ТОП 10:

Основні напрямки діяльності уряду П.Орлика у 1710 – 1712 рр.



 

Перший український уряд в екзилі складався з гетьмана, генеральних обозного, бунчужного й осавула, а також полковників та старшин. Головну військову силу становило те запорізьке козацтво, яке перейшло у володіння кримського хана після розгрому Січі. Уряд Орлика визнали Швеція, Кримське ханство, Туреччина, підтримували Австрія, Франція і Англія, незадоволені посиленням Росії на європейському континенті. Головним завданням уряд Орлика ставив створення антиросійської коаліції держав і визволення України. Укладений з кримським ханом союз передбачав допомогу гетьманові у визволенні українських земель від російських військ. Наполягання Орлика прискорило оголошення Туреччиною в листопаді 1710 р. війни Росії. Кримські татари Девлет-Гірея до березня наступного року безуспішно намагалися вигнати російські гарнізони зі Слобожанщини, завдавши при цьому значної шкоди місцевому населенню.

 

Тим часом Орлик готував військові сили. У березні 1711 р. гетьман повів на визволення України 16-тисячне козацьке військо, посилене загонами поляків і татар. Визвольні наміри й плани Орлика щодо суспільного устрою майбутньої Української держави знайшли підтримку правобережної людності. Без великих зусиль наступаючі розгромили посланий проти них загін генерального осавула Бутовича і з допомогою місцевих жителів увійшли в Умань, Богуслав, Корсунь та інші придніпровські міста. Найсильніший опір Орлику вчинив гарнізон Білої Церкви, шо складався переважно з російських солдатів. Поки тривала облога, білогородські, буджацькі та ногайські татари стали налити містечка й села, грабували, нищили і брали в полон людей у межиріччі Росі, Тетерева і Дніпра. Козаки Орлика кинулися рятувати людей, майно і оселі, польський загін попрямував до Польщі. Військо розпалося, а його залишки відійшли до Бендер.

 

Нова можливість здобути Україні незалежність з'явилася влітку 1711 р., коли величезна турецька армія під Яссами оточила російську армію фельдмаршала Бориса Шереметьєва. Перед неминучою поразкою Росія пішла на мир з Туреччиною. 12 липня 1711 р. між двома державами була підписана Прутська угода, за якою Росія повертала Туреччині Азов, зобов'язувалася зруйнувати збудовані фортеці на Азовському морі та Дніпрі. Доля українських земель визначалась нечітко, й кожна зі сторін трактувала відповідний пункт у вигідному для себе світлі. Уряд Орлика вважав, що Росія мала вивести війська з усієї української території, в тому числі й Запоріжжя. Російський же уряд не збирався цього робити. Спеціальне посольство Орлика звернуло увагу султана на цю проблему, і під загрозою нової війни Росія в квітні 1712 р, пообіцяла залишити Правобережну Україну протягом трьох місяців. З відходом російських частин Правобережжя почали займати польські війська, які перешкодили Орлику встановити свою владу на цій території України. З підписанням Росією і Туреччиною в 1713 р. Адріанопольського миру плани Орлика на визволення України відсунулися на далеку перспективу.

 

Перебравшись до Швеції, Орлик докладає величезних зусиль, щоб створити антиросійську коаліцію держав. Він агітує султана почати нову війну з Росією, підтримує зв'язки із запорожцями й обнадіює їх допомогою європейських держав. Переїжджаючи зі Стокгольма до Ганновера, Салонік, Криму, Орлик аж до самої смерті в 1742 р. не припиняє листування з урядами різних держав і закликає запорожців до виступу проти Росії. Справу Орлика продовжували син Григорій, Мирович і Нахимовськнй. Завдяки таким подвижникам ідея визволення України з-під залежності Росії продовжувала ше довго жити в урядових колах Європи й використовувалася ними при вирішенні східноєвропейських проблем.

Місце України-Гетьманщини у міждержавних та політичних планах Туреччини, Росії, Польщі, Криму в 1712 – 1714 рр.

