Принципи функціонування та розвитку політичної системи суспільства. Політичні партії в політичній системі суспільства. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Принципи функціонування та розвитку політичної системи суспільства. Політичні партії в політичній системі суспільства.



Принципами функціонування і розвитку політичної системи є:

забезпечення і захист основних прав людини і, в першу чергу, політичних;

забезпечення і захист прав кожної нації, зокрема права народу на самовизначення;

забезпечення і захист прав усіх легалізованих громадських об'єднань, зокрема політичних партій;

забезпечення засад демократії та самоврядування народу.

Політична партія — це добровільне об'єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до своєї програми розвитку суспільства.

Види політичних партій:1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності — соціально-демократичні, соціалістичні, народно-демократичні, національно-демократичні, ліберально-демократичні, релігійно (хри-стиянсько)-демократичні, комуністичні, націоналістичні тощо;2) за соціальною базою — партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, народності, інтереси прихильників певної релігії чи іншого позакласового і наднаціонального світогляду, інтереси іншої соціальної групи;

3) за методом здійснення своєї програми — революційні, реформаторські;4) за представництвом у вищих органах влади — правлячі, опозиційні.Функції партій:— представницька — виявлення, відображення й обгрунтування інтересів певної частини суспільства;— програмна — розробка відповідно до цих інтересів політич-ї програми суспільного розвитку;— ідеологічна — формування, розвиток і впровадження у сус-Іільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку;— владно-конкурентна — участь у змаганні (боротьбі) за державну владу, за її утримання;— владно-практична — реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини суспільства;— владно-кадрова — підготовка, добір, висування кадрів для державного аппарату

.35.Держава і громадські організації

Поряд з політичними партіями виділяють політичні, національні рухи як елементи політичної системи. На відміну від політичних партій, для них, як правило, характерна відсутність жорсткої централізованої організації, відсутність фіксованого членства, програму і доктрину замінює мета чи система політичних цілей.

Як уже зазначалося, до політичних організацій належать також різні громадські об'єднання. Діяльність останніх повинна бути гласною, а інформація про їх установчі документи та програми — загальнодоступною. Забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі чи дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного устрою і порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення військових формувань, розпалювання соціальної, расової, національної ворожнечі.

Втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність громадських об'єднань, як і втручання громадських об'єднань у діяльність органів державної влади та їх посадових осіб, неприпустиме, за виключенням випадків, передбачених законом. Держава забезпечує дотримання прав і законних інтересів громадських об'єднань, підтримує їх діяльність, законодавчо регулює надання їм податкових та інших пільг і переваг. Державна підтримка може виражатися у вигляді: цільового фінансування окремих суспільно корисних програм громадських об'єднань за їх заявками (державні гарантії); укладання будь-яких видів договорів, у тому числі на виконання робіт і надання послуг; соціального захисту щодо виконання різних державних програм необмеженому колу громадських об'єднань на конкурсній основі. Питання, що торкаються інтересів громадських об'єднань, у передбачених законом випадках вирішуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування за участю відповідних об'єднань чи за погодженням з ними.

В Україні громадські організації беруть участь в реалізації політики держави. Вони делегують своїх представників до складу низки державних органів. Багато питань життя суспільства, його політичної системи вирішуються органами держави з врахуванням думки цих організацій чи разом з ними.

До не суто політичних організацій належать такі, які виникають і розвиваються в силу економічних та інших причин. Це — профспілкові, кооперативні й інші організації, які свою діяльність здійснюють у виробничій, соціально-побутовій, культурній та інших сферах життя суспільства, причому вони не закріплюють у своїх статутах завдань активного політичного впливу на державну владу.

Окрему групу складають організації, які виникають і функціонують на основі індивідуальних схильностей та інтересів людей (товариство філателістів, нумізматів тощо). Політичний відтінок вони набувають лише як об'єкти впливу державних й інших політичних органів та організацій, але не як суб'єкти—носії політичної влади і відповідних відносин.

На підставі викладеного вище можна зробити наступні висновки:

1. Політична система суспільства — це сукупність взаємопов'язаних, громадських і інших організацій, покликаних розвивати організаційну самостійність і політичну активність особистостей у процесі реалізації ними політичної влади.

2. Взаємовідносини держави і громадських організацій свідчать, наскільки спільними є їх кінцеві цілі та завдання, єдині принципи побудови і функціонування.

3. Громадські організації не є «філіями» держави. Це — самостійні ланки політичної системи, що мають свої функції та соціальне призначення.

36.Правові форми взаємовідносин держави і громадського об*єднання.

