З Другої пол. 40–х до поч. 80–х рр. ХХ ст.

Розглядаючи демократичні процеси в Україні в 60-х роках, доцільно зупинитися на наступних питаннях:

1. Труднощі післявоєнної відбудови.

2. Україна після смерті Сталіна. Критика культу особи.

3. Дисидентський рух як вияв політичної опозиції комуністичному режимові.

4. Наростання кризових явищ в економічному і політичному житті республіки

Вивчення першого питання слід розпочати з відбудови народного господарства в післявоєнний період, причин та наслідків голоду 1946- 1947 рр. У подальшому розгляньте які зміни відбулися в кремлівському керівництві після смерті Й.Сталіна та передумови десталінізації. В грудні 1953 р. за злочинну діяльність був страчений Берія. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти терору – воєнні трибунали військ МВС і особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення.

Подальшим кроком процесу десталінізації став ХХ з’їзд КПРС (1956 р.). В останній день роботи з’їзду відбулося закрите засідання. На цьому засіданні М.Хрущов протягом 4 годин зачитував доповідь “Про культ особи та його наслідки”. Ця доповідь потім обговорювалась на закритих партійних зборах по всій країні. Офіційно в друці її не було. Вперше вона була надрукована в СРСР у 1989 р. Ця промова М.Хрущова була однією з найдраматичніших у радянській історії промов. У цій доповіді на неспростовних фактах доводилася відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з Німеччиною, депортацію цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років. Одночасно засуджувалися прояви тоталітаризму У липні 1956 р. було опубліковано постанову ЦК КПРС “ Про подолання культу особи і його наслідків”. Це прискорило ліквідацію системи Гулагу (російською мовою – Государственное управление лагерей). Для мільйонів українців це означало можливість повернення із заслання, концтаборів. Почався перегляд справ засуджених та їх реабілітація (тобто виправдання, повернення чесного імені).

Критика культу особи Сталіна гостро прозвучала на ХХІІ з’їзді КПРС (1961 р.). Цей з’їзд став найвищою точкою в процесі десталінізації.

Цього разу йшлося не тільки про злочини Сталіна, а й про його активних помічників та підручних, у тому числі Л.Кагановича. Саме тоді вперше прозвучала правда про ганебну діяльність Л.Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо “чорними днями” для республіки.

Зверніть увагу, що викриття на ХХ з’їзді КПРС злочинів Сталіна було сміливим політичним кроком М.Хрущова, здійсненим всупереч волі більшості інших членів вищого партійно-радянського керівництва. Тому процес десталінізації здійснювався непослідовно, часто підпорядковуючись тактичним політичним розрахункам, при наявності сильної опозиції. Не дивно, що заходи з метою десталінізації отримали влучну назву – хрущовська “ відлига” (тобто тимчасове потепління), адже демократизація та лібералізація політичного життя здійснювалась у рамках існуючої політичної системи.

Важливим моментом хрущовської “ відлиги” став перехід Криму до складу УРСР. У 1954 р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьому Радянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьохсотої річниці Переяславської угоди. З нагоди ювілею було опубліковано “Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954 рр.), схвалені ЦК КПРС. Щоб підкреслити ті великі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Переяславської угоди вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні – “як свідчення дружби російського народу”. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР”, враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом і Україною. Кримська область зразу ж органічно влилася в господарський комплекс УРСР. Та при цьому зразу ж виникло декілька проблем, перш за все пов’язаних з поверненням висланих у 1944 р. з Криму татар, які, на жаль до цього часу повністю не вирішені.

Аналізуючи друге питання, зверніть увагу на зміну пріоритетів в економіці.За часів правління М.Хрущова відбувається зміна пріоритетів в економічній політиці. Проблема науково-технічної революції була поставлена як політична. Посилюється увага до таких галузей економіки як хімія, кольорова металургія, приладо-машинобудування, зв’язок, транспорт, житлове й комунальне господарство.

