Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Проаналізуйте етнополітичні процеси в козацько-гетьманській державі.



 

Основною ознакою етнополітичної ситуації в добу Руїни, а особливо Гетьманщини, було постійне зростання російської присутності та впливу на землях Лівобережжя і Слобожанщини. Впродовж ХVІІІ ст., прагнучи обмежити, а згодом і ліквідувати українську автономію, уряд Росії дедалі більше посилював контроль над українським суспільним життям, насаджував русифікацію. На українських землях царизм відпрацьовував модель інкорпораційної політики щодо окраїнних іноетнічних територій та перетворення самобутнього населення такої території шляхом нівелювання його національних особливостей на «етнографічну групу» в уніфікованій масі підданих імперії.

 

З початку ХVІІІ ст. в російській етнополітиці з’являються нові тенденції. Зацікавившись позитивними наслідками заохочення імміграції в Німеччині та Англії, російський царизм розпочав діяльність у цьому напрямку. У 1702 р. Петро І затвердив маніфест, адресований до іноземних громадян, що бажали вступити на військову службу в Росії, а також до купців та ремісників. Це фактично заклало основу майбутньої імміграційної політики Росії, де в середині ХУІІІ ст. склалися необхідні передумови для переселення іноземних колоністів. Величезні степові простори на Півдні і Південному Сході імперії не приносили їй жодної користі. Кріпосне право не дозволяло селянам вільно пересуватися у пошуках землі, і це затримувало освоєння названих територій. Виходячи з цього, уряд Єлизавети Петрівни почав запрошувати сюди іноземних колоністів. В цей час на південноукраїнських землях з’являються колонії сербів, які просили дозволу переселитися до Росії, щоб позбутися утисків австрійського уряду. Російська влада вважала, що військові поселення на півдні, зокрема сербські, стануть захистом від татарських нападів. Уряд всіляко сприяв переходу на ці землі і українських селян з Правобережної України. Сюди переселялися також росіяни-старообрядці, які в Росії зазнавали гонінь з часів Петра І.


 

Дайте характеристику процесу остаточної ліквідації автономного устрою Гетьманщини у другій половині XVIII ст.

 

Основною ознакою етнополітичної ситуації в добу Руїни, а особливо Гетьманщини, було постійне зростання російської присутності та впливу на землях Лівобережжя і Слобожанщини. Впродовж ХVІІІ ст., прагнучи обмежити, а згодом і ліквідувати українську автономію, уряд Росії дедалі більше посилювавконтроль над українським суспільним життям, насаджував русифікацію. На українських землях царизм відпрацьовував модель інкорпораційної політики щодо окраїнних іноетнічних територій та перетворення самобутнього населення такої території шляхом нівелювання його національних особливостей на «етнографічну групу» в уніфікованій масі підданих імперії.

З початку ХVІІІ ст. в російській етнополітиці з’являються нові тенденції. Зацікавившись позитивними наслідками заохочення імміграції в Німеччині та Англії, російський царизм розпочав діяльність у цьому напрямку. У 1702 р. Петро І затвердив маніфест, адресований до іноземних громадян, що бажали вступити на військову службу в Росії, а також до купців та ремісників. Це фактично заклало основу майбутньої імміграційної політики Росії, де в середині ХУІІІ ст. склалися необхідні передумови для переселення іноземних колоністів. Величезні степові простори на Півдні і Південному Сході імперії не приносили їй жодної користі. Кріпосне право не дозволяло селянам вільно пересуватися у пошуках землі, і це затримувало освоєння названих територій. Виходячи з цього, уряд Єлизавети Петрівни почав запрошувати сюди іноземних колоністів. В цей час на південноукраїнських землях з’являються колонії сербів, які просили дозволу переселитися до Росії, щоб позбутися утисків австрійського уряду. Російська влада вважала, що військові поселення на півдні, зокрема сербські, стануть захистом від татарських нападів. Уряд всіляко сприяв переходу на ці землі і українських селян з Правобережної України. Сюди переселялися також росіяни-старообрядці, які в Росії зазнавали гонінь з часів Петра І.


 

З’ясуйте якими були особливості процесу українського національного відродження на західноукраїнських землях наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.

Особливості українського національного відродження на західноукраїнських землях

Протягом першої половини ХІХ ст. на західноукраїнських землях, як і в Наддніпрянщині, розгортався український національний рух. Умови, в яких відбувалося українське націотворення на західноукраїнських землях, були набагато складнішими, ніж на Лівобережжі, де зростанню національної свідомості сприяла пам’ять про Гетьманську державу.

