VII пара черепних нервів, ядра, ділянки іннервації.

Лицевий нерв (VII) (nervus facialis)

Цей нерв є змішаним, складається з чутливих, парасимпатичних і рухових волокон. Під його назвою об’єднуються два нерви:

- власне лицевий нерв (nervus facialis), який має:

- власне рухове ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене назовні від лицевого

горбика в ділянці ромбоподібної ямки (colliculus facialis fossae rhomboideae);

- проміжний нерв (nervus intermedius),який має:

- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) в довгастому мозку (medulla oblongata);

- парасимпатичне верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior) у мості (pons).

 

Власне лицевий нерв (nervus facialis)проходить у каналі лицевого нерва(canalis nervi facialis),виходить із черепа через шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum) та іннервує:

- задній вушний м’яз (m. auricularis posterior);

- шило-під’язиковий м’яз (m. stylohyoideus);

- заднє черевце двочеревцевого м’яза (venter posterior musculi digastrici).

 

Потім лицевий нерв (nervus facialis) входить у товщу привушної слинної залози (glandula parotidea), але її не іннервує, хоча утворює там внутрішньопривушне сплетення (plexus intraparotideus).

Від внутрішньопривушного сплетення (plexus intraparotideus) відходять гілки, що утворюють великугусячу лапку (pes anserinus major),яка іннервує м’язи лиця(musculi faciei).До її складу належать такігілки:

- скроневі гілки (rr. тemporales);

- виличні гілки (rr. zygomatici);

- щічні гілки (rr. buccales);

- крайова нижньощелепна гілка (r. marginalis mandibulae);

- шийна гілка (r. colli; r.cervicalis)до підшкірного м’яза шиї(platysma).

 

У каналі (canalis nervi facialis) від лицевого нерва (nervus facialis) відходять гілки до стремінцевого

 

м’яза (m. stapedius) – стремінцевий нерв (n. stapedius).

Проміжний нерв (nervus intermedius)йде у складі лицевого нерва(nervus facialis).У каналі,вділянці колінця лицевого нерва (geniculum nervi facialis), від нього відходять такі дві гілки:

1 Великий кам’янистий нерв; парасимпатичний корінець крило-піднебінного вузла

Цей нерв (n. petrosus major) виходить з каналу лицевого нерва (canalis nervi facialis) через

однойменний розтвір (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і однойменну борозну (sulcus nervi petrosi majoris), що проходять по передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae).

Через рваний отвір (foramen lacerum) великий кам’янистий нерв (передвузлові парасимпатичні

волокна) заходить у крилоподібний канал (canalis pterygoideus) в основі крилоподібних відростків

клиноподібної кістки (processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

У цьому каналі (canalis pterygoideus) разом із симпатичним завузловим глибоким кам’янистимнервом (n. petrosus profundus)великий кам’янистий нерв(n. petrosus major)утворює нерв

крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei)–Відієв нерв,який підходить до крило-піднебінногопарасимпатичного вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum).

Від крило-піднебінного парасимпатичного вузла вегетативні волокна іннервують залози. Вони підсилюють виділення секрету малими залозами:

- твердого та м’якого піднебіння (glandula palatinae);

- слизової оболонки носової порожнини (glandulae nasales);

- слизової оболонки ротової порожнини (glandulae labiales, buccales, molares, linguales).

2 Барабанна струна (chorda tympani) утворена передвузловими парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) і смаковими чутливими волокнами – периферійними відростками псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла (ganglion geniculi).

 

Барабанна струна (chorda tympani) відгалужується від лицевого нерва(nervus facialis)передйого виходом із шило-соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum) через каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani) і входить у барабанну порожнину (cavitas tympani). З останньої цей нерв виходить через кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica) і приєднується до язикового нерва – n. lingualis.

По цих волокнах передається команда на виділення серозного секрету цими великими слинними

залозами (glandulae salivariae majores

 

Будова стінки серця, провідна система серця, іннервація серця.

 

Серце (cor)є порожнистим м’язовим органом,що розміщений у порожнині грудної клітки(cavitas thoracis)усередньому середостінні (mediastinum medium).