Об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співробітничають або конфліктують) із нею.Взаємовідносини держави і об'єднань громадян мають правовий характер.Об'єднання громадян — це добровільне громадське формування людей, створене на основі спільності інтересів для реалізації своїх прав і свобод.Об'єднання громадян не є об'єктами управління з боку державних структур, їх діяльність визначається статутом (положенням), цілями і завданнями їх створення, що не виходять за рамки закону. Беручи участь у соціально-політичному і культурному житті суспільства і держави, громадські організації та їх об'єднання реалізують права, передбачені статутами (положеннями).До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація. Політична партія — добровільне об'єднання людей, що виражають волю певних соціальних груп, які прагнуть домогтися або утримати державну владу, впливають на політику держави відповідно до програми і статуту своєї діяльності.

В Україні членами політичної партії можуть бути лише її громадяни. Реєстрація політичної партії провадиться Міністерством юстиції України.

Громадська організація — добровільне об'єднання людей, створене ними для досягнення особистих і громадянських цілей, що діє на засадах самоорганізації, самоврядування, самооплати (спілки, товариства, групи, об'єднання, не засновані урядом або міждержавною угодою). Наприклад, профспілки - - громадські організації, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без безпосереднього дозволу на засадах вільного вибору їх членів. В Україні громадська організація реєструється Міністерством юстиції, місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Усі громадські об'єднання рівні перед законом. Держава (в особі державних органів і посадових осіб):1) встановлює юридичні норми, які визначають порядок їх офіційного визнання (легалізації) шляхом реєстрації;2) реєструє об'єднання громадян і встановлює їх ідентифікаційний код. В Україні діють Українська республіканська партія, Народно-демократична партія, Партія зелених, Соціалістична партія та ін., Спілка адвокатів, Наукове товариство ім. Тараса Шевченка тощо;

3) забезпечує дотримання прав і законних інтересів об'єднань громадян;4) здійснює контроль і нагляд за відповідністю діяльності об'єднань громадян зареєстрованому статуту:нагляд за виконанням і дотриманням законності здійснюють органи прокуратури;контроль над джерелами і розмірами надходжень і сплатою податків здійснюють фінансові органи і органи державної податкової адміністрації;5) передбачає відповідальність уповноважених осіб громадських об'єднань за порушення законодавства;6) не втручається у діяльність громадських організацій, тому що вони не є об'єктами державного управління;7) створює режим найбільшого сприяння для їх функціонування: наділяє певними пільгами або зовсім звільняє від податків, або надає дотації і кошти.

Громадські об'єднання можуть:

1) допомагати державі вирішувати завдання економічного, соціального, культурного будівництва шляхом прийняття спільних політичних рішень із державними органами. Наприклад, «Спілка лідерів місцевої і регіональної влади України» (громадська організація, створена в 1999 р.) підписала разом із Президентом «Декларацію про державну регіональну політику», спрямовану на реформування державного устрою країни;

2) брати участь у різних видах політичної діяльності шляхом створення спільних комісій із державними органами;

3) брати участь у формуванні (висувати кандидатуру, провадити передвиборну агітацію тощо) корпусу депутатів представницьких органів державної влади, тобто бути суб'єктами фундаторської діяльності держави;4) бути з ряду питань суб'єктами правотворчої діяльності держави (наприклад, укладення колективного договору);5) вносити пропозиції до органів державної влади (наприклад, ініціативні законопроекти через народних депутатів до Верховної Ради);6) бути з ряду питань суб'єктами правозастосовної (складання протоколу про адміністративні правопорушення) і контрольно-наглядової (робота громадянських інспекторів охорони природи) діяльності держави;7) проводити масові заходи (демонстрації, мітинги тощо);8) захищати права членів організації в державних органах та ін. Громадські об'єднання не можуть:1) втручатися в діяльність одне одного;2) втручатися у діяльність державних організацій і посадових осіб. Так, організаційні структури політичних партій не можуть створюватися і діяти в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. 37 Конституції України);3) мати воєнізовані формування (ст. 37 Конституції України);4) підмінювати діяльність комерційних (господарських) організацій, ставити перед собою мету одержання прибутку або створюватися з цією метою.

Забороняються:громадські організації і партії, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (ст. 37 Конституції України).Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.Громадські організації діють у рамках правового режиму, встановленому державою.Якщо держава — це суверенна політична організація всього народу, то партії, інші громадські організації — лише учасники здійснення політичної влади. Вони виражають волю своїх членів, груп людей, певних верств суспільства, діють у рамках закону і не мають державно-владних повноважень.