 

В Україні акцію Орлика в цілому було сприйнято далеко не прихильно, і татарські пограбування лише підсилили негативну її оцінку, яка вповні відбилася в "Истории Русов". Автор останньої писав, що спочатку Орлик "универсалами своими рассевал плевели в полках Заднепровских й во всей Малороссии, приглашая народ й войска к своєму повиновению, й продолжал сне до половины 1711 года, т. е. до заключення турками с Россиею вечного мира, а тогда исчез он со всем своим скопищем й очутился после на жительстве во Франции". Дані слова, безумовно, не слід розуміти буквально, однак вони все ж свідчать, що військова акція 1711 року спричинила до втрати Орликом авторитету в Україні. Позитивне ставлення до нього зберегло лише козацтво, про що, знов таки, пише "История Русов".

 

У липні 1711 року був заключений Прутський мир, що остаточно руйнувало всі плани Орлика. Дізнавшись про умови миру, гетьман, посадив на коня старшого сина Григора і кинувся до Ясс благати великого візира Мехмет-Баталджі не підписувати Прутської угоди.

 

До візира спорядили цілу делегацію: Орлик, Понятовський, французький дипломат Андрезель. Французи серед своїх вимог поставили включення до угоди пункта про козаків, бо "не проходило дня під час кампанії, щоб козаки не приводили полонених московитів. Вони врятували після Полтави шведського короля". Орлик вимагав обумовити в договорі, щоб царські війська й адміністрація покинули Україну, повернувши забране майно. Пункт, який мав би визначити цю умову, був включений до пакту, але зредагований дуже неясно, чим і скористалася російська сторона. Текст артикулу був такий: "...И поляков и черкас и запорожцев (барабашидес) (подкалес), которые суть в их подданстве и козаков, которых хан Крымский сиятельнейший Девлет-Гирей Хан имеет в своем покорении, с стороны Царской чтобы никако их не замкать".

 

І все ж цар зрікався за договором претензій на Правобережжя та Січ. Порта, зацікавлена у розриві козацтва з Карлом XII, якого мала вислати до Швеції, намагалася загострити відносини, закликаючи Орлика в Константинополь для мови про повернення його гетьманом на Україну. Цим переговорам активно протидіяв король, який ворогував з візиром Баталджі-пашою і мав на увазі претензії Польщі на Правобережжя.

 

28 жовтня козакам був поставлений ультиматум. Однак вони наполягали, і Орлик вирушив у дорогу проти волі короля. Карл XII послав йому навздогін новий ультиматум і примусив повернутися, але гетьман відіслав у Константинополь делегацію з детальною інструкцією (3 листопада), де обумовлювалися принципи союзу з Портою та чітко визначалися суверенні засади майбутньої України за умови збереження союзу зі Швецією. Однак усе це було можливим лише в разі спалаху нової російсько-турецької війни. Новий візир Юсуф-паша виступав за рішучіші дії і в кінці грудня 1711 року війну було оголошено. Тоді цар заявив про виконання умов Прутського миру і звільнення Правобережжя.

 

З наказу Петра І почалося переселення людності на лівий бік Дніпра, з Правобережжя вивозили продовольство та фураж. Туркам повернули Азов і з їх наказу зруйнували інші російські укріплення. Порта схилилася до миру. 10 березня 1712 року Орлик звернувся листовно до візира з проханням, аби той допоміг у тиску на Росію і щоб Росія звільнила всю Україну й повернула Київ. Однак було пізно. Вже 5 березня султан видав привілей про перебування козацтва на Правобережжі (крім Києва) та Січі під турецьким протекторатом і на гетьманування там Орлика без будь-якого втручання турецької влади.

