Володимирова імперія була несумісна із язичницьким багатобожжям. Для всієї держави мусив бути єдиний Бог, який своєю волею надав право володарювати київському князеві.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Володимирова імперія була несумісна із язичницьким багатобожжям. Для всієї держави мусив бути єдиний Бог, який своєю волею надав право володарювати київському князеві.



Вибір віри

· Князеві Володимиру випало жити за часів, коли великого поширення набувалохристиянство.

· Тож не дивно, що з-поміж русичів багато було християн. Як християнку знаємо княгиню Ольгу – Володимирову бабусю.

· Джерела до наших днів зберегли легенди про те, як сам Володимир зважено і прискіпливо вибирав нову віру для себе та своєї держави.

· Попервах він буцімто взагалі спробував обійтися без нововведень і заходився реформувати язичництво.

o Літописець оповідає, зокрема, що Володимир, утвердившись у Києві, наказав поставити неподалік князівського палацу ідолів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші – найшанованіших слов’янських богів.

o Цим богам, за задумом князя, мусили поклонятися всі племена. Одначе спроба виявилася невдалою.

o Тоді Володимир запросив до себе представників різних народів, що сповідували віру в єдиного бога – іслам, іудаїзм, римське (католицьке) християнство та візантійське, або, як тоді казали, грецьке (православне) християнство.

o Вислухавши виклад засад кожного віровчення, Володимир іще зволікав із оголошенням своєї волі, хоча вибір уже зробив. Щоб остаточно впевнитися у правильності вибору, він розіслав посланців до різних країн для«випробування віри».

o Лише почувши звіт кожного, князь оголосив про своє рішення прилучитися до візантійського християнства.

Насправді впровадження християнства як державної релігії було визначено самим плином життя.

· Наміри охрестити Русь, як ви пам’ятаєте, мали ще князь Аскольд і княгиня Ольга. Одначе тоді такий політичний крок не здобув підтримки впливових можновладців.

· Крім того, прилучитися до християнських держав можна було лише зі згоди їхніх правителів. Володарі Візантійської імперії, приміром, уважали, що після впровадження в якійсь державі візантійського християнства вона автоматично стає підлеглою Візантії.

· Київським князям, які протягом століття суперничали з Константинополем, не можна було не зважати на цю обставину.

Отож, на думку дослідників, літописні легенди є відгомоном складних міждержавних переговорів, що їх здійснював уряд Володимира перед актом хрещення Русі.

Літописна легенда про хрещення Володимира та впровадження християнства на Русі.

· Впровадження християнства літописець пов’язав із походом Володимира на грецьке місто Херсонес (Корсунь) у Криму, що належало тоді до візантійських володінь.

o Змусивши мешканців міста відчинити браму, Володимир звернувся до володарів Візантії з вимогою віддати йому за дружину їхню сестру.

o Шлюбові перешкоджало язичництво київського князя. Охрестившись у Херсонесі та одружившись із Анною – так звали візантійську принцесу, Володимир повернувся до Києва.

o Зі собою київський князь привіз корсунське духівництво, книги, ікони, хрести, мощі папи Римського св. Климентія.

· Потому він вдався до рішучих заходів для охрещення киян. Великий князь розіслав по місту гінців із розпорядженням наступного дня прибути до Дніпра.

· Більшість киян разом із дітьми прийшли до річки та увійшли у воду. У присутності Володимира священики їх охрестили.

· Навернення до християнства киян започаткувало охрещення всієї країни.

Поширення християнства на руських землях

· Впровадження нової віри потребувало часу.

· Дослідники стверджують, що у руських церквах іще у 12 ст. були спеціальні місця для охрещення дорослих людей.

· Спочатку до християнства прилучалися мешканці найбільших міст.

· Літопис доносить поодинокі свідчення спалахів невдоволення діями князя. Та Володимир виявив несхитну волю й рішучість, отож, упровадження ним християнства мало, на відміну від його попередників Аскольда та Ольги, незворотний характер.

· А що нова віра здобувала собі прихильників мирно, свідчить той факт, що багато давніх традицій так і залишилися в побуті русичів, переплітаючись із християнськими обрядами.

· Скажімо, з-поміж колядок – величальних пісень на честь народження Ісуса Христа – й досі чимало таких, що виникли ще за дохристиянських часів.

Значення впровадження християнства як державної релігії Прийняття християнства на Русi справило величезний вплив на подальший розвиток держави.

· До безпосередніх наслідків запровадження християнства у Київській державі у царині внутрішньої політики відносять — зміцнення влади київського князя, тісніше згуртування навколо Києва

11. Розкрийте зміст та проаналізуйте ефективність реформ князя Володимира Святославовича, спрямованих на централізацію Київської Русі.

