Характеристика ділянок черевної стінки. Інтраперитонеальні введення лікарських речовин. Пункція черевної порожнини. Руменоцентез.

Анатомотопографічні дані. Живіт — це частина тулуба, яка розташована між діафрагмою й входом у тазову порожнину, вентрально від попереку. Межі: передня — проходить уздовж лінії прикріплення діафрагми; задня — вхід у тазову порожнину й лежить на рівні пахвинної зв’язки, яка проектується по жолобу між напружувачем широкої фасції стегна й сідничними мускулами; верхня —поперекові хребці з прилеглими мускулами; нижня — вентральна частина м’якої черевної стінки й мечоподібний хрящ; з боків — бокова частина м’якої черевної стінки, яка складається з м’язів, їх апоневрозів, фасцій, останніх ребер з прилеглою до них діафрагмою.Живіт умовно поділяють на три відділи: 1) передній (r. epigastrica) — між діафрагмою й сегментальною площиною, проведеною через задній край останньої пари ребер; 2) середній (r. mesogastrica) — прилягає краніально до переднього відділу, а каудально до сегментальної площини, яка проходить по передньо-верхніх кутах маклаків; 3) задній (r. hypogastrica) — займає всю іншу задню ділянку живота від другої сегментальної площини до входу в тазову порожнину. Кожний із зазначених відділів поділяють, у свою чергу, на менші ділянки: в передньому відділі живота розрізняють: ділянку мечоподібного хряща (r. xiphoidea), яка лежить вентрально від площини, поставленої косо по рівню реберних дуг обох боків, і парні ділянки, правого та лівого підребер’я (r.r. hypochondriacae dexstra et sinistra), які лежать дорсально з обох боків від попередньої.Двома боковими сагітальними площинами, проведеними по кінцях поперечнореберних відростків поперекових хребців, середній відділ поділяється на праву й ліву здухвинні ділянки (r.r. iliace dexstra et sinistra); серединна ж ділянка між нимигоризонтальною площиною, яка проходить на сере- дині відстані між вентральною стінкою живота й поперечнореберними відросткамипоперекових хребців, розділяється на нижню — пупкову ділянку (r. umbilicalis) і верхню— поперекову. У черевній стінці, яка обмежує здухвинну ділянку зовні, з кожного боку розташовані: 1) голодна ямка (fossa paralumbalis) — найбільш верхня частина здухвинної ділянки у вигляді трикутної заглибини; 2) власне здухвинна, яка прилягає зверху до краю голодної ямки, а знизу — до колінної складки; 3) м’яка здухвинна — ділянка черевної стінки, розташована медіально від колінної складки. Тими ж боковими сагітальними площинами,продовженими каудально, задній відділ живота поділяється на праву й ліву пахвинні ділянки (r.r. inguinales dexstra et sinistra) і середню — лобкову ділянку (r. pubica). Пахвинні ділянки є продовженням назад здухвинних ділянок, а лобкова — пупкової. Черевна стінка пахвинних ділянок зовні прикрита напружувачем широкої фасціїстегна й чотириголовим мускулом стегна, що формують тут м’язовий трикутник, який зміщується вперед і назад під час руху кінцівки. Горизонтальною площиною, проведеноювід клубово-колінної складки до реберної дуги, живіт ділять ще на бокову й вентральну черевні стінки. На вентральній стінці живота, в серединному її від ілі, у самців (крім котів і кролів) виділяють ділянку крайньої плоті (r. praeputialis), а в самок великих тварин — ділянку молочної залози (r. mammarica).Сегментальною площиною, проведеною через пупок, вентральна черевна стінка ділиться на передпупкову й позаду пупкову ділянки живота. Та частина черевної стінки, в будову якої не входять ребра й реберні хрящі, назива ється м’якою черевною стінкою.

