Розкажіть про стан релігійних і міжконфесійних відносин в Україні у перші роки після проголошення її державної незалежності.

Україна - багатоконфесійна держава. Головним її віровизначенням є християнство - одна з найпоширеніших релігійних течій сучасного світу.

Мав місце внутрішньоправославний конфлікт, який перманентно загострюється в Україні між Українською Православною церквою - Московського патріархату (УПЦ-МП) і Українською Православною церквою - Київського патріархату (УПЦ-КП).

Загалом в Україні функціонують дев'ять православних церков. Окрім двох названих вище, українське православ'я представляють: Українська Автокефальна Православна церква 1 (УАПЦ-1); Українська Автокефальна Православна церква 2 (УАПЦ-2); Руська Православна старообрядницька церква (Білокриницька згода); Руська Православна апокаліптична церква; Руська православна безпопівська церква; Російська вільна православна церква; Російська істинно Православна церква. Втім, серед семи названих вище православних церков переважна більшість мирян підтримують УАПЦ-1 і УАПЦ-2. Причому поділ автокефальної церкви на 1 і 2, як, втім, багато в чому і поділ УПЦ-МП і УПЦ-КП, для більшості мирян асоціюється не з релігійними відмінностями, а з політикою. Кожна із цих трьох православних церков (УПЦ-МП, УПЦ-КП і УАПЦ) претендує на особливу роль у становленні Єдиної Помісної Православної церкви, і через це вони перебувають у взаємному конфлікті, який негативно позначається на політичних завданнях творення української державності та на іміджі України у світі. Окрім того, в Україні діють ще дві самостійні християнські Греко- і Римо-католицька церкви (УГКЦ і РКЦ) та понад 20 протестантських громад. Узагалі на протязі 90-х років в Україні діяло понад 24 тис. зареєстрованих і не зареєстрованих релігійних громад і 277 монастирів.

Зважаючи на конфлікти відмінність між католиками і православними не є принциповою і за доброї волі вищих релігійних правителів обох церков могла б бути подоланою.

67. Проаналізуйте особливості, здобутки та недоліки соціальної політики Української держави в 1991-2012 рр.

Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження " тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до сус­пільне деструктивних дій.

 

 

68. Визначте досягнення і прорахунки в науково-технічному розвитку України в перше десятиліття після проголошення державної незалежності України.

В Україні НТП розвивався не на основі загальних умов, а на основі ідеологічного протиборства з країнами Заходу. Внаслідок цього НТП і його напрями визначали такі чинники:

• суспільна власність на засоби виробництва;
• спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток військово-промислового комплексу;
• надання пріоритету розвитку НТП для виробництва засобів виробництва.

Внаслідок цієї політики у сфері НТП стали відчутними такі її негативні прояви в економіці України на початку 90-х років:

• технічне і технологічне відставання від розвинутих країн світу;

• висока матеріале- і енергомісткість виробництва;

• відносна ізольованість у науково-технічному і технологічному обміні;

• високий рівень затратності виробництва;

• низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;

• спад виробництва й економічна криза.

Однак навіть за таких умов розвитку НТП в Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати Найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості, прискорення 'НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином, йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію діяльності вже створеного на новій економічній основі.

Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у ве­ликих містах.

69. Розкрийте зміст гуманітарної політики Української держави в період 1991-2012 рр.

Гуманітарна політика держави ставить за мету "олюднення",одуховлення всіх сфер та галузей суспільного буття, створення умов для максимальної самореалізації кожної особистості, спрямована на формування, розвиток і збереження фундаментальних загально-цивілізованих цінностей. Останнє якраз і є підґрунтям злагоди в суспільстві.

Україна визначилась у складному розмаїтті світових цивілізацій, обравши європейський шлях розвитку. Для такого вибору в народу України були об’єктивні підстави. Оскільки саме ця, умовно кажучи, "західна" система гуманітарних цінностей була покладена в основу фундаментальних документів світової співдружності, таких, як Загальна Декларація прав людини 1948 року, міжнародні пакти про права людини та ін.

Отже, орієнтація гуманітарної політики України саме на західноєвропейську систему цінностей має і морально-психологічні, і міжнародно-правові підстави. В ієрархії цих цінностей на першому плані, безперечно, стоять свобода та рівність людини. Свобода і рівність не декларовані, а реальні, забезпечені і системою конституційних гарантій, і діяльністю державних структур, в тому числі й правоохоронних органів.

У дусі Конституції України, інших державних актів, головними напрямками гуманітарної політики, що відтворюють її структуру, є:

· визначення та постійний контроль над рівнем або індексом показника гуманітарного розвитку України, прийнятого ООН, який складається з трьох основних компонентів - тривалості життя людини, рівня освіти і рівня доходу;

· всебічне створення умов для дотримання прав людини;

· сприяння зайнятості населення;

· збереження позитивних здобутків освітньої системи України, її розвиток, використання позитивного досвіду зарубіжних країн;

· гуманітаризація освіти і виховання в молоді державницької психології як майбутнього потенціалу Української держави;

· всебічне сприяння підвищенню національно-духовного рівня особистості;

· співпраця з іншими країнами через гуманітарні програми та гуманітарну допомогу;

· участь України в програмах ООН з гуманітарного розвитку;

· проведення миротворчої діяльності;

· впровадження гуманітарної політики у сфері державної служби;

· створення спеціальних гуманітарних служб та фондів.

Отже, державна гуманітарна політика - це системна й послідовна діяльність держави у відносинах з людиною, зокрема, суспільством в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості й з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості як у її власних інтересах, так і в інтересах України в цілому.

70. Проаналізуйте законодавчу базу, яка регулює умови культурного і духовного розвитку національних менших у сучасній Україні.

В добу становлення незалежної Української держави проблема надійного захисту національних меншин стала пріоритетною. Усвідомлюючи, що культура є одним з найбільших надбань будь-якої нації, що вона – сутність нашої національної індивідуальності, своєрідності національного світобачення й світосприйняття, що це ключ до наших духовних таємниць, живлячий сік наших генетичних пракоренів, в Україні розроблено і створено законодавство в питаннях збереження ідентичності і культурної самобутності національних меншин, що відповідає світовим стандартам.

На цих засадах побудовано Декларацію прав національностей України, прийняту в листопаді 1991р. А в статті 6 Закону України “Про національні меншини в Україні” зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Пам’ятки історії і культури національних меншин в Україні охороняються законом

Одним з останніх проявів уваги нашої держави до проблем національних меншин є Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви” (23. 09.2005 р.), в якому наголошується на необхідності розробити державну програму зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних національностей та конфесій, підтримки національних культурних традицій

З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників всіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.

У країні послідовно розбудовується культурно мистецьке життя національних меншин, йдуть пошуки вирішення проблем їхньої освіти, дозвілля, відродження національних традицій. Здійснюється ряд інших заходів, спрямованих на гарантоване забезпечення політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення етносів України.