Середини ХУІІ ст. Формування української держави.

Метою теми є з'ясування таких дискусійних питань, як характер боротьби, створення козацької держави та оцінка українсько-московського договору 1654 р. При вивченні матеріалу

рекомендується дотримуватися наступного плану:

1. Характер національно-визвольної боротьби середини ХУІІ ст., її причини й рушійні сили.

2. Скасування шляхетського режиму на території України. Формування української державності.

3. Українсько-московський договір 1654 р. та його оцінка в історичній літературі.

Для аналізу характеру визвольної війни рекомендується опрацювати роботу В.Смолія та В.Степанкова “Українська національна революція ХУІІ ст. (1648-1676 рр.)”, де визначаються причини революції, її, особливості та місце в контексті європейського революційного руху.

У історичній науці існують різні визначення боротьби, що розпочалася у 1648 р.: повстання (польська історіографія), визвольна або національно-визвольна війна (російська та радянська історіографія), революція (сучасний погляд).

Сучасні українські дослідники вважають, що оцінка визвольної боротьби як “повстання”, не відповідає розмаху подій, а визначення “війна” – ігнорує процес державотворення та становлення нових економічних відносин. Аналіз масштабів боротьби та тих політичних і соціально-економічних змін, що відбулися, дають підстави кваліфікувати її як національну революцію.

Причини революції визрівали насамперед у соціально-економічній сфері. Фільварково-панщинна система господарства, яку застосовували польська шляхта, вела до масового покріпачення селян. В той же час козацьке господарство базувалося на засадах дрібної приватної власності на землю та найманої праці вільної людини, а тому було якісно новим. Протиріччя між козацьким, по-суті буржуазним господарством, і фільварково-панщинною системою, яка ґрунтувалась на праці закріпаченого селянина, стало однією з головних причин революції.

Гноблення селянства не обмежувалося панщиною. Термін розшуку втікачів збільшився до 20 років. Магнати користувались необмеженою владою над майном і навіть життям своїх селян: їх спалювали живцем, виколювали очі, відрубували руки. Селяни страждали не тільки від експлуатації, а й від свавілля розбещеної шляхти.

Шляхта захоплювала землі нереєстрових козаків і змушувала їх відбувати повинності, все частіше порушувала привілеї, що були надані королем реєстровому козацтву. Курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану, викликав з його боку збройний опір, а виступ козаків, відіграв роль суспільного детонатора.

У національному питанні проводився курс на усунення українців від участі в міському самоуправлінні і зосередження його в руках поляків. Створювались перешкоди при вступі до цехів, у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею. Така політика таїла загрозу зсуву української нації на узбіччя нових буржуазних відносин (в яких провідну роль відігравало місто) замикання її у сфері середньовічного села, а відтак перетворення у “селянську націю”.

Дискримінація у сфері мови і освіти полягала у протидії польської влади відкриттю братських та українських шкіл, навіть з латинською мовою викладання, й поширенню мережі єзуїтських шкіл. Польська мова витіснила українську із вжитку у містах - серед шляхти, козацької старшини, інтелігенції.

Все це доповнювалось духовним рабством – визнанням православної релігії поза законом, закриттям церков і монастирів, позбавленням православних можливості відправляти релігійні обряди, виплатою десятини на користь католицької церкви. Для осіб православної віри вводились обмеження на обіймання посад у міському самоуправлінні, занять ремеслами, промислами, торгівлею, траплялись випадки насильницького обернення їх у католицтво чи уніатство.

У політичній сфері утвердженню польського панування сприяли два фактора – втрата національною елітою ідеї державності України та імперська доктрина Речі Посполитої щодо українських земель

Після Люблінської унії панівна українська верства виявилась неспроможною висунути програму окремого політичного устрою для України, що призвело до включення її земель у склад Польщі. Водночас Річ Посполита проголошувала українські землі як такі, що одвічно належали їй, були безправне відірвані, а тепер законно повернулися до її складу. Тому за українцями не визнавали жодних прав на формування власного, навіть автономного, державного утворення. Позбавлялися вони й перспектив у майбутньому, адже начебто проживали на споконвічно польських землях. Шовінізм шляхти робив неможливим розв’язання українського питання в межах Речі Посполитої. Стало очевидним, що в складі Речі Посполитої українська нація не мала шансів для повноцінного національного розвитку.