Склад м’якої черевної стінки:1. Шкіра. 2. Підшкірна клітковина, а за нею дволисткова поверхнева фасція, між листкамиякої знаходиться підшкірний м’яз тулуба, який лежить на боковій стінці живота.3. Пухка клітковина на нижній стінці живота в пупково-лобковій ділянці містить у собі в самок — молочні залози, а в самців — крайню плоть із статевим членом. У пахвинних ділянках у цьому ж шарі розміщені поверхневі пахвинні лімфатичн і вузли, а спереду напружувача широкої фасції стегна в клітковині вище колінної чашки знаходиться надколінний пахвинний лімфатичний вузол.У цьому ж шарі є підшкірні артерія й вена живота. У корів вена впадає у внутрішню грудну вену через "молочну криницю" — отвір, який лежить в ділянці мечоподібного відростка грудної кістки.4. Жовта черевна фасція. 5. Зовнішній косий черевний мускул 6. Внутрішній косий черевний мускул. 7. Прямий черевний 8. Поперечний черевний мускул — найглибший м’язовий шар, який має вертикальний напрям волокон 9. Поперечна фасція живота 10. Приочеревинна жирова клітковина 11. Очеревина.

Біла лінія. Апоневрози поперечного й косих черевних мускулів з’єднуються на серединній лінії живота між собою й перехрещуються з апоневрозами протилежного боку. У місці їх з’єднання утворюється міцний фіброзний шов, або так звана біла лінія живота. У передпупковій ділянці біла лінія ширша, ніж у позадупупковій. У м’ясоїдних і свиней позадупупкова ділянка ледве помітна у вигляді тонкої смужки між прямими черевними мускулами. Поблизу таза біла лінія підсилюється особливим поздовжнім сухожильним пучком, який закріплюється на лобковій кістці.

Апоневротичний трикутник. Є на боковій черевній стінці в ділянці власне здухвини. У великої рогатої худоби він має вигляд трикутника, а в коней він більше видовжений. Своєю основою він прилягає до дорсального краю прямого м’яза живота, а верхівка його піднімається майже до голодної ямки. Це місце на черевній стінці, де відсутні м’язи, а є тільки їх апоневрози, тому це місце найслабкіше. При травмах у цій ділянці апоневрози легко розриваються, що призводить до утворення черевних гриж, пролапсів і навіть евентрацій.

Кровопостачання. У шарах м’якої черевної стінки проходять: 1) підшкірна артерія живота (гілка зовнішньої соромітної артерії) проходить у нижній стінці животав косому напрямі краніально й назовні; вона закінчується в ділянці пупка, анастомозуючиз однойменною артерією протилежного боку; 2) сегментальні міжреберні артер ії, які живлять тканини ділянки мечоподібного хряща. Із міжреберних проміжківвони проникають у товщу черевної стінки й постачають кров її поверхневим і глибокимшарам; 3) сегментальні поперекові артерії (вентральні їх гілки), які розгалужуютьсяв шарах здухвинної ділянки; головні стовбури їх закладені між поперечним івнутрішнім косим черевними мускулами; 4) на внутрішній поверхні внутрішнього косогочеревного мускула в косому напрямі (на лінії від передньо-верхнього кута абосередини маклака до нижнього кінця останнього ребра) йде краніальна гілка глибокої оточуючої клубової артерії (гілка зовнішньої глибокої клубової артерії). Від неї відокремлюютьсядві основні гілки в ділянку голодної ямки й здухвини: передньо-верхняй передньо-нижня. Кут поділу їх розташований поблизу маклака, причому обидвігілки віддалені на 2—11 см від горизонталі, яка перетинає середину маклака; 5) уздовжзовнішнього краю прямого черевного мускула (всередині його піхви) назустрічодна одній іде передня й задня надчеревні артерії, які в ділянці пупка анастомозуютьміж собою. Артерії супроводять однойменні, звичайно, подвійні вени. Підшкірна (молочна) вена живота в корів дуже розвинена, особливо в лактаційний період. Вона йде впереді в ділянці мечоподібного хряща, на рівні 8-го реберного хряща, проникає черезспеціальний отвір (молочний колодязь) у глибину, де й анастомозує із внутрішньоюгрудною веною. Іноді замість одного буває два або кілька отворів, і тоді молочний колодязьпропальпувати не вдається. Іннервація. Характерною особливістю іннервації черевної стінки є сегментальнийтип галуження стовбурів у коней 7—18-го (у великої рогатої худоби — 7—13) міжреберних і поперекових нервів. Проте нерідко між ними є множинні сполучні гілки. Головні стовбури 7—17-го міжреберних нервів проникають у товщу прямого черевного мускула й закінчуються в ньому поблизу білої лінії. Від головних стовбурів відходять більш дрібні гілки до всіх інших м’язів черевної стінки ділянки мечоподібного хряща та шкіри. Останній міжреберний нерв розгалужується в здухвинній ділянці; його гілочки досягають колінної складки й навіть статевих органів. Із вентральних гілок поперекових нервів формуються клубово-підчеревний, клубовопахвинний та зовнішній сім’яний нерви, які іннервують середній і задній відділи черевно ї стінки. Вони поділяються на глибокі й поверхневі сегментальні гілки. Глибокі гілки лежать на внутрішній поверхні поперечного черевного мускула, поверхнев і — на зовнішній. Поверхневі гілки іннервують шкіру й підлеглі поверхневі м’язи бокової частини черевної стінки; глибокі — проникають у товщу прямого мускула й закінчуються в ньому та в шкірі поблизу білої лінії; від них відходять гілки для глибоких шарів черевної стінки, в тому числі й для очеревини