 

Почалася напружена боротьба дипломатії за умови миру, а потім — проти його ратифікації урядом султана. У грудні 1711 року козаки звернулися до Дезайєра і "настоювали, щоб Порта вимагала від Москви відмови від всяких претензій на Україну; козаки прохали, щоб їм була повернута Україна обох берегів... Козацькі посли особливо настоювали на амністії і визволенні українців, засланих в Московщину і щоб московити, залишаючи козацьку країну, за своїм звичаєм, не руйнували України". В разі нової війни з Росією, вони просили, щоб татари йшли у її володіння, а не на Україну, "де останнього разу вони так поводилися, що стали ненависні всьому населенню". Щоб активно протидіяти чуткам, що їх поширював російський посол, ніби Туреччина хоче захопити Україну і перетворити церкви в мечеті, було поставлено вимогу негайно оголосити, що вся Україна — незалежна і перебуває лише. під захистом та протекцією Порти, з нею, як з татарами і Швецією, має вічний союз.

 

З наполягання Орлика король Карл XII добився від султана наказу (31 липня 1711) сераскиру паші Бендерському про розшук та передачу гетьману всіх полонених, що їх татари взяли під час останнього походу. Орлик тим часом розробляв новий договір з ханом Девлет-Гіреєм. У травні 1712 року той договір затвердив султан Ахмет. Своїм фірманом останній забезпечував Орлику володіння всією Україною, як "найсильнішому між великими особами релігії Ісусової... гетьману козаків, що живуть на обох берегах Дніпра також як і запорожських козаків".

 

Згідно договору, над Україною встановлювався протекторат Порти, однак козаки самі обирали гетьмана, який управляв усіма справами; не знімалися жодні податки чи повинності; гарантувалося збереження земель і свобода торгівлі (4 пункти). Натомість висувалося дві умови: козаки братимуть участь у війнах Туреччини, старший син гетьмана буде заложником у хана.

 

Новий мир Росії і Туреччини викликав протест у Орлика, який просив візира не віддавати цареві Київ як центр і символ України. Гетьман був також проти полишення Росії Лівобережжя. В листі до візира він писав: "Від Правобережної України московит давно вже відмовився, прирікши її залишатися пустелею, і якщо нам тепер віддають лише цю пустелю, а Лівобережну, заселену, залишають під московським пануванням, то що ж це тоді за визволення? Не лише всі мої попередники з усім Військом Запорожським добивалися визволення від московського ярма Лівобережної України, найближчої до Московщини за Правобережну, але й сам гетьман Мазепа не для чого іншого з'єднав зброю Війська Запорозького з зброєю військ Його Величності шведського короля і разом з Його Величністю пішов під протекторат Блискучої Порти, як тільки для того, щоб зробити самостійною всю Україну, і перед усім Лівобережну, як більш залюднену. Що могло цього гетьмана, уже старого, бездітного, багатого, любов'ю й милостями й довірою московською шанованого, — що могло спонукати його всім цим пожертвувати, як не бажання здобу ти волю вітчизні своїй? Він знехтував всім, що було йому найдорожчого на світі, знехтував і самим життям, аби піднести свою вітчизну і визволити її з-під московського ярма".

 

Гетьман і його генеральна старшина очікували. На той час кошовим запорожців на еміграції був Кость Козій, генеральним суддею — Клим Довгопол; генеральним хорунжим — Григорій Герцик, полковник — Дмитро Горленко. Вони сподівалися повернутися в Україну і не знали про царський наказ, який передав Скоропадському 5 квітня Григорій Головкін. Згідно наказу, до Москви висилалися родичі всіх емігрантів-"радників", забиралися їх володіння та майно, кошти з якого надходили на утримання еміграції та ведення безборонного листування. У списку висланців були названі: син Ломиковського, дружина Дмитра Горленка, брат Максимовича, дружина та брати Мировича, мати та брати Буловича (зять Горленка), дружина Герцика і Семен Забела, дружина якого була при Орлику.