Серце має:

 

- верхівку серця (apex cordis),яка направлена вперед,униз і вліво;

- основу серця (basis cordis),яка направлена в протилежний бік.Серце має такі поверхні:

 

- груднинно - реброву поверхню;передню поверх-ню(facies sternocostalis; facies anterior);

- діафрагмову поверхню;нижню поверхню(facies diaphragmatica; facies inferior);

- праву/ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra/sinistra).

Стінка серця (paries cordis)

Вона складається із;

 

- внутрішнього шару – ендокарда (endocardium);

- м’язового шару – міокарда (myocardium);

- зовнішнього шару – епікарда (epicardium).

 

Ендокард (endocardium) є внутрішнім шаром, що вкриває зсередини порожнину серця (cavitas cordis), а саме: покриває м’ясисті перегородки (trabeculae carneae), соскоподібні м’язи (mm. papillares) та су-хожилкові струни (chorde tendineae) і продовжується у внутрішню оболонку судин, що відходять від серця.

Дуплікатура ендокарда утворює:

- заслінки клапану аорти (valvae aortae);

- заслінки клапану легеневого стовбура (valvae trunci pulmonalis);

- стулки правого передсердно-шлуночкового кла-пану (cuspides valvae atrioventricularis dextrae);

- стулки лівого передсердно-шлуночкового клапа-ну (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).

 

Міокард (myocardium) Це середній шар, утворений серцевою м’язовою тканиною (textus muscularis cardiacus), яка склада-ється з кардіоміоцитів (cardiocyti), що з’єднані між собою значною кількістю вставних дисків. М’язові волокна передсердь (atria) і шлуночків (ventriculi) починаються від волокнистої тканини, яка входить до складу м’якого скелета серця.

Зовнішня оболонка серця – нутрощева пластинка; епікард (lamina visceralis; epicardium)

Вона є нутрощевою пластинкою серозного осер-дя (pericardium serosum). Епікард вкриває:

- серце (cor);

- початкові відділи аорти (aorta);

- легеневого стовбура (truncus pulmonalis);

- кінцеві відділи порожнистих вен (venae cavae) та легеневих вен (venae pulmonales).

 

По цих судинах нутрощева пластинка (lamina visceralis) переходить у пристінкову пластинку сероз-ного осердя (lamina parietalis).

Стимульний комплекс серця

провідна система серця (complexus stimulans cordis; systema conducens cordis)

Він складається з атипових м’язових волокон, які мають здатність проводити імпульси від нервів серця до міокарда передсердь та шлуночків.

Центром провідної системи серця є такі два вуз-ли:

Пазухо - передсердний вузол (nodus sinuatrialis)–вузол Кіс-Фляка.Він розміщений у стінці правогопередсердя (atrium dextrum) між отвором верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris) і правим вушком (auricula dextra).

 

Від цього вузла відходять гілки до міокарда пе-редсердь, які визначають ритм скорочення серця.

1 Передсердно - шлуночковий вузол (nodus atrio-ventricularis)–вузол Ашофф-Тавара.Він лежить у товщі

нижнього відділу міжпередсердної перегородки (septum interatriale).

Донизу передсердно-шлуночковий вузол (nodus atrioventricularis) переходить в передсердно - шлуночковий пучок (fasciculus atrioventricularis)–пучок Гіса,який зв’язує міокард передсердь з міока-рдом шлуночків.

У м’язовій частині (pars muscularis) міжшлуноч-кової перегородки (septum interventriculare) пучок Гіса поділяється на праву ніжку (crus dextrum) та ліву ніжку (crus sinistrum). Кінцевими гілками ніжок є субендокардіальні гі-лки (rr.subendocardiales) – волокна Пуркіньє, які закінчуються в міокарді шлуночків.

Іннерва́ція се́рця — подвійна: здійснюється симпатичними і парасимпатичними волокнами автономної нервової системи. Симпатична іннервація серця представлена прегангліонарними нейронами, аксони яких виходять з спинного мозку і перемикаються на постгангліонарні, відростки котрих прямують не тільки до вузлів провідної системи серця, а й підходять у досить великої кількості до міокарду передсердь та шлуночків.

