ТОП 10:

Відновлення гетьманства урядом Єлизавети Петрівни. Останній гетьман України Кирило Розумовський.



 

Війна мала два важливих наслідки. По-перше, переконала російський уряд у неможливості вирішити свої південно-західні проблеми без економічно сильної України з власним устроєм. По-друге, ще раз показала українській громадськості життєву необхідність відновлення гетьманства як запоруки захисту від наступу імперських структур. Зміна політики російського уряду щодо України настала після зведення на престол цариці Єлизавети (1741— 1761). На формування її проукраїнських настроїв великий вплив справив Олексій Розумовеький.

 

Він народився у козацькій родині у с. Лемеші Чернігівського полку, за свій красивий голос був взятий до придворної капели в Петербурзі й там звернув на себе увагу Єлизавети Петрівни. Між козаком і царицею спалахнуло кохання, яке то розгорялось з новою силою, то затухало. У 1742 р. Розумовський та Єлизавета Петрівна таємно обвінчалися. Вплив Розумовського на державні справи став необмеженим. Одночасно він не поривав з Україною, приймав козацьку старшину й поділяв її настрої щодо відновлення гетьманства. Україною зацікавилася й цариця. Під час подорожі до Києва у 1744 р. Єлизавету зачудували золото київських церков і монастирів, гостинність, привітність і доброзичливість киян. Цариця пройнялася симпатією до українців і тому прихильно поставилась до петиції старшини про вибори нового гетьмана. Протягом кількох наступних років у правлячих колах точилася то явна, то прихована боротьба навколо старшинських клопотань.

 

Останній гетьман Лівобережної України, граф Кирило Григорович Розумовський (1728—1803), походив з родини городового козака Григорія Розума (отримав своє прізвище від поговірки, яку часто промовляв напідпитку: «Що то за голова, що то за розум»). Соціальне зростання К. Розумовського стало можливим завдяки його братові Олексію (1709—1771).

 

Олексій та Кирило Розуми народилися на хуторі Лемеші (нині село Козелецького р-ну Чернігівської обл.). У дитинстві Олексій виявив здібності до грамоти, допомагав дячкові сусіднього села справляти церковну службу й співав у церковному хорі, а більшість часу з меншим Кирилом доводилось пасти батьківську та сусідську худобу. 1731 р. російський полковник Ф. Вишневський, котрий проїздив цим селом, почувши чудовий голос юнака, забрав його до Петербурга, де той одразу потрапив до хору при царському дворі. Невдовзі молодого красивого співака покохала царівна Єлизавета Петрівна, що й визначило його подальшу блискучу кар'єру. Через кілька років, вже під прізвищем Розумовського, він став управителем двору і маєтків царівни, а після її коронації (1742.) одержав звання обер-єгермейстера і ряд маєтків у Росії та в Україні. Колишній пастух і співак придворного хору став одним з найвищих сановників Російської імперії.

 

Кирило Розумовський ріс і здобував освіту під протекцією свого старшого брата, який знайшов йому опікуна в особі Г. Теплова. У супроводі останнього К. Розумовський, після відповідної підготовки в Петербурзі, вирушив (1743) за кордон «для дальнейшего совершеннейшаго обученья». В Берліні навчався у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.

 

15 червня 1744 р. обидва Розумовські були зведені у статус графів Російської імперії. Повернувшись з-за кордону (1745), Кирило став улюбленцем царського двору. Невдовзі (у травні 1746 р.) 18-річного юнака призначили президентом Петербурзької Академії наук. Сама імператриця посватала його за свою внучату сестру Катерину Наришкіну (1729—1771), яка одержала величезний посаг: кілька десятків тисяч кріпаків, будинок в Москві на Воздвиженці (згодом належав графу Шереметеву), підмосковні села, пензенські вотчини та ін.

 

Українська старшина — Я. Лизогуб, М. Ханенко, В. Гудович, — запрошена на весілля (1746) К. Розумовського, порушила клопотання перед царським урядом про відновлення гетьманства в Україні. Вирішення цього питання розтягнулось на півтора року. Нарешті в Сенат надійшов відповідний царський указ (підписаний 5 травня 1747 р.).

 

Відновлення гетьманства імператриця Єлизавета Петрівна пов'язувала з особою Кирила Розумовського, котрого й призначала гетьманом. Для підготовки офіційної церемонії «обрання» в Глухів прибув граф І. Гендриков, який привіз жалувану грамоту «прошеніе в гетманы Кирилы Григорьевича». Урочисте обрання гетьмана (або елекція — за тодішньою термінологією) відбулося 22 лютого 1750 р. Сам Розумовський в Глухів не приїхав.