 

В ситуації політичної непевності Орлик вирішив звернутися до європейських дворів із спеціальним маніфестом, пояснити умови союзу з Туреччиною і оприлюднити на широкий європейський загал українську проблему. Написаний 4—9 квітня 1712 р. в Демотиці під Андріанополем маніфест починався словами: "Вважаємо ми потрібним поінформувати королів, володарів, республіки й інші християнські держави про мотиви, котрі привели нас в турецьку державу й підняти сьогодні зброю проти московського царя". Оповівши, що боротьбу за визволення України почав Мазепа і, отже, Орлик продовжує його лінію, гетьман констатував, що це — "натуральне право визволятись від пригнічення і працювати на те, що несправедливість і вища сила відняли". Орлик малював загальну картину взаємин України і Росії від Хмельницького до Мазепи. Затим пояснювалися обставини, причини й умови звернення до султана та шведського короля як протекторів української справи. З приводу союзу з Туреччиною Орлик писав: "Ні амбіції, ні навіть щирість, котру маємо до нашої дорогої батьківщини, не могли присилувати нас зробити щось противне тому, що ми не можемо робити, як християнська нація. Султан склав з нами урочистий трактат союзу, трактат настільки почесний і корисний для християнської нації, що міністри Порти заявили, що не знайшли в своїй історії й їх регістрах нічого подібного".

 

Виклавши все це, Орлик звертався до міжнародного права і, зокрема, права на державну самостійність, права боротьби за визволення українського народу. "Ми не можемо дивитись холоднокровне на нещастя, яким віддана наша нація, на порушення її прав у так багатьох випадках, ми одначе не будемо діяти з почуття помсти, але ми керуємося виключно мотивом справедливості та згідно з правом, яке дозволяє кожному захищати свою власну справу й свою власну мету". Лише "коли козацька нація буде обновлена в своїх правах", можливий посередницький мир.

 

Маніфест надіслали тим, хто активно сприяв заключенню Прутського миру — Голландським Генеральним Штатам та англійському королю з додатком тексту угоди Орлика з султаном. У супровідному листі до короля Орлик писав, що договір з султаном "спричинить до європейської рівноваги, ослабить могутність Московської держави". В листі ж до уряду Голландії гетьман зазначав, що "вважав необхідним видати" маніфест.

 

Обидва листи датовані 9 квітня, тому Маніфест був укладений до цієї дати. На жаль, він не був виданий, хоча Європа вже мала друковану книгу про Орлика (у 1711 році в Гамбурзі з'явилося два видання про його похід на Україну). Однак, безперечно, даний Маніфест сприяв піднесенню опінії самого Орлика і справи України у думці європейської дипломатії. Він ще раз нагадував Європі про існування "козацької нації" та її місце серед інших народів.

 

Одночасно з мемуаром "до володарів і республік" Орлик написав свою знамениту "Дедукцію", відому в історичній літературі під назвою "Вивід прав України". Основна мета "Дедукції" — показати існування в Європі суверенної, вільної, єдиної, соборної України, яка за часів Хмельницького відвоювала власну державність. Орлик у місткій історичній довідці, в якій не завжди чітко притримувався хронології та конкретних реалій, показував історію взаємовідносин України з російським царем та поступового закабалення останнім козацької нації, що було "вопіючою несправедливістю". Але козаки, як і кожен народ, "мають право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матимуть на це слушний час". Цей час настав, і гетьман Мазепа з допомогою шведського короля знову повернув Україні те, що їй належало. Далі були наведені основні статті двостороннього міжнародного договору 1708 року Мазепи і Карла XII, які підкреслювали його міждержавний характер, а не особисті амбіції Мазепи, як про це говорили. Текст договору зберігся лише в "Дедукції" Орлика, бо шведський міністр Піпер спалив під Полтавою дипломатичні документи. Михайло Грушевський вважав, що цей договір обстоювала старшина, яка могла просто обрати нового гетьмана, якби Мазепа вагався. Договір 1708 року забезпечував суверенність України, гарантовану військовою силою Швеції.