М.Хрущов розпочав серію соціально-економічних реформ, спрямованих на ліквідацію старої системи планування й управління господарством. У лютому 1957 р. він робить чергову спробу децентралізації управління промисловістю і скорочення більшості союзних міністерств. На місце старої системи галузевого, централізованого управління постала система раднаргоспів (ради народного господарства), які здійснювали територіальне планування й управління промисловістю та будівництвом у відповідних економічних адміністративних районах. В Україні було створено 11 рад народного господарства (раднаргоспів). За цією реформою вже в 1957 р. було ліквідовано 10 союзних і 15 союзно-республіканських міністерств. Тепер майже вся промисловість України знаходилася у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР, у тому числі раднаргоспів.

В цілому вчені вважають реформу децентралізації управління промисловістю найбільш радикальною реформою М.Хрущова в галузі економіки. Українські плановики та господарські керівники вперше почали ставити питання про потреби та інтереси України. Але практика управління промисловістю по горизонталі не змогла створити ринкову економіку.

У 1958 р. було поставлено питання про прискорену хімізацію країни, на цю галузь були виділені додаткові асигнування. Розпочалося широке виробництво та впровадження синтетичних матеріалів та виробів із них, яке мало як позитивні, так і негативні наслідки.

Велику увагу М.Хрущов приділяв питанню прискорення науково-технічного прогресу, впровадженню єдиної політики в народному господарстві, освоєнню космосу. У Дніпропетровську швидко розбудовувався найбільший у світі ракетно-будівничий комплекс з десятками тисяч науковців, інженерів, робітників.

На початку 60-х років окремі вчені поставили питання про поєднання ринку з директивним плануванням. Деякі пропонували провести реформу планування і економічного стимулювання, запровадити економічні важелі підвищення ефективності виробництва. В результаті була запропонована система преміювання інженерно-технічних працівників і робітників. Ряд об’єднань швейної промисловості України перейшли на роботу за прямими зв’язками з магазинами.

М.Хрущов вирішив наростити продовольство сільськогосподарської продукції шляхом збільшення капіталовкладень в сільське господарство, тобто був обраний екстенсивний шлях розвитку аграрної сфери. Цьому сприяли і прийняті у 1953 р. рішення про підвищення закупівельних та заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, зниження розмірів обов’язкових поставок, зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, збільшення асигнувань на потреби колгоспів та радгоспів.

У 1954 р. з метою збільшення виробництва зерна взялися за освоєння цінних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу, Поволжя та Північного Кавказу. Велику частину витрат по освоєнню цілини взяла на себе Україна. Збір зерна мав вирости і внаслідок значного збільшення посівів кукурудзи, яке почалося з 1955 р. Нова кампанія здійснювалась майже повсюдно і часто без належного економічного обґрунтування. “Кукурудзяна епопея” показала, що аграрна політика залишалася суто волюнтаристською.

З метою надання державної підтримки колгоспам у липні 1957 р. була прийнята постанову про відміну обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції державі господарствами колгоспників. У 1958 р. машинно-тракторні станції (МТС) були ліквідовані, а техніку і машини колгоспам дозволили викупляти. Влітку 1958 р. була введена єдина форма державних заготівель сільськогосподарських продуктів по єдиним, економічно обґрунтованим цінам із врахуванням природних зон країни. З колгоспів була списана заборгованість минулих років по обов’язковим поставкам та контрактації. У кінці 50-х років було здійснене нове укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. В той же час почалася ліквідація “неперспективних сіл

Безсумнівним досягненням М.Хрущова була сильна соціальна політика. У цей час був скорочений на дві години робочий день у передвихідні та передсвяткові дні. Було збільшено тривалість відпусток, пов’язаних з вагітністю і родами із 77 до 112 календарних днів. З 1956 р. розпочався перехід на 7-годинний робочий день. У той же час для селян зберігалося попереднє становище: не маючи паспортів, вони не могли залишити свій колгосп або радгосп.

У 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії по старості та інвалідності. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Право на пенсію одержали колгоспники: чоловіки – від 65 років (при стажі роботи не менше 25 років), і жінки – від 60 років (при стажі роботи не менше 20 років).

Розпочалася епопея вирішення житлової проблеми. При цьому намагалися забезпечити кожну сім’ю окремою квартирою. Значною мірою вдалося зняти гостроту житлової проблеми, оскільки було збудовано понад 3 млн. квартир в Україні.