Білет №15

1.Таз в цілому. Особливості жіночого тазу (pelvis totalis)

Кульшові кістки (ossa coxae) та крижова кістка (os sacrum), з’єднуючись за допомогою крижово-

клубових суглобів (articulationes sacroiliacae) і лобкового симфізу (symphysis pubica), утворюють таз

 

(pelvis), який поділяється на два відділи:

- верхній відділ;

 

- нижній відділ.

Верхній відділ –це великий таз (pelvis major), а нижній відділ –це малий таз (pelvis minor).

 

Великий таз (pelvis major)

 

Великий таз відмежований від малого таза (pelvis minor) межовою лінією (linea terminalis), яка про-

 

ходить через:

 

- мис (promontorium);

- дугоподібну лінію клубової кістки (linea arcuata ossis ilii);

- гребені лобкових кісток (pectines ossium pubis);

- верхній край симфізу (margo superior symphysis).

Великий таз (pelvis major) оточений:

- ззаду – тілом п’ятого поперекового хребця (corpus vertebrae lumbalis quintae);

 

- з боків – крилами клубових кісток (alae ossium ilii).

 

Малий таз (pelvis minor)

Малий таз утворений лобковими кістками (ossa pubis) і сідничими кістками (ossa ischii). Він має:

 

- верхній отвір таза (apertura pelvis superior), який є входом у малий таз;

- нижній отвір таза (apertura pelvis inferior), який є виходом з малого таза.

 

Затульний отвір (foramen obturatum)в кульшових кістках(ossa coxae)закритий фіброзною плас-

 

тинкою – затульною мембраною (membrana obturatoria).

 

 

Великий таз (pelvis major)має такі поперечні розміри:

 

- відстань між правою та лівою верхніми передніми клубовими остями (spina iliaca anterior superior dextra et sinistra) – міжостьову відстань (distantia interspinosa), що дорівнює 25-27 см;

 

- відстань між найвіддаленішими точками правого клубового гребеня (crista iliaca dextra) та лівого клубового гребеня (crista iliaca sinistra) – міжгребеневу відстань (distantia intercristalis), що дорівнює 28-29 см.;

 

- відстань між двома великими вертлюгами стегнових кісток (trochanteres majores ossium femoralium) – міжвертлюгову відстань (distantia intertrochanterica), що дорівнює 30-32 см.

 

Малий таз (pelvis minor)має у середньостатистичних європейських жінок такі розміри:

1. Вхід в малий таз:

 

- пряму кон’югату (conjugata recta) або анатомічну кон’югату (conjugata anatomica) – відстань між

мисом (promontorium) та верхнім краєм лобкового симфізу (margo superior symphysis pubicae), що до-

 

рівнює 11,5 см;

 

- справжню кон’югату (conjugata vera) або гінекологічну кон’югату (conjugata gynaecologica), відс-тань між мисом (promontorium) та найбільш випуклою в тазову порожнину (cavitas pelvis) точкою лоб-кового симфізу (symphysis pubica), що дорівнює 10,5-11 см. Ця кон’югата має найменший розмір по-

 

рожнини таза, що має важливе значення при пологах. Визначають її віднявши 2 см від величини діа-

гональної кон’югати;

- діагональну кон’югату (conjugata diagonalis) – відстань між нижнім краєм лобкового симфізу

(symphysis pubica) та мисом (promontorium), що дорівнює 12,5-13 см. Діагональна кон’югата вимірю-

ється гінекологом пальцевим дослідженням через піхву;

- косий діаметр (diameter obliqua), або косий розмір входу в малий таз_, – відстань між крижово-

клубовим суглобом (articulatio sacroiliaca) і клубово-лобковим підвищенням (eminentia iliopubica) про-

тилежного боку, що дорівнює 12-12,5 см;

 

- поперечний діаметр (diameter transversa), або поперечний розмір входу в малий таз, – відстань між найвіддаленішими точками межової лінії (linea terminalis), що дорівнює 13-13,5 см;

 

2. Вихід з малого таза:

- прямий розмір виходу з малого таза – відстань між верхівкою куприка (apex coccygis) і нижнім кра-

 

єм лобкового симфізу (margo inferior symphysis pubicae), що дорівнює 9-10 см.;

поперечний розмір виходу з малого таза – відстань між внутрішніми краями сідничих горбів (tubera ischiadica), що дорівнює 11-11,5 см;

 

Таз у жінок ширший і нижчий, ніж у чоловіків.

