Охарактеризуйте соціальну структуру і соціальні відносини в Київській Русі.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Охарактеризуйте соціальну структуру і соціальні відносини в Київській Русі.



В історичній науці питання щодо суспільно-економічного ладу та соціальної структури Київської Русі залишається дискусійним. Разом з тим більшість дослідників сходяться на думці, що в Київській Русі існувало кілька соціально-економічних укладів. У соціальній структурі давньоруського суспільства виявлялися чіткі елементи і феодалізму, і первісно-общинного ладу, і навіть рабовласництва.

Дані давньоруських літописів та інших джерел свідчать про те, що в Київській Русі вже існувало помітне розшарування суспільства. Його верхівку становили князі, їхні наближені бояри («княжі мужі"), дружинники, служителі культу. Припускають, що розвиток великого феодального землеволодіння, освіта спадкових феодів, яких на Русі називали «вотчинами«, почалося не раніше XI в. Основну масу населення в ті часи, мабуть, складали особисто вільні селяни, звані в джерелах «люди». Важливу роль в їх житті відігравала громада («світ», чи «вервь»). У багатьох джерелах згадуються смерди. Можливо, це слово було синонімом поняття «люди». Деякі історики вважають, що смердами називалися залежні від феодалів селяни. Точних відомостей про шляхи закабалення і формах експлуатації смердів у нас немає. Існували також категорії селян - закупи і рядовичі, у яких домінували різні форми економічної залежності від вищих станів. Вільні жителі міст називалися «Градські люди».

У раннефеодальном державі мали місце елементи рабовласництва. Джерела називають дві категорії рабського населення: челядь і холопів. Челядь, як правило, складалася з військовополонених та їхніх нащадків. Такі раби вважалися молодшими членами сім'ї. Поширювалося звернення в рабство одноплемінників, звідси з'явився новий вид невільних людей - холопи.

Основу економіки Київської Русі становило сільське господарство. Великих успіхів досягає ремесло: ковальське, ливарне, зброярня, гончарство, ткацтво, ювелірне та ін Його розвиток тісно пов'язане з бурхливим зростанням міст, які були адміністративними центрами слов'янських племен, а згодом давньоруських князівств. Міста стали основними торгово-ремісничими центрами.

Розвивалася і зовнішня торгівля. Через російські землі проходив знаменитий шлях «із варяг у греки» - тобто зі Скандинавії до Візантії. Експортувалися віск, хутро, льон та лляні тканини, вироби ковалів і зброярів. Була і работоргівля - російські купці нерідко продавали челядь в інші країни. Імпортувала Давня Русь, головним чином, предмети розкоші, церковне начиння і прянощі. Разом з тим під внутрішньоекономічної життя Русі, як і в часи родового ладу, панувало натуральне господарство, і торговельні зв'язки великого значення не мали.

Главою Давньоруської держави вважався правив у Києві великий князь. Княжа влада переходила не тільки від батька до сина, але й від брата до брата, від дядька до племінника і т. д. Більшість істориків називають політичний лад Київської Русі ранньофеодальної монархією.

Київським князям удалося підпорядкувати собі всі східно-слов'янські племена. Вже з Х в. племінні князі в джерелах не згадуються. На місцях влада київського князя представляли посадники або волостнікі. З другої половини Х ст. великими територіями управляли удільні князі. Ними ставали, як правило, сини великого князя.

При князя функціонував рада (дума), що складався з представників вищої аристократії і духовенства. Важливу роль у громадському житті відігравала збори міських жителів - віче. У ньому брали участь всі дорослі чоловіки міста. Ядро давньоруського війська становила князівська дружина. У воєнний час збиралося народне ополчення - «ВОІ». Дружинники брали участь в управлінні державою і служили опорою князівської влади.

Київська Русь була могутньою державою. Вона займала територію від Балтики до Чорного моря і від Західного Бугу до верхів'їв Волги. Київська Русь стала колискою сучасних націй: білоруської, російської, української.

 

 

 

8. Охарактеризуйте етапи розвитку Київської Русі, її державну організацію.