У 1958 р. була введена обов’язкова восьмирічна освіта. Проте соціальні перетворення середини 50-х – середини 60-х років були непослідовними, поспішними, багато обіцянок не було виконано.

Вивчаючи третє питання, доречно звернути увагу на демократичні зміни в духовній сфері. Критика культу особи Сталіна відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей процес був складний і суперечливий, але загалом сприяв громадському пробудженню, національному відродженню в Україні.

При розгляді даної проблеми зверніть увагу на такі моменти як активізація української інтелігенції, місце та роль “шістдесятників” (найбільш активна частина української інтелігенції, яка прагнула поглиблення демократичних перетворень), дисидентський рух (опозиція, той, хто не погоджується з офіційною точкою зору), стан освіти та науки, національний літературний процес (мовне питання), мистецьке життя та художня творчість, боротьба властей з релігією і церквою.

Лібералізація суспільно-політичного життя була могутнім чинником розкріпачення творчої думки, пожвавилося культурно-національне життя. Ця політика сприяла появі покоління “шістдесятників”, які намагалися оновити радянський лад засобами реформ. Ці люди штовхали режим до більш рішучої десталінізації, пропагували загальнолюдські цінності. Був започаткований дисидентський рух, який в сталінські часи був неможливий. У всіх формах мистецтва з’явилися сміливі й новаторські твори, які відбивали духовне відродження нації. На деякий час письменники, поети та інші діячі культури дістали ширший простір для самовираження.

Зверніть увагу на той факт, що лібералізація суспільно-політичного і культурного життя мала свої парадокси, зокрема це проявлялося в запеклому гонінні на релігію і церкву.

Отже, в середині50-60–х рр. ХХ ст. відбулася демократизація політичного, економічного та духовного життя України, але до кінця ця справа доведена не була.

У 1965 р. за ініціативою Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна розпочалася нова економічна реформа. Суть нових економічних підходів полягала у розширенні самостійності підприємств і колгоспів, зміцнення їх матеріальної бази, Підвищення закупівельних цін з урахуванням кліматичних умов та матеріальному стимулюванні трудових колективів в залежності від результатів їх праці. Проте в умовах адміністративної системи й ці реформи не були втілені.

З середини 70-х років починається загострення кризи радянської системи в усіх сферах життя республіки.

 

Термінологічний словник

Антисемітизм – одна з форм національного та релігійного антагонізму, що виражається у ворожому ставленні до євреїв. У новітній час також ідеологія та політичний рух, спрямовані на боротьбу з єврейством. У 1948-1953 рр. антисемітизм стає елементом сталінської політики (цькування “безродних космополітів”, “справа лікарів” тощо).

“Вісла акція” – комплекс заходів польського комуністичного уряду за підтримки СРСР та Чехословаччини з примусової депортації українського населення зі своїх етнічних земель - Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, які увійшли до складу Польщі за Потсдамською угодою. Здійснювана з квітня 1947 р. до кінця 1948 р.

Волюнтаризм (лат.- залежний від волі) – позиція людини, що не зважає на об'єктивні закони та реальні можливості, а керується лише суб'єктивними бажаннями і рішеннями.

Десталінізація – заходи з метою викриття та ліквідації наслідків культу особи Сталіна

Дисиденти (лат. - незгодний) – інакомислячі особи, які виступають проти існуючого державного (політичного) ладу певної країни, протистоять офіційній ідеології та політиці.

Командно-адміністративні методи управління – сукупність форм і методів управління суспільством, згідно з якими діяльність людей стимулюється переважно засобами адміністративного примусу, а управління (прийняття рішень, організація виконання, контроль за виконанням) здійснюються засобами жорстокого централізму, обмеженням процесів самоврядування на всіх рівнях.

Корупція (підкуп, занепад) – підкупність, продажність, хабарництво

державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та

високопоставлених чиновників.

Раднаргоспи – державні органи, які здійснювали управління дорученими їм галузями промисловості (з 1957 до 1962 рр) у межах економічних адміністративних районів. На території України діяло 11 раднаргоспів. Ідея їх створення полягала в тому, щоб ліквідувати протиріччя між галузевими і територіальними інтересами.