Мис (promontorium) у чоловіків значно виступає вперед, тому верхній отвір жіночого таза більше

 

заокруглений.

У жінок крижова кістка (os sacrum) ширша і коротша.

Нижні гілки лобкових кісток (rami inferiores ossium pubis), що сходяться вверху, утворюють лобкову

дугу (arcus pubicus), яка має кут 90^о – 100^о.

Ця дуга (arcus pubicus) відповідає чоловічому підлобковому куту (angulus subpubicus), який дорів-

нює 75^о.

При вертикальному положенні тіла людини площина верхнього отвору таза нахилена вперед та

вниз – нахил таза (inclinatio pelvis) і утворює з горизонтальною площиною гострий кут:

- у жінок 55-60^о;

- у чоловіків 50-55^о.

 

Якщо з’єднати середини усіх прямих розмірів малого таза у жінок, то утворюється тазова вісь (axis pelvis), або провідна вісь таза, по якій при нормальних пологах проходить заднє тім’ячко (fonticulus posterior) головки плода.

Товстий кишечник.

Товста кишка (intestinum crassum) у вигляді рамки оточує нижній поверх черевної порожнини.

Вона має такі ознаки, за якими її можна відрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):

- стрічки ободової кишки (taeniae coli),які утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язовоїоболонки кишки (stratum longitudinale externum tunicae muscularis coli). Їх є три:

- вільна стрічка (taenia libera);

- чепцева стрічка (taenia omentalis);

- брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica);

 

- випини ободової кишки (haustra coli),які утворюються внаслідок того,що поздовжні м’язові

стрічки ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину кишки;

- чепцеві привіски (appendices omentales),або жирові привіски ободової кишки(appendicesadiposae coli).

 

Крім того, слизова оболонка товстої кишки (tunica mucosa intestini crassi) має півмісяцеві складки

ободової кишки (plicae semilunares coli)і не має ворсинок (villi).

 

Товста кишка (intestinum crassum) має такі відділи:

- сліпу кишку (caecum);

 

- ободову кишку (colon),яка складається з:

- висхідної ободової кишки (colon ascendens);

- поперечної ободової кишки (colon transversum);

- низхідної ободової кишки (colon descendens);

- сигмоподібної ободової кишки (colon sigmoideum);

 

- пряму кишку (rectum);

- відхідниковий канал (canalis analis).

 

Сліпа кишка (caecum)–розміщена у правій клубовій ямці(fossa iliaca dextra),оточена очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), але не має власної брижі.

У місці сходження стрічок (taeniae coli) на сліпій кишці (caecum) розміщений червоподібний

відросток (appendix vermiformis),який вкритий очеревиною(peritoneum)з усіх боків

(інтраперитонеально) і має брижу червоподібного відростка (mesoappendix).

 

Червоподібний відросток (appendix vermiformis)є вторинним лімфоїдним органом(organonlymphoideum secundarium), у своїй стінці містить скупчені лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei aggregati).

 

Висхідна ободова кишка (colon ascendens)розміщена вертикально в правій бічній черевнійділянці і оточена очеревиною з трьох боків (мезоперитонеально), брижі не має.

При її переході у поперечну ободову кишку (colon transversum) утворюється правий згин ободовоїкишки (flexura coli dextra),який прилягає до печінки(hepar)і тому називається печінковим згином ободової кишки (flexura coli hepatica).

 

Поперечна ободова кишка (colon transversum)перетинає черевну порожнину(cavitas abdominis)справа наліво. Вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), дуже рухлива завдяки довгій брижі поперечної ободової кишки (mesocolon transversum).