 

Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди.
Перший період , коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольдпроводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян.
З іменем Олега зв”язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися.
Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.
Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича)Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту.
Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі.
У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані.
З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.
Як бачимо, другий період історії Київської держави був добою піднесення ЇЇ політичної й економічної могутності. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут, як правило, переважає внутрішній розвиток.
Становлення ринкових відносин у незалежній Україні
Зміни способу господарювання завжди проходять боляче, а відсутність чітко спланованих дій, рішучості до їх проведення, призводить до важких наслідків. Українська економіка в період утвердження незалежної держави зіткнулась із значною низкою труднощів:
1) відсутність завершеного циклу виробництва, адже економіка України являла собою лише частку загальносоюзного народногосподарського комплексу;
2) наявність величезних підприємств із застарілими технологіями та обладнанням (собівартість виробленої продукції яких перевищує світові ціни), їх велика енергоємкість. Про це свідчать два факти: а) економіка України на 90% залежить від імпорту нафти і газу, б) в 1991 р. в Україні споживалося електроенергії в 10 разів більше ніж у Франції на 1 долар валовового внутрішнього продукту (ВВП). Останніми роками виявилась цікава тенденція: при падінні виробництва, споживання енергії підприємствами не змешувалось;
3) відсутність висококваліфікованих кадрів загальнодержавного рівня, які в змозі виконувати складні завдання (невдале залучення на міністерські посади керівників обласного рівня (фінансів, сільського господарства та ін.) призводили до ще більшого погіршення в економіці); безвідповідальність та недбалість у залученні іноземних інвестицій; значний відті за кордон кадрів з науковими ступенями (близько 5 тис. за останні 4 роки); корумпованість чиновництва, на що звернув увагу навіть президент Світового Банку у листі до Л.Кучми;
4) криза банківської системи (коли такі міцні банки як «ІНКО», «Відродження», «Градобанк» збанкротували); відсутність у держави коштів для проведення структурних реформ, а також відсутність значних коштів в українських банках для інвестування в економіку, коли будь-який з найбільших банків Росії, Польщі, а тим більше розвинутих європейських країн має коштів більше ніж усі українські банки разом узяті. За роки незалежності Україна отримала лише 1,5 млрд. доларів США прямих інвестицій;
5) не вводиться в дію механізм банкрутства підприємств;
6) відстале сільське господарство і методи господарювання на землі (постійна вимога дотацій аграрним лоббі, котрі вже два рази кидали Україну у вир гіперінфляції. Затримка реформ на селі, в т.ч. вирішення питання власності на землю, гальмує розвиток сільського господарства); проблема власності земельних ділянок під підприємствами є чи не головною у плані залучення іноземних інвестицій;
7) величезна інфляція (інфляція у 1992 р. склала 2100%, в 1993 — 10256% («світовий рекорд»), в 1994 - 501%, в 1995 - 181%) та високі банківські ставки (в кінці 1993 р. вона складала 300% річних) робили неможливим накопичення коштів дпя подальшого інвестування їх у економіку. Це призвело до зниження життєвого рівня населення (у 1990 р. ВВП на душу населеня складав 2226 доларів, а в 1994 р. — 742 долари);
8) перехід до світових цін на сировину, особливо 20-ти разове зростання цін на нафту і газ протягом 1992-1993 років;
9)спад виробництва в Україні у 1993 р. склав 8%, в 1994 - 27.7%., в 1994 - 27,7%, в 1995-12%, в 1996 - 5,1%;
10) низька частка заробітньої плати у ВВП. До цього сл1д додати, що частка зарплати у собівортості продукції складає в Україні 6-8%, коли а СРСР воно складала 12-15%, а в розвинутих країнах перевищуе 50-60%. 3 кінця 1995 р. звичною стала кількамісячна затримка з виплатою зарплат і пенсій, що і без того збільшує напругу у суспільстві (справедливість цього твердження довели страйки шахтарів, вчителів, лікарів, студентів та ін.);
11)низькі темпи приватизації. Протягом 1992-94 років було приватизовано 2651 об'єкт. За домовленістю зі Світовим банком приватизованими вважаються ті підприемства, на яких продано 70 % і більше акцій. За 1995 р. було акціоновано таким шляхом 1017 підприємств — об'єктів великої приватизації. Прикладом вдалого господарювання може бути київське АТ «0болонь», донецьке АТ «Норд» та ін.
Починаючи з другої половини 1994 р. проведення ринкових реформ набрало нового змісту.
Курс на реформи накреслено в доповіді Президента Л.Кучми 11 жовтня
1994 р. про основні засади економічної та соціальної політики. Це було підкріплено указами Президента «Про вдосконалення валютного регулювання», «Про міри забезпечення валютного контролю», «Про міри по запобіганню експорту товарів, походячих з України по цінам, котрі можуть розглядатись як демпінгові». Великого резонансу дістав указ від 27 січня 1995 р. про фінансово-промислові групи.
Починаючи з листопада 1994 р. почалась лібералізація цінової політики. Була відкрита, після більш ніж річного закриття, Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ). Почав повноцінно розвиватись ринок цінних паперів. 11 серпня 1995 р. почала працювати Аграрна біржа. Введення торгів на ній позбавляє державу в1д щорічних емісійних вливань та пільгових кредитів у сільське господарство. Проведення змін дало можливість Україні отримувати кредити від міжнародних фінансових організацій. Це в свою чергу дозволило відстрочити на 13 років сплату боргів Росії і на 7 років Туркменістану за спожитий у 1992-1994рр.газ.
Зовнішній борг України на початок 1997 р. складає близько 9 млрд. доларів США (по 176 доларів на кожного громадянина України).
До позитивних зрушень сл1д віднести: вдало проведену у вересні 1996 р. грошову реформу, зменшення темпів інфляції (у 1996 р. до 39,7%), зниження обліковоі ставки Національного Банку України (на початку березня 1997 р. вона була знижена з 40 до 25% річних),що дає надії на мінімальне зростання виробництва у 1997 р.

