Розкрити причини ліквідації Запорозької Січі.

 

Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької республіки непокоїли царський уряд, адже Запорізька Січ виступала цілковитою протилежністю кріпосницькій, монархічній Росії. Тому наміри зруйнувати Запорожжя з'явилися в російських можновладців ще в 60-х рр. XVIII ст. Щоправда, тоді здійсненню таких намірів перешкоджали невизначеність у російсько-турецьких відносинах і непевність становища в самій імперії: палацові перевороти і зміни імператорів, селянська війна під проводом О.Пугачова тощо. Закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр., внаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення селянського повстання Пугачова розв'язали імперським урядовцям руки й пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. Долю козацької республіки та її столиці було вирішено у квітні 1775 р. на раді при імператорському дворі.

 

15 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ-столицю, де стояла невелика залога, і зажадали її капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши на сили сторін (3000 запорожців проти 10 000 царського війська), козаки вирішили скласти зброю. Наступного дня за наказом Текелія з Січі було вивезено боєприпаси, артилерію, скарб, клейноди і прапори, архів тощо. Всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, зокрема 500 козацьких майстерень і торговельних будинків.

 

Військова операція з ліквідації Січі передбачала захоплення усього Запорожжя. Для досягнення цієї мети було залучено величезні сили — до 100 000 вояків. Переділена на кілька частин, російська армія протягом двох тижнів, від 5 до 19 червня 1775 р., повністю окупувала запорізькі землі. Осереддя української державності й волелюбного духу було знищене. У червні 1775 р. вийшов сенатський указ, що поклав край надіям козаків на відродження Січі. Запорожцям пропонували записатися до селянського та міщанського станів, а багато старшин зазнали переслідувань. З-поміж тих, із ким розправилися найбільш жорстоко, були кошовий отаман Петро Калнишевський, військовий суддя Павло Головатий, військовий писар Іван Глоба. Останній кошовий протягом 25 літ відбував ув'язнення у земляній ямі в Соловецькому монастирі, суддя і писар жили на засланні в Тобольську.

 

Ліквідація Запорозької Січі супроводжувалася знищенням традиційного козацького адміністративно-територіального укладу, запровадженням російських адміністративних і судових установ, змінами в соціальній структурі населення - ліквідацією козацького стану, закріпаченням селян, реорганізацією козацького війська в регулярні полки російської армії. Під владою Росії опинилася більшість українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина і Запорожжя.

Вміти аналізувати особливості суспільно-політичного статусу козацьких військово-політичних об'єднань після ліквідації Запорозької Січі (остання чверть XVIII ст.). З'ясувати причини утворення та характер діяльності Чорноморського козацького війська.

 

Січ зникла, та січове товариство вижило. Незначна частина запорожців залишилася на місці або повідходила на Правобережжя, Лівобережжя й Слобожанщину. Чимало січовиків повтікало на очаківську територію, підвладну турецькому султанові. Зосередження козацтва в Причорномор'ї не на жарт стурбувало російський уряд. У зв'язку із загостренням російсько-турецьких відносин він наказав ново-російському губернаторові перетягти втікачів на свій бік і створити з них військо. У 1788 р. із запорізьких козаків було сформовано так зване Військо вірних козаків, згодом перейменоване у Чорноморське козацьке військо. У ньому зберігалися давні запорізькі порядки: виборність старшини, поділ на курені, ради, клейноди, печатка. З дозволу властей козаки обрали кошовим отаманом Сидора Білого, а військовим писарем Антона Головатого. Частина запорожців відійшла у гирло Дунаю й там заснувала Задунайську Січ. Її внутрішній устрій копіював устрій Запорізької Січі.

 

Військо вірних козаків (Чорноморське козацьке військо) існувало в 1787-1860 рр. і було одним із найбільших козацьких формувань, створених на території Південної України після зруйнування Запорозької Січі. Спроби змусити козаків служити в регулярних пікінерських полках не удалися, тому в умовах підготовки Росії до нової війни з Туреччиною російський уряд, який гостро потребував військової сили, був змушений сформувати з колишніх запорожців традиційне козацьке військо за назвою «Військо вірних козаків». За наказом імператриці Катерини II полковники 3. Чепіга і С. Білий восени 1787 р. почали формування двох полків по 500 козаків. Наприкінці жовтня 1787 р. у розпорядженні С. Білого було вже 800 колишніх запорожців. Однак, невизначеність статусу козаків і погане постачання призвели до різкого скорочення їхньої чисельності.