 

Орлик заявляв, що "Московський Двір належить уважати за узурпатора України" і сподівався, що європейські держави допоможуть йому відвоювати незалежність Батьківщини. Як мудрий дипломат, Орлик висунув докази особливої зацікавленості Європи у відновленні прав Україні. Він звертався до міжнародного права, яке "вимагає допомагати в крайніх випадках пригніченим громадянам", виходячи з обов'язків християнства, справедливості й гуманізму. В противному випадку, український народ змушений буде "кинутися стрімголов під турецьке панування". Орлик пророче писав також, що відновлення незалежності Україні потрібне і для того, щоб не посилилася Московська держава, "яка незабаром може змагати до повалення європейської свободи".

 

"Вивід прав України" був не лише важливим дипломатичним документом, який знову підніс на міжнародну арену голос про українську справу, а й став знаменним пам'ятником розвитку української державницької ідеї. Концепція суверенної, вільної, соборної України нагадувала таку ж основну ідею "Истории Русов", і це є безперечним доказом органічного розвитку державницької політичної думки України, в якому "Дедукція" Орлика посідає дуже важливе місце. Вона була третім значним документом після Конституції 1710 та Маніфесту 1712 р., завдяки яким ім'я Пилипа Орлика вписалося в історію українського права та суспільно-політичної думки.

 

Коли Орлик представляв українську справу правителям Європи, цар Петро намагався дискредитувати його особу в Україні й у Росії. 8 квітня 1712 року було видано Маніфест про "боговідступника і зрадника", поплічника Мазепи Пилипа Орлика та його викляття. Тим часом знову виникли вагання в самому середовищі емігрантів. Прилуцький полковник Горленко почав зноситися з гетьманом Скоропадським, прохаючи царської амністії. І хоча його лист залишився без відповіді, все ж це був симптом. Кошовий Кость Гордієнко після переговорів у Константинополі посперечався з Орликом. 23 березня 1712 року він залишив табір у Молдавії і втік з півсотнею старшини й запорожців. У листі Карла XII на Нову Січ від 24 березня Гордієнка подавали як зрадника, що порушив присягу, і вимагали відібрати в нього прихоплені клейноди. Такий же лист одержав і хан Девлет-Гірей II, однак він відповів, що не бажає втручатися в козацькі справи. Гордієнко здобувся до Січі й почав агітацію проти Орлика. Він вислав загін у двісті-триста чоловік з закликом не визнавати Пилипа гетьманом. Восени 1712 року Гордієнко почав переговори з Скоропадським про перехід під його керівництво і царське підданство. Однак цю пропозицію відхилили.

 

Одночасно Порта намагалася декларувати передачу Орлику Правобережжя. 15 травня 1712 року кримський хан універсалом повідомив населення, що Орлик є гетьманом. Правобережжя під протекторатом Туреччини. Хан вимагав від Орлика негайно вирушити на Правобережжя (18 червня 1712 р.) Це означало остаточно порвати з шведським королем, вступити у військовий конфлікт з Польщею та Запорожжям. Шведська дипломатія чинила тиск на Орлика, протидіяла його окремому союзу з Портою, радники короля суворо вичитували гетьмана і змусили його відмовити хану. Крім того, стан Орликового війська (4 — 5 тис.) не дозволяв зачинати військову виправу, позатим навіть цими козаками повністю розпоряджався Карл XII, постійно використовував їх у діях польської армії на кордонах Польщі та України. У військових акціях короля і поляків частина запорожців (біля 400) потрапила в полон і була піддана жорстоким тортурам. Інші — голодні, обідрані, в деморалізованому стані поверталися до Бендер. В цій ситуації Орлик намагався таємно порозумітися з офіційною Польщею — королем Августом II (зв'язки з польним гетьманом Ржевуським, Конєцпольським та ін.).