Рушійними силами (національний і соціальний склад учасників боротьби) були православні українці, хоча на бік повсталих переходили окремі поляки та євреї. Серед соціальних верств важливу роль відігравало козацтво, яке склало кістяк національної армії та підґрунтя нової політичної еліти; селянство, яке в боролося проти закріпачення, а після 1648 р. – за збереження за собою “козацьких прав і вільностей”; міщани – міські ремісники, торговці, дрібна українська шляхта. Підтримали революцію православне духовенство, особливо його низи, та реєстрове козацтво, чимало представників якого сформувало в подальшому еліту української держави.

Мета революції: 1) Добитися ліквідації національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої і не допустити його з боку Московії та Османської імперії. 2) Розбудувати національну соборну державу і відстояти її незалежність. 3) Знищити феодальне землеволодіння та фільварково-панщинне господарств і утвердити нові соціально-економічні відносини, основу яких становила дрібна приватна власність на землю й праця вільного виробника.

Війна розпочалась як повстання запорозьких козаків під проводом чигиринського сотника Б.Хмельницького, що у січні 1648 р був обраний гетьманом. Охарактеризуйте події, які цьому передували і визначте причини його звернення за допомогою до кримського хана.

На початку війни Б.Хмельницький і козацька старшина прагнули лише збільшення числа реєстрового козацтва, відновлення втрачених прав і вільностей та запровадження рівноправності православної й католицької релігій. Після перших перемог під Жовтими Водами й Корсунем повстанці розпочали переговори з поляками про надання козацькій території автономних прав і призначення українського гетьмана, але ті на поступки не пішли й влітку 1648 р. повстанням була охоплена майже вся Україна.

Восени 1648 р. Б.Хмельницький одержав перемогу у битві під Пилявцями та узяв у облогу Львів, але отримавши викуп, залишив місто і вирушив до польської фортеці Замостя. Довідавшись про вибори нового польського короля, він дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну. На думку істориків, в цей період гетьман допустив істотну помилку, на чому ґрунтується цей висновок?

23 грудня козацьке військо урочисто вступило у Київ, де відбувся перелом у поглядах Б.Хмельницького на основну ціль боротьби. Мова вже йшла не про домовленість з польською владою, а про визволення від неї всієї України. В.Смолій і В.Степанков вважають, що саме в цей період Б.Хмельницький сформулював наріжні принципи української державної ідеї: 1) право українського народу на створення держави в етнічних межах його проживання; 2) незалежність утвореної держави від влади речі Посполитої; 3) соборність Української держави; 4) спадкоємність від Київської Русі.

Поляки не змирилися з втратою українських земель і навесні 1649 р. відновили воєнні дії. У битві під Зборовим (серпень 1649 р). козаків зрадили татари, що були принциповими противниками розгрому Польщі й утворення козацької автономії.

В результаті за Зборівським договором влада українського гетьмана поширювалася лише на Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства; козацький реєстр обмежувався 40 тис. чол., селяни не попали в реєстрові списки і повинні були повернутися до своїх поміщиків, вирішення церковних питань відкладалось до рішення сейму. Отже, політичні наслідки воєнної кампанії 1649 р. засвідчили провал намірів Б.Хмельницького створити соборну незалежну державу і ненадійність союзу з Кримом. Гетьман змушений був задовольнитися автономією козацької України у межах Речі Посполитої.

Проаналізуйте процес становлення української державності та її ознаки, які традиції козацтва, зокрема Запорізької Січі, використав Б.Хмельницький у своїй державотворчій практиці?

Становлення козацького управління на визволених землях розпочалося в липні 1648 р. і завершилося влітку 1649 р. Хоча козацька республіка, що мала офіційну назву Військо Запорізьке, не була державою у повному розумінні слова, вона мала усі найхарактерніші її ознаки: територію, політичну владу, державний апарат, адміністративний устрій, фінансову, податкову, судову системи, соціальний устрій.