· Володіння київських князів – попередників Володимира були досить умовними.

· Кожному із київських володарів доводилося докладати надзвичайних зусиль, аби поновити свою владу над непокірними племінними князями.

· До стабільних володінь Святослава, хоч якими значними були його тимчасові завоювання, належали тільки Київ із навколишніми землями, деревлянські території та Новгород.

Отож, він заходився послідовно приєднувати до Києва нові території, не обмежуючись встановленням формальної зверхності у вигляді виплати данини.

o Київський володар викорінював на землях підкорених племен будь-які ознаки місцевої родоплемінної влади, передаючи їх у володіння своїм синам або урядовцям-посадникам.

o Підлеглі території втрачали племінні назви, натомість їх поступово починали називати землями за головним містом: Київська земля, Чернігівська земля, Переяславська земля, Новгородська земля тощо.

За правління Володимира Великого відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.

o Щодо територіальних придбань Володимира впадає в око відчутне відсунення кордонів Київської держави в західному напрямку.

o У 981 році Володимир заволодів містами: Перемишль, Волинь, Червень і Белз.

o До Володимирових володінь увійшло й Закарпаття.

o Через північні території київський князь мав вихід до Балтійського моря.

o Не слабнув при тому інтерес Володимира й до південного напрямку, адже Візантійська імперія лишалася наймогутнішою державою, а східний кочовий світ був настільки близьким, що нехтувати ним означало свідомо наражатися на небезпеку спустошення.

o Ці обставини спонукали київського князя зміцнити свої позиції на Таманському півострові – у Тмутараканській землі, що її приєднав був до Київської держави князь Святослав.

Зверніть увагу! Великі обшири держави Володимира свідчать, що важливу роль з-поміж заходів князя відігравали воєнні походи. Літопис і справді наводить їх чимало, датуючи, щоправда, переважно першими роками Володимирового князювання.

Сучасні ж дослідники схиляються до думки, що тих походів мусило б бути значно більше і, вочевидь, відбувалися вони впродовж усього правління князя Володимира. Однак за браком інших джерел в історичній літературі наводяться здебільшого дати, засвідчені літописцем.

Протягом володарювання Володимир підкорив Києву велетенські території, встановивши кордони своєї держави вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги на сході, Чудського, Ладозького та Онезького озер і Фінської затоки на півночі, Причорномор’я та Приазов’я на півдні. З огляду на територіальний поділ і скасування місцевої племінної влади це вже була не намріяна, а цілком реальна імперія – найбільша держава тогочасної Європи.

12. Висвітліть головні причини та наслідки феодальної роздрібненості Київської Русі.

XII-XIII століття на Русі увійшли вісторіюяк період феодальної роздробленості. Посмертівеликогокнязякиївського Мстислава, сина ВолодимираМономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великоїцентралізованої державибула відсутність у місцевих князів ібоярзацікавленості у сильнійвладівеликого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цимтруднощіуправління, відсутність чіткої системи престолоспадкування і княжі усобиці.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське,Волинське,Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства.

Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили -дружини. Князівства тепер діляться на волості, куди князем призначалися посадники. Поступово знижувалася роль народного віча. Хоча в Новгороді та Пскові формою правління була боярськареспубліка.

Київське князівство залишалося загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів. Фактично сталася лише зміна форми державного ладу. Деякі вчені називають її федеративноюмонархією, бо основні питання внутрішньої та особливо зовнішньоїполітикивирішувалися колективно найбільш впливовими князями. Важливим аргументом на користь подібної політики була постійна загроза з боку половців. У 60- 70 роки XII ст. виділяються два центри, які намагаються об'єднати навколо себе руські землі, - Київ і Володимир-на-Клязьмі. Але посилення впливу боярства, яке ставило власні місцеві інтереси вище загальнодержавних, знову викликає загострення міжкнязівських стосунків і прискорення процесів роздроблення. Тим і скористалися зовнішні вороги - лицарі-хрестоносці, половці. Але найжахливішої руйнації завдали Русі татаро-монголи.

На кінець XII - початок XIII ст. у Центральній Азії утворюється могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. її очолив Темучин, проголошений Чипгісханом. Одразу ж починаються завойовницьківійнипроти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі. В 1223 р. на р. Калка 25-тисячне татаро-монгольське військо завдає нищівної поразки дружинам південноруських князів, які навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і виступити спільно. Наступний похід проти Русі татаро-монголи починають у 1237 р. під орудою онукаЧингісхана-Батия. Протягом 1237-1238 рр. були захоплені рязанські, володимирські, суздальські, ярославські землі.