 

Тільки після початку російсько-турецької війни 1787-1791 рр. процес створення нового війська прискорився. Узимку 1788 р.,був виданий царський указ про створення «Війська вірних козаків». Своїм особистим листом у січні 1788 р. князь Г. Потьомкін гарантував козакам нового війська надання земель на Керченському півострові або Тамані. Військо перебувало на царській службі і підпорядковувалося наказам імператорського двору і російського командування. Внутрішня автономія і традиційне козацьке самоврядування зберігалися, однак, усе керівництво війська затверджувалося царськими указами. Очолив військо кошовий отаман С. Білий. «Війську вірних козаків» передали клейноди та іншу козацьку атрибутику, вилучену під час розгрому Запорозької Січі в 1775 р. У війську були відновлені традиційні старшинські посади, розподіл на курені і похідні команди.

 

Під командуванням С. Білого і 3. Чепіги військо брало участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр. У 1788 р. військо перейменували на «Військо вірних козаків Чорноморських» (Чорноморське козацьке військо) і йому була виділена територія між Південним Бугом і Дністром. Козаки заснували кілька селищ, зокрема, Слободзею (тепер у Молдові).

 

Чисельність війська швидко зростала. Якщо на початку 1788 р. у його складі було 944 козака, то восени 1791 р. загальна чисельність складала понад 12,5 тис. чол. Військо поділялося на дві частини — кінні загони і флотилія баркасів. Під час російсько-турецької війни 1787-І791 рр. козаки Чорномор-ського козацького війська брали участь у боях біля Терновця, Бендер, Мачина, штурмах Очакова, Березані, Хаджибея, Кілії, Ісакчі, Тульчі, Ізмаїла.

 

Основу господарської діяльності чорноморських козаків складали скотарство, рибальство, соляний промисел, бджільництво, землеробство, виноградарство, городництво і вирощування баштанних культур.

 

У 1792 р. російський уряд для закріплення свого панування на Північному Кавказі переселив козаків на Кубань. Козаків розмістили уздовж т.зв. Чорноморської прикордонної лінії., що проходила від р. Лаби по правому березі р. Кубані до Азовського моря. У1792-1793 рр. на Кубань було переселено близько 25 тис. козаків, їм була виділена територія площею близько ЗО тис. кв. км. Колишні запорожці складали 40 куренів, які із середини XIX ст. стали називатися станицями. Центром військових земель стало засноване у 1793 р. м. Катеринодар (нині Краснодар).

 

На Кубані Чорноморське козацьке військо поповнювалося за рахунок переселення колишніх реєстрових козаків із Чернігівщини і Полтавщини, колишніх слобідських козаків, а також козаків реформованих українських козацьких військ: Усть-Дунайського, Азовського, Бузького, Катеринославського та ін. Основні переселенські кампанії пройшли в 1808— 1811 рр., 1820-21 рр., 1832 р., 1848-49 рр., під час них з України на Кубань переселилося більше 77 тис. чол. На час своєї ліквідації в 1860 р. Чорноморське козацьке військо на Кубані нараховувало до 200 тис. чол.

 

На Кубані за козаками була збережена виборність старшини, запорозькі назви куренів тощо. Однак, після смерті останнього кошового А. Головатого в 1979 р. вибори нового отамана не поводилися, а в першій чверті XIX ст. на козацьке військо була поширена система офіцерських звань.

 

Чорноморське козацьке військо брало участь у наполеонівських війнах 1812-1814 рр., у російсько-турецькій війні 1828-1829 рр., у придушенні польського повстання 1830-1831 рр., у всіх військових операціях на Кавказі й у Кримській війні 1853-1856 рр. У 1860 р. Чорноморське козацьке військо ввійшло до складу Кубанського козацького війська.