Пит.Основні передумови формування та функціонування правової держави.

Однією з головних тенденцій процесу розвитку державності в сучасному світі є поступове сприйняття людством напрацьованих прогресивною політико-правовою думкою надбань і особливо таких загальнолюдських цінностей, як демократія, право, права і свободи людини, гуманний і справедливий правопорядок. Наслідком цього процесу стало формування і конституційне закріплення концепції демократичної, соціальної, правової держави як синтезованого відображення загальнолюдського її призначення.

З часів проголошення Декларації про державний суверенітет ця тенденція почала знаходити свій вияв і в Україні. Завдяки вибореній Україною незалежності відбулося відродження ліберально-демократичної традиції в українському конституціоналізмі — концепція демократичної, соціальної, правової держави стала складовою частиною української державницької ідеології. Проголошення в Конституції України як соціальної, правової держави зумовлює необхідність розвитку її конституційної моделі. Ця модель, її зміст, який визначається системою притаманних соціальній, правовій державі рис і принципів, стала предметом більш пильної уваги не тільки з боку вітчизняних науковців, але й суспільства в цілому. Конституція, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, закріпила не стільки реальний, скільки бажаний стан держави, що констатується в її преамбулі. Таким чином, в Україні на сьогодні створені лише правові передумови для становлення і подальшого розвитку цієї концепції.

Формування соціальної, правової держави — це складний і тривалий процес. Для того щоб побудувати в Україні правову державу, треба передусім, щоб ті вимоги, які становлять її зміст, а це: забезпечення панування права, захист і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина, поділ влади та інші, були реально втілені в життя, що, у свою чергу, потребує завершення правової, політичної, економічної та соціальної реформ. Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, верховенстві права і взаємній відповідальності особистості і держави.

Правова держава незалежно від специфіки країни характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху наближення до ідеалу, що містить теорія правової держави. Це такі ознаки.

Безумовне визнання, законодавче закріплення, реальне здійснення і гарантування державою невід' ємних прав і свобод людини. Цей принцип передбачає визнання кожної людини вищою соціальною цінністю. Завдяки інтегруючій функції права особистості на життя, свободу та гідність всі категорії прав людини перебувають у єдності, вони взаємопов'язані і взаємообумовлені. Ці права створюють своєрідне ядро незмінних і непорушних прав, навколо якого формуються похідні від них категорії прав (політичні, соціально-економічні, культурні тощо)

Традиції та проблеми становлення української держави в сучасних умовах.

Сучасний державотворчий процес в Україні ґрунтується на підвалинах державотворення всіх попередніх історичних етапів. Тому знання та розуміння цих процесів, їх особливостей та закономірностей дозволяє всебічно аналізувати нинішній період, досліджувати відмінності та спільні риси становлення держави. Це відноситься до різних аспектів розбудови держави, зокрема і щодо утвердження її демократичних засад, що робить розгляд демократичної традиції теоретично і практично актуальним.

Пит. Функції української держави

Основними об'єктами діяльності держави є сфери її діяльності, зокрема політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня сфери. Відповідно до них розрізняють такі функції держави, як політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), екологічна та зовнішня (зовнішні) функції. Щ функції умовно можна назвати об'єктними функціями. Тривалий час майже у всій соціалістичній правовій науковій літературі ці (об'єктні) функції вважалися практично єдиними функціями соціалістичної держави. Правда, вони поділялись на внутрішні і зовнішні та мали відповідно до етапів розвитку держави різні кількість і назви. Зокрема, серед внутрішніх функцій розрізнялись, принаймні останнім часом, такі функції, як господарсько-організаторська, культурно-виховна, соціальна, правоохоронна тощо. Серед зовнішніх функцій держави розрізнялись: захист, оборона Вітчизни, боротьба за мир і мирне співіснування держав з різним соціальним ладом, функція взаємодопомоги і братерського співробітництва з державами соціалістичної співдружності тощо. Назви функцій свідчили значною мірою про приниження ролі держави і перекручення її фактичного змісту діяльності.

Механізм Української держави сучасному етапі.

Механізм сучасної демократичної держави — це складне системне соціальне явище, в основі якого лежить воля народу — носія суверенітету та єдиного джерела влади. Шляхом виборів народ бере безпосередню участь у формуванні його органів і здійсненні контролю за виконанням наданих їм повноважень.

Проте йдеться не про механічний поділ влади на розрізнені частини. Законодавча, виконавча і судова влади — елементи єдиного цілого: державної влади, основою якої є воля народу. Насамперед принципи розподілу влад — це система «стримувань і противаг» однієї влади іншою, запорука узурпації влади, стабільності суспільства, демократичного політичного режиму та реального народовладдя.

Органи загальнонаціонального представництва — парламенти — бувають одно - або двопалатні. Основними їх функціями є законодавча, бюджетна (фінансова), установча та контрольна. Зазначені напрями діяльності представницьких органів отримали назву парламентаризму.

Законодавча діяльність парламенту — це делеговане народом своїм представникам (депутатському корпусу) виключне право приймати закони, нормативні акти вищої юридичної сили.

Функція парламентського контролю — це здійснення контролю за діяльністю уряду, інших органів державної влади. Формами такого контролю, наприклад, є заслуховування щорічних і позачергових послань глави держави, усунення глави держави з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), проведення парламентських слухань, заслуховування звітів уряду, проведення розслідувань з питань, що становлять суспільний інтерес.

21пит. Теорія держави та права як суспільна наука та навчальна дисципліна.

У системі юридичних наук особливе місце належить теорії держави і права. Об’єкт пізнання теорії держави і права збігається з об’єктом юридичної науки в цілому, але від інших юридичних наук теорія держави і права відрізняється своїм предметом, тобто сферою, в межах якої ця наука вивчає всю державно-правову надбудову сус-

пільства. Держава і право вивчаються також такими гуманітарними науками, як філософія, політологія, соціологія, соціальна психологія тощо. Але тільки теорія держави і права вивчає ці явища як окремий, самостійний предмет, відокремлює державу і право від інших

соціальних явищ та досліджує їх внутрішні закономірності, вплив державно-правових явищ на всі сфери суспільного буття і як відбувається зворотний вплив. Але водночас держава і право не можуть не розглядатися в тісному зв’язку з економікою, політикою, мораллю, культурою тощо.

Теорія держави і права — це система узагальнених знань про ос-

Новні, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку

Та функціонування держави і права, їх сутність та соціальне призна-

Чення.

Метою теорії держави і права як науки є одержання, оновлення та поглиблення узагальнених, достовірних знань про державу і право, а також виявлення глибинних зв’язків між державно-правовими та іншими суспільними явищами. Отже, предметом теорії держави і права є складна і багатоаспектна державно-правова дійсність, загальні та специфічні об’єктивні закономірності її розвитку. Теорія держави і права виступає провідною правознавчою наукою, що визначає теоретичні основи інших юридичних наук. Щодо них теорія держави і права виступає як узагальнююча, синтезуюча наука, що має основоположне значення. Предмет теорії держави і права є єдиним, адже держава і право невід’ємні, взаємопов’язані соціальні інститути. Теорія держави і права розглядає державу в її правовому оформленні та право в його державному забезпеченні, гарантуванні.