форм за­доволення вже відомих потреб, орієнтація виробництва саме на такі потреби і завдяки цьому випереджання конкурентів. Сучасне ділове мислення виходить з того, що ринок збуту є вихідним пунктом усієї ділової активності підприємства. У зв'язку з цим маркетинг інтегрує і координує всі функції на підприємстві, на­цілюючи їх на ринок збуту.

Поява нових, сучасніших концепцій маркетингу не означає, що попередні зникають безслідно. У сучасній ринковій економіці

трапляються практично всі названі тут концепції. Річ у тім, що кожен підприємець працює за принципом розумної достатності. Якщо спрацьовує концепція нижчого рівня, то використовують саме її, оскільки це забезпечує певну економію коштів (концепція вищого рівня завжди є дорожчою). Але підприємцеві треба зав­жди пам'ятати, що надійде час, коли він змушений буде перейти до наступної, більш розвинутої маркетингової концепції.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МАРКЕТИНГУ

Маркетинг як наука і як практична діяльність оперує низкою понять. Серед них головними є такі.

Потреби— це специфічний стан людини (групи людей чи су­спільства в цілому), який постає через те, що, по-перше, людина існує сама по собі як біологічна істота, по-друге, вона є частиною суспільної системи і, по-третє, вона завжди взаємодіє з навколи­шнім середовищем, тобто суспільством та природою. Потреби — це суб'єктивне відчуття недостатнього задоволення, завжди по­в'язане з намаганням людини позбутися чи принаймні зменшити відчуття. Це намагання стає рушійною силою поведінки індиві­дуума на ринку.

Економічна теорія дотримується стосовно потреб нейтраль­ної позиції, пояснюючи це тим, що потреби визначаються пе­редовсім природою людини, а значить, мають предекономічне походження. Інакше кажучи, потреби постають та існують не­залежно від волі чи бажання підприємця, який лише намага­ється їх розпізнати, указати на них споживачеві чи задоволь­нити їх.

Першу маркетингову класифікацію потреб було розроблено ще 1938 року Мерреєм. Згідно з цією класифікацією потреби за­лежно від їх походження поділяються на первинні (родові або фі­зіологічні) та вторинні (соціально-культурні), від ставлення до них індивіда — на позитивні (ті, що приваблюють) та негативні (ті, що відштовхують), від міри конкретного виявлення — на явні та латентні, від міри зв'язку з інтроспективними процесами інди­відів — на усвідомлені та неусвідомлені, від джерела стимулю­вання задоволення цих потреб — на залежні від внутрішнього та зовнішнього середовища, від стану, в якому вони перебувають — на рефракторні (жодний стимул не сприяє їхньому збудженню), стимульовані (потреба пасивна, але може бути збуджена) і акти­вні (діючі).

Отже, на відміну від економічної теорії маркетинг виділяє особливу категорію стимульованих потреб, які можуть бути по­кликані до життя підприємцями.

Найвідомішою і найширше використовуваною є створена у 40-х р. XX ст. американським ученим А. Маслоу теорія, згідно з якою всі потреби людей розподіляються на дві категорії та п'ять рівнів. При цьому А. Маслоу не тільки класифікував по­треби, але й розмістив їх у чіткій ієрархічній послідовності (рис. 1). Однак, якщо межу задоволення первинних життєвих потреб людини більш-менш чітко визначено, то вторинні по­треби належать до вищого рівня і різниця між ними вже не та­ка чітка. Потреби вищого рівня стають потужним фактором поведінки людини тільки тоді, коли будуть задоволені потреби нижчого рівня.

Існують і інші теорії потреб. Так, в основу теорії Мак-Клелланда покладається уявлення про те, що людям властиві по­треби влади, успіху і причетності.

Потреби влади — це бажання впливати на інших. Людям, що в них ця потреба домінує, притаманні відвертість, енергійність.

Вони не бояться конфронтації, сміливо обстоюють свої позиції, вимагають уваги до себе від інших.

Потреби успіху задовольняються в процесі доведення роботи до успішного завершення. Такі люди не схильні занадто ризику­вати, але полюбляють ситуації, коли можуть взяти на себе особи­сту відповідальність.

