Форма державного (територіального) устрою.

Форма державно-териториторіального устрою – спосіб територіальної організації влади в державі (по горизонталі) і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому. Форма державно-територіального устрою показує;

• з яких частин складається внутрішня структура держави;

• яке становище цих частин і які взаємозв'язки їх органів;

• як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;

• в якій державній формі виражаються інтереси кожної нації, яка проживає на території країни.За формою державно-територіального устрою, тобто способом розподілу території на частини та порядком співвідношення влади між ними і державою в цілому, вирізняють держави прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава — це проста єдина держава, складовими якої є адміністративно-територіальні одиниці, які не володіють суверенними правами (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція та ін.).

Складними державами вважають федерацію, конфедерацію, імперію та співдружність.

Федерація — це складна союзна держава, складовими якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Канада та ін.).

Конфедерація — це тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певної мети та які спільно здійснюють деякі напрямки державної діяльності при збереженні в інших питаннях повної самостійності і незалежності (через такий етап пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981—1989 pp.).

Імперії — це такі складні й великі держави, які об'єднують інші держави, народи внаслідок завоювань, колонізації, що складаються з головної держави (метрополії) та колоній. Історії відомі такі імперії, як Римська, Австро-Угорська, Російська, Османська тощо.

Державний режим: поняття та види.

Державний режим - найважливіша складова частина політичного режиму, що існує в суспільстві. Політичний режим - поняття більш широке, оскільки воно включає в себе не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партій, рухів, спілок).

Державно-політичний режим - це поняття, що позначає систему прийомів, методів, форм, способів здійснення державної і політичної влади в суспільстві. Це функціональна характеристика влади. Характер державно-політічекого режиму ніколи прямо не вказується в конституціях держав (не вважаючи поширених вказівок на демократичний характер держави), однак майже завжди самим безпосереднім чином відбивається на їх утриманні.

Виділяють такі різновиди політичних режимів:

1. Демократичний. Він властивий насамперед країнам із соціально орієнтованою економікою, де існує сильний «середній клас». Державна влада здійснюється з урахуванням конституційних положень про розподіл влади, системи стримувань та противаг і т.д. Методи примусу строго обмежені законом, масове або соціальненасильство виключається. Державна влада застосовує

різні методи прямих і зворотних зв'язків з населенням. Демократичний державний режим існує в США, Великобританії, Франції, Японії, Канаді, Австралії, ряді країн Європи.2. Авторитарний. При такому режимі переважають методи примусу, але при цьому зберігаються деякі риси лібералізму. Вибори в різні органи державної влади є формальними. Існує спотворений принцип поділу влади і як результат цього спотворення явне домінування виконавчої влади. Переобрання глави держави (якщо це президент) не обмежена.3. Тоталітарний. Режим цілком грунтується на методах фізичного, психічного, ідеологічного примусу. Існують злиті партійно-державні органи. Законом встановлюються різні градації прав громадян. Місцеве самоврядування та поділ влади відсутня.4. Перехідний. У деяких країнах існують проміжні, полудемократіческіе режими (Туреччина),в інших - режими перехідні від тоталітаризму до авторитаризму (країни Африки), від тоталітаризму і авторитаризму до демократії (постсоціалістичні держави Азії).

44. Становлення та розвиток громадянського суспільства. Генезис громадянського суспільства припадає на період усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом, початок розвитку вільного підприємництва і приватної ініціативи (XVI_XVIIст.). У ці та наступні століття воно поступово розвивалося (його вдосконаленню сприяли своїми ціннісними ідеями видатні мислителі – Дж. Локк, Т.Пейн, А,Токвіль, Г,Гегель, К.Маркс, Ш.Монтескье та ін.). І тільки у XXст. З розвитком демократії суспільство набуло ознак відносно незалежного і автономного соціального утворення, відокремленого від держави і здатного реалізовувати виявленні потреби і інтереси громадян на основі самоорганізації.

Громадянське суспільство – це історичний тип розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних).

Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури. Структура суспільства - це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку. Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п’яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.

У юридичній літературі щодо вирішення питання структури громадянського суспільства сформувались різноманітні підходи. Так, О. Скрипнюк вважає, що у економічній сфері структурними елементами громадянського суспільства є недержавні підприємства. Соціальна сфера громадянського суспільства включає інститут сім’ї, громадські організації та рухи, інші організаційно оформлені та неоформлені об'єднання, органи громадського самоврядування за місцем проживання чи у трудових і навчальних колективах. О. Кочетков відносить до елементів громадянського суспільства різні асоціації, що здійснюють свою діяльність на підставі реального самоврядування; правову державу, її апарат; політичні партії, інші структури, які засновані на єдності інтересів та функціонують на підставі горизонтальних зв’язків.

Розглянувши і проаналізувавши чотири основних підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави вважаємо за потрібне розрізняти ці обидва елементи як рівноправні та взаємозалежні складові людського суспільства.

Громадянському суспільству характерні три визначальні особливості: такій організації суспільства наявна велика кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади; такі центри громадської влади є незалежними й у силу своєї здатності до самоорганізації при надані належного державного контролю; громадянське суспільство ґрунтується на високому почутті громадянської відповідальності, а також громадській активності.

Отже, громадянському суспільству притаманні такі риси:

- воно розглядається як сукупність вільних індивідів, що знаходить вияв у економічному, соціальному та політичному аспектах;

- це відкрите соціальне утворення, що зумовлюється відсутністю жорсткої регламентації з боку держави щодо забезпечення гласності, свободи слова, критики тощо;

- це складна структурована соціальна система (плюралістична), для якої характерна повнота, стійкість та відтворюваність;

- це система з власними механізмами розвитку та управління;

- це суспільство з широкою демократією та високою правовою свідомістю і культурою.

Формування основних концептів щодо розвитку громадянського суспільства, його структури та особливостей відкрите для подальшого обговорення і наукового аналізу.