Політичну владу уособлювала старшина. Найвищим органом влади вважалась Старшинська рада. Виконавча влада зосереджувалася в руках гетьмана, що був водночас і головнокомандуючим (козацька армія налічувала 60-80 тис. і вважалась однією з найсильніших у Європі). Поряд з Литовськими статутами з’явилося нове правове джерело – гетьманські універсали – акти вищої влади, обов’язкові для всього населення. Відбувався процес формування української політичної еліти.

На площі близько 200 тис. кв. км, де проживало 1,5 млн. чол. (територія не була стабільною через військово-політичну ситуацію) були скасовані органи влади Речі Посполитої – воєводства і повіти, а замість них утворювалися полки і сотні, що становили одночасно військову і адміністративну одиницю. Запоріжжя не відігравало самостійної політичної ролі, з 1650 р. гетьман призначав туди кошового і старшину.

Змінилися соціально-економічні відносини. Були ліквідовані польське магнатське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства та кріпацтво, основним стало дрібне селянсько-козацьке землеволодіння. Переважна більшість селян отримала волю, право спадкоємного володіння землею, можливість належати до козацького стану. Цим самим було зроблено важливий крок на шляху до утворення в Україні селянської власності на землю.

У своїй державотворчій практиці Б. Хмельницький використовував традиції козацтва й, зокрема, досвід Запорізької Січі. Проте він не переносив його механічно. Уже влітку 1648 року гетьман відмовляється від такого органу, як Генеральна (Чорна) Рада. Її функції поступово переходять до більш вузького кола старшинської верхівки. Зосереджуючи всі найважливіші важелі політичної влади у своїх руках, Б. Хмельницький розробив у червні 1648 р. “Статті про устрій Війська Запорізького”, що виходили за межі військового статуту і поширювалися на різноманітні сфери життя козацької держави. На думку сучасних українських істориків “Статті”, по своїй суті, були першим конституційним актом молодої держави.

Гетьман все менше зважав на думку козацької старшини і поступово втілював в життя свій задум про володарювання династії Хмельницьких, для чого встановлював родинні зв’язки з представниками зарубіжних державних еліт (у 1652 р. його старший син Тиміш узяв шлюб з дочкою молдавського князя Василя Лупула). Навіть у “Березневих статтях” 1654 р. фіксувалося право на пожиттєве володіння гетьманською булавою.

Столицями держави в різні часи були: Чигирин (1648-1660), Гадяч (1663-1668), Батурин (1669-1708, 1750-1764), Глухів (1708-1722, 1727-1734).

Б.Хмельницький домігся визнання Козацької держави як суб’єкта міжнародних відносин, підтримуючи в різні часи зв’язки з Польщею, Портою, Росією, Кримом, Молдавією, Валахією, Трансільванією, Венецією, Швецією, Австрією, Бранденбургом.

Закінчуючи розгляд питання, з'ясуйте, чому Хмельницький, домігшись козацької автономії, не проголосив незалежність, а пішов під протекторат Московської держави?

Зверніть увагу, що жодна з європейських країн, включаючи найсильніші тоді Річ Посполиту, Туреччину, Кримське ханство і Московське царство, не бажали появи в цьому регіоні нової сильної держави. Боротися з Річчю Посполитою лише власними силами Україна не могла, союз з Кримом був ненадійним, татари вважали небезпечним для себе зростання козацької самостійності., московський уряд зайняв нейтральну позицію.

Однак кожний новий наступ поляків змушував Хмельницького повертатися до українсько-татарської коаліції. Якщо у 1648 р. він домігся звільнення майже усієї території України, то 1649–1953 рр. проходили з мінливими успіхами. Програв у результаті провокації Кримського хана битву під Берестечком(червень 1651), Б.Хмельницький з великими труднощами зупинив поляків під Білою Церквою. Білоцерківський договір звів нанівець автономію козацької держави – її територія була обмежена Київським воєводством, реєстр зменшився до 20 тис., козацький гетьман мав підпорядковуватися польському коронному гетьману, шляхта поверталась до своїх маєтків, а селяни та не вписані в реєстр козаки – до своїх панів.

