Місцеве знеболювання як засіб патогенетичної терапії. Загальні положення про дію новокаїнової блокади

Місцеве знеболювання (анестезія) являє собою переривання імпульсного ланцюга чутливих нервів і, відповідно знеболювання певних ділянок тіла, шляхом введення анестетика місцевої дії. Новокаїн – найбільш розповсюджений препарат у нашій країні для місцевої анестезії. Він малотоксичний і не визиває пошкодження тканин. Застосовується для інфільтраційної в 0,25-0,5-1%-ній концентраціях і 3-4% - для провідникової анестезій. Новокаїн, крім місцевого знеболення, широко застосовують і з лікувальною метою (патогенетична терапія). Патогенетична терапія спрямована на механізми розвитку патологічного процесу, тобто на ланки розвитку патологічного процесу. Тобто терапія, яка регулює нервово-трофічні функції, використання лікарських речовин для ліквідації речовин для ліквідації патологічного процесу шляхом впливу на нервову систему.

 

Спинномозкова анестезія. Анатомо-топографічна характеристика спинного мозку та спинномозкового каналу. Види епідуральної анестезії. Техніка виконання.

Cпинномозкова, або інтравертебральна анестезія принципово може бути віднесена до центральної провідникової анестезії, при якій знеболюються не самі нерви, а безпосередньо їхні корінці біля виходу із спинномозкового каналу. Така анестезія виконується шляхом введення розчину під павутинну оболонку спинного мозку (субарахноїдальна анестезія) або в епідуральний простір над твердою мозковою оболонкою (епідуральна анестезія).

Спинний мозок, який лежить у хребетному каналі, залежно від виду тварин закінчується на рівні різних хребців. Кінцева частина конуса спинного мозку переходить на зазначеному рівні в кінцеву нитку спинного мозку. Остання в коней та ВРХ досягає четвертого крижового хребця.

Спинномозкове знеболювання виконується введенням анестетика в субарахноїдальний або епідуральний простір. Анестетик швидко поглинається нервовими корінцями, які позбавлені твердої мозкової оболонки, і блокує проведення по них як чутливих, так і рухових нервових імпульсів. Анестетик, введений в субдуральний простір, змішується зі спинномозковою рідиною. Насамперед відбувається депресія, механічне змішування спинномозкової рідини й розчину анестетика.

Епідуральною, анестезією називається знеболювання, яке досягається введенням анестезувального розчину в перидуральний простір, який знаходиться між внутрішнім листком твердої мозкової оболонки та стінкою хребцевого каналу, який вистелений її зовнішнім листком. Перидуральний простір не сполучається з порожниною черепа і з субарахноїдальним простором. Цим пояснюється значно менша небезпека перидуральної анестезії. Залежно від ділянки хребта, вибраної для введення розчину, називають спосіб анестезії: люмбосакральна, субарахноїдальна, сакральна (епідуральна, екстрадуральна) та ін.

 

Новокаїнова блокада нервових вузлів та сплетінь симпатичної нервової системи з лікувальною метою. Анатомо-топографічна характеристика симпатичного та парасимпатичного відділів нервової системи. Механізм лікувальної дії блокад.

Вегетативна нервова система – частина нервової системи, яка регулює інтенсивність обміну речовин, функцію органів кровообігу, дих., травл., вид., розм., ф-цію залоз зовнішн. і вн. секреції. Поділ. на сипм. і парасимп.

Центри симпатичного відділу лежать у грудному, спинному та перших трьох-чотирьох сегментах поперекового відділу спинного мозку. Сюди входить: зірчасте нервове сплетіння, каудальний шийний нервовий вузол (коні), великий черевний нерв. Ниркове нервове сплетіння, каудальне брижове сплетіння, тазове нервове сплетіння.

Центри парасимп. Розміщені у 3 частинах ЦНС: середньо-мозкова іннервує мязи очного яблука та ділятатор зіниці, у довгастому мозку від цієї частини відходять 3 нерви: камянистий, підязиковий, блукаючий.

Блокада каудального шийного симпатичного вузла у коня

Фікс: станок. Голову і шию повертаємо в другий бік від виконання

Т.у. 4 см. нижче поперечного відростка 7-го хребця і на 4 см вперед переднього краю 1-го ребра

Блокада зірчастого вузла у ВРХ

Фікс.: станок

Т.у. перпендикулярно шкірі ввод. голку 10см безпосередньо нижче бугорка 1 ребра і позаду заднього краю 1 ребра до моменту дотику голки з тілом 1-го грудного хребця. Надають положення голці зверху-вниз паралельно поверхні тіла хребця просувають її вниз вводять новокаїн.