Потреби причетності створюють зацікавлення у спілкуванні з іншими людьми, прагнення до налагодження дружніх стосунків, надання допомоги іншим.

За теорією Герцберга потреби й поведінка людей формуються через взаємодію двох груп чинників.

До першої групи належать чинники, залежні від навколиш­нього середовища, до другої — мотивація поведінки, пов'язана з характером і змістом роботи, можливим успішним просуванням по службі, визнанням та схваленням результатів роботи, високою мірою активності, можливістю творчого та ділового зростання. Згідно з теорією Герцберга за браком чи недостатньою кількістю факторів першої групи починається незадоволення роботою. Водночас, якщо ці фактори наявні і достатні, то самі по собі вони не породжують такого задоволення і не можуть мотивувати лю­дину до будь-чого. На відміну від цього брак чи неадекватність мотивації (факторів другої групи) не спричиняються до незадо­волення роботою. Але їхня наявність повною мірою породжує задоволення і мотивує робітників до підвищення ефективності діяльності.

Якщо теорії Меррея і Маслоу мають універсальний маркетин­говий характер, то теорії Мак-Клелланда та Герцберга можуть бу­ти використані лише щодо специфічного товару — робочої сили.

Цінності— це важливі і значущі з погляду конкретної лю­дини предмети, дії, спосіб життя, ідеї і т. п.; це загальні переко­нання стосовно того, що добре, що погано або що є несуттєвим у житті. Цінності визначаються культурою суспільства, органі­зації й окремої людини і завжди існують у вигляді відповідних систем. Цінності можуть бути особисті і соціальні, матеріальні і духовні.

Згідно з теорією Рокича існують два типи цінностей: терміна­льні та інструментальні. Термінальні цінності — це переконання людей щодо мети і кінцевого стану, до якого вони намагаються наблизитись (наприклад, щастя, добробут, знання тощо). Інстру­ментальні цінності — це уявлення про бажані методи поведінки з метою досягнення термінальних цінностей (наприклад, відпові­дальність, сміливість, талант, самоконтроль тощо).

Кайле визначив вісім сумарних цінностей, які можна в належ­ний спосіб виміряти, а саме: самоповага, безпека, стосунки, від­чуття гордощів від досягнутого, задоволення собою, повага з бо­ку інших, належність (до чогось — соціальної групи, партії іншої певної спільноти тощо), радість.

Найвдалішою (чи принаймні найуживанішою) у маркетингу є теорія споживчих цінностей, створена у 1991 р. Шетом, Ньюма-ном та Гроссом. Тут усі цінності кваліфіковані за п'ятьма група­ми залежно від того, що саме зумовлює корисність блага. Отже, маємо цінності:

— функціональні — корисність блага зумовлено його здатніс­ тю відігравати певну утилітарну роль;

— соціальні — корисність блага зумовлено його асоціюван- ням з певною соціальною групою;

— емоційні — корисність блага зумовлено його здатністю збуджувати почуття чи ефективну реакцію;

— епістемічні* — корисність блага зумовлено його здатністю збуджувати цікавість, створювати нові поняття чи задовольняти потяг до знань;

— умовні — корисність блага зумовлено специфічною ситуа­ цією, що в ній діє той, хто здійснює вибір.

Як правило, споживча цінність товару формується як баланс двох груп факторів (рис. 2). Детермінанти системи цінностей по­стачальника зображено на рис. 3.

Побажання (запити)— це зовнішня форма виявлення потреб, тобто потреби, які набрали конкретної специфічної форми згідно із особистістю індивіда та його системою цінностей. Якщо потреби мають передеконом ічне походження, то побажання людей зале­жать від волі і поведінки підприємців і можуть формуватись ними. Побажання споживачів можна трактувати як у вузькому (по­пит на конкретні товари чи послуги), так і в широкому розумінні цього слова: наприклад, основними побажаннями промислових споживачів є термін поставки (її своєчасність), специфікація (відповідність поставленого асортименту замовленому), кількість та якість продукції, її цілість (збереження в процесах транспорту­вання), розміщення (доставка в потрібне місце), компетентність постачальників, їхня лояльність.