У 1239 р. Батий захоплює Переяслав і Чернігів і виступає на Київ, де правив воєводаДанила Галицького- Дмитро. Восени 1240 р. починається штурм. За допомогою стінобитних машин завойовники вдерлися у Київ, але городяни продовжували мужньо боронитись. Останнім пунктом опору захисників стала Десятиннацерква. Місто було пограбоване й зруйноване. За легендою, воєводі Дмитру за мужність було збережено життя. Потім здобиччю завойовників стають Кам'янець, Ізяслав, Володимир, Галич.

Завдяки багаточисельності та міцній організації татаро-монгольських військ, з одного боку, та розпорошенню, військовій непідготовленості руських дружин, з іншого, Батий зумів приєднати до своєї імперії - Золотої Орди, яка охоплювала територію від Уралу до Чорного моря, практично всю Русь.

Окрім татаро-монголів, Русь воліли завоювати ще лицарі-хрестоносці, польські та угорські феодали. Проте Данилові Романовичу, галицько-волинському князю, вдалося вгамувати їхні зазіхання.

Татаро-монгольська навала значною мірою загальмувала соціально-економічний, політичний ікультурнийрозвиток стародавньої Русі. Феодальна роздробленість була фактично законсервована, провідродженнявласної державності не могло бути й мови.

Виконавши роль буфера для країн Західної Європи (у татаро-монголів вже не було сил її здобувати), Русь на довгі роки опинилася під ігом. Лише Галицько-Волинському князівству формально вдалося зберегти обмежену незалежність, визнавши, втім, владу Орди. Інші ж землі втратили будь-яку самостійність. Князі змушені були визнати себе васалами Золотої Орди, з рук хана діставали право на княжіння (ярлик) і платили тяжкуданину.

13. Охарактеризуйте геополітику Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Проблеми геополітики значно змінювалися на всіх етапах українського державницького існування. Основною "віссю" геополітики князів Київської Русі був напрям "північ - південь", яку М. Грушевський називав "чорноморською орієнтацією". Київські князі намагалися розбудувати державу "від моря до моря", яка б була частиною греко-візантійського та західного світу. Разом з тим, уже в ті часи Київська держава започаткувала декілька векторів розвитку. Геополітичні устремління Галицько-Волинської держави були переважно західні, князі якої бачили можливість збереження держави за підтримки західних сусідів, але чимало зусиль змушені були тратити на оборону від східних завойовників. Визнанням Галицько-Волинської держави було одержання у 1253 р. князем Данилом Романовичем королівської корони від Папи Римського.

У період феодальної роздробленості Русі другої половини ХІІ-ХІІІ ст. її південно-західні землі, що склали у подальшому територію сучасної України, перебували у складі переважно чотирьох головних князівств: Київського, Переяславського, Чернігівського та Галицько-Волинського. Закарпатська Русь ще з середини ХІ ст. була загарбана угорськими феодалами і возз’єдналася з іншими українськими землями лише у 1945 р.

Київ, хоч і залишався великим містом, центром князівства, але повністю втратив значення столиці Русі і часто переходив з рук до рук. Переяславське князівство не мало повної політичної самостійності, було нерозривно зв’язане з Київським князівством. Важливу роль у політичному житті українських земель відігравало Чернігівське князівство. Тяжіючи за економічними і етнополітичними інтересами до Центральної України, воно виступало своєрідним буфером між нею та Північно-Східною Руссю. Але князівські міжусобиці та ворожа навала призвели до розпаду Чернігівського князівства на багато уділів. Дроблення чернігово-сіверських земель зробило колишній етнополітичний центр українських земель вразливим з боку північного сходу та степу. Відсутність надійних оборонних рубежів при одночасній активізації агресії північно-східних князівств і кочівників унеможливлювали виконання цими землями ролі консолідуючого центру української народності, що формувалася.

Поступово таку роль почав перебирати на себе південно-західний регіон, досить віддалений від основних трас нападів кочівників, захищений від ворогів Карпатськими горами та лісами, розташований на схрещенні важливих торговельних шляхів між Сходом і Заходом.

Будучи безпосерднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло важливу роль у вітчизняній історії.

За свого розквіту воно об’єднувало до дев’яноста відсотків українських земель, що свого часу були в складі Давньоруської держави. Після занепаду Києва Галичина і Волинь стали центром політичного і соціально-економічного життя цих територій, який захищав населення від асиміляції сусідніми етносами, сприяв консолідації та усвідомленню власної самобутності. Таким чином Галицько-Волинська держава позитивно впливала на процес формування українського народу, що, почавшись за Київської Русі, розгортався далі. В цьому розумінні Галицько-Волинське князівство було першою українською державою.

Вона на століття продовжила і розвинула державно-правові традиції Київської Русі, сприяла розширенню контактів з Європейським Заходом та подоланню однобічності візантійських впливів, гідно представляла східне слов’янство на міжнародній арені.

 


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.33.139 (0.014 с.)