За час тривалого перебування у складі різних держав західні українці, або, як вони називали себе протягом ХІХ ст., русини, фактично втратили власну національну еліту, і переважну більшість їх складало селянство. Єдиною суспільною верствою, спроможною відіграти роль духовних лідерів народу у Східній Галичині та Закарпатті, було греко-католицьке духовенство.

На західноукраїнських землях, на відміну від Наддніпрянщини, українці, крім імперської влади, потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, які вели перед у різних регіонах. Відносини владних структур імперії та українського національного руху були досить своєрідними. Імператорські реформи наприкінці XVIII ст. мали вислідом деяке покращання становища українського населення. Відтак Габсбурги могли розраховувати на підтримку українців, коли тут розгорталися польські та угорські національні рухи. Водночас імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.

Важливе значення для західноукраїнського відродження мали культурні впливи у Наддніпрянщині. Галицьким русинам було би дуже важко вистояти в боротьбі за свої національні права без допомоги зі сходу – поезій Т.Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографії українського народу.

Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітники першими розпочали пізнавати історію, мову та культуру народу, замислилися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині ХІХ ст.

Спочатку український рух розвивався досить повільно але в роки революційних подій 1848–1849 рр. в Австрійській імперії, західноукраїнські землі стали випереджати Наддніпрянщину за темпами розвитку українського національного руху. Спричиняли це, передовсім, несприятливі умови та утиски українства в Наддніпрянщині російською владою. Проте сам факт переходу першості зі сходу на захід українських земель мав важливе історичне значення. Він став свідченням того, що одним із здобутків українського руху стало розуміння того, що український народ, розмежований імперськими кордонами, має спільне минуле і майбутнє.

 

Руська трійця»

У 30–х роках ХІХ ст. український національний рух на західноукраїнських землях став поступово переходити у наступний, культурницький етап. Його уособленням стала утворена у Львові «Руська трійця» – громадсько-культурне угруповання демократичного спрямування зі студентів семінарії та університету. Саме діяльність трійчан спричинила те, що народна мова русинівпоступово набула рис літературної української мовиі стала впроваджуватись у повсякденний вжиток.

На початку 30-х рр. український національний рух у Східній Галичині активізувався. Основними причинами цього були вплив українського відродження в Наддніпрянщині та розгортання в краю польського визвольного руху у зв’язку з повстанням 1830–1831 рр. Цілковите ігнорування поляками прав корінного населення Галичини спонукало галицьких українців боротися за свої права.

У стінах Львівської греко-католицької семінарії зосередилося чимало патріотично налаштованої русинської молоді, яка бажала присвятити себе справі народу. Найбільшою популярністю серед семінаристів користувався «руський соловей» Маркіян Шашкевич (1811–1843). Він походив із родини сільського греко-католицького священика. Навчаючись у Львівській семінарії, М.Шашкевич мав можливість ознайомитися в її бібліотеці з творами як «будителів» західних слов’ян, так і братів-українців з Наддніпрянщини. Читаючи «Енеїду» І.Котляревського та збірники народних пісень М.Цертелева і М.Максимовича, молодий семінарист зміг відчути неповторну красу української мови. Згодом він став писати літературні твори українською мовою.

На другому році навчання Шашкевич заприятелював з Іваном Вагилевичем (1811–1866) та Яковом Головацьким (1814–1888). Семінаристи називали трьох друзів, об’єднаних спільними поглядами, «Руською трійцею». Поступово навколо них об’єдналося близько 20 однодумців. Сталося це, ймовірно, 1832 р. Основну увагу трійчани приділяли творенню на підставі русинської народної мови літературної. Для цього вони намагалися звільнити її від усіх штучних додатків, і зробити наближеною до народної мови.

 

Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали також у тому, щоб запровадити українську мову в усі сфери життя. Рубіжною подією в цьому став виступ М.Шашкевича 1836 р. Аби довести, що українською мовою можна проголошувати філософські та релігійні ідеї, він уперше в історії Східної Галичини проголосив рідною мовою промову в музеї семінарії перед представниками духовної влади і гістьми. Виступ всім запрошеним сподобалася. Відтоді користування українською мовою здобувало дедалі більше прихильників серед галицьких русинів.

З метою популяризації української мови серед галичан члени гуртка підготували 1833 р. збірку власних поезій та перекладів «Син Русі», але видати її не змогли.

У консервативних колах греко-католицького духовенства діяльність молодих семінаристів не схвалювали. Таке ставлення спричиняло побоювання, що діяльність трійчан може загострити відносини з віденським урядом. Справді, місцева австрійська влада сприйняла діяльність трійчан без захвату. У неї й так не бракувало досить проблем із польським національним рухом. До того ж австрійці побоювалися, що український рух підтримає Російська імперія, щоб використати його як привід для загарбання Східної Галичини.

 


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.006 с.)