 

 


 

9. Висвітліть особливості розвитку освіти в Київській Русі.

Поширення освіченості відбувалося в тісному зв'язку із зміцненням держави, впровадженням християнства. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи, як свідчить літопис, здійснювався примусово, оскільки справа була нова, незнана і добровольців було мало. А держава гостро потребувала грамотних адміністраторів, дипломатів, здатних підтримувати зв'язки з Візантією та іншими країнами. Князь Ярослав Володимирович, вважаючи освіченість важливою умовою успішної діяльності на будь-якому терені, вводить обов'язкове навчання для молоді з князівських і боярських родів. Нові школи відкривалися у Києві, Новгороді, Володимирі-Волинському та інших містах.
Джерела дозволяють зробити висновок, що у Стародавній Русі школи були двох видів. У одних, при монастирях, готували церковнослужителів. У них викладали читання, письмо, спів, богослов'я. Школи вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим, очевидно, було індивідуальне навчання. Літописець пише: “Як бджолу бачимо, що по всіх садах і зіллях літає, з кожного з них збираючи корисне, так і юнаки, які вчаться філософії й хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають що краще”. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 р. заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу.
Багато представників привілейованих верств були знайомі не тільки з елементарною грамотою. Князі, бояри, дружинники, не кажучи вже про книжників, володіли іноземними і древніми мовами. Освіченістю, любов'ю до книг славився князь Ярослав Мудрий. Галицький Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько саме за те, що знав їх цілих вісім. Щонайменше п'ять мов знав Володимир Мономах. Обидва вони були знайомі з грецькою і латинською книжністю, самі написали блискучу публіцистику - “Повчання”.
Талановитий письменник та філософ Климент Смолятич писав, що у ХІІ ст. в Україні-Русі було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою мовою.(примітка видавця)
У дослідженнях, присвячених культурі Русі, як у вітчизняних, так і особливо зарубіжних, довго існувала думка про культурну відсталість нашої батьківщини, про ніби загальну неписьменність її населення. Ця помилка розвіялася після 1951 р., коли археологи відкрили перші берестяні грамоти. Сьогодні на східнослов'янських землях їх знаходять у Чернігові, Новгороді, Пскові, Смоленську, Полоцьку, Вітебську, Києві та інших містах. “Вікном у світ, що зник”, назвали вчені ці послання з минулого. Серед авторів берестяних послань до нас, їх нащадків, - прості городяни, торговці і ремісники, жінки і навіть діти. Нові докази досить значного поширення писемності були отримані в ході реставраційних робіт у Софійському соборі у Києві, на стінах якого розчистили різноманітні написи (графіти), зроблені у XI ст.


10. Охарактеризуйте процес упровадження християнства як державної релігії та його вплив на подальший розвиток Київської Русі.

 

· На об’єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші – й способом життя.

· За таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була доволі примарною. Щоби виплекати могутню імперію – а саме такий намір мав Володимир, – він мусив поклопотатися про ідеологічнеобґрунтування свого володарювання.

· За давніх часів право володарювати вважалося дарованим богами. Подібних уявлень дотримувались і наші предки. За умов панування язичницьких культів Володимир наражався на небезпеку постійного спротиву племен, що поклонялися кожне своєму богові й корилися освяченому тим богом правителю.

· Київський князь знищив племінні князівські династії, проте залишилися боги… І вони вустами жерців-волхвів намовляли люд до поновлення споконвічного порядку.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.008 с.)