Суб'єктивізм – оцінка чого-небудь, або ставлення до чогось залежно від особистих симпатій, настрою чи нахилу.

Цензура (походить від німецького - контроль) – контроль офіційної, світської чи духовної влади за змістом і розповсюдженням друкованої продукції, творів сценічного, образотворчого та кіномистецтва тощо для того, щоб не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визнаються цією владою небажаними або шкідливими.

 

Питання для самоконтролю:

1. Які територіальні зміни відбулися в Україні в середині 40-х – на початку 50-х років?

2. Чим пояснюється збройна боротьба на західноукраїнських землях в другій половині 40-х – на початку 50-х років? Які її результати?

3. Охарактеризуйте особливості процесів десталінізації в Україні.

4. Проаналізуйте позитивні ознаки політичного, економічного і культурного життя в другій половині 50-х – першій половині 60-х років.

5. Як виник дисидентський рух в Україні, яку мету переслідували його учасники та як реагувала на їх діяльність влада?

6. Охарактеризуйте головні чинники, що зумовили застій економічного, суспільно-політичного життя в СРСР. Якими були особливості періоду застою в Україні?

7. Чим була зумовлена спроба реформувати суспільство в СРСР шляхом перебудови?

8. За яких умов та яких форм набувала політизація суспільства наприкінці 80-х – на початку 90-х років?

Тестові завдання:

1. Для політичної свідомості українського суспільства 1945-1955 рр. було характерне домінування:

а) комуністичної ідеології і її сталінській інтерпретації на сході і значний вплив націоналізму на заході України;

б) націоналістичних настроїв на сході і заході України, правда, без відвертого вияву у східних та південних областях;

в) комуністичної ідеології на сході та її швидке утвердження на заході України.

2. Процес десталінізації в УРСР, які в інших республіках СРСР:

а) був розпочатий 1) 1990 р.

б) припинений вперше 2) 1956 р.

в) відновлений вдруге 3) 1959 р.

г) остаточно завершений 4) 1985 р.

3. В Україні учасниками дисидентського руху в основному були:

а) представники творчої інтелігенції;

б) робітники;

в) селяни;

г) вихідці з номенклатурних кіл;

д) військові;

е) віруючи.

4. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсинських угод (Українська Гельсинська спілка) була створена у:

а) 1966р.;

б) 1970 р.;

в) 1976 р.;

г) 1980 р.

5. Масова громадсько-політична організація, створена в Україні 1989 р. для підтримки перебудови, називалася:

а) Українське культурологічне товариство;

б) Українська Гельсинська спілка;

в) Народний рух України за перебудову;

г) Нова спілка сприяння перебудові.

 

Тема 12. Розбудова незалежної України

 

Основними проблемами, які необхідно розглянути при вивченні теми, є:

1. Шляхи національного відродження України.

2. Обставини та правові засади проголошення незалежності. Конституційний процес.

3. Незалежна Україна у сучасному світі.

Розгляд проблеми національного відродження України слід розпочати з аналізу обставин та правових засад проголошення незалежності України. Проаналізуйте процес наростання відцентрових тенденцій і розпаду СРСР (кризу союзної структури, політичне протиборство серед партійного керівництва, зростання національної свідомості народів країни), охарактеризуйте причини (політичні, економічні, національні), що вимагали відродження українського суверенітету. Розгляньте як відбувався перший етап демократизації українського суспільства, зокрема, формування багатопартійності, національно-культурне відродження та появу перших документів, що декларували самостійність України.

16 липня 1991 р. Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України, яка закріпила усі три види суверенітету: державний (верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території), національний (право українського народу на самовизначення) та народний (народ України є єдиним джерелом державної влади) суверенітет і стала основоположним документом будівництва незалежної держави та основою для створення Конституції України.

В серпні 1991 р. у Москві відбулась спроба державного перевороту. Скликана після поразки путчу позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт незалежності України, який проголошував її незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є лише власні Конституція, закони та постанови уряду. Для визначення ставлення українського народу до Акту незалежності України, 1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум, який підтвердив волю народу жити в самостійній, соборній, українській державі. Одночасно були проведені вибори Президента. Першим Президентом незалежної України став Л.Кравчук (1991-1994 рр.).

