Поняття культури, предмет історії української культури.

Поняття культури, предмет історії української культури.

«Культура» - слово латинського походження. Давні римляни розуміли під культурою обробку землі. Цицерон поширив це поняття на «обробку людської душі» - виробництво самої людини, формування її інтелектуальних, моральних, професійних та інших суто людських властивостей. Культурою духу він вважав філософію. Протилежністю культури було варварство. Культура – це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також утворених ними матеріальних та духовних цінностях. В кін ХІХ – на поч. ХХ ст. цікавість до культури серед вчених зросла, виникла наука Культурологія. Історія української культури є частиною Культурології. Історія укр. культури вивчає розвиток науки і техніки, побуту, освіти, суспільної думки, фольклору, літ-ри, мистецтва.

 

 

Методологія дослідження, принципи аналізу, структура та функції культури.

Методи культурології – це сукупність аналітичних прийомів, операцій та процедур, що застосовується при аналізі культури. Основний метод культурології – єдність пояснення та розуміння. Принципи дослідження культурології: 1)Видовий принцип – подул культури на предметну(зовнішню), й особисту(внутрішню); 2)Родовий принцип – поділ культури на матеріальну й духовну; 3)Принцип значущості – виділення основи культури і власне самої культури та її значення. Структура культури: Матеріальна складається з техніко-технологічних та предметно-продуктивних компонентів(культура вир-тва, життєзабезпечення та війни); Духовна складається з політичної, правової, естетичної, етичної, філософської та релігійної. Завжди критерієм рівня культури є ступінь гуманізації суспільства, а її метою – гармонійний розвиток людини. Функції культури: людино творча(гуманістична) – формує людську особистість, пізнавальна(гносеологічна) – концентрує в собі накопичені знання про світ, регулятивна – регулює поведінку людей, акумулятивна – накопичує, зберігає та передає людський досвід від покоління до покоління, ціннісна – формує у людині ціннісні потреби та орієнтації, комунікативна – налагоджує зв’язки між індивідами та соц.. групами, компенсаторна – забезпечує духовну та психічну розрядку, відволікає людини від повсякденних проблем, виховна – синтезує в цілісну форму всі складові внутрішнього світу особистості.

 

Концепції розвитку культури.

Давні римляни розуміли під культурою обробку землі. Цицерон поширив це поняття на «обробку людської душі» - виробництво самої людини, формування її інтелектуальних, моральних, професійних та інших суто людських властивостей. Давньогрецький письменник Гесіод поділив історію людства на 5 віків: золотий, срібний, мідний, героїчний та залізний. У поемі «Про природу речей» Тіт Лукрецій Кар показує процес розвитку суспільного виробництва на основі удосконалення знарядь праці, походження мови, права й релігії як суттєвих проявів людської культури. За Гердером, культура – це процес постійного засвоєння комплексів традицій. На його думку справжнє національне мистецтво виростає з народної творчості. На думку І. Канта, культурний прогрес визначається процесом олюднення людини, постійним підвищенням рівня її моральної досконалості. Гегель виходив з того, що розвиток світової культури показує послідовну цілісність та логіку життя людства взагалі. За Шпенглером, виходячи з концепції історичного коловороту, кожна цивілізація проходить 4 стадії: виникнення – зростання – надлом – розпад.

 

Основні етапи розвитку світової та української культури.

Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яка зробила величезний вплив на розвиток світової культури. Саме вони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, які спонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецької філософії. Саме тут були створені ієрогліфіка і клинопис. Геніальні твори давніх мислителів і поетів, священна книга іранських народів, індійських, китайських, давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати, палаци Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини, математики, астрономії. Ренесансні гуманісти, діячі Просвітництва та літературно-філософської думки XIX ст. вважали Середньовіччя втіленням величі католицизму та примату сліпої віри над розумом, розквіту монархій та станових привілеїв, влади грубої сили й дикості. Натомість романтики (німецькі, англійські, російські, українські вчені, письменники, поети) ідеалізували Середньовіччя як часи Рицарів і Прекрасних Дам. Але найголовнішим надбанням цього часу стало творення нових націй, їхніх індивідуальних мов та культур, що сягали своїм корінням у тогочасну мову міжнаціонального спілкування – латину. У цей період у суспільстві створюється розвинута соціальна структура: розвиваються міста, а разом з ними – ремесла, торгівля, школи і університети, мистецтво в усіх основних його видах. У культурі Середньовіччя можна виділити релігійно-церковну, світську і народну субкультури. Культура відродження. Виникло сучасне природознавство. Розвивалося книгодрукування, ткацтво, годинникарство, металургія, виникнення нових інструментів. Зародження геології. Відбувались процеси над відьмами. Написан один з найвеличніших творів світової культури – «Божественна комедія». Культура Нового часу. Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження і експерименти і користування математичною мовою. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

- з’являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;

- народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

- виникають національні Академії наук, з’являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з’являється міський транспорт.

Появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

Проблема походження українського етносу.

Російські та Польські науковці не вважали українців окремим етносом. Вперше існування укр етносу як окремого утворення обгрунтував М. костомаров. Він вважав, що укр етнос існував у ІХ ст, а російський сформувався лише у ХІІст. М. Грушевський пішов ще далі. Він вважав, що укр етнос формується з ІV, Київська Русь – це національна укр держава. Радянськи історики та мовознавці вважали, що український, білоруський та російський народи та їхні мови мають єдине коріння – давньоруську народність.Сучасні укр культурологи та історики в цілому погоджуються з костомаровим та Грушевським і вважають, що Київська Русь – це держава, заснова окремим етносом – українцями, отже, до існування цей етнос вже сформувався. Заданими сучасних дослідників розвиток укр етносу відбувався наступним чином:

-ІІІ-ІІ тис. до н. е. – витоки етнічних відмінностей, часи формування давньоєвропейських праетносів, в тому числі – українського;

-ХІІ-ХІІІст. – виникнення укр етносу;

- ХVI-XVIIст – консолідація укр народності;

-Сер. ХІХст - утворення укр нації

- 90-ті роки ХХ ст – фіксація національної ідентичності на рівні незалежної держави.

Теоретичний аспект датування початків української культури.

За даними сучасних дослідників розвиток українського етносу відбувається наступним чином:

- ІІІ-ІІ тис. до н.е. – витоки етнічних відомостей,часи формування давньоєвропейських праетносів, в тому числі українських.

- ХІІ-ХІІІ ст.. – виникнення укр.. етносу

- 14-17 ст. консолідація укр..народностей

- Середина 19 ст – утворення укр. Нації

- 90-ті роки 20 ст – фіксації національної ідентичності на рівні незалежної держави.

Мистецтво Київської Русі.

 

- Мистецтво поєднувало східнослов’янську та візантійсько-християнську традицію.

- Емаль та різьбярство, різьба по каменю

- Мистецтво поєднувало релігійні та побутові мотиви з перевагою перших

- Досконалість в архітектурі фресковому розписі, мозаїці, декоративно-прикладному мистецтві

- Після занепаду К.Р. багато мистецьких технік було втрачено, мистецтво занепало.

- Ремісники та ситці К.Р. після її занепаду мігрували в західні князівства та на Північ, де прожували традиції К.Р., але вже з урахування місцевої культурної специфіки.

 

Початки культури козацтва

Козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо. саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. По-друге, воно виступало в ролі основного і багатого замовника. По-третє, козацтво мало власне творче середовище. По-четверте, воно виступало творцем художніх цінностей. Серед них маємо: козацькі думи, пісні, поеми, козацький танок, портрет, ікони, козацькі собори.

Поняття культури, предмет історії української культури.

«Культура» - слово латинського походження. Давні римляни розуміли під культурою обробку землі. Цицерон поширив це поняття на «обробку людської душі» - виробництво самої людини, формування її інтелектуальних, моральних, професійних та інших суто людських властивостей. Культурою духу він вважав філософію. Протилежністю культури було варварство. Культура – це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, втілений у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також утворених ними матеріальних та духовних цінностях. В кін ХІХ – на поч. ХХ ст. цікавість до культури серед вчених зросла, виникла наука Культурологія. Історія української культури є частиною Культурології. Історія укр. культури вивчає розвиток науки і техніки, побуту, освіти, суспільної думки, фольклору, літ-ри, мистецтва.