Пункція черева (лапароцентез)

Показання. Прокол черева застосовують з лікувальною метою для введеннялікарських речовин, а також при водянці (осцит) та перитоніті, коли необхіднозвільнити черевну порожнину від ексудату (транссудату), який там нагромадився; атакож з діагностичною метою, щоб визначити характер її вмісту (ексудат, транссудат,кров тощо). Фіксація. Дорослих тварин фіксують у стоячому положенні, дрібних — у боковому лежачому (з опущеною вниз тазовою ділянкою тіла). Знеболювання. Тваринам ін’єктують нейролептик. Техніка операції. У коней. Пункцію черева можна здійснити кількома методами:а) у лівій здухвині, на середині горизонтальної лінії, яка з’єднує колінну чашку з останнім ребром;б) на відстані 3—5 см збоку від білої лінії, спереду пупка;в) по білій лінії позаду пупка (у кобил).

У корів — у правій здухвині на середині горизонтальної лінії, яка з’єднує колінну чашку з останнім ребром.

У собак, кішок, дрібної рогатої худоби й свиней — по білій лінії або збоку від неї на 1—2 см, позаду пупка (у самців спереду пупка).Біля великих тварин хірург повинен стояти обличчям до тазової ділянки тіла тварини, щоб запобігти травмуванню тазовими кінцівками. Лівою рукою зміщують шкіру вперед у ділянці майбутньої пункції, щоб вона після пункції закрила утворений канал. У праву руку беруть троакар для дрібних тварин, або тупо загострену кровопускальну голку разом з підігнаним мандреном. Пальцями обмежують його довжину, для чого вказівний палець кладуть на гільзу троакара на відстані 1,0—2,0 см від його вістря (для обмеження глибини проколу у дрібних тварин) і 2—4 см у великих. Це виключає можливість уведення інструменту на недопустиму глибину!Інструмент розміщують косо відносно черевної стінки й енергійним поштовхом проколюють її. Потім троакар просовують ще глибше на 0,5—2 см. Про проникнення голки в черевну порожнину дізнаються по тому, що немає опору й одночасно витікає рідина. Після цього витягують стилет (мандрен) і повільно, порціями, перекриваючи отвір гільзи пальцем, випускають рідкий вміст черевної порожнини (при швидкому видаленні можливий колапс!), спостерігаючи увесь час за станом серцевої діяльності. При появі ознак колапсу операцію припиняють і вводять підшкірно або внутрішньовенно кофеїн!Якщо рідина перестає витікати, голку зміщують вбік або прочищають її тупим мандреном. Повторну пункцію роблять у другій точці. У собак при спорожненні черевної порожнини бинтують рушником живіт спереду й позаду від місця проколу. У міру витікання рідини бандаж підтягують, чим досягають більш повного видалення вмісту й запобігають різким змінам внутрішньочеревного тиску. При спорожнювальних проколах у дрібних тварин застосовують тонкий троакар або кровопускальну голку, при діагностичних — звичайну ін’єкційну голку й шприц. Закупорку отвору гільзи (сальник, кишечник або фібрин) можна усунути інсуфляцією невеликої кількості повітря. Після видалення рідини з черевної порожнини в гільзу вставляють стилет (у голку мандрен), лівою рукою притискають шкіру до м’язів черевної стінки й витягують троакар. Місце проколу кілька секунд стискають двома пальцями лівої руки. Якщо ж рідина продовжує витікати через утворений канал,його закривають кисетним швом, захоплюючи не тільки шкіру, а й апоневрози м’язів. Рану змащують 5 %-ним спиртовим розчином йоду і заклеюють шматочком марлі або грудочкою вати, просоченої колодієм, або на рану наносять аерозольний препарат, який утворює плівку (септонекс, кубатол тощо).