 

Ін'єкції та вливання. Обґрунтування вибору та методика проведення підшкірних, внутрішньом’язових, внутрішньовенних, внутрішньоартеріальних, внутрішньочеревних, внутрішньокісткових, внутрішньосуглобових ін'єкцій.

Ін'єкції - один із найпоширеніших способів введення рідких лікарських препаратів у товщу тканин, порожнини організму, в судинне русло.

Ін'єкція великої кількості рідини самопливом або під тиском - це вливання, або інфузія.

В/ш ін'єкції застосовують, в основному, для проведення алергічної реакції. Місця ін’єкцій: середня третина бокової поверхні шиї, вище яремного жолоба; підхвостова складка (ДРХ, ВРХ); зовнішня або внутрішня поверхня вушної раковини або біля її основи (свині).

П/ш вводять лікарські речовини, які не спричиняють значного подразнення і некрозу тканин.

Місця ін'єкцій: середня третина бокової поверхні шиї, підгрудок, середня ділянка передпліччя (коні, ВРХ); внутрішня поверхня стегна (ДРХ, свині, собаки, кішки); бокова поверхня шиї і грудної стінки (собаки, кішки).

В/м ін'єкції виконують на віддалених ділянках тіла від великих нервових стовбурів, кровоносних судин, сухожилкових піхв, суглобів, лімфатичних вузлів. У великих тварин місцем інєкцій є задньо- стегнова група м'язів, м'язи середньої третини шиї, триголового м'яза плеча; у дрібних жуйних, свиней - внутрішня поверхня стегна. основа вушної раковини; у птахів - ділянка грудної кістки і стегна.

В/в ін'єкції і вливання лікарських засобів застосовують всім тваринам для отримання швидкого лікувального ефекту, що має особливе значення при порушенні серцевої діяльності, колапсі, шоці та інших тяжких захворювань тварин. їх також застосовують тоді, коли необхідно ввести велику кількість рідини або протипоказане введення лікарських речовин іншим шляхом.

Внутрішньоартеріальні ін'єкції виконують для цілеспрямованого впливу на патологічний осередок лікарською речовиною.

Внутрішньочеревні ін'єкції. Для перитонеальної серозної оболонки (особливо в ділянці діафрагми) характерна виражена всмоктувальна властивість, тому інтраперитонеальні ін'єкції можуть замінити внутрішньовенні.

Внутрішньокісткові. Ін'єкцію можна проводити в будь-яку кістку в ділянці з тонким кортикальним шаром. Це епіфізи трубчастих кісток і плоскі кістки. Застосовують у випадках, коли великі вени травмовані

41.Характеристика інструментів, що використовуються для ін'єкцій та вливань. Методика виконання внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом'язових ін'єкцій і внутрішньовенного вливання.

Для ін'єкцій і вливань застосовують шприци різних систем, а також порожнисті ін'єкційні та інфузійні голки. Для введення великих кількостей розчинів у вену і переливання крові використовують спеціальні інфузійні апарати (Боброва, Конькова), шприц Жане на 150—200 мл без поршня або в крайньому разі звичайну скляну лійку, бутель та ін.. На канюлю інфузійного аппарата надівають гумову трубку діаметром 4,5 мм і завдовжки 1 —1,5 м, другий кінець приєднують до муфти ін'єкційної голки. Найкраще використовувати для цього голки Сайковича або Дюфо, в яких муфта має знімну канюлю.

В/ш ін'єкції. Розчин вводять у товщу шкіри тонкою і короткою голкою на глибину 2—3 мм.За кожний укол голки впорскують по 0,2—0,5 мл розчину. Показником правильності внутрішньошкірної ін'єкції є утворення біля кінця голки невеликого жовна з.різкими межами або так званої «лимонної кірки».

П/ш ін'єкції. Великим і вказівним пальцями лівої руки трохи піднімають складку шкіри, а правою рукою з шприцом,

тримаючи його між великим, вказівним і середнім пальцямивводять голку в основу складки на глибину 2—3 см. Зріз голки при проколі повинен бути поверненим назовні. Після того як голка проникне в підшкірну клітковину, вводять розчин, натискуючи на поршень шприца вказівним пальцем. При вливаннях під шкіру значної кількості лікарських розчинів голку, що міститься в підшкірній клітковині, обережно переміщують у різних напрямах.