Поява на Лівобережжі поляків викликала новий спалах боротьби. Розпочалось масове переселення селян, повстали козаки Корсунського полку, виникла опозиція з боку І.Богуна та частини старшини, визрівав задум зміщення Хмельницького.

Після розгрому польських військ під Батогом (1652 р.), принизливий Білоцерківський договір фактично втратив силу. На визволених землях відновилися козацькі органи влади. Україна виборола фактичну незалежність.

У 1653 р. Польща розпочала новий наступ і оточених біля Жванця поляків знову врятував хан, уклавши з ними сепаратний (без участі козаків) мир. Політичні наслідки Жванецької кампанії виявилися катастрофічними. Вони не передбачали для козацької України навіть автономії у складі Речі Посполитої і водночас засвідчували безперспективність союзу з Кримом.. Перед гетьманом гостро постала проблема пошуку військово-політичної допомоги ззовні

Перевага московського варіанту зумовлювалася відсутністю в Україні антиросійських настроїв, приналежністю обох народів до православного віросповідання, близькістю мови і культури, наявністю в історичній пам’яті народу спільної долі за часів Русі та військово-політичною слабкістю Росії у порівнянні з Туреччиною, що давало надію на збереження Україною більш повної державної самостійності.

Політичне і правове становище України в складі Московської держави визначали “Березневі статті”, у чому їх суть? Аналізуючи характер Переяславської угоди 1654 р. зверніть увагу на неоднозначність оцінок її наслідків в історіографії. Розібратися в проблемі вам допоможе робота М.Брайчевського “Приєднання чи возз’єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції)”.

У 1654 р. Б. Хмельницький пішов на Переяславську угоду, обравши найбільш оптимальний варіант в конкретних обставинах. Він сподівався використати Московію як важіль, щоб вирвати українські землі зі складу Польщі й розбудувати власну незалежну державу. Москва ж була зацікавлена використати козацькі війська у тривалому суперництві з Польщею за панівне становище у Східній Європі.

У жовтні 1653 р. Земський собор, якого непокоїла можливість зближення України з Туреччиною, вирішив прийняти Україну до складу Московської держави. У січні 1654 р. на відомій козацькій раді старшин в Переяславі були узгоджені основні принципи майбутнього договору. Але вже на цьому етапі переговорів почали проглядатися розбіжності у підходах до новоствореного союзу. Усі переяславські рішення були усними, тому кожна із сторін могла трактувати їх довільно.

Наступні переговори між гетьманом і царським урядом відбулися в березні 1654 р. у Москві. Договірні документи мали своєрідну форму: з українського боку це були петиції (прохання), з московського – резолюції (“милості” і “пожалування”). Розроблені гетьманом вимоги до царя (так звані “Просительные статьи о правах всего малороссийского народа”), що складалися з 23 пунктів, були зведені до 11 пунктів. Вони одержали назву “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького”.

Значення договору для України історики вбачають у тому, що він: 1) засвідчував відокремлення від Речі Посполитої; 2) служив юридичним визнанням суверенності Української держави і її козацького устрою; 3) підтверджував міжнародний характер довічної влади гетьмана; 4) Створював умови для перемоги над Польщею і завершення об’єднання українських земель у національній державі.

На думку багатьох українських істориків, союз з Московією виявився фатальним для козацької держави. Висловіть власну точку зору з цього приводу.

По замислу Б.Хмельницького, угода передбачала входження України до складу Московії на засадах конфедерації. До самої смерті він проводив незалежну зовнішню політику, рішуче протидіючи спробам московського уряду обмежити права України, у тому числі право на відносини з іншими країнами. Пошуки нових політичних комбінацій перервала смерть гетьмана.

У квітні 1657 р. спадкоємцем Б.Хмельницького було обрано його молодшого сина Юрія (Тиміш загинув у бою під Сучавою у вересні 1653 р.). Цим самим було зроблено вирішальний крок на шляху до утворення козацької монархи у формі спадкового гетьманування. Однак внаслідок державного перевороту, Юрія було усунуто від влади і таким чином були зруйновані підвалини монархічного устрою України.