При вивченні другого питання, слід уяснити, як проходив процес формування державних структур влади, зміна партійно-радянської системи на парламентсько-президентську, створення правової бази розвитку України як демократичної держави, встановлення і зміцнення державних кордонів, формування Збройних сил, Служби безпеки, запровадження національної грошової одиниці тощо.

Важливим чинником демократизації є формування багатопартійної системи в Україні, яка представлена партіями різноманітного політичного спектру: націонал-радикалами, націонал-демократами, центристами, соціал-демократами, лівими партіями. В Україні зареєстровано понад 100 партій.

Відзначте, що ідея “розбудови незалежної демократичної держави” сприяла консолідації національно-демократичних сил, визначила характер необхідних для України перетворень. Доведіть на конкретних фактах, що національна ідея є обов’язковою для будь-якого процесу державотворення.

Значним кроком на шляху розбудови державності стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України. Вона закріпила непорушність кордонів і неподільність території, верховенство закону, поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, виборність органів вищої влади та гарантії прав і свобод людини. Конституція стала актом правового оформлення нових політичних, економічних і духовних реалій в українському суспільстві, основою подальшого становлення незалежної, правової, демократичної держави.

В умовах чинності нової Конституції і нового закону “Про вибори Президента України” у 1999 р. відбулися вибори Президента, яким після другого туру став Л.Д.Кучма. Факт демократичної передачі влади на президентських виборах та “оксамитова революція” (формування конструктивної більшості) у Верховній Раді 2000 р. вперше за роки незалежності зробили можливими погодження дії державної влади в соціально-економічній сфері. Виконавча і законодавча гілки влади почали опрацювання стратегії довгострокового економічного розвитку.

В третьому питанні слід охарактеризувати основні напрямки зовнішньої політики України та визначити її зовнішньополітичні пріоритети на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Його вивчення доцільно почати з розгляду місця України у Європі. Площа України становить 601 тис. кв.км., за кількістю жителів вона входить у п’ятірку найбільш населених європейських країн. З 1945 р. належить до числа засновників ООН. Після проголошення незалежності Україна постала на міжнародній арені як повноправний суб’єкт правових відносин. За роки незалежності Україну визнало 149 країн світу, у 54 країнах відкриті дипломатичні та консульські представництва. Україна представлена у 47 міжнародних і міжурядових організаціях, у тому числі таких впливових як ООН, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі тощо.

Покажіть на прикладах, як західні держави підтримали незалежний курс України після її заяви про свій без’ядерний статус. Розкрийте характер розбіжностей в геополітичних інтересах України та Росії.

Головними пріоритетами зовнішньої політики України є економічні, політичні та культурні зв’язки з країнами Європи; співробітництво з країнами світу у галузі прав людини; широкомасштабні дружні відносини з найближчими сусідами, передусім з Росією; розвиток економічного співробітництва з країнами Азії (Китаєм, Пакистаном) та Африки (країнами, що потребують наших технологій). Україна у свою чергу зацікавлена у дешевій сировині.

У 1995 р. Україна вступила до Ради Європи – міжнародної організації, створеної у повоєнні роки з метою утвердження прав людини та ідей верховенства права. Серед рекомендацій, що були надані Парламентською асамблеєю Ради Європи молодій незалежній державі, поряд із ратифікацією Конвенції з прав людини і приведенням вітчизняного законодавства у відповідність до неї, висувалася вимога скасування у державі протягом трьох років смертної кари, що й було зроблено у 2000 р.

Основні напрями зовнішньої політики України передбачають: участь у загальноєвропейському процесі, співпраця з державами Європейської співдружності та НАТО; співробітництво з державами-сусідами в рамках СЕД; активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організаціях

Одним з важливих напрямків своєї діяльності Україна вважає участь у різних формах загальноєвропейського процесу. ЇЇ участь у зустрічі країн – учасниць Гельсінського процесу в Парижі (1992 р.), засвідчила визнання України рівноправним партнером у творенні міждержавних відносин і безпеки в Європі.