Післяопераційний догляд. Антибіотикотерапія за наявності в перитонеальній рідині мікроорганізмів.

ПРОКОЛ РУБЦЯ (РУМІНОЦЕНТЕЗ)

Показання. Виконують при тимпанії рубця. Операцію інколи роблять в екстреному випадку на місці пригоди одночасно багатьом тваринам. При пінистій тимпанії руміноцентез не застосовують, тому що виділення газів неможливе! Це пояснюється тим, що гільза постійно забивається кормовими масами, змішаними з газами!

Фіксація. Пункцію рубця легко здійснити як у стоячому, так і в лежачому положенні тварини.

Знеболювання. У поодиноких випадках проводять інфільтраційну анестезію в точці виконання пункції, застосовують нейролептаналгезію. При масовому захворюванн і знеболювання не застосовують.

Техніка операції. Для руміноцентезу використовують троакар, розмір якого залежить від величини тварини. Для великих тварин беруть троакар із діаметром гільзи 1 см, а для дрібних — 0,4— 0,5 см. При потребі в масовій операції необхідно мати кілька комплектів інструмент ів і запасні гільзи. Точка пункції — центр лівої голодної ямки.Оскільки її межі при тимпанії рубця визначити важко, пункцію роблять на середині горизонтальної лінії, яка з’єднує нижній край маклака з останнім ребром. Приклавши в цій точці до шкіри вістря троакара, ударяють долонею по ручці з такою силою, щоб зразу перфорувати всі шари черевної стінки й прилеглу стінку рубця.Інструмент вводять до упору в щиток, який є на гільзі. Притискуючи щиток до черевної стінки, витягують стилет з гільзи. Гази із рубця видаляють поступово, прикриваючи час від часу ватним тампоном або пальцем отвір гільзи. Гільзу, яка закупорилася кормовими масами, прочищають стилетом або ґудзикуватим зондом. Після повного видалення газу із рубця, через гільзу троакара в його порожнину вливають 300—500 мл протибродильного й дезінфікуючого розчину (1—2 %-ні розчини молочної та оцтової кислот, іхтіолу, креоліну або лізолу, 0,5 %-ний розчин формаліну тощо). Можна також уводити в рубець адсорбенти (магній трисилікат — 5,0—15,0, активоване вугілля — 50,0—200,0, біла глина (каолін) — 30,0—100,0, свіжовидоєне молоко —1 л та ін.). Після вливання розчинів через канал гільзи, в останню вставляють стилет і тільки після цього виймають троакар. У разі крайньої потреби троакар можна залишити в рубці на 1 год (не більше 3—5). При цьому гільзу закріплюють на черевній стінці бинтом або підшивають її до шкіри, а тварині надають спокою. Місце проколу замазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду й заклеюють кулькою з вати, просоченою колодієм, або наносять аерозольний препарат кубатол, який утворює плівку. Вимушені повторні проколи виконують тільки на новому місці, відступивши від попередньої точки вліво або вправо 1 см. Ускладненнями описаної вище операції можуть бути перитоніт і нориця рубця, зумовлені помилками в асептиці й техніці виконання пункції. Особливо часто бувають вони, коли руміноцентез виконують ножем.