 

Термінологічний словник

Автономія – форма самоуправління частини території унітарної держави, яка наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Брацлавщина – історична область України в ХІV-ХVІІІ ст.., що займала територію Вінницької і частину Хмельницької областей.

Буковина – історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра і Карпатами. Нині входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії.

Воєводство – адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої. Козацька держава Б. Хмельницького займала територію 3-х воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського.

Війна – найбільш жорстока, найбільш організована і масова форма збройної боротьби, яка має руйнівний, характер і спрямована на знищення противника.

Возз’єднання – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

Держава – форма організації суспільства, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління від імені народу.

Доктрина – систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Ідеологія – система ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій та громадських рухів.

Інституції – форма організації та регулювання суспільного життя, сукупність соціальних норм поведінки та діяльності.

Конфедерація – союз окремих суверенних держав, створений переважено для спільних зовнішньополітичних і воєнних цілей і об'єднаний єдиними керівними органами. (У Польщі в ХVІ- ХVПІ ст. – тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (зокрема, збереження привілеїв).

Микитинська Січ – у 1648 р. тут було проголошено Б.Хмельницького гетьманом та розпочато повстання, що переросло у визвольну війну.

Повстання – форма збройного виступу, що носить локальний характер, відзначається слабкою організованістю та не ставить за мету ліквідацію існуючої соціальної структури й захоплення політичної влади.

Поділля – історико-географічна область України, що займає басейн Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

Посполиті - узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан) в Україні ХУ- ХУПІ ст. Поступово закріпилася лише за селянством. Юридично за посполитими не визнавалося право власності на землю.

Протекторат – форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

Революція – здійснення докорінних перемін у суспільному і державному ладі, що розчищають дорогу прогресу Для революції характерна швидкість перетворень, які можна назвати соціально-політичним вибухом. Вона завжди носить насильницький характер (навіть якщо здійснюється мирним шляхом).

Слобожанщина (Слобідська Україна) – історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.

Суверенітет – незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

Універсал – адміністративно-політичний акт розпорядчого характеру (про виступ у похід, розподіл землі тощо), який видавали в Польщі та Гетьманщині королі, гетьмани, сейми.

Унітарна – єдина держава, поділена на адміністративно- чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Унія – об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

 

Питання для самоконтролю:

1. Які фактори спричинили загострення соціально-економічного і політичного становища на українських землях у середині ХVII ст.?

2. Якими були мета, характер, рушійні сили і результати української Визвольної війни 1648-1657 рр.?

3. Охарактеризуйте особливості зародження Української козацької держави.

4. Які наслідки для України мала Переяславська угода й Березневі статті 1654 р.?

5. Як сучасна історична наука оцінює події 1648-1657 рр.?

Тестові завдання:

1. Богдан Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького у січні:

а) 1646 р.;

б) 1648 р.;

в) 1649 р.

2. За формою правління держава Війська Запорозького була:

а) становою монархією, спадковий володар якої – гетьман, а дорадчий орган влади – рада козацької старшини;

б) становою республікою, повновладним головою якої вважався виборний гетьман, а найвищим органом влади – загальнокозацькі збори;

в) абсолютною монархією, вся влада в якій зосереджувалася у руках гетьмана, що передавав її у спадок.

3. Якою кількістю козаків обмежувався реєстр за умовами Зборівської угоди?

а) 30 тис. осіб;

б) 35 тис. осіб;

в) 40 тис. осіб.

4. Яке місто Гетьманщини було її столицею й резиденцією Б. Хмельницького?

а) Чигирин;

б) Київ;

в) Переяслав.

5. Коли відбулась описана подія?

У Білій Церкві було укладено мирний договір, за яким підвладна гетьману територія обмежувалася лише Київським воєводством, а козацький реєстр зменшувався до 20 тис. осіб.

а) 1650 р.;

б) 1651 р.;

в) 1652 р.