 

Між тим дипломатія працювала на російсько-турецьку війну. І 4 листопада 1712 року султан прийняв рішення її розпочати. 19 листопада війну було оголошено. Знову зажевріла надія українських емігрантів. Орлик поспішив занебезпечити себе від небажаного турецько-кримського протекторату, подавши меморіал Карлу XII, де заявляв, що справу про це може вирішити лише весь український народ, бо давно вже шириться агітація в Україні, ніби Орлик з турками хочуть принести рабство, мечеті й знищити християн. Порта може лише допомогти визволити Україну від царя. Затим гетьман має прибути на Україну і разом з людністю виробити програму її подальшого існування. При цьому гетьман просив погамувати претензії Польщі щодо Правобережжя.

 

Порта вимагала вислати Орлика на Правобережжя, але він, не маючи вказаних гарантій, намагався уникнути цієї подорожі. Проте частина його козацького війська на чолі з прилуцьким полковником Горленком взяла участь у військових операціях і 29 грудня (н. с.) 1712 р. була розбита кн. Любомирським. Звертаючись до останнього, Орлик запевняв його у відданості Польщі і отримав у відповідь (вже після розгрому козаків) схвального листа за любов до спільної польської вітчизни та обіцянку прихилити до гетьмана короля Августа II.

 

Порта чекала початку військових акцій шведської армії Штенбока. Однак той військових дій не почав. Це розгнівило султана, він наказав арештувати шведських резидентів (Фунта та Понятовського) і вислати з Туреччини або перевести в Салоніки самого Карла XII.

 

Тим часом українські емігранти переконали французьку дипломатію у необхідності вичленити Польщу й Україну з складу Російської держави, що роз'єднає царя з союзницею Австрії. Емігранти готувалися до походу на Батьківщину, але вітер дипломатії був нещасливим для них і цього разу. В дивані відбувся переворот: Алі-пашу, який був проти війни, призначили новим великим візиром. І 17 липня відбулося підписання чергового мирного договору з Росією. На той час Орлик знову наладнав стосунки з кримським ханом, писав йому про московську тиранію на Україні, де очікували гетьмана як визволителя. Однак усе це було намарно, хоча на Україні дійсно ширились чутки про можливий прихід Орлика (лист Скоропадського до Головкіна).

 

Згідно договору, Туреччина зобов'язувалася позбавити притулку Карла XII, як і українських емігрантів. Порта відразу поставила вимогу перед шведським королем покинути Бендери. 11—12 лютого 1713 року в обозі під Варницею стався "калабалик". Турецькі війська прийшли видворяти Карла XII, а він з 300-ма чоловіками почав битву проти 20 тисяч орди татар і 6 тисяч загону турок. Король був поранений. У лавах його захисників бився й Орлик. Це ледве не коштувало йому власного життя та життя старшого сина — батькової надії. Татари прив'язали Григора до коня і мало статися непоправне, та заступився син хана Калга-султан і польський сенатор Сапега. "Калабалик" завершився переміщенням короля-вигнанця та його свити, а заразом і українських емігрантів з Орликом до Демотики під Андріанополем. Значно погіршився їхній матеріальний стан. Душили кредитори. Орлика притягли до суду і з великими зусиллями він добився лише двохмісячної відстрочки сплати боргів. Свій виїзд з Бендер гетьман порівнював з виходом євреїв з Єгипту "від варварського народу", зітхаючи "на ріках Вавілонських", чекаючи "обіцяної потіхи" від короля.

 

Однак турецька опінія щодо Карла XII знову перемінилася. Бендерського сераскира і хана Девлет-Гірея усунули. Новий хан Каплан-Гірей готувався до війни. Союз із шведами знову відновили. Орлику також дозволили переїхати до Адріанополя, де зібралася вся європейська дипломатія, і гетьман спробував знову підняти питання про передачу йому всієї України.