Основними побажаннями кінцевих споживачів є спокій і без­пека, розв'язання їхніх проблем, зручність, можливість спілку­вання з продуцентом чи продавцем, партнерські стосунки з ним, якість товару, якнайбільший рівень задоволення ним, післяпро­дажні гарантії тощо.

Попит— це побажання споживачів з урахуванням їхньої ку­півельної спроможності. По суті, саме з цим поняттям повсяк­денно має справу підприємець, виконуючи тактичні та операційні маркетингові завдання. Розрізняють кілька видів попиту на това­ри, зокрема:

— негативний — покупець може, але не хоче купувати товару, оскільки ставиться до нього негативно (низька якість, недостат­ній сервіс тощо);

— нульовий — покупець може купити, але не купує товару, оскільки ставиться до нього байдуже або взагалі не знає про його існування;

— що постійно зменшується — обсяги закупівель спадають (як правило, через утрату товаром ринкової привабливості);

— непостійний (нерегулярний, сезонний) — обсяги закупівель товару зазнають значних коливань протягом року;

— креативний — попит на товари, яких нема на ринку;

— латентний (що зароджується) — попит, що виявляється тільки у вигляді запитів або незначної кількості закупівель;

— повноцінний — досить високий з погляду комерційної ви­ годи продавця;

— оманливий — повноцінний у короткий проміжок часу, але такий, що не має перспектив;

— ажіотажний — досить високий, але штучно створений і то­ му нетривалий;

— небажаний (нераціональний) — на товари, небажані з етич­ них міркувань або соціальних стандартів суспільства (алкоголь, тютюнові вироби);

— повсякденний (перманентний) — майже постійні обсяги продажу за короткі проміжки часу (день, тиждень);

— особливий — на унікальні товари;

— інфляційний — на товари, які купують для збереження грошей від знецінення.

Загалом існує дев'яносто типів виміру попиту (рис. 4).

Усі ці поняття маркетингу (потреби, цінності, побажання і по­пит) як система є основними орієнтирами підприємницької дія­льності (рис. 5). Орієнтація підприємців не на окремі елементи, а на систему в цілому допомагає:

— зрозуміти причини і логіку з'явлення чи зникнення попиту;

— керувати попитом, розвивати його завдяки впровадженню відповідного інструментарію маркетингового впливу (маркетин­ гових програм);

— формувати і розвивати попит на нові товари;

— створювати нові цільові ринки (групи споживачів, які ра­ ніше не були користувачами тієї чи іншої продукції);

— орієнтувати свою діяльність на попит, що ґрунтується на стійких, постійних потребах.

Товар— це все, що може задовольнити потребу або побажан­ня і пропонується ринкові з метою привернення уваги, придбання, використання чи споживання (вироби, послуги, особистості, полі­тичні партії, ідеї, види діяльності, земельні ділянки тощо).

Маркетингова діяльність є значно ефективнішою, коли її ди­ференційовано, а тому вся сукупність товарів має бути у відпові­дний спосіб класифікованою. Відповідно до цього маркетингова класифікація товарів поділяє їх на такі групи:

за призначенням — товари виробничого та споживчого попиту;

за терміном використання — товари короткотермінового та тривалого використання;

за способом виготовлення — стандартні та унікальні товари; за рівнем ринкової новизни — традиційні, модифіковані, то-вари-новинки;

за характером використання та рівнем ціни — товари регу­лярного та вибіркового попиту, престижні товари, предмети роз­кошів.

Товари споживчого попиту можна додатково класифікувати за такими групами:

› товари повсякденного попиту: їх купують регулярно, як правило, не обмірковуючи їхньої ціни чи якості і не порівнюючи їх з подібними товарами; виокремлюють три їхні різновиди — основні товари (придбаваються постійно, не спричиняють сумні­вів стосовно ціни, якості і призначення); товари імпульсивної ку­півлі (прості дешеві товари, які споживач купує випадково, під впливом неусвідомленого внутрішнього імпульсу); товари для екстрених випадків (наприклад, патентовані ліки);

› товари попереднього вибору: перед купівлею споживач по­ рівнює їх з іншими подібними товарами за показниками якості, ціни, зовнішнього вигляду, міри задоволення потреб тощо;

› товари специфічного попиту: унікальні та марочні товари, які часто відносять до категорії престижних або предметів роз­ кошів;

› товари пасивного попиту: про них споживач нічого не знає або не замислюється над необхідністю їх придбання.