Інтеграція України у світові економічні процеси ґрунтується на міцних фінансово-кредитних зв’язках. У 1992 р. Україну прийнято у світові фінансово-кредитні організації – МВФ і МБРР (міжурядові спеціалізовані установи ООН). У цьому ж році Україна підписала Заключний акт НБСЄ. Велике значення для України має членство у ЄБРР, до якого вона приєдналась у 1992 р. Членами банку є понад 40 країн. ЄБРР надає кредити насамперед приватним підприємствам, а також державним, що здійснюють приватизацію.

Україна – нейтральна держава, проте співробітничає з військо-політичним блоком НАТО за програмою “Партнерство заради миру”. В рамках програми після терористичних актів у США 11 вересня 2001 р. вона надала свій повітряний простір для військових літаків Америки під час конфлікту між нею та урядом талібів у Афганістані, у 2003 р направила український контингент миротворчих сил у Ірак.

Україна намагається підтримувати добросусідські відносин зі своїми територіальними сусідами – Росією, Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Білорусією та країнами СНД. У 1999 р. було ратифіковано договір про співробітництво з Росією, підписанню якого передувала низка угод з визначення статусу Чорноморського флоту та Севастополя. Того ж року Україна увійшла до Міжпарламентської асамблеї СНД.

У 2000 р. Україна обрана на два роки непостійним членом Ради безпеки ООН. Представники України входять також до таких організацій, як ЮНЕП (комісія ООН з навколишнього середовища), МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергетики), Організація з безпеки і співробітництва в Європі, ЮНЕСКО (організація з питань культури) та інших.

Участь України в діяльності ООН та інших міжнародних організацій дозволила їй закріпити свій міжнародний статус. Україну стали сприймати як державу, що є частиною Європи й усього міжнародного співтовариства.

30 вересня 2007 р. відбулись дострокові вибори до Верховної Ради України. У виборчих перегонах 3 %-й бар’єр подолали:

- Партія Регіонів – 33,37 %;

- Блок Юлії Тимошенко – 30,71 %;

- Україна – Народна самооборона – 14,15 %;

- Комуністична партія України – 5,39 %;

- Блок Литвина – 3,96 %.

У січні 2010 р. У ІІ турі виборів президентських виборів Президентом України було обрано В.Ф. Януковича.

 

Термінологічний словник

 

Геополітика (від гео... і політика) – теорія залежності зовнішньої політики держави від географічних факторів, зокрема місцезнаходження.

Демократія – форма політичної організації суспільства, що характеризується участю (формальною або фактичною) народу в управлінні державними справами. В широкому розумінні – форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів.

Діаспора (розсіяння) – розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або власною владою за межі батьківщини; сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають за її межами.

Електорат (виборець) – громадяни, які мають право голосу для участі в політичних виборах. Рішення і настрої електорату визначають склад виборних органів влади, впливають на позиції політичних лідерів і партій.

Імпічмент (англ. звинувачення) – встановлені законом порядок і процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.

Інавгурація (лат. - посвячую). Урочиста церемонія введення на посаду глави держави, а також посвячення у вищий духовний стан.

Інтеграція (поповнення) – процес зближення держав у різних сферах.

Консенсус (лат. - згода, одностайність) – досягнення згоди з певних питань на основі базових цінностей і норм суспільства шляхом обговорення і взаємних поступок; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Консолідація – з міцнення, згуртування, об'єднання.

Легітимність (законний, правомірний) – здатність політичного режиму досягти суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень або функціональних змін у структурах влади.

Лобізм (англ. – кулуари) – діяльність соціальних груп, які обстоюють свої особливі політичні інтереси; групи тиску на органи законодавчої та виконавчої влади.

Мажоритарна система виборів (фран. – більшість) – порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Мораторій – призупинення якихось дій, діяльності тощо, встановлених урядом на певний час у зв'язку з настанням надзвичайних обставин - війни, стихійного лиха тощо.

Олігархія (влада небагатьох) – політичне та економічне правління, влада невеликої групи людей, а також сама правляча група.

Парламент (лат. – говорити, розмовляти) – найвищий законодавчий і представницький орган влади в державі з республіканською формою правління, який обирається населенням.

Парламентаризм – система правління, згідно з якою законодавча влада належить виборному парламенту.

Плебісцит (лат. простолюд і рішення, постанова) – загальне опитування громадян з метою виявлення їхньої думки, волі й позиції щодо якогось спільного й значущого питання.

Плюралізм (лат. - множинний) – визнання множинності істин; система влади, заснована на взаємодії протилежних політичних сил, партій, громадянських організацій.

Популізм – загравання певних політиків і політичних сил з масами, гра на наявних труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні соціально-економічних проблем у разі приходу до влади.

Пропорційна виборча система – порядок організації виборов і визначення їх результатів, за якого розподіл мандатів між партіями, що висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Референдум (походить від латинського – той, що має бути повідомлений) – всенародний опит з найважливіших питань державного життя, в якому беруть участь всі громадяни, що мають виборчі права.

Спікер (слово англійського походження, що означає - говорити) – голова палати парламенту в ряді країн (Англії, Австрії, США).

Толерантність (від лат. - терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте основні елементи політичної системи України.

2. Визначте причини невдач ринкових реформ в Україні на сучасному етапі.

3. Які методи розв’язання економічних і аграрних проблем можуть бути застосовані в Україні?

4. Якими причинами можна пояснити різкий спад життєвого рівня населення в Україні та наростання соціальної диференціації суспільства?

5. Які зміни сталися в культурному житті України після проголошення незалежності?

6. Охарактеризуйте основні напрями зовнішньополітичної діяльності незалежної України.

Тестові завдання:

1. Державна незалежність України була законодавчо закріплена:

а) Декларацією „Про державний суверенітет України” (липень 1990 р.);

б) Актом проголошення незалежності України (серпень 1991 р.);

в) Конституцією України (червень 1996 р.).

2. Першим президентом незалежної України у 1991 р. був обраний:

а) Л. Кучма;

б) В. Чорновіл;

в) Л. Кравчук;

г) В. Лановий.

3. У серпні 1991 р. припинила діяльність:

а) Соціалістична партія України;

б) Компартія України як складова частина КПРС;

в) Українська народно-демократична партія.

4. Встановіть відповідність:

а) Президент 1) Законодавча влада

б) Кабінет Міністрів

в) Конституційний Суд 2) Виконавча влада

г) Прокуратура

д) Верховна Рада 3) Судова влада

е) Місцеві ради

ж) Верховний Суд

5. Коли відбувалися дострокові вибори до Верховної Ради України:

а) 1990, 2007 рр.;

б) 1994, 2002 рр.;

в) 1994, 2007 рр.

 

 

Л І Т Е Р А Т У Р А

 

Аркас М.М. Історія України-Русі. – К., 1991.

Борисенко В.Й. Курс української історії. – К., 1997.

Брайчевський М. Біля джерел слов’янської державності. – К., 1964.

Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVIII – початок ХХ ст.). – Львів, 1996.

Видатні діячі України минулих століть // Золота книга української еліти. – К., 2002.

Винокур О., Трубников С. Давня і середньовічна історія України. – К., 1996.

Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.

Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

Дорошенко Д. Нарис історії України. – К., 1991. – Т. 1-2.

Історія України / За ред. Б.Д. Плановика. – К., 1999.

Історія України: нове бачення: У 2-х т. / О.І.Гуржій, Я.Д. Ісаєвич, М.Ф. Котляр та ін.; За ред. В.А. Смолія. – К., 1995.

Історія України / Кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1998.

Король В.Ю. Історія України: навчальний посібник. – К., 2005.

Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2002.

Новітня історія України (1990-2000): Підручник / А.Г. Слісаренко, В.І. Гусєв, В.М. Литвин та ін. – К., 2002.

Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.І.Танцюри. – К., 2001.

Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993.

Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України. – Харків, 2000.

Субтельний О. Україна: історія. – К., 1993.

Харитонов О.І., Щербина І.В. Історія України. Навчально-методичний посібник. – Харків, 2006.

Петровський В.В., Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. – Харків, 2007.

 

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