37.Поняття і структурв державного апарату.
Державний апарат — центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.
Апарат держави характеризується тим, що становить собою налагоджену структурну організацію, засновану на загальних принципах, єдності кінцевої мети, взаємодії та орієнтовану на забезпечення реалізації функцій держави; є системою юридично оформлених державних органів, що наділені компетенцією (повноваженнями) і займаються управлінням суспільством на професійній основі як носії влади; є системою органів, диференційованих відповідно до принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову та ін.
Основними принципами діяльності державного апарату України є: демократизм, національна рівноправність, законність, суверенність, поділ влади, соціальна справедливість, гуманізм, поєднання переконання і примусу, гласність, відкритість та ін.
Форми діяльності державного апарату – це такі види здійснення функцій держави, з допомогою яких реалізуються державні функції. Діяльність державного апарату має безпосередньо управлінські й правові форми.
Безпосередньо управлінські (організаційні) форми діяльності державного апарату представляють специфічні види фактичної діяльності, які не тягнуть правових наслідків. До них належать: організаційно – регламентуюча – розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів та ін.; організаційно-господарська – бухгалтерський облік, статистика та ін. організаційно-ідеологічна – роз’яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.
Правові форми діяльності державного апарату – це такі види здійснення функцій держави, з допомогою яких реалізуються державні функції, мають юридичний характер. До них належать: правотворча діяльність – форма діяльності компетентних органів держави зі встановлення, зміни або скасування правових норм; правозастосовна діяльність – форма діяльності компетентних органів держави з реалізації правових норм; правоохоронна діяльність – форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.
Існує низка критеріїв поділу органів держави. Так за місцем у системі державного апарату органи держави бувають – первинні й похідні; за характером і змістом діяльності – органи законодавчої, виконавчої, судової влади; за часом функціонування – постійні й тимчасові; за територією, на яку поширюються їх повноваження – загальнодержавні, місцеві; за персональним складом – одноособові й колегіальні
Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути розділені по різних підставах:
• По способі утворення:а) виборні (представницькі органи, призначувальні) (наприклад, органи прокуратури, виконавчо-розпорядницькі органи);б) наслідувані (спадкоємний монарх).
• За часом функціонування:а) постійні - створюються без обмеження терміну дії;б) тимчасові - створюються для досягнення короткострокових цілей.
• По території дії. а) загальні (загальфедеральні у федеративній державі) - розповсюджуються на всю територію держави;
б) суб'єктів федерації - у федеративній державі);в) місцеві - діють в адміністративно-територіальних одиницях;
• По характеру компетенції:а) органи загальної компетенції - уряд;б) органи спеціальної компетенції - міністерства і т. п.
• Один по одному здійснення компетенції: а) колегіальні - парламент (Верховна Рада); б) єдиноначальні - президент.
• По правових формах діяльності:а) правотворчі;б) правозастосовуючи;в) правоохоронні;г) контрольно-наглядові;
д) установчі.
• За принципом "поділу влади":а) законодавчі;б) виконавчі;в) судові.
• По характеру і змісту діяльності: а) законодавчі (парламент);б) виконавчі (уряд);в) правоохоронні (міліція, органи безпеки);г) судові (суди - вищі і місцеві);д) контрольно-наглядові (прокуратура, державні 03.12.12 віднесений Конституцією до посадових осіб викона

38. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової Законодавча влада - це делегована народом своїм представникам у парламенті (Верховній Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинзі та ін.) державна влада, що має виключне право приймати закони. Відповідно до ст. 75 Конституції України "єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України". Назва гілки влади "законодавча" не означає, що, крім основної законодавчої діяльності (законодавча функція), представницькі органи не здійснюють ніякої іншої діяльності. Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансова, яка реалізується в праві щорічно затверджувати бюджет країни. Є засновницька функція, яка здійснюється через участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів. Показником прояву "стримувань і противаг" слугує контроль, здійснюваний законодавчим органом, за роботою уряду, інших посадових осіб виконавчої влади (контрольна функція). Вираження недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування слугують потужними стимулами парламентського контролю. Проте головною особливістю організації та діяльності парламенту є його представницький характер. Парламент можна назвати владою прямого загальнонародного представництва. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції парламенту:- представницьку,- законодавчу,- фінансову,- засновницьку,- контрольну. Виконавча влада— влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, - це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або - голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія), У президентських республіках (США), де ця посада відсутня, главою уряду є безпосередньо президент. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-прем'єр), міністри, що очолюють окремі міністерства. Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише "виконанням законів". Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядничу діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер. Таким чином, призначення органів виконавчої влади - управління, що охоплює: — виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади; — розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій. Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо. Це створює основу для можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами. Тут важливі діючі механізми "стримувань і противаг" як із боку законодавчої (через розвинуте законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд). Судова влада - незалежна влада, що охороняє право, виступає арбітром у спорі про право, відправляє правосуддя. З позицій реалізації права правосуддя і судова влада - поняття не тотожні. Правосуддя - форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя для захисту порушеного або заперечуваного права законність рішень, забезпечення їх виконання. Судова влада здійснюється одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією у формі судової процедури. Межі дії судової влади обмежені нормами, що регламентують право    




Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 271; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.80.249.22 (0.008 с.)