Після закінчення ін'єкції шкіру змазують 5%-мим спиртовим розчином йоду і злегка масажують.Найзручніші місця для підшкірних ін'єкцій: у коней і великої рогатої худоби — бокові поверхні шиї, позадулопаткова ділянка,

иідгрудок; у свиней — ділянка шиї, що прилягає до основи вуха,внутрішня поверхня стегна; у собак — шия, бокова грудна стінка,стегно.

В/м ін'єкції звичайно роблять у триголовий м'яз плеча, плечову частину грудного м'яза, задньостегнову групу м'язів і рідше в сідничні м'язи (товста шкіра). Для внутрішньом'язових ін'єкцій вибирають міцну з гострим скосом на кінці голку, яку вколюють перпендикулярно до поверхні шкіри на глибину 4—5 см, але не більш як на 2/3 довжини голки (в разі, якщо голка відломиться, її можна витягти). Шприц тримають кінцями

всіх пальців. Закінчивши впорскування, шкіру притискують лівою рукою і виймають голку. Місце уколу змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду.

Внутрішньовенні вливання. (див. наступне питання).

 

42.Внутрішньовенні ін’єкції. Загальні правила, особливості та техніка виконання внутрішньовенних ін’єкцій та вливань у різних видів тварин.

Цей спосіб введення лікарських речовин в організм тварин широко застосовують у ветеринарній практиці. Вливання у коней і верблюдів роблять в яремну вену: у великої і дрібної рогатої худоби — також у яремну вену або в підшкірну вену живота; у свиней — у велику вушну вену; у собак — в плеснову передньозовнішню вену, в підшкірну вену передпліччя або в стегнову вену.

Техніка внутрішньовенних вливань коням і врх. Тварину фіксують у стоячомуположенні, застосовуючи в разі потреби закрутку або носові щипці.На межі верхньої і середньої третини яремного жолоба вистригають волосся, шкіру змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду. Головутварини злегка піднімають вгору. Нижче від місця, підготовленогодля пункції, вену здавлюють великим пальцем лівої руки.Точку введення голки вибирають на межі верхньої передньої третини яремної вени, де вона лежить більш поверхнево і відокремленавід сонної артерії підлопатково-під'язиковим м'язом. Тут голкою,яку тримають між вказівним і великим пальцями правої руки, проколюють шкіру і стінку вени (за один прийом або окремо). Зріз голки при цьому повертають до шкіри. Голку вколюють у напрямі до голови тварини, проти течії крові, під кутом 40—45° до шкіри. При потраплянні голки в просвіт вени кров відразу ж починає витікати струменем.Якщо пункцію вени роблять з метою вливання розчинів лікарських засобів, голку просувають на 2—3 см у просвіт вени. Після цього голку з'єднують з заповненим розчином інфузійним апаратом, який тримають нижче рівня голки. Як тільки в апараті з'явиться кров, його піднімають і, прибравши великий палець лівої руки з вени, починають вливання.Закінчивши вливання, гумову трубку від'єднують від голки ізнову здавлюють пальцями вену нижче від місця пункції. Промивши голку кров ю і видаливши з неї залишки розчину, здавлюють вену вище від місця її проколу і тільки після цього видаляють голку.

Техніка вливання у велику вушну вену свиней. Основу вуха здавлюють гумовою трубкою або притискують

вену пальцем.Тонку ін'єкційну голку, сполучену з тонким гумовим шлангом, вколюють у напрямі до основи вушної раковини. До кінця шланга, що має муфту, приєднують шприц і вливають у вену потрібну кількість розчину.

Техніка вливань у плеснову дорсальну латеральну вену собаки. Помічник здавлюєпальцями рук кінцівку у верхній третині гомілки. Коли вена наповниться кров'ю і стане добре помітною, її стінку проколюють голкою, надітою на шприц, спрямовуючи кінецьголки за течією крові. При потраплянніголки в вену (в шприц надходить кров)припиняють здавлювання гомілки іприступають до повільного введеннярозчину.

Техніка вливань у підшкірну ліктьову вену птиці. Ця вена міститься під шкірою в ділянці плеча, ліктя і передпліччя. її проколюють поблизу ліктьового суглоба. На цьому місці вищипують пір'я і, натиснувши пальцем вище ліктя, знаходять вену, що здулася. Для введення розчину використовують тонку ін'єкційну голку з гумовою трубкою, до якої приєднують шприц з рідиною, що вводиться.