 

Та знову шведську справу знищив Штенбок, який 16 травня (н. с.) 1713 капітулював. Це був явний крах політики Карла XII в Туреччині. 13—24 червня в Адріанополі турки підписали 25-річну мирну угоду з Росією. На той час козацьке військо на чолі з Горленком перебувало в Україні. Останній вимагав, щоб до нього приїхала старшина і сам гетьман. Виник конфлікт у середині еміграції і підозра, що Горленко претендує на гетьманську булаву. Однак влітку 1713 року після перемир'я козацьке військо покинуло Правобережжя. На той час Орлик був уже знову в Бендерах, а затим — у Хотині. В Бендери прибув також інший політичний вигнанець — польський король Станіслав Лєщінський, з яким турки готували нову військову акцію. Гетьман не підтримував цієї затії і, навпаки, вів переговори з представниками Августа II про автономію України в складі Польщі.

 

Однак турки наполягали на новому військовому поході козаків на Правобережжя. Під командою Горленка у вересні 1713 року військо гетьмана вирушило на Брацлавщину. Було взято Немирів, Брацлав. Запорожці заволоділи Каневом. Планувався похід на Білу Церкву, але перешкодили поляки, з якими виник військовий конфлікт. Орлик намагався налагодити справу дипломатичне. Горленко рішуче карав усілякі грабунки та розбій війська, намагаючись замиритись з польською адміністрацією. Однак відповідь поляків Орлику була дуже суха й різка. Військові конфлікти польської армії з козаками набули серйозної постави. І тут у справу знову втрутилася Порта. Новий візир Алі-паша почав проводити ідею про посадження Орлика на Правобережжі під протекторатом Польщі. Орлик наполегливо обстоював ідею в дипломатичних колах, але Польща віднеслася до цього з нехіттю. 22 квітня 1714 року підписали мир Польща й Туреччина, а отже, Правобережжя залишалося за Польщею. Це було крахом ідеї Орлика.

 

Він знову звернувся до шведської протекції. 1 жовтня 1714 року Карл XII залишив Туреччину й вирушив на батьківщину. Доля Орлика була також вирішена — він повинен був послідувати за протектором, життя якого захищавші зброєю в руках. До цього зобов'язувала також доля України, про яку обіцяв постійно дбати король. У виданому Орлику дипломі він урочисто клявся: "Слідуючи по стопам наших славних попередників королів Швеції, бажаємо постійного спасення і вільності славної руської нації... і цим публічним дипломом ми декларуємо, що не покладемо зброї й не зробимо миру, поки гетьман і запорозька армія не звільняться від московського ярма і не реституються в старих вільностях і поки незайманість їх території не буде певно гарантована майбутнім мировим трактатом".

 

23 жовтня 1714 р. Пилип Орлик з сім'єю і двором із двадцяти чотирьох осіб покинув Туреччину. За ним подалася частина старшини (Довгополий, Третяк, Мирович, Нахимовський, Григір, Іван та Антін Герцики), натомість Горленко, Максимович і Ломиковський прийняли царську амністію. По дорозі, в Бухаресті, як згадував Орлик у листі до Яворського, він зустрів колишнього посильного Мазепи Болбота, який запевняв Орлика, що через нього міністри Петра І свого часу перед від'їздом Мазепи до короля просили його нічого не боятися, а гетьман натомість заявив старшині, ніби міністри попередили його про небезпеку. Це навіяло сумні спогади й історичні рефлексії, але ситуація не давала часу для роздумів та вагань. В січні 1715 року гетьман прибув до Відня. В столиці імперії він почував себе зле через матеріальну скруту і неможливість взяти позику у незнаних осіб, хоча його там і титулували князем. Тут, у Відні, його бачив російський посол Матвеєв, який звідомляє двір: "Не мог удержать себя в немом молчании и видеть пред глазами своими того вора, клятвопреступника, изменника и супостата государству Российскому с его сообщниками, и потому ни мало не медля, подал здешнему двору мемориал о выдаче его, изменника, в державу царского величества". Посол отримав досить холодну й цілком негативну відповідь у тому розумінні, що імператор обіцяв недоторканість шведському королю та його людям.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.180.108 (0.013 с.)