На місці переходу її в низхідну ободову кишку (colon descendens) утворюється лівий згинободової кишки (flexura coli sinistra),який прилягає до селезінки(splen)і називається селезінковим згином ободової кишки (flexura coli splenica).

Низхідна ободова кишка (colon descendens)розміщена майже вертикально в лівій бічній черевнійділянці, вкрита очеревиною (peritoneum) з трьох боків (мезоперитонеально).

Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum)розміщена в лівій клубовій ямці(fossa iliacasinistra), покрита очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально) і має довгу брижусигмоподібної ободової кишки (mesocolon sigmoideum).

Пряма кишка (rectum)відрізняється від усіх інших відділів товстої кишки відсутністю специфічнихознак і є кінцевим відділом товстої кишки (intestinum crassum), який розміщений між сигмоподібною ободовою кишкою (colon sigmoideum) та відхідниковим каналом (canalis analis).

Вона утворює такі згини:

1 Верхній – крижовий згин (flexura sacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).

2 Нижній – відхідниково - прямокишковий згин (flexura anorectalis), або промежинний згин

3 Бічний згин (flexura lateralis), який складається з:

Найширша частина прямої кишки (rectum), що розміщена над відхідниковим каналом (canalis analis), називається ампулою прямої кишки (ampulla recti).

Кровопостачання товстої кишки забезпечують верхня та нижня брижові артерії, що відходять від черевної аорти (мал. 207).

До правого відділу ободової кишки йдуть гілки верхньої брижової артерії, до клубово-сліпокишкового кута — сліпокишкова артерія, яка віддає гілки до кінцеого відділу клубової кишки, сліпої кишки та червоподібного відростка. Артерія червоподібного відростка (a. appendicularis) проходить у його брижі. До висхідної ободової кишки прямує права ободова артерія (a. colica dextra). Вона поділяється на низхідну гілку, що сполучається з висхідною гілкою сліпокишкової артерії, та висхідну, яка з'єднується з правою гілкою середньої ободової артерії. Поперечна ободова артерія, що її постачає кров'ю середня ободова, поділяється на дві гілки та сполучається з лівою і правою ободовими артеріями відповідно.

Нижня брижова артерія постачає кров'ю товсту кишку від лівого згину до верхньої третини прямої кишки. Вона віддає до низхідної кишки ліву ободову артерію
(a. colica sinistra), яка поділяється на висхідну та низхідну гілки. Висхідна на рівні лівого згину сполучається з лівою гілкою середньої ободової артерії, низхідна — із сигмоподібними артеріями. Анастомоз між лівою гілкою середньої ободової артерії та висхідною гілкою лівої ободової артерії з'єднує басейни верхньої та нижньої брижових артерій і має назву дуга Ріолана.

До сигмоподібної кишки ідуть 2—4 гілки сигмоподібних артерій, які сполучаються між собою.

Верхня прямокишкова артерія (a. rectalis superior) є кінцевою гілкою нижньої брижової артерії та йде до ампули прямої кишки. Вона також пов'язана анастомозами з нижньою сигмоподібною та середньою прямокишковою артеріями.

Венозна кров від товстої кишки відтікає одноіменними з артеріями венами, що формують верхню та нижню брижові вени. Звідти кров надходить до ворітної вени. Від нижнього відділу сигмоподібної кишки кров може відтікати у ворітну вену або гілками прямокишкових вен до нижньої порожнистої вени. Таким чином утворюються внутрішньостінкові порто-кавальні анастомози.

Лімфа від товстої кишки відтікає в лімфатичні вузли, розташовані за ходом судин: вузли червоподібного відростка, передсліпокишкові, засліпокишкові, клубово-ободовокишкові, праві, середні, ліві ободовокишкові, навколоободовокишкові, сигмоподібнокишкові, верхні прямокишкові, а також верхні та нижні брижові вузли.

Іннервацію товстої кишки забезпечують гілки верхнього та нижнього брижових сплетень (симпатична іннервація) та гілки блукаючих нервів і тазові нутрощеві нерви (парасимпатична іннервація).