Товари виробничо-технічного призначення також можна умо­вно поділити на кілька груп:

› сировина — продукція добувних галузей промисловості та сільського господарства;

› матеріали — продукція переробних галузей промисловості;

› напівфабрикати — вироби, які перебувають на кінцевих етапах виготовлення;

› комплектувальні вироби — готові вироби, що використовуються як складові для різних агрегатів;

› будинки і споруди;

› допоміжне обладнання і матеріали.

Різновидом товарів є послуги,тобто результати певних дій, що дають корисний ефект. Розрізняють послуги з технічного об­слуговування і ремонту, консультативні, лізингові, виробничі (підготовка сировини чи матеріалів для виробничого споживан­ня), навчальні, транспортні, інформаційні, рекламні, аудиторські, юридичні та інші.

Послуга як товар має низку особливостей, що позначаються на її маркетингу, як от:

— нематеріальність — послугу неможливо випробувати за­здалегідь (до її придбання);

— зміна її якості в часі (якісна нестабільність через залучення в різний час різних людей до надання послуги);

— невіддільність від постачальника;

— неможливість зберігання (нагромадження запасів). Маркетингова класифікація послуг передбачає їхній розподіл

залежно від:

— способу виконання — надання машинами чи людьми;

— присутності клієнта — обов'язкової чи ні;

— мотивів отримання — для задоволення особистих чи діло­ вих потреб;

— мотивів постачальника — комерційних чи некомерційних;

— форми надання — індивідуальної чи масової (споживач — організація чи споживач — окрема особа);

— матеріальності форми — відчутної чи невідчутної. Вартість— це комплексне поняття, яке включає споживчу

вартість та вартість споживання. Споживча вартість оцінюється якістю товару, його цінністю, створенням певної користі для споживача. Щоб отримати цю користь, покупець має чимось по­жертвувати. Грошовим виразом вартості товару є його відпускна ціна. Вартість споживання — це витрати на експлуатацію чи ко­мерційне використання товару, тобто на його технічне обслуго­вування та ремонт.

Задоволення— це факт вибору споживачем певного товару із сукупності інших подібних до нього. Вибраний товар дає задово­лення, якщо має найвище з можливих значення корисності і за­безпечує завдяки цьому досягнення високого рівня задоволення потреб (рис. 6).

Згідно з таким уявленням рівень задоволення визначається зі­ставленням позитивних якостей товару і сподівань споживачів. Коли позитивні якості товару перевищують сподівання — можна казати про задоволення.

Існують два типи задоволення товаром:

— функціональне — задоволення від придбання товару з більш високими функціональними характеристиками;

— психологічне — задоволення від придбання товару, що значно підвищує престиж покупця, поліпшує його імідж.

Задоволення потреб споживачів відбувається через здійснення обміну.

Обмін— це акт отримання від певного об'єкта того чи того блага з пропозицією натомість чогось іншого. Розрізняють барте­рний (товар — товар) і товарно-грошовий обмін (гроші — товар чи товар — гроші).

Комерційний обмін цінностями між двома сторонами назива­ють угодою. Угода має місце тоді, коли кожен з її учасників ви­знає, що вона є вигідною для нього, тобто дає йому бажаний по­зитивний результат.

Для здійснення процесу обміну необхідні три умови: домов­леність про цінність предмета; комунікація сторін; передавання цінностей.

Ринок— це інститут чи механізм, який об'єднує покупців і продавців товарів чи послуг, де покупці хочуть і спроможні щось купити, а продавці — заінтересовані в продажу товарів і згодні на обмін.

Як було вже сказано, залежно від співвідношення попиту і пропонування розрізняють ринки продавців (попит на товари пе­ревищує їх пропонування) і покупців (пропонування перевищує попит).

За конкурентною ситуацією розрізняють ринки чистої конку­ренції (велика кількість окремих продавців і покупців), монопо­лістичної конкуренції (конкурують монополістичні об'єднання), олігопольні (на ринку кілька майже рівних за потужністю вели­ких підприємств, між якими потенційно можлива конкуренція) і монопольні (на ринку панує тільки одне підприємство, що вироб­ляє таку продукцію).

За характером товарного обміну розрізняють ринки товару, капіталу, робочої сили і цінних паперів; за взаємовідносинами між продавцями і покупцями — ринки вільні (відкриті), закри­ті (проникнення заборонене) і регульовані (регулюються дер­жавою); за методами і об'єктами товарного обміну — біржі, торги, аукціони; за національними кордонами — внутрішні і зовнішні; за типом клієнтури — виробничі, торгові (посеред­ницькі), державних організацій, кінцевих споживачів, міжнарод­ні; за напрямками товарного руху — ринки закупівель і збуту товарів.

Залежно від міри відповідності продукції підприємства по­бажанням споживачів і його можливостей задовольнити такі бажання розрізняють цільові ринки (одна або кілька груп спо­живачів, на які спрямовано маркетингову програму підприєм­ства), побічні ринки (сукупність споживачів, які час від часу купують продукцію підприємства, але не є його постійними клієнтами) і так звану зону байдужості (споживачі, бажання яких не відповідають можливостям підприємства щодо їх задо­волення).

Крім цього, ринки розрізняються за галузевою належніс­тю, географією, розміщенням, комплексом потреб, групами по­купців та ін.

 

Завдання для самоконтролю

1. Дайте кілька визначень маркетингу. Стосовно кожного з них з'ясуйте таке:

— що є предметом та об'єктом маркетингу;

—яким концепціям маркетингу відповідає кожне з цих визначень;

— які цілі маркетингу передбачають ці визначення;

— що становить зміст маркетингової діяльності.

2. Розгляньте основні концепції маркетингу. Визначте сутність кожної з них відповідно до використовуваного маркетингового інструментарію, основного об'єкта уваги та ринкових орієнтирів. Поясніть логіку еволюції концепції маркетингу.

3. Дайте визначення та наведіть приклади потреб. Розгляньте їх види згідно з класифікацією Меррея, Маслоу, Мак-Клеланда та Герцбер- га. Поясніть, що означає термін «передекономічність походження потреб».

4. Дайте визначення та наведіть приклади цінностей. Розгляньте їх види згідно з класифікацією Рокича, Кайле та теорії Шета, Ньюмана і Гросса. Охарактеризуйте детермінанти систем цінностей постачальника й товару.

5. Дайте визначення побажань (запитів). Наведіть приклади побажань у вузькому і широкому розумінні.

6. Дайте визначення попиту. Поясніть сутність та спробуйте навести приклади негативного, нульового, попиту, що зменшується, непостійного, латентного, креативного, повноцінного, оманливого, ажіотажного, небажаного, повсякденного, особливого та інфляційного попиту. Пояс­ніть сутність типів виміру попиту.

7. Поясніть сутність потреб, побажань, цінностей і попиту як системи.

8. Дайте маркетингове визначення товару. Охарактеризуйте маркетингову систему класифікації товарів.

9. Дайте визначення послуги. Охарактеризуйте особливості послуги, як товару та види послуг відповідно до їх класифікації.

10. Дайте визначення вартості товару (послуги). Охарактеризуйте поняття «споживча вартість» та «вартість споживання».

11. Дайте визначення поняття «задоволення». Поясніть сутність функціонального та психологічного задоволення, а також рівня задоволення.

12. Дайте визначення обміну, охарактеризуйте його види та умови здійснення.

13. Дайте визначення поняття «ринок». Охарактеризуйте види ринків залежно від їх класифікації. Поясніть сутність понять «цільовий ринок», «побічний ринок» та «зона байдужості».




Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.253.192 (0.016 с.)