 

Старшинська депутація — генеральний бунчужний Д. Оболонський, ніжинський полковник С. Кочубей, бунчуковий товариш І. Журман, генеральний суддя І. Пиковець — відправилась до Петербурга з подякою імператриці та привітанням новообраного гетьмана. Царським указом від 5 червня 1750 р. К. Розумовського було офіційно затверджено гетьманом України.

 

Йому надавались величезні маєтності — віддавались всі прибутки грошима, хлібом і вином з гетьманських маєтностей, зібрані до його обрання, тобто за 16 років (1734—1750).

 

Рядом наступних царських указів обумовлювалось, що на урочистих публічних церемоніях К. Розумовський мав сидіти поруч з генерал-аншефами, і, оскільки він «против других гетманов имел ту отличность», що був граф Російської імперії і користувався особливою довірою і «благоговеньем» імператриці, в усіх паперах Колегії іноземних справ його мали величати як «высоко й благоурожденнаго».

 

Новообраний гетьман все ще перебував у Петербурзі Лише 13 березня 1751 р. у придворній церкві він склав присягу на вірність імператриці, яка там же вручила йому гетьманські клейноди: оздоблену коштовним камінням золоту булаву, великий білий прапор з російським гербом, бунчук, військову печатку і срібні літаври.

 

Гетьман відправився в Україну з чисельними екіпажами, верховими кіньми, поварами і музикантами, гайдуками і скороходами й навіть з трупою акторів. На урочисту церемонію його зустрічі (6 липня 1751 р.) в Глухів прибула майже вся старшина, понад 6 тис. козаків, вище духовенство.

 

Нерозлучним супутником гетьмана залишався Г. Теплов, який прибув з ним в Україну в чині колезького радника. Незабаром він став правителем новоствореної гетьманської канцелярії і поступово прибрав до своїх рук всю адміністративну діяльність. Користуючись необмеженим довір'ям з боку гетьмана, Г. Теплов став негласним правителем Лівобережної України.

 

З перших днів гетьманування К. Розумовський, насамперед, подбав про власне збагачення та соціальне зростання своїх близьких і далеких родичів. Сестрам та їхнім чоловікам надавались сотенні містечка, які до того були завжди вільними. Так, бунчуковий товариш Ю. Дараган (чоловік сестри Віри) одержав м. Бориспіль Переяславського полку, В. Климович (чоловік сестри Агафії) — м. Срібне Прилуцького полку і м. Олишівку Ніжинського полку, його родич С. Кочубей був призначений генеральним обозним.

 

При К. Розумовському козацька старшина остаточно захопила в свої руки справи місцевого управління і, користуючись родинними зв'язками з гетьманом, спішно привласнювала села, які ще залишалися вільними. Загалом часи гетьманування К. Розумрвського характеризуються як часи панування козацької старшини.

 

Сам Розумовський за 14 років свого гетьманування приїздив в Україну лише кілька разів на короткий час. Постійним місцем його перебування залишалися Петербург і Москва.

 

Втім, проживаючи в столичних містах Росії, К. Розумовський не забував про українські справи. Так, він домігся ліквідації поборів з місцевого населення, запроваджених ще в часи гетьманування І. Самойловича та І. Мазепи, відміни митниць на порубіжжі України з Росією і проголошення вільної торгівлі між ними. 1754 р. були ліквідовані митні побори, відомі під назвою індукти та евекти. 1761 р. видано універсал про виключне право козацької старшини на гуральництво.

 

Однак в плани царського уряду аж ніяк не входило самостійне правління українського гетьмана. Його діяльність постійно тримали в полі зору, спрямовуючи належним чином. Права гетьмана поступово обмежувались: йому заборонялось призначати полковників без згоди уряду, підтримувати дипломатичні зносини з іншими країнами та ін.

 

Згодом було зроблено суттєвий крок по обмеженню державності України й перетворенню її на звичайну провінцію Російської імперії. Варто зазначити, що у 1734—1750 рр. політико-адміністративну владу в Україні здійснювало Правління гетьманського уряду із 6 осіб. Це сприяло посиленню контролю і втручання у внутрішні справи старшинської адміністрації з боку царських урядовців. Лівобережна Україна нарівні з іншими провінціями держави підпорядковувалась Сенату, в якому діяла особлива установа під назвою «Канцелярия малороссийских дел».

 

З відновленням гетьманства підпорядкування Лівобережної України із Сенату було передано в Колегію іноземних справ. Факт перебування України у віданні установи, утвореної для зносин з іншими державами, свідчив про формальне визнання за нею політичної самостійності.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.